Gidens_Sotsiologiya1

72	3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

Як і скотарство, городництво дає більш надійне забезпечення ха­ рчами, аніж полювання та збирання диких плодів, тому воно може прогодувати значно більші спільноти. А що народи, які живуть із городництва, не перебувають у постійних перегонах, вони спроможні нагромаджувати значно більше матеріальне багатство, аніж скотар­ ські племена, а тим більше угруповання мисливців та збирачів. Осі­ даючи на постійних місцях проживання, окремі поселення можуть розвинути стабільні політичні та торговельні відносини. Войовничі набіги — звичайне явище в суспільствах землеробської культури, хоча рівень насильства тут здебільшого виражений менш яскраво, аніж серед деяких скотарських племен. Ті, хто обробляє землю, зде­ більшого необізнані з мистецтвом війни; натомість пастухи-кочови- ки легко об'єднуються у величезні армії грабіжників.

Як приклад суспільства городницької культури ми розглянемо курурумба, новогвінейське плем'я кількістю близько тисячі чоловік, що живуть у шістьох поселеннях (Newman, 1965). У кожному посе­ ленні є по кілька городів, відокремлених один від одного огорожею. Ці обгороджені ділянки поділені на клапті, якими володіють різні родини. Усі, і дорослі, й діти, беруть участь у обробітку своїх клап­ тів землі, хоча чоловіки та жінки відповідають за різні види плодів та городини. Кожна родина має більше ніж один клаптик ґрунту й у різні пори року вирощує там різні рослини, таким чином забезпе­ чуючи постійну наявність харчів. Культура курурумба включає в себе складну систему церемоніальних обмінів подарунками між ро­ динами, за допомогою чого можна досягти високого престижу в спільноті. Таким чином, люди мають городи, на яких вони виро­ щують овочі та плоди для своїх повсякденних потреб, та інші ді-

3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

73

л я н к и, з яких збирають «урожаї престижу». Врожаям престижу во­ ни приділяють набагато більше уваги, аніж тим, які мають задово­ льняти їхні потреби в харчах.

Курурумба також відгодовують свиней, яких тримають не для власного споживання, а для обміну подарунками, призначеного для підняття їхнього статусу у спільноті. Через кожні кілька років вони справляють ґрандіозний бенкет зі свининою, на якому забивають, засмажують і підносять у вигляді дарунків сотні свиней. Як і в скотарських культурах, у курурумба існує більша нерівність, аніж у культурах мисливців та збирачів. Вожді і племенні ватажки відігра­ ють визначну роль, досить значною також є різниця між людьми в матеріальних статках.

НЕІНДУСТРІАЛЬНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ, АБО ТРАДИЦІЙНІ ДЕРЖАВИ

Десь починаючи від 6000 р. до Р.Х. ми знаходимо свідчення про існування суспільств, значно більших від тих, що коли-небудь існу­ вали, які багато в чому різнилися від давніших. Ці суспільства ви­ никали внаслідок розвитку міст і характеризувалися яскраво вира­ женою нерівністю в багатстві та владних повноваженнях та були пов'язані з правлінням царів або імператорів. Оскільки вони знали писемність і в них процвітали наука та мистецтво, їх часто нази­ вають цивілізаціями. А що в них також були набагато розвиненіші форми врядування, ніж у суспільствах давніших видів, то до них застосовують також термін «традиційні держави».

Більшість традиційних держав були ще й імперіями; вони досягали своїх великих розмірів унаслідок завоювань та підкорення інших на­ родів (Eisenstadt, 1963; Ciaessen and Skalnik, 1978; Kautsky, 1982). Наприклад, це можна сказати про традиційні Китай і Рим. На своєму злеті, в першому сторіччі після Р.Х., Римська імперія сягала від Бри­ танії в Північно-західній Європі й поза межі Близького Сходу. Китайська імперія, яка існувала понад дві тисячі років, аж до початку нинішнього сторіччя, займала більшість величезного реґіону Східної Азії, де сьогодні розташувався сучасний Китай. У сьогоднішньому світі традиційних держав уже не існує. Хоча деякі з них, як, наприк­ лад, Японія і Китай, більш або менш утрималися у своїх колишніх кордонах до початку двадцятого сторіччя, та усі вони тепер або розпа­ лися, або розчинилися в сучасних системах.

Найдавніші традиційні держави розвинулися на Середньому Схо­ ді, здебільшого в родючих долинах річок (див. мал. 3.3). Китайська імперія виникла близько 2000 р. до Р.Х., у часи, коли могутні дер­ жави існували також на території, яку сьогодні займають Індія й Пакистан. Кілька великих традиційних держав були в Мексиці та в Латинській Америці, такі як держава ацтеків на Мексиканському півострові та держава інків у Перу. Імперія інків утворилася десь за

3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

75

сотню років до того, як там з'явився іспанський авантюрист Пісарро, який висадився в Південній Америці 1535 року з невеличким загоном вояків. Проте, укладаючи союзи з іншими тубільними пле­ менами, вороже налаштованими до інків, Пісарро зумів за короткий час зруйнувати державу інків і проголосити їхню територію володін­ нями Іспанської корони. То були одні з перших змагань між озбро­ єними місіонерами Заходу і традиційними державами, змагань, ціла низка яких у кінцевому підсумку призвела до повного зникнення цих останніх.

Мая

Як приклад традиційної держави ми розглянемо третю американ­ ську цивілізацію, цивілізацію мая, що розквітла на Юкатанському півострові поблизу берегів Мексиканської затоки. Цивілізація мая процвітала від 300-го до 800 р. після Р.Х. Мая спорудили гран­ діозні релігійні центри, навколо яких будували свої оселі, всі — з каменю. Релігійні святилища мали у них форму пірамід, на вершині кожної з яких був споруджений храм. У Тікалі, де стоять найвищі піраміди, навколишнє місто налічувало понад 40 тисяч мешканців. То був головний адміністративний центр, фактично столиця держави мая.

Суспільством мая правив аристократичний клас войовників-жер- ців. Вони були найвищими релігійними сановниками в суспільстві, але також і воєначальниками й вели безперервні війни з навколиш­ німи спільнотами. Більшість населення складали селяни, які пра­ цювали на землі й мали віддавати велику частку продукції своїм аристократичним правителям, які жили в умовах неабиякої роз­ коші.

Нам точно невідомо, чому зазнала краху цивілізація мая, та, мабуть, вона була завойована сусідніми племенами. На час, коли з'явилися іспанці, держави мая давно вже не існувало.

Характеристики традиційної держави

Традиційна держава була єдиним видом суспільства в історії, до

появи сучасного індустріалізму,	в якому значна частина населення
не брала безпосередньої участі	у виробництві продуктів харчування.

У спільнотах мисливців та збирачів, у скотарських суспільствах існував досить простий поділ праці. Найважливішим був розподіл обов'язків між чоловіками та жінками. Натомість у традиційних державах існувала набагато складніша система занять. Там теж різні статі виконували різну роботу, причому сфера діяльності жінок зде­ більшого обмежувалася домашнім господарством та роботою в полі. Проте серед чоловіків ми спостерігаємо виникнення різних спеціа­ лізованих професій, таких як торговець, царедворець, урядовець і військовик.

76	3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

У традиційних державах ми бачимо також чітко виражений кла­ совий поділ на аристократію та решту населення. Правитель очолю­ вав «правлячий клас», що мав виключне право обіймати високі дер­ жавні посади. Члени цього класу жили, як правило, в умовах вели­ кого матеріального комфорту або розкоші. Натомість основній масі населення здебільшого велося дуже тяжко. Рабовласництво було звичайним явищем у таких суспільствах.

Кілька традиційних держав утворилися внаслідок розвитку тор­ говельних відносин, і в таких правили купці, проте більшість ви­ никли в результаті завойовницьких походів або їхнє утворення суп­ роводжувалося значною розбудовою збройних сил (McNeille, 1983; Mann, 1986). Традиційні держави започаткували розвиток професій­ них армій, багато в чому визначивши сучасні форми воєнної органі­ зації. Римське військо, наприклад, складалося з високодисциплінованих та вишколених воїнів і було тією силою, яка здійснювала експансію Риму. У традиційних державах ми знаходимо також пер-

3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

77

ші спроби механізувати війну. Мечі, списи, щити та машини для штурму фортець, які були на озброєнні римського війська, виготов­ лялися високопрофесійними ремісниками. У війнах, що точилися між традиційними державами, а також між ними і «варварськими» племенами, людей гинуло набагато більше, аніж будь-коли раніше.

СУЧАСНИЙ СВІТ: ІНДУСТРІАЛЬНІ СУСПІЛЬСТВА

Традиційні держави сьогодні повністю зникли з лиця Землі. Хоча суспільства мисливців та збирачів диких плодів, скотарські та аграр­ ні суспільства ще існують у деяких регіонах, то лиш на окремих ізольованих територіях, і в більшості випадків навіть ці останні зразки давніх культур перебувають у стані розпаду. Що ж стало причиною зруйнування суспільних форм, які панували в людській історії про­ тягом періоду, що закінчився лише два століття тому? Відповіддю на це запитання буде одне слово — ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ, виникнен­ ня машинізованого виробництва продукції, опертого на застосуван­ ні знеосіблених джерел енергії (наприклад, пари або електрики). ІНДУСТРІАЛЬНІ СУСПІЛЬСТВА (іноді їх називають просто «сучас­ ними суспільствами») радикально відрізняються від будь-яких попе­ редніх типів організації суспільного ладу, і їхній розвиток мав на­ слідки, які сягнули далеко за межі Європейського континенту, де саме вони й виникли.

Індустріалізація розпочалася в Англії у вісімнадцятому сторіччі внаслідок Індустріальної революції — цією скороченою назвою по­ значають складну низку технологічних змін, що вплинули на засоби, завдяки яким люди мають змогу існувати. Ці зміни включали в себе винайдення нових машин (наприклад, прядильного верстата), опану­ вання енергетичних ресурсів (передусім води та пари) з метою по­ ставити їх на службу виробництву й використати здобутки науки для покращення методів виробництва. А що відкриття та винаходи в одній галузі сприяють новим відкриттям у інших, то поступ технологічних нововведень у індустріальних суспільствах відбувається надзвичайно швидко порівняно з традиційними суспільними системами.

Навіть у найрозвиненіших традиційних цивілізаціях більшість людей працювали на землі. Відносно низький рівень технологічного розвитку дозволяв лише невеличкій меншості бути звільненою від щоденної праці у галузі сільськогосподарського виробництва. Нато­ мість найголовнішою характеристикою сьогоднішніх індустріальних суспільств є те, що переважна більшість зайнятого у виробництві населення працює на фабриках, в установах або закладах торгівлі, а не у галузі землеробства. Причому понад 90 відсотків людей живуть у містах, де більше можливостей знайти роботу і де постійно ство­ рюються нові робочі місця. Великі сучасні міста набагато більші своїми розмірами, аніж урбаністичні поселення, які ми знаходимо в традиційних цивілізаціях. У великих містах стиль життя стає більш імперсональним та анонімним, ніж раніше, адже у своєму повсяк-

78	3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

денному побуті ми значно частіше зустрічаємося з людьми незнайо­ мими, аніж тими, яких добре знаємо. Великомасштабні організації, такі як ділові корпорації або урядові агенції, впливають на життя практично кожного індивіда.

Ще одна важлива характеристика сучасних суспільств пов'язана з організацією політичних систем, які набагато розвиненіші й діяль­ ніші, аніж форми врядування в традиційних державах. У традицій­ них цивілізаціях політична влада (в особі монархів та імператорів) майже не мала прямого впливу на звичаї й побут більшості своїх підданих, які жили у відносно самостійних поселеннях. З розвитком індустріалізації транспортні перевезення та засоби комунікації стали набагато швидшими й ефективнішими, сприяючи утворенню інтег­ рованої «національної» спільноти.

Індустріальні суспільства стали першими національними держа­ вами, які виникли у світі. Національні держави — це політичні спільноти, відокремлені одна від одної чітко визначеними кордо­ нами, а не розмитими «нічийними» зонами, що звичайно розділяли між собою традиційні держави. Уряди національних держав мають потужні засоби впливу на чимало аспектів життя своїх громадян, формуючи закони, які застосовуються до всіх, хто живе в межах цієї держави. Британія — це національна держава, як і практично всі суспільства, що існують у сучасному світі.

Застосування індустріальної технології аж ніяк на обмежується мирними процесами економічного розвитку. Вже на самій першій фазі індустріалізації сучасні виробничі процеси знайшли мілітаризо­ ване застосування, і це в радикальний спосіб змінило характер вій­ ни, створивши набагато досконаліші, аніж у неіндустріальних куль­ турах, арсенали зброї та способи воєнної організації. Вища економіч­ на потуга, політична згуртованість та мілітарна перевага, разом узя­ ті, пояснюють, чому за останні два сторіччя вплив західної цивілі­ зації розповсюдився на весь світ.

Велика Британія як приклад індустріалізованого суспільства

Велика Британія — це одна країна з близько двохсот національних держав, які існують у сьогоднішньому світі. Порівняно з деякими іншими сучасними державами вона невелика як за площею своєї території, так і за своїм населенням. У Великій Британії живуть 58 мільйонів людей. А скажімо, Німеччина, ще одна індустріалізо­ вана країна, має 81 мільйон населення, Японія — 125 мільйонів, Сполучені Штати — 258 мільйонів. Проте, будучи далеко не найбіль­ шою країною у світі за своїм населенням, Велика Британія все ж має більше людей, аніж Римська імперія в добу свого злету, що вказує на те, наскільки густіше, аніж дві тисячі років тому, сьогодні заселений світ.

Індустріальний характер Великої Британії стає очевидним, коли ми звернемо увагу на те, як мало людей працює у її сільському

3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

79

господарстві — менш як два відсотки від усієї робочої сили. Як і інші індустріальні держави, Велика Британія імпортує велике роз­ маїття харчових продуктів із усього світу: чай — з Південної Азії, яблука — з Нової Зеландії, вино — з Франції і чимало іншої про­ дукції з інших країн. А проте 2% зайнятих людей у сільському господарстві виробляють харчів більше, аніж достатньо, щоб прого­ дувати все населення Британських островів.

Якщо міряти за середнім річним прибутком на душу населення, то Велика Британія не дуже багате суспільство у порівнянні з деяки­ ми іншими індустріальними націями. За цим показником Велика Британія стоїть на двадцять першому місці у списку індустріальних країн. На першому місці — Швейцарія, на другому — Люксембург1, на третьому — Японія. Але британці дуже багаті, якщо ми порів­ няємо їх з населенням сучасних суспільств, або теперішніх країн «третього світу». Велика Британія належить до країн, які іноді на­ зивають країнами «першого світу», на відміну від країн «другого» і «третього світу». До розгляду цих країн ми зараз і переходимо.

СУСПІЛЬСТВА «ПЕРШОГО», «ДРУГОГО» Й «ТРЕТЬОГО СВІТУ»

Як починався цей поділ

Від сімнадцятого до початку двадцятого сторіччя країни Заходу за­ сновували колонії в численних регіонах світу, застосовуючи в разі потреби свою досконалішу воєнну силу. І хоча фактично майже всі з цих колоній на сьогодні здобули незалежність, наступ колоніаліз­ му був тим вирішальним фактором, який зробив суспільну мапу світу такою, якою ми її сьогодні знаємо. В деяких реґіонах, наприк­ лад, у Північній Америці, Австралії та Новій Зеландії, раніше дуже мало заселених групами мисливців і збирачів, європейці сьогодні складають більшість населення. В інших реґіонах, передусім на ве­ ликих територіях Азії, Африки та Південної Америки, тубільне на­ селення досі переважає.

Суспільства першого типу, включаючи й Сполучені Штати, стали індустріальними. Суспільства з другої категорії колонізованих євро­ пейцями територій перебувають здебільшого на багато нижчому рів­ ні індустріального розвитку, і їх часто називають суспільствами «третього світу». Сюди входять Китай, Індія, більшість африкан­ ських країн (таких як Ніґерія, Ґана й Алжир) і країни Південної Америки (наприклад, Бразилія, Перу та Венесуела). Оскільки багато з цих суспільств розташовані на південь від Сполучених Штатів і Європи, їх іноді всіх разом об'єднують під назвою Південь, проти­ ставляючи його багатшій, індустріалізованій Півночі.

Термін «третій світ» спочатку виник унаслідок різниці, яка по­ стала між трьома головними типами суспільства, що сформувалися в першій половині двадцятого сторіччя. Країнами «першого світу»

80	3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

були (і є) індустріалізовані держави Європи, Сполучені Штати, Австралазія (Австралія, Нова Зеландія, Тасманія і Меланезія) та Японія. Майлсе всі країни «першого світу» мають багатопартійні, парламентські системи врядування. Суспільствами «другого світу» називали суспільства комуністичні, тобто колишній Радянський Союз, а також країни Східної Європи, включаючи Чехословаччину, Поль­ щу, Східну Німеччину та Угорщину. Суспільства «другого світу»

мали економіку централізованого планування й відводили незначну роль приватній власності або конкурентному економічному під­ приємству.

Радянський Союз як суспільство «другого світу»

Радянський Союз мав дуже відмінну форму соціальної, політичної та економічної організації. За своєю суттю він являв собою федера­ цію, утворену з розмаїття різних національних та культурних спіль­ нот. Росія — найбільша з них, російська мова була офіційною мовою цієї країни. Однак вживалося також багато інших мов, таких як латвійська, німецька, арабська і грузинська.

Радянським Союзом правила комуністична партія. Опираючись на вчення марксизму (див. розділ перший, сс. 24—25, радянський комунізм утвердився як система однопартійного правління. Кому­ ністична партія повністю підкорила собі як політичну, так і еконо­ мічну системи. Країни «першого світу» є капіталістичними і мають ринкові економіки: бізнесові фірми перебувають у приватному воло­ дінні й конкурують одна з одною в постачанні своїх товарів спожи­ вачам. Натомість у Радянському Союзі та у Східній Європі більша частина промисловості та сільського господарства належала держа­ ві: дуже мало бізнесу було в приватних руках.

Посилаючись на вчення Маркса, комуністичні вожді були впев­ нені що система колективної власності на виробництво більше про­ цвітатиме, аніж західна система вільного ринку. Насправді все вияви­ лося не так. Радянський Союз та східноєвропейські суспільства були політично авторитарними й економічно неефективними. Ці прита­ манні їм вади призвели до їхнього краху (додаткові відомості ви знайдете в розділі тринадцятому).

З крахом комунізму в 1989 р. Радянський Союз розпався. Росія знову стала окремою державою, якою вона була до революції 1917 p., а велика кількість регіонів відкололися й утворили незалежні націо­ нальні держави — такі як Україна, Грузія або Литва.

Десь упродовж сімдесяти п'яти років світова історія зазнавала впливу глобального суперництва між Радянським Союзом та схід­ ноєвропейськими країнами, з одного боку, і капіталістичними су­ спільствами Заходу та Японією — з другого. Сьогодні такого супер­ ництва вже немає. Із закінченням холодної війни та розпадом кому­ нізму в колишньому СРСР та Східній Європі «другий світ» припи­ нив своє існування.

3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

81

Кінець «другого світу»

Росія та інші колишні країни «другого світу» сьогодні перебувають у процесі переходу до конкурентної ринкової системи, характерної для країн Заходу. Вони також намагаються побудувати демокра­ тичні політичні інституції, засновані на західних моделях.

Здавалося б, те, що відбувається в Росії та інших посткомуніс­ тичних країнах, дуже мало стосується життя людей у Великій Бри­ танії. Але це зовсім не так. Як і всі інші індустріальні суспільства, Сполучене Королівство усе більше перетворюється на одну з ланок ланцюга світової економіки, тож будь-які події в інших регіонах світу негайно відбиваються на нашій діяльності. Наприклад, те, що відбувається в колишньому Радянському Союзі, може визначати, чи пощастить вам знайти хорошу роботу або взагалі яку-небудь роботу, коли ви закінчите коледж. Бо стабільне економічне процвітання залежить від економічної ситуації в усьому світі. Якщо Росія зможе розвинутися в економічному та політичному плані, плідна торгівля з Великою Британією буде вигідна для обох країн. Але якщо в краї­ нах, що утворилися на територіях колишнього Радянського Союзу, відбудеться економічний крах, це може призвести також до згуб­ них наслідків для соціальної та економічної стабільності інших су­ спільств.

Суспільства «третього світу»

Терміном «третій світ» (його вперше застосував французький демо­ граф Альфред Сові) традиційно позначають менш розвинені суспіль­ ства, але в деяких аспектах цей термін не дуже задовільний. Наліп­ люваний на ці суспільства ярлик створює враження, ніби вони абсо­ лютно відокремлені від індустріалізованих країн, є світом, який не має з нами нічого спільного. Але насправді це зовсім не так; суспіль­ ства «третього світу» давно вже пов'язані з індустріалізованими країнами, і навпаки. Вони сформувалися під натиском колоніалізму (див. мал. 3.4) і внаслідок торговельних стосунків з західними краї­ нами. У свою чергу, зв'язки, які Захід налагодив з іншими час­ тинами світу, потужно вплинули на їхній розвиток. Наприклад, той факт, що в Сполучених Штатах і Бразилії є велика частка чорного населення, став результатом «торгівлі людьми» — работоргівлі, яку організували колонізатори.

Значна більшість суспільств «третього світу» розташовані на те­ риторіях, що були під колоніальним пануванням, у Азії, Африці та Південній Америці. Одна чи дві з них досі залишаються колоніями (Гонконг був британською колонією аж до 1997 p., коли контроль над ним перейшов до Китаю). Кілька колонізованих територій здо­ були незалежність уже давно, наприклад, Гаїті, що стала першою самостійною республікою з чорним населенням у січні 1804 р. Іспанські колонії в Південній Америці здобули свободу в 1810 p., a Бразилія відійшла від Португалії 1812 року.