Висновки

1. Для розуміння основної проблематики, якою переймається політологічна наука, потрібно чітко знати зміст, яким мотивує свою поведінку людина, перебуваючи в суспільному оточенні. Тобто, слід виходити з того, що вона є водночас природно-біологічною, психофізіологічною та соціальною істотою.

2. Визначаючи сутність політології як науки, необхідно враховувати, що мова є об’єктивним чинником формування суспільного організму із організму біологічного і що формування людини як політичної істоти йде шляхом трансформації засвоєного пристосувально-мінливого досвіду виживання у свідомо впроваджуваний досвід суспільно-громадського колективного способу життя.

3. Політологію слід розглядати як науку життя, яка вчить нащадків вивчати досвід попередніх поколінь, брати з нього уроки. Загалом це вчення про життєві процеси, які здійснює людина, людство в цілому в ході свого розвитку. Водночас політологія – це система вчень, які не тільки і не стільки відображають історичний досвід організації суспільного буття людей як буття політичного, скільки сферу пошуку можливих варіантів розвитку суспільства в напрямку, йдучи яким, людство вже розвивається не за рахунок принесення в жертву окремих індивідів, пам’ятаючи, що кожна людина – це духовно-соціальний Універсум.

4. Об’єктом політології є людина як суспільно-громадська істота; оскільки ж людина є суспільною істотою, її об’єктом є також суспільство як об’єктивно сформований спосіб власне людської життєдіяльності. Предметом політології є пошук основних тенденцій і закономірностей, дія яких формує людину як суспільно-громадську, отже – політичну, істоту, здатну до інституціонально-управлінського й самоуправлінського способу організації життя суспільства.

5. Розуміючи філософію як єдність онтології та гносеології, політологія в її контексті виступає як вчення про суспільно-політичне буття людини та її пізнання в такому його модусі. Це чітко проявляється в тому, що фактично всі класичні політичні вчення розроблялись в лоні філософії. Категорії розуму й волі як категорії філософії в політичних вченнях набувають, з одного боку, статусу категорій політичної свідомості, політичної культури, політичної ідеології, з іншого – політичної влади, політичного режиму. Від їх співвідношення залежить тип політичного устрою країни.

6. Моральне в статусі політичного, чи політичне в статусі морального – це вчення про належний спосіб взаємовідносин між людьми й тими формами суспільного життя, які властиві їм від природи, об’єктивно, але які стоять на заваді взаємній міжсуспільній політичній злагоді. Такий вимір політичної свідомості ріднить її з філософською свідомістю.

7. Політологія є вченням про практично-прикладне застосування права, здійснюване в процесі становлення суспільства, а право є системою норм і правил, засобами яких формується суспільство як політичний організм. Людина як суспільно-політична істота розвивається на шляху формування морально-філософської як етико-правової політичної свідомості, що історично підтверджено фактом про те, що всі видатні розробники політичних вчень були носіями всіх зазначених складових свідомості.

8. Об’єктивним є також підхід до держави як основи політичного життя суспільства в релігійно-філософському розумінні, оскільки розум і воля представлені в якості божественних атрибутів людини, що трансформуються в певні категорії політичного життя суспільства в тому разі, коли вони адекватно втілені в державних і політичних лідерах народу. Релігія як тип світогляду, освячуючи розумно-вольову дію, робить велику послугу державі як владно-управлінському інституту, адже без цього людство в його суспільній історії супроводжують драматичні й трагічні події, жертвами яких стають сотні мільйонів людей.