Gidens_Sotsiologiya1

2. КУЛЬТУРА, СУСПІЛЬСТВО ТА ІНДИВІД		61
но з думкою дослідниці, все це тільки	верхівка айсберга.	Біль­
шість з того, що асоціюється зі смертю,	є несвідомим, і ми	муси­

мо вивести його на світло, якщо хочемо зустріти смерть спокійно, повністю змирившись з її неминучістю. Несвідомо люди схильні сприймати свою смерть лише як лиху зловорожу силу, яка при­ ходить їх покарати. Якби вони змогли усвідомити хибність такої асоціації, тобто зрозуміти, що фатальна хвороба — це не кара за якісь провини чи гріхи, то смерть для них стала б легшою (Kübler-

Ross, 1987).

У традиційних культурах, де діти, батьки і дід та баба часто живуть у одній оселі, смерть здебільшого вочевидь пов'язується з послідовністю поколінь. Індивіди почувають себе часткою родини і більшої спільноти, що сприймаються безконечними, незалежно від скороминущості особистого існування. За таких обставин на смерть, мабуть, дивляться з меншою тривогою, аніж у вкрай нестабільному, індивідуалістичному соціальному середовищі новітнього світу.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ТА ІНДИВІДУАЛЬНА СВОБОДА

Оскільки культурне оточення, в якому ми народжуємося й дося­ гаємо зрілості, настільки впливає на нашу поведінку, може здатися, що ми позбавлені будь-якого права на індивідуальність чи вільний вибір. Може скластися враження, що нас просто вкладають у напе­ ред задані форми, які суспільство приготувало для нас. Деякі соціо­ логи, коли пишуть про соціалізацію — і навіть про соціологію вза­ галі! — дотримуються саме такого погляду, але він в основі своїй хибний. Той факт, що від народження до смерті ми втягнуті в спіл­ кування з іншими, безперечно, формує наші особистості, цінності, які ми поділяємо, і нашу поведінку. Та соціалізація також сприяє формуванню нашої індивідуальності й свободи. В процесі соціаліза­ ції кожен із нас розвиває в собі відчуття ІДЕНТИЧНОСТІ та свою спроможність незалежно мислити і діяти.

Цю думку легко проілюструвати на прикладі вивчення мови. Ні­ хто з нас у дитинстві не винаходить своєї мови, і всі ми обмежені правилами лінгвістичного вжитку. Водночас, проте, розуміння мо­ ви — це один з головних чинників, які вможливлюють наше само­ усвідомлення та творчі можливості. Без мови ми не були б створін­ нями, які самі себе усвідомлюють, і жили б переважно у сфері тут- і-тепер. Володіння мовою необхідне для символічного збагачення людського життя, для усвідомлення наших окремих індивідуальних характеристик і для практичного вміння пристосовуватися до сере­ довища.

62	2. КУЛЬТУРА, СУСПІЛЬСТВО ТА ІНДИВІД

1.Поняття культури — одне з найважливіших у соціології. Культура визначає, як саме живуть члени суспільства або груп, що склада­ ють суспільство. Вона включає в себе мистецтво, літературу та живопис, але її обрії набагато ширші. Іншими складниками куль­ тури є, наприклад, те, як люди вдягаються, їхні звичаї, те, як вони організовують свою працю, які релігійні церемонії здійснюють.

2.Культура складає велику частку того, що робить нас людьми. Проте як людські створіння ми маємо також спільну біологічну «спадщину». Людський рід з'явився внаслідок тривалого процесу біологічної еволюції. Люди як живі істоти належать до груп ви­ щих ссавців, до приматів, із якими вони мають чимало спільних фізіологічних характеристик.

3.Важливість соціобіології передусім пов'язана з тим, що вона глиб­ ше розкриває механізми поведінки тварин; ідеї соціобіологів про людське суспільне життя мають в основному спекулятивний ха­ рактер. Генетичні причини справді впливають на нашу поведінку, але генетичні особливості зумовлюють лише потенційні мож­ ливості нашої поведінки, а не реальний зміст нашої діяльності.

4.Люди не наділені інстинктами в сприйнятті складних моделей незнаної поведінки. Набір простих рефлексів у поєднанні з низ­ кою органічних потреб — ось природжені характеристики люд­ ського індивіда.

5.Форми поведінки, що можуть бути виявлені в усіх або практично в усіх культурах, називаються культурними універсаліями. Мова,

заборона інцесту, інституція шлюбу, родина, релігія і влас­ ність — головні типи культурних універсалій, але з огляду змісту цих загальних категорій в різних суспільствах існує чимало ва­ ріацій у цінностях та моделях поведінки.

6.Ми засвоюємо характеристики своєї культури через процес соці­ алізації. Соціалізація — це процес, у якому, через контакт із іншими людьми, безпорадне немовля поступово перетворюється на здатне усвідомлювати себе й наділене знаннями людське ство­ ріння, обізнане з особливостями даної культури.

7.Праці Зіґмунда Фройда побудовані на припущенні, що мала ди­ тина перетворюється на самостійне створіння лише тоді, коли вона навчається зрівноважувати вимоги середовища з наполег­ ливими жаданнями, що виникають несвідомо. Наша спромож­ ність самоусвідомлюватися побудована на болючому приборканні несвідомих спонук.

8.Згідно з поглядами Дж. Г. Міда, дитина досягає розуміння того, що вона є окремою дійовою особою, спостерігаючи, як інші пово­ дяться з нею певним чином у певний спосіб. На пізнішому етапі, беручи участь у організованих іграх, вивчаючи правила гри, дитина починає розуміти «узагальненого іншого», тобто засвоює загальні цінності та культурні стандарти.

2. КУЛЬТУРА, СУСПІЛЬСТВО ТА ІНДИВІД

63

9. Ж а н Піаже розрізняє кілька головних етапів у розвитку спро­ можності дитини осмислювати світ. К о ж е н такий етап включає в себе набуття нових коґнітивних здібностей і залежить від ус­ пішного освоєння попереднього етапу. Згідно з П і а ж е , ці етапи коґнітивного розвитку є загальними характеристиками соціалі­ зації.

10. Процес соціалізації триває впродовлс усього ж и т т я . В к о ж н і й його окремій фазі людина мусить здійснювати якісь переходи або долати якісь к р и з и . Сюди входить і неминучість подивитись у вічі смерті, що знаменує кінець персонального існування .

Philippe Ariès, Centuries of Childhood (Harmondsworth: Penguin, 1973).

Класична, хоч і суперечлива, дискусія про історичні витоки «дитинства» як окремої фази людського розвитку.

Ruth Benedict, Patterns of Culture (New York: Mentor Books, 1946). Класичне, і досі варте уваги, дослідження культурних відмінностей.

Ralph Fasold, The Sociolinguistics of Language (Oxford: Blackwell, 1991). Корисний підручник, у якому розглядається багато аспектів природи мови та культури.

Elisabeth Kübler-Ross, Living with Death and Dying (London: Souvenir Press, 1987). Зворушлива розповідь про ставлення до смерті.

Elly Singer, Childcare and the Psychology of Development (London: Routledge, 1992). Міркування про розвиток дитини і проблему звільнення жінок від повночасного виконання материнських обов'язків.

Frances	C.Waksler,	Studying the Social Worlds of Children: Sociological Rea­
dings (London: Falmer,			1991). Добірка статей про розвиток дитини.
Raymond	Williams, Culture		(Glasgow: F o n t a n a , 1981). Небезкорисне обгово­
рення	загальних	аспектів поняття культури.

ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ 66

НАЙДАВНІШІ СУСПІЛЬСТВА: МИСЛИВЦІ ТА ЗБИРАЧІ 66

Пігмеї мбуті · Первісні «суспільства, яким нічого не бракувало»?

СКОТАРСЬКІ ТА АГРАРНІ СУСПІЛЬСТВА 70

Скотарські суспільства · Аграрні суспільства

НЕІНДУСТРІАЛЬНІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ, АБО ТРАДИЦІЙНІ ДЕРЖАВИ 73

Мая · Характеристики традиційної держави

СУЧАСНИЙ СВІТ: ІНДУСТРІАЛЬНІ СУСПІЛЬСТВА 77

Велика Британія як приклад індустріалізованого суспільства

СУСПІЛЬСТВА «ПЕРШОГО», «ДРУГОГО» І «ТРЕТЬОГО СВІТУ» 79

Як починався цей поділ · Радянський Союз як суспільство «другого світу» · Кінець «другого світу» · Суспільства «третього світу» · Індія як приклад країни «третього світу» · Бідність «третього світу»

НОВІ ІНДУСТРІАЛІЗОВАНІ КРАЇНИ 85

СЬОГОДНІШНІ СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ 85

ВИСНОВКИ 88

РЕЗЮМЕ 88

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА 89

ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ 89

Щоб зрозуміти розмаїтість людських культур, ми маємо якось осмислити різні типи суспільств, що існували в історії. У цьому розділі ми розглянемо головні типи досучасного суспільства, але зо­ середимо свою увагу на тих змінах, які трансформували соціальний світ у недавньому минулому. Ми також поміркуємо над важливою недавньою подією глобального масштабу, наслідки якої впливають на всіх нас сьогодні: зникнення цілого типу соціальної системи — суспільств «другого світу», або радянського комунізму.

Насамперед ми розглянемо деякі з найдавніших форм суспільств, які існували багато тисяч років тому.

НАЙДАВНІШІ СУСПІЛЬСТВА: МИСЛИВЦІ ТА ЗБИРАЧІ

Весь той час, поки триває життя на нашій планеті (за винятком кількох останніх тисячоліть — невеличкої його частини), люди жи­ ли в суспільствах мисливців та збирачів, тобто малими групами або племенами, що нараховували іноді не більш як тридцять-сорок осіб. Мисливці та збирачі добувають собі засоби до прожитку полюван­ ням, риболовлею та збиранням їстівних рослин у дикій природі. Ці культури досі існують у деяких частинах світу, таких, як кілька засушливих територій Африки та джунґлі Бразилії і Нової Ґвінеї. Проте більшість мисливських та збиральних культур були зруйнова­ ні або поглинуті в процесі розповсюдження західної культури, а ті, які залишилися, навряд чи довго протримаються. Сьогодні менш як чверть мільйона людей у світі живуть із полювання та збирання їстівних рослин, це становить тільки одну тисячну відсотка від су­ часного населення Землі (див. мал. 3.1).

Порівняно з більшими суспільствами, а надто новітніми, такими як Велика Британія або Сполучені Штати, у більшості племен, які живуть із полювання та збирання диких їстівних рослин, існує зо­ всім незначна нерівність між людьми. Матеріальні речі, яких вони потребують, обмежуються зброєю для полювання, інструментами для копання землі та будівництва осель, пастками, сильцями та зна­ добами для готування їжі. Тому між членами таких спільнот існує мала різниця в розмірах чи видах матеріальної власності, вони не діляться на багатих і бідних. Відмінності щодо ранґу чи позиції, як

68		3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА
правило, обмежуються	різницею віку	й статі; чоловіки полюють,
тоді як жінки збирають	дикі плоди,	готують їжу та доглядають ді­

тей. Проте такий розподіл праці між чоловіками й жінками є дуже важливим, з огляду переважного домінування чоловіків на громад­ ських та церемоніальних посадах.

«Старійшини» — найстарші й найдосвідченіші чоловіки в спіль­ ноті, — як правило, мають вирішальне слово в усіх справах, які стосуються племені. Оскільки різниці в матеріальних статках між членами спільноти майже немає, то й різниця між владними повно­ важеннями набагато менша, ніж у більших суспільствах. Суспільст­ ва мисливців та збирачів можна було б назвати «громадою спів­ учасників» — усі дорослі чоловіки мають звичай збиратися на спіль­ ну нараду, коли йдеться про ухвалення важливих рішень або потре­ бу відвернути якусь небезпеку.

Мисливці та збирачі не просто собі блукають навмання. Біль­ шість із них мають чітко окреслені території, де вони міґрують, дотримуючись певної системи пересування, із року в рік. Чимало таких спільнот не вимагають стабільного членства; люди часто пере­ ходять із табору в табір, або групи розпадаються і приєднуються до інших у межах однієї загальної території.

Пігмеї мбуті

Із сотень уже описаних спільнот мисливців та збирачів ми розгляне­ мо тільки одну, щоб проілюструвати, як вони живуть, а саме плем'я мбуті, — пігмеїв, які живуть на території Заїру, в Центральній Африці (Turnbull, 1983). Мбуті населяють територію, покриту гус­ тим лісом та хащами, куди чужинцям годі продертися. Самі вони знають цей ліс досконало і мандрують у ньому, як і куди їм зама­ неться. Там є достатньо питної води, також їстівних диких рослин і тварин, на яких можна полювати. Мбуті не будують собі постійних осель, а мешкають у куренях, складених із гілля і вкритих листям. Такий курінь можна спорудити за кілька годин і покинути його, коли мбуті вирушать далі, а міґрують вони безперервно, ніколи не залишаючись на одному місці довше, аніж місяць.

Мбуті живуть невеличкими групами, що складаються з чотирьох або п'яти родин. Ці групи мають майже постійний склад, але ніхто й ніщо не може зупинити індивіда або родину, якщо їм захочеться покинути один гурт і приєднатися до іншого. Ніхто не «править» такою групою — вождів у них немає. Проте старші чоловіки мають за обов'язок «гамувати крикунів» — втихомирювати сварки і сте­ жити, щоб не доходило до бійок, бо пігмеї вірять, що це може роз­ гнівати лісових духів. Якщо чвари стають надто глибокими, то група розпадається, і її члени приєднуються до інших груп.

Мбуті почали вивчати в 1960-х роках, коли їхній традиційний спосіб життя ще залишався непорушеним. Відтоді він перебував під дедалі більшим тиском. Зовнішній світ усе глибше й глибше втор­ гався в ліс, і мбуті поступово втягувалися в грошові стосунки пoce-

3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

69

лень, розташованих довкола лісу. Я розповідав про їхній спосіб життя, удаючись до теперішнього часу, проте сьогодні він в дійснос­ ті на межі зникнення. Те саме можна сказати й про інші види малих суспільств, про які йтиметься далі в цьому розділі.

Первісні «суспільства, яким нічого не бракувало»?

На відміну від	мбуті, більшість суспільств мисливців та збирачів, що
й досі існують,	живуть у місцевостях, так би мовити, не гостинних

до людини. Такі групи часто животіють на межі голодної смерті, бо їхнє навколишнє середовище надто суворе, аби забезпечити їм бодай мінімальні засоби до прожитку. Мисливців та збирачів давно вже витіснено з найродючіших районів світу, і той факт, що нині вони живуть у обставинах, де їм доводиться вести безперервну боротьбу за виживання, привів багатьох учених до висновку, що такі племена завжди жили в умовах матеріальних нестатків. Та, мабуть, не так воно було в минулому. Видатний антрополог Маршал Салінз на­ звав мисливців-збирачів «первісними суспільствами, яким нічого не бракувало», бо вони мали всього більше, ніж удосталь, для вдово­ лення своїх потреб (Sahlins 1972). Давні мисливці та збирачі, які жили в набагато придатніших для життя реґіонах світу, могли й не працювати з ранку до вечора у «сфері матеріального виробниц­ тва». Багато з них, либонь, трудилися в часі в середньому набагато менше протягом дня, аніж робітники сучасної фабрики чи службовці офісу.

Мисливці та збирачі були мало зацікавлені в нагромадженні ма­ теріального багатства поза тим, що вимагалося для вдоволення їхніх життєво необхідних потреб. Головну увагу вони приділяли, як пра­ вило, релігійним цінностям та церемоніальній і ритуальній діяль­ ності. Багато мисливців та збирачів регулярно беруть участь у ретельно продуманих церемоніях і можуть віддавати велику частку свого часу, готуючи одяг, маски, малюнки та інші священні пред­ мети, що використовуються в таких ритуалах.

Деякі автори, передусім ті, що перебували під великим впливом соціобіології, пов'язують схильність таких племен надавати першо­ рядної ваги полюванню з загальними імпульсами, що спонукають людей воювати між собою, але в дійсності суспільства мисливців та збирачів видаються зовсім не войовничими. Знаряддя, що застосову­ ються при полюванні на звірів, рідко використовуються як зброя проти інших людей. Вряди-годи між різними громадами виникають сутички, але, як правило, вони мають обмежений характер, і в них ніхто або майже ніхто не гине. Мисливці та збирачі не мають ані найменшого уявлення про війну в її сучасному розумінні, й профе­ сійних воїнів у них немає. Полювання — це діяльність, що вимагає об'єднання зусиль, тобто вона колективна за самою своєю суттю. Індивід може вирушити на полювання сам-один, але він завжди повинен ділитися здобутками своїх ловів, скажімо, м'ясом убитої дикої свині або кабана, — з рештою групи.

70	3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

Мисливці та збирачі — це не просто «примітивні» люди, чий спосіб життя вже не має для нас ніякого інтересу. Вивчення їхніх культур дозволяє нам більш чітко усвідомити, що деякі з наших інституцій відійшли надто далеко від «природних» рис людського життя. Звичайно ж, нам не слід ідеалізувати умови, за яких жили мисливці та збирачі, та проте не варт забувати, що вони не знали війни, не знали також майнової та владної нерівності та прагнули більше до співпраці, аніж суперництва, тобто їхній спосіб життя нагадує нам про те, що світ, створений сучасною індустріальною цивілізацією, навряд чи можна ототожнювати з «проґресом».

СКОТАРСЬКІ ТА АГРАРНІ СУСПІЛЬСТВА

Близько двадцяти тисяч років тому деякі мисливські групи і угру­ повання збирачів диких плодів перейшли до розведення одомаш­ нених тварин та обробітку чітко визначених ділянок землі, саме в такий спосіб добуваючи собі засоби до прожитку. Скотарські суспіль­ ства — це ті, які переважно розводять худобу, тоді як аграрні ви­ рощують врожаї (займаються рільництвом). Багато суспільств мали змішаний характер, тобто розводили худобу й обробляли землю.

Скотарські суспільства

Зележно від природного середовища, в якому їм доводиться жити, скотарі розводять і випасають таких тварин, як велику рогату худо­ бу, овець, кіз, верблюдів або коней. Чимало скотарських суспільств іще існують у сучасному світі — переважно в Африці, на Середньому Сході й у Центральній Азії. Такі суспільства виникають у тих регіо­ нах, де ростуть густі трави, або в пустелях чи на гірських вер­ ховинах. Такі реґіони не дуже придатні для землеробства, проте там можна випасати різні види свійських тварин.

Скотарські суспільства звичайно міґрують з місця на місце за­ лежно від сезонних змін. Оскільки вони мають в'ючних тварин, то пересуваються на набагато дальші відстані, аніж люди, які живуть із полювання та збирання диких плодів. З огляду на свій кочовий спосіб життя, люди в скотарських суспільствах зазвичай не на­ громаджують великих матеріальних статків, хоча в матеріальному плані вони живуть набагато складніше, аніж мисливці та збирачі. Позаяк одомашнення тварин дає змогу забезпечити реґулярну наяв­ ність харчів, ці суспільства, як правило, набагато більші, аніж угру­ повання мисливців та збирачів. Деякі скотарські суспільства нара­ ховують по чверть мільйона людей і більше.

Долаючи, як то часто буває, великі відстані, скотарські суспільства регулярно входять у контакт з іншими групами. Вони часто торгують, але й воюють теж. Більшість скотарських культур були дуже мир­ ними, бажаючи тільки ходити коло своєї худоби та здійснювати цере­ монії й обряди своєї спільноти. Інші відзначалися войовничістю, добу-

3. ТИПИ СУСПІЛЬСТВА

71

ваючи собі засоби до життя не тільки з випасання худоби, а й із заво­ ювань та грабунку. В скотарських суспільствах ми знаходимо більшу майнову та владну нерівність, ніж у групах мисливців та збирачів. Особливо значну персональну владу мають вожді, ватажки племен та воєначальники.

Класичний опис скотарського суспільства здійснив Е.Е. ЕвансПрічард, який вивчав нюерів, суспільство, що живе у південному Судані, в Африці (Evans-Prichard, 1940). Головні засоби до життя нюери добувають, розводячи рогату худобу, хоча вони вирощують і хліб. Люди живуть у поселеннях, розташованих на відстані п'ятидвадцяти миль одне від одного. В 1930-х pp., коли Еванс-Прічард здійснював своє дослідження, нюерів нараховувалося близько двох­ сот тисяч. Усі вони говорять однією мовою і дотримуються схожих звичаїв, але не мають ані центральної політичної влади, ані хай там якого врядування. Вони поділені на племена, які іноді співпрацюють одне з одним, але частіше живуть нарізно.

Кожне плем'я має свою територію з кордонами, здебільшого по­ значеними річками або струмками. Проте нюери не надають якогось особливого значення землі, вони цінують її лише остільки, оскільки вона дає пашу для їхньої худоби. В сухий сезон вони перебираються жити в табори, розташовані біля криниць. Більшість свого життя нюери присвячують худобі, що з багатьох поглядів посідає централь­ не місце в їхній культурі. Вони глибоко зневажають сусідів за те, що ті мало або зовсім не тримають худоби. Кожен важливий етап їхнього життя — народження, входження в дорослий вік, одруження і смерть — позначається ритуалами, пов'язаними з худобою. Чоло­ віків часто називають кличками їхніх улюблених волів, а жінок — кличками тих корів, до яких вони ставляться з особливою при­ хильністю.

Племена нюерів нерідко воюють одне з одним або пристають до спілки у війнах проти чужинців. Вони живуть заради своєї худоби, заради неї і воюють, наприклад, нападають на сусідній народ дінка, ще одне скотарське суспільство, щоб захопити його череди. В одному нюерському прислів'ї говориться: «У бійках за корову загинуло біль­ ше людей, аніж за будь-яку іншу справу».

Аграрні суспільства

Аграрні суспільства, певно, виникли приблизно тоді ж, як і ско­ тарські. На якомусь етапі свого розвитку спільноти мисливців та збирачів дійшли висновку, що їм зручніше сіяти власні їстівні рос­ лини, аніж збирати дикі. Ця практика, певно, розпочалася з так званої «культури городництва», коли обробляються лише невеличкі ділянки землі за допомогою мотики або інших копальних інструмен­ тів. Багато народів світу досі живуть переважно з городництва. (На мал. 3.2 показано, в якій мірі збереглася в сучасному світі культура землеробства).