Gidens_Sotsiologiya1

7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

175

гато більше коло людей. Батьки, брати, сестри та інші кревні родичі одного партнера стають родичами другого через шлюб.

Родинні стосунки завжди існують усередині значно більших груп, об'єднаних зв'язками спорідненості. Фактично в усіх суспільствах ми можемо ідентифікувати те, що соціологи та антропологи називають нуклеарною сім'єю: це двоє дорослих, які живуть у одній оселі з власними або всиновленими дітьми. В більшості традиційних су­ спільств нуклеарна сім'я входила до широкої мережі споріднених зв'язків певного виду. Коли близькі родичі живуть у тій самій оселі з якимось подружжям та їхніми дітьми або перебувають у постійному й тісному зв'язку одні з одними, ми говоримо про розширену сім'ю. Розширена сім'я може включати в себе діда й бабусю, братів та їхніх дружин, сестер та їхніх чоловіків, тіток і племінників.

В західних суспільствах шлюб, а отже, й сім'я, асоціюється з мо­ ногамією. І для чоловіка, й для жінки вважається незаконним бути одруженими більше, аніж з одним індивідом водночас. Якщо взяти світ у цілому, то не можна сказати, що моногамія — найбільш узви­ чаєний вид шлюбу. Здійснивши своє знамените порівняльне дослід­ ження кількохсот сьогоднішніх суспільств, Джордж Мердок виявив, що полігамія (різновид шлюбу, який допускає чоловікові або жінці мати більше одного партнера) була дозволена більш як у 80 відсотках проаналізованих суспільств (Murdock, 1949). Існують два види полі­ гамії: полігінія — це коли чоловік може бути в шлюбі з кількома жінками водночас, і поліандрія — явище, набагато менш поширене, коли жінці дозволяється мати двох або й більше чоловіків водночас.

СІМ'Я В ІСТОРІЇ

Раніше соціологи вважали, що до сучасного періоду панівною фор­ мою сім'ї в Західній Європі була родина розширеного типу. Дослід­ ження показали, що це погляд помилковий. Нуклеарна сім'я, ма­ буть, давно вже переважала. Досучасна родина була більшою, аніж сьогодні, але різниця не така вже й велика. Наприклад, у Англії протягом сімнадцятого, вісімнадцятого та дев'ятнадцятого сторіч кількість осіб у родині пересічно становила 4,75. Сьогоднішня серед­ ня розміру сім'ї для Сполученого Королівства — 3,04. Оскільки по­ переднє число включає й домашніх слуг, різниця в розмірах між давньою та сьогоднішньою англійськими родинами — невелика. Значно більші родинні групи переважали у Східній Європі та в Азії.

Діти в досучасній Європі часто працювали, допомагали батькам по господарству, починаючи з семи або восьми років. Ті, хто не залишався в сімейній справі, часто покидали батьківську домівку й наймалися служити до інших людей або влаштовувалися підмайстрами з метою вивчити якесь ремесло. Діти, які йшли працювати прислугою до інших людей, рідко знову зустрічалися зі своїми батьками.

Були й інші обставини, які робили тодішні сім'ї набагато менш стабільними, якими вони є сьогодні, попри велике число сучасних

176	7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

розлучень. Смертність (число смертей на рік на кожну тисячу насе­ лення) для людей будь-якого віку була тоді набагато вищою. Чверть або й більше новонароджених дітей у тогочасній Європі помирали ще на першому році свого життя (супроти одного відсотка сьогодні), час­ то помирали й жінки при пологах. Смерть дітей або одного з батьків часто розбивала й руйнувала родинні зв'язки.

Розвиток сімейного життя

Історик-соціолог Лоренс Стоун простежив деякі зміни від досучасних до сучасних форм сімейного життя в Європі. Стоун виділяє три фази розвитку сім'ї від 1500-х до 1800-х pp. На самому початку цього періоду головною формою сімейного життя була нуклеарна сім'я, що включала в себе доволі мало людей, але зберігала інші зв'язки, гли­ боко вкорінені в спільноті, і не тільки зі своїми кревними родичами. Така сімейна структура не відмежовувалася від спільноти. Згідно з твердженнями Стоуна (хоча деякі історики не поділяють цього по­ гляду), сім'я в ті часи не була головним осереддям емоційної при­ в'язаності або залежності для її членів. Люди там не відчували й не шукали почуттєвих інтимностей, які ми асоціюємо з родинним жит­ тям сьогодні. На секс у шлюбі дивились не як на джерело втіхи, а як на необхідність розмноження.

Індивідуальна свобода вибору в шлюбі та інші аспекти родинного життя підкорялися інтересам батьків, інших родичів або всієї спіль­ ноти. Поза аристократичними колами, де воно іноді активно заохочу­ валося, еротичне або романтичне кохання розглядалося моралістами й теологами як хвороба. За словами Стоуна, сім'я в той період «була відкритою, нечітко означеною, позбавленою всяких почуттів і емоцій авторитарною інституцією... Вона також довго не існувала, розпада­ ючись унаслідок смерті або дружини, або чоловіка, або смерті чи ран­ нього від'їзду з дому дітей» (Stone, 1977).

На зміну сім'ї такого типу прийшла перехідна форма, що проісну­ вала від початку сімнадцятого сторіччя до початку вісімнадцятого. Цей тип був характерний переважно для вищих верств суспільства, та, попри те, був надзвичайно важливим, бо саме він започаткував звичаї та поведінку, які відтоді стали майже універсальними. Нуклеарна сім'я стала більш відокремленим осередком, не зв'язаним з іншими ро­ дичами та локальною спільнотою. Зросло значення подружньої та бать­ ківської любові, хоча водночас посилилася авторитарна влада батька.

Під час третьої фази поступово розвинувся той тип сімейної структури, з яким ми найбільше знайомі у нас, на Заході. Така сім'я — це група, об'єднана міцними узами почуттів, з характерним високим рівнем приватності домашнього життя, де головна увага приділяється вихованню дітей. Вона позначена зростанням ролі афективного індивідуалізму, формуванням шлюбного зв'язку на основі персонального вибору, скріпленого сексуальним потягом або романтичним коханням. Сексуальні принади кохання стали прослав­ лятися в рамках шлюбу, а не в позашлюбних пригодах. Унаслідок

7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

177

зростання кількості робочих місць, відокремлених від дому, родина стала більше прив'язаною до споживання, аніж до виробництва.

Ось що писав із цього приводу Джон Босвел, уже згадуваний нами в першому розділі:

«В досучасній Європі шлюб спочатку був такою собі домовленістю про розподіл власності, потім зосередився на вихованні дітей, а закінчилось тим, що за основу стало братись подружнє кохання. Не так багато пар одружувалися «з кохання», але чимало починали любити одне одного, мірою того як провадили спільне господарство, виховували дітей і роз­ діляли на двох радощі та прикрощі життя. Майже в усіх епітафіях подружнім парам, які збереглися, говориться про глибоку емоційну прив'язаність. Натомість у більшості країн сучасного Заходу шлюб по­ чинається з кохання, потім виливається в спільні турботи про вихован­ ня дітей (якщо є діти), а закінчується, дуже часто, розподілом власнос­ ті; на той час кохання вже або зникає, або перетворюється на далекий спогад» (Boswell, 1995, p. XXI).

ЗМІНИ В МОДЕЛЯХ СІМ'Ї У СВІТІ

Розмаїття форм сім'ї і далі існує в різних суспільствах у всьому світі. В деяких місцях, наприклад, у кількох далеких регіонах Азії, Африки та в Океанії, традиційні родинні системи змінилися мало. Проте в більшості країн проходять зміни, які набувають все більшо­ го поширення. Причини цих змін складні, але кілька чинників мож­ на виділити як особливо важливі. Один із них — це розповсюдження західної культури. Наприклад, західні ідеали романтичного кохання поширилися на суспільства, в яких раніше вони були невідомі. Дру­ гий чинник — це розвиток централізованого управління в місцевос­ тях, де раніше існували невеликі самостійні суспільства. На життя людей починає впливати їхня інтеграція в національну політичну систему; більше того, уряди вдаються до активних спроб змінити традиційні види поведінки. Наприклад, у Китаї або в Монголії, з огляду на швидке зростання населення, держава постійно накидає своїм громадянам програми, що підштовхують їх до застосування методів контрацепції тощо.

Ці зміни створюють рух до переважання нуклеарної сім'ї у сві­ тових масштабах, руйнуючи системи великих родин та інші види груп спорідненості. Це вперше було задокументовано тридцять років тому Вільямом Дж. Ґуді в його книжці «Світова революція моделей сім'ї» (J. Goode, 1963) й розвинуто в подальших дослідженнях.

Напрямки змін

Найважливіші зміни, які сьогодні відбуваються в усьому світі, такі:

1. Розширені сім'ї та інші групи спорідненості знижують свій вплив.

2. Існує загальна тенденція вільно обирати собі дружину чи чоловіка.

178	7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

3.Права жінки визнаються дедалі ширше як у питаннях укладення шлюбу, так і в опрацюванні рішень у сім'ї.

4.Шлюби між родичами стають менш звичним явищем.

5.Рівень сексуальної свободи зростає в тих суспільствах, які раніше суворо її обмежували.

6.Існує загальна тенденція до розширення прав дітей.

Було б помилкою перебільшувати ці тенденції або доходити висновку, що нуклеарна сім'я стала повсюди домінантною формою. В більшості сучасних суспільств розширені сім'ї все ще є нормою; традиційні звичаї родинного життя зберігаються. Більше того, зміни відбуваються з неоднаковою швидкістю, і ми спостерігаємо також зворотні рухи назад та протилежні тенденції. Наприклад, досліджен­ ня, здійснене на Філіпінах, виявило більшу частку розширених сімей у міському середовищі, аніж у навколишніх сільських районах. Ці розширені сім'ї не просто розвивалися з традиційних, а являли собою щось цілком нове. Залишаючи сільську місцевість, кузени, племін­ ники та племінниці перебиралися жити до своїх родичів у міста, де більше можливостей знайти роботу.

СІМ'Я І ШЛЮБ У СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ

Зважаючи на культурне розмаїття, характерне для сучасного Сполу­ ченого Королівства, в країні сьогодні можна спостерігати значні ва­ ріації в ставленні до родини та шлюбу. Одні з найразючіших — це відмінності між структурами білої й небілої родини, тож ми повинні з'ясувати, чому це так. Потім ми розглянемо проблеми шлюбних розлучень, повторного одруження та всиновлення дітей з погляду сучасних моделей сімейного життя.

Проте спочатку викладемо кілька основних характеристик, влас­ тивих майже всім сім'ям у Британії.

Загальні характеристики

Риси, притаманні британській сім'ї в цілому, такі:

1.Як і всі інші сім'ї західного суспільства, британська родина мо­ ногамна, причому її моногамний характер закріплений законом. Та з огляду на високий відсоток розлучень, який існує в сього­ днішньому Сполученому Королівстві, деякі оглядачі запропонува­

ли називати модель британського шлюбу серійною моногамією. Тобто індивідам дозволяється брати скільки завгодно шлюбів, аби тільки не водночас. Не слід також плутати узаконену моногамію з узвичаєною сексуальною практикою. Ні для кого не таємниця, що велика частка британців перебувають у сексуальних стосун­ ках з особами, з якими вони не поєднані узами законного шлюбу.

2.Британський шлюб будується на ідеї романтичного кохання. Великого впливу набув афективний індивідуалізм. Вважається,

7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

179

що подружжя повинна об'єднувати взаємна любов, яка спира­ ється на особисту привабливість та сумісність характерів і має бути основою для укладання шлюбної угоди. Романтичне кохан­ ня як складова шлюбу «натуралізувалося» в сучасній Британії; воно виглядає невід'ємною складовою людського існування, рад­ ше ніж певна характеристика, властива для новітньої культури. Звичайно ж, реальність відрізняється від ідеології. Наголос на персональному задоволенні в шлюбі породжує сподівання, які іноді неможливо справдити, і це один з чинників постійного зрос­ тання рівня розлучень.

3.Британська родина патрилінійна та неолокальна. Патрилінійна спад­ ковість означає, що діти беруть собі прізвище батька, та й влас­

ність звичайно передається по чоловічій лінії. (Багато суспільств у світі є матрилінійними, де прізвище, а часто й власність, пере­ даються по жіночій лінії.) Модель неолокалъного проживання означає, що новостворене подружжя перебирається жити в інше помешкання, окремо від їхніх батьків. Однак неолокалізм не є аб­ солютною характеристикою британської родини. Багато сімей, а надто тих, які належать до нижчого класу, є матрилокальними, ко­ ли новоодружені оселяються поблизу від батьків нареченої.

4.Британська сім'я є нуклеарною і складається з одного або двох батьків, які живуть у одному помешканні зі своїми дітьми. Проте не можна сказати, що нуклеарні сім'ї повністю ізольовані від родинних зв'язків.

Тенденції розвитку

Варіації моделей сім'ї

Згідно з Рапопортом, «родини в сьогоднішній Британії перебувають у перехідному стані від суспільства, де панувала одна обов'язкова норма, що чітко визначала, яким має бути сімейне життя, до су­ спільства, де множинність норм визнаватиметься явищем законним

«Чи відомо комусь із тут присутніх про якусь причину, що могла б перешкодити цим

двом	перевезти		своє	майно
до	одного	помешкання?»
Daily	Telegraph:	The	Best	of Matt,
	Orion, 1995.

180	7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

і, більше того, бажаним» (Rapoport and Rapoport, 1982, p. 476). Обґрунтовуючи свій аргумент, Рапопорт ідентифікує п'ять типів різ­ новиду: організаційний, культурний, класовий, життєвого шляху і когорти.

Сім'ї організують свої відповідні індивідуальні домашні обов'яз­ ки і свої зв'язки з ширшим соціальним середовищем по-різному.

Контраст	між	«ортодоксальною»	сім'єю	(дружина	як домогосподарка
і чоловік	як	«годувальник») і	сім'єю	подвійної	кар'єри або сім'єю

самітного батька або самітної жінки, які мають на своєму утриманні дітей, ілюструє це розмаїття. У плані культурному ми спостерігаємо набагато більшу різноманітність вірувань та цінностей, ніж було ра­ ніше. Наявність етнічних меншин (таких як вест-індська, азіатська, грецька та італійська спільноти) і вплив громадських рухів, таких як фемінізм, спричинили значне культурне розмаїття форм сім'ї. Стійкі класові розподіли між бідними, кваліфікованим робітничим класом та різними угрупованнями в середньому та вищому класах спричи­ няють значні варіації в структурі сім'ї. Варіації в сімейному досвіді протягом життєвого шляху — очевидні. Наприклад, індивід може походити з сім'ї, де батьки завжди жили разом, а сам він, одружив­ шись, потім розлучиться. Інша особа може бути вихована в сім'ї з одним батьком (або матір'ю), потім одружуватися кілька разів і мати дітей від кожного шлюбу.

Термін когорта стосується наявності різних ґенерацій у сім'ях. Наприклад, сьогодні зв'язки між батьком—матір'ю і дідом—бабусею стали слабшими, ніж вони були раніше. З другого боку, багато людей доживають тепер до старості, тож три «послідовні» сім'ї можуть існу­ вати водночас, підтримуючи між собою тісні зв'язки: одружені ону­ ки, їхні батьки та батьки їхніх батьків.

Південноазіатські сім'ї

Серед різновиду британської сім'ї є одна модель, яка дуже відріз­ няється від інших — це та, що пов'язана з південноазіатськими групами населення. Південноазіатське населення налічує у Сполуче­ ному Королівстві понад мільйон чоловік. Міграція розпочалася в 1950-і роки з трьох головних регіонів Індійського субконтиненту: Пенджабу, Гуджарату та Бенґалії. В Британії ці мігранти утворили общини, об'єднані релігією, походженням, кастою і, що найваж­ ливіше, кревною спорідненістю. Багато мігрантів виявили, що їхні уявлення про честь і вірність родині майже цілком відсутні серед автохтонів Британських островів. Вони намагалися зберегти єдність своїх родин, але з житлом виявилося сутужно. Великі старі будинки можна було купити тільки в місцевостях, де не було роботи; там же, де була потреба в робочій силі, доводилося селитись у малих буди­ ночках і руйнувати розширені сім'ї.

Південноазіатські діти, народжені у Сполученому Королівстві, перебувають під впливом двох різних культур. Удома їхні батьки спо­ діваються або вимагають від них дотримання принципів співпраці,

взаємоповаги та відданості сім'ї. У школі їм доводиться домагатися успіху у суспільному середовищі, де панують конкуренція та прин­ цип індивідуалізму. Більшість із них воліють організовувати своє до­ машнє та особисте життя в рамках етнічної субкультури, оскільки вони цінують близькі взаємини, що асоціюються з традиційним сі­ мейним життям. Проте вплив британської культури не може не від­ чуватися. Молоді люди обох статей вимагають, щоб із ними більше радилися, уряджаючи їхні шлюби.

Міцність азіатської родини, як серед азіатських груп у Сполученоному Королівстві, так і в самій Азії, нещодавно стала темою широкої дискусії. Френсис Фукуяма (Francis Fukuyama, 1994) говорить про «суспільний капітал», створений азіатською родиною, — йдеться про форми довіри та взаємодопомоги, що розвинулися в рамках родини в азіатських країнах. На думку вченого, цей суспільний капітал — один з головних чинників, що сприяють швидкому економічному розвиткові азіатських країн, таких як Тайвань, Гонконг і Синґапур.

Проте традиційні форми азіатської родини перебувають під вели­ ким тиском не тільки у Британії, а й у самих азіатських країнах. Час­ тка розлучень у щойно згаданих країнах зростає, а рівень народжува­ ності падає (див. мал. 7.1). Економічний розвиток та дедалі більша де­ мократизація поступово породжують вищий ступінь індивідуалізму й створюють умови для руху в напрямку рівності обох статей.

Родини чорношкірих

Родини вест-індського походження в Британії теж мають іншу структуру. Якщо взяти чорношкірих жінок віком від двадцяти до сорока чотирьох років, то вони набагато рідше мають чоловіків, аніж білі жінки відповідного віку. Ту саму картину маємо й з афро-

Мал. 7 . 1 . Конвергенція: частка розлучень та рівень народжуваності на Сході й Заході (масштаби для різних країн — не порівнянні; рівень народжуваності — це середня кількість новонароджених на одну жінку).

Джерело: National statistics; World Bank. From The Economist, 28 May 1994, p. 77.

182 7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

американками в Сполучених Штатах, де цей факт спричинився до запеклих дебатів. Тридцять років тому сенатор Деніел Патрік Мойніген описував родини чорношкірих, як «дезорганізовані», що «за­ блукали в хащах патології» (Moynihan, 1965).

Розбіжність у моделях сім'ї чорношкірих і родин білих стала на­ багато більшою в Сполучених Штатах, аніж була на початку 1960-х pp., коли Мойніген проводив своє дослідження. 1960 р. в 21 від­ сотку афро-американських родин порядкували жінки; серед білих родин ця пропорція становила 8 відсотків. На 1993 рік ця частка чорношкірих родин підвищилася майже до 58 відсотків, тоді як у білих вона становила 26 відсотків. Родини, в яких порядкують жінки, набагато частіше зустрічаються серед найбіднішого чорношкі­ рого населення. Афроамериканці, що мешкають у великих містах, дуже мало поліпшили умови свого життя за останні два десятиріччя: більшість змушені виконувати низькооплачувану роботу, а час від часу взагалі залишатися безробітними. За таких обставин існує неба­ гато стимулів підтримувати стабільні подружні взаємини. Ці ж таки обставини, мабуть, визначають і поведінку чорних родин у бідних передмістях Лондона та інших великих містах Сполученого Королів­ ства.

Ми не повинні розглядати ситуацію, що склалася в чорношкірих родинах, лише в негативному світлі. У вест-індських групах більшу роль відіграє спорідненість, надто ж у тому, що стосується шлюбних зв'язків, аніж у більшості білих спільнот. Самотня мати з купою ді­ тей має всі шанси на активну допомогу з боку близької і далекої рідні. Це суперечить тому уявленню, що чорношкірі самотні матері (і батьки) та їхні діти неминуче утворюють нестабільні родини. В афро­ американців набагато вища частка родин, очолюваних жінками, що мають при собі інших родичів, які живуть із ними, аніж це має місце

вбілих родинах, які не мають батька.

Усвоїй книжці «Життєві лінії» Джойс Ашенбренер (Aschenbren­ ner, 1983) всебічно висвітлила широкі зв'язки спорідненості в афроамериканських родинах. Ашенбренер зуміла подивитися новими очима як на білі, так і на чорні різновиди родини в Сполучених Шта­ тах унаслідок польових досліджень, які вона раніше здійснила в Пакистані. З погляду пакистанців, біла родина в Сполучених Штатах виглядала слабкою й «дезорганізованою». Вони не могли зрозуміти, як покинуте напризволяще подружжя, не кажучи вже про родину з однією матір'ю або батьком, може виховувати дітей. Практика най­ мати чужу людину, щоб вона доглядала їхню дитину, поки батьки на службі, вселяла їм жах. А де ж тітки, дядьки або дід і бабуся? Чому брати жінки не приходять їй на допомогу, якщо вона залишилася одна з дітьми? Їхнє уявлення про родину було набагато ближче до ситуації в афро-американських сім'ях, аніж до тієї, яка склалася в родинах білих.

Дискусії про родину чорношкірих, вважає Ашенбренер, надто зо­ середилися на шлюбних стосунках. Така концентрація уваги відпові­ дає дедалі більшому значенню, яке відіграє шлюб у сучасному су-

183

сшльстві, але ці стосунки аж ніяк не відтворюють повну структуру родини чорношкірих. У більшості суспільств, де мають місце розши­ рені родини, такі стосунки, як мати — дочка, батько — син або брат — сестра можуть бути соціально більш значущими, аніж сто­ сунки між чоловіком і дружиною.

ФОРМАЛЬНЕ ТА НЕФОРМАЛЬНЕ РОЗЛУЧЕННЯ В ЗАХІДНИХ КРАЇНАХ

Зростання кількості розлучень

Протягом багатьох сторіч на Заході дивилися на шлюб як на щось не­ порушне. Розлучення дозволялися тільки в дуже обмеженому числі випадків, таких як невиконання взаємних шлюбних обов'язків. Одна чи дві індустріальні країни досі не визнають розлучень. Але сьогодні це лиш поодинокі приклади. Більшість країн швидко рухаються в на­ прямку полегшення процедури розлучення. Так званої протиставної системи дотримувалися фактично всі індустріальні країни. Щоб ді­ стати дозвіл на розлучення, чоловік або дружина мали висунути звину­ вачення (наприклад, у жорстокому ставленні, в невиконанні подруж­ ніх обов'язків або подружній зраді) проти своєї дружини або чоловіка. Перші закони про розлучення, які не вимагали «довести провину», були запроваджені в деяких країнах у середині 1960-х років. Відтоді багато західних країн пристали до цієї практики, хоча в деталях їхні закони відрізняються. У Британії Акт реформи Закону про розлучен­ ня, який не містив у собі пунктів «провини», був прийнятий у 1969 р. і набрав чинності в 1971 р. Принцип «провини» був далі закріплений у новому законопроекті, прийнятому 1996 року.

184	7. СІМ'Я, Ш Л Ю Б І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ
У період між	1960-м і 1970-м роками частка розлучень зростала на

9 стабільних відсотків щороку, подвоївшись за це десятиріччя. На 1972 р. вона знову подвоїлася, почасти ставши результатом акта, прийня­ того 1969 p., який дав змогу без проблем розлучатися тим подружжям, що вже давно розпалися. З 1980 р. пропорція розлучень до певної міри стабілізувалася, але залишається дуже високою порівняно з будь-яким минулим періодом (Clark and Haidane, 1990; і див. таблицю 7.1).

Розлучення дедалі більше впливають на життя дітей. Згідно з по­ передніми оцінками, приблизно 40 відсотків дітей, народжених у Спо­ лученому Королівстві в 1980 p., будуть на якомусь етапі свого життя до досягнення зрілості членами однобатьківської родини. Однак 75 від­ сотків жінок і 83 відсотки чоловіків, які розлучилися, протягом трьох років знову одружуються, тож діти все-таки здебільшого виростають у середовищі родини.

Пропорція розлучень, безперечно, не є прямим показником по­ дружніх негараздів. По-перше, частка розлучених не включає тих, котрі реально розлучилися, але офіційно розрив шлюбних стосунків не оформили. Крім того, люди, які одружилися невдало, можуть і далі залишатися разом — або тому, що вірять у святість шлюбу, або тому, що їх турбує перспектива фінансових та емоційних наслідків розриву, чи тому, що хочуть, аби їхні діти мали дім і «родину».

Чому розлучення стали таким звичайним явищем? Тут задіяно кілька чинників, пов'язаних із ширшими суспільними перемінами.

Якщо не брати до уваги дуже малої частки багатих людей, сьогод­ нішній шлюб не дуже пов'язується з бажанням зберегти майновий та соціальний статус у процесі їхньої передачі від покоління до поколін­ ня . Мірою того як жінки стають матеріально менш залежними, шлюб втрачає свої колишні характеристики необхідного економічного пар­ тнерства. Вищий загальний рівень життя означає, що людям стало значно легше створювати собі окрему домівку у випадку подружньої нелюбові, аніж це було раніше. Той факт, що розлучення майже перестало нести на собі тавро ганьби, став почасти наслідком опи­ саних вище процесів, але він же таки, у свою чергу, прискорює їх. Ще одним важливим чинником можна вважати дедалі більшу тен­ денцію оцінювати шлюб з погляду рівнів особистого задоволення, яке він дає. Зростання пропорції розлучень, як нам здається, не означає глибокого невдоволення шлюбом як таким, а свідчить тільки про посилення рішучості зробити ці стосунки втішними і приємними.

Як відбуваються розлучення

Дуже непросто підбити баланс суспільних вигод та невигод від висо­ кого рівня розлучень. Більш толерантне ставлення до них означає, що подружжя має змогу покласти край стосункам, що не дають їм ніякої радості, не накликаючи на себе соціального остракізму. З другого боку, розрив шлюбу майже завжди призводить до емоційно­ го стресу і може створити фінансові труднощі для однієї або обох сторін.