Gidens_Sotsiologiya1

7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

205

Одинаки

Поєднання кількох чинників сприяло тому, що число людей, які живуть одинаками в сучасних західних суспільствах, значно збільшилося. По-перше, це тенденція одружуватися пізніше — тепер люди беруть шлюб у середньому на три роки пізніше, аніж це було в 1960 p.; по-друге — зростання кількості розлучень. Ще одним чин­ ником можна вважати те, що зростає частка старих людей від загаль­ ної кількості населення, чиї партнери померли. Жити одинцем має різний сенс в різні періоди життєвого циклу. Сьогодні живуть неодру­ женими значно більше людей, яким понад двадцять, аніж це було раніше. Але десь посередині між тридцятьма й сорока роками лишається зовсім незначна кількість чоловіків і жінок, які ще ніколи не були в шлюбі. Більшість одинаків віком від тридцяти до п'ятдеся­ ти — це люди розлучені й ті, хто «перебуває між шлюбами». Більшість одинаків, яким понад п'ятдесят, — це вдівці та вдови.

Пітер Стайн опитав шістдесят самітних осіб віком від двадцяти п'яти до сорока п'яти років (Stein, 1980). Більшість неоднозначно оцінювали своє становище. Вони визнавали, що самітне життя часто допомагало їм зробити службову кар'єру, тому що вони мали змогу цілком сконцентруватися на своїй роботі; таке життя пропонувало ширший вибір для сексуального досвіду і сприяло індивідуальній свободі та самостійності. З другого боку, вони визнавали, що важко бути одинаком у світі, де більшість їхніх ровесників одружені, й не­ рідко страждали від ізольованості чи самоти. Загалом більшість погоджувалися, що усвідомлення необхідності одружитись перева­ жує потяг до життя одинаком.

ДЕБАТИ ПРО «СІМЕЙНІ ЦІННОСТІ»

«Сім'я розпадається!» — кричать оборонці сімейних цінностей, спо­ стерігаючи зміни, що сталися протягом кількох останніх десятиріч. Це набагато ліберальніше й відкритіше ставлення до сексуальності, швидке зростання кількості розлучень та загальні пошуки особис­ того щастя коштом нехтування давніших концепцій сімейного обо­ в'язку. «Ми повинні відновити моральний сенс сімейного життя, — твердять ці люди. — Ми повинні повернутися до традиційної родини, яка була набагато стабільнішою та впорядкованішою, аніж заплута­ на павутина взаємин, у якій більшість із нас борсається сьогодні».

«Ні! — відповідають їхні опоненти. — Ви гадаєте, що сім'я розпа­ дається, а насправді вона лише стає більш розмаїтою. Ми повинні активно заохочувати врізноманітнення форм сім'ї та сексуального життя, а не наполягати, щоб кожного втискували в одну й ту саму форму».

Котра з цих двох сторін має рацію? Мабуть, нам слід критично поставитися до обох цих поглядів. Повернутися до традиційної сім'ї неможливо. І не тільки тому, що, як ми вже раніше пояснювали,

206	7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

традиційної сім'ї в тому вигляді, в якому ми сьогодні її собі уяв­ ляємо, ніколи не існувало, і навіть не тому, що колишня сім'я мала надто багато темних сторін, аби робити з неї модель для сучасного життя. Повернутися до традиційної родини неможливо насамперед тому, що суспільні переміни, які трансформували давніші форми шлюбу, є здебільшого незворотними. Жінки ніколи не повернуться, у своїй більшості, до тієї домашньої ситуації, з якої вони виборсалися з такими труднощами. Сексуальні партнерства та шлюби, на краще це чи на гірше, ніколи вже не стануть такими, якими вони були ко­ лись. Емоційне спілкування або, висловлюючись точніше, активне створення й підтримування взаємин стало центральним у житті кож­ ного з нас як в особистій, так і в родинній сфері.

Яким же буде результат? Темпи зростання пропорції розлучень, можливо, трохи й вирівнялися, стали не такими високими, як ще зовсім недавно, але не падають. Усі виміри кількості розлучень мають, до певної міри, характер оцінки, але на основі колишніх тен­ денцій ми можемо припустити, що близько шістдесяти відсотків ук­ ладених тепер шлюбів розпадуться протягом наступних десяти років.

Розлучення, як ми вже переконалися, це аж ніяк не віддзеркален­ ня нещастя. Люди, які в давніші часи почували себе змушеними тяг­ ти ярмо невдалого шлюбу, сьогодні мають змогу спробувати розпо­ чати нове життя. Але не випадає сумніватися в тому, що сучасні тен­ денції стосовно сексуальності, шлюбу та родини глибоко тривожать окремих людей у той самий час, як вони створюють нові можливості для вдоволення та самореалізації для інших.

Ті, хто твердить, що велике розмаїття форм родинного життя, які ми сьогодні спостерігаємо, треба вітати, оскільки вони вивільняють нас від обмежень та прикростей, що їх людям доводилося терпіти в минулому, безперечно, мають певну рацію. Чоловіки та жінки мо­ жуть залишатися сьогодні одинаками, якщо їм хочеться, не ризи­ куючи накликати на себе громадський осуд, якого колись неминуче зазнавав старий парубок і, ще більшою мірою, стара діва. Пари, які сьогодні воліють жити разом поза шлюбом, більше не ризикують бу­ ти відторгнутими своїми респектабельнішими друзями, поєднаними в законному шлюбі. Гомосексуальні подружжя можуть жити разом, не викликаючи до себе тієї ворожнечі, яка оточувала б їх у ще зовсім недалекому минулому.

Після всього сказаного важко утриматися від висновку, що ми опинилися на роздоріжжі. Чи майбутнє принесе нам подальший роз­ пад довготривалих офіційних та неофіційних шлюбів? Чи гіркота та насильство і далі, все більше й більше, визначатимуть наш емоцій­ ний та сексуальний світ? Ніхто нічого не знає напевне. Але той соці­ ологічний аналіз проблем шлюбу та сім'ї, який ми щойно завершили, дає нам усі підстави вважати, що ми не подолаємо наші труднощі, озираючись у минуле. Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із нас навчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні й тривалі взаємини з іншими людьми.

7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

207

1.Спорідненість, сім'я і шлюб — це тісно пов'язані поняття, що мають ключове значення для соціології й антропології. Спорідне­ ність означає або генетичні узи, або ті, що виникають унаслідок шлюбу. Сім'я — це група споріднених між собою людей, пов'я­ заних спільною відповідальністю за виховання дітей. Шлюб — це союз між двома людьми, які живуть разом у сексуальному зв'язку, що схвалюється суспільством.

2.Нуклеарна сім'я — це така, в якій подружжя або хтось один із батьків живуть разом зі своїми або всиновленими дітьми. У ви­ падку, коли разом живуть не тільки подружжя з дітьми, а й інші їхні родичі, або ці родичі перебувають із ними в тісних і пос­ тійних взаєминах, ми говоримо про розширену сім'ю.

3.У західних суспільствах шлюб, а отже, й сім'я, асоціюється з моногамією (культурно схваленими сексуальними взаєминами між однією жінкою й одним чоловіком). Багато інших культур толерують або й заохочують полігамію, за якої індивід може бути одружений із двома або й більше партнерами водночас. Полігінія, за якої чоловік може брати собі більше, аніж одну дружину, явище набагато поширеніше, аніж поліандрія, коли одна жінка може мати більш як одного чоловіка.

4.У Західній Європі та в Сполучених Штатах моделі нуклеарної сім'ї утвердилися задовго до розвитку індустріалізації, хоча й спізнали на собі її глибокий вплив. Зміни в моделях сім'ї були спричинені такими обставинами, як розвитком централізованого врядування, зростанням міст та необхідністю працювати поза сі­ мейним колом. Ці зміни мають тенденцію спричиняти в усьому світі рух до систем нуклеарної сім'ї, розкладаючи розширені сі­ мейні формування та інші види груп спорідненості.

5.У більшості індустріальних країн існують форми сім'ї найрозмаїтіших видів. Так, у Британії сім'ї південноазіатського та вестіндського походження відрізняються від домінуючих типів сімей­ них утворень.

6.Протягом повоєнного періоду в моделях родинного життя на За­ ході відбулися великі зміни. Велика частка жінок нині включена

до сфери оплачуваної робочої сили, кількість розлучень зростає, а значна частина населення живе або в неповних сім'ях, або в родинах із вітчимом чи мачухою. Співжиття (коли двоє людей живуть разом у позашлюбному сексуальному зв'язку) стає дедалі поширенішим явищем у багатьох індустріальних країнах.

7.Багато людей живуть сьогодні в сім'ях із вітчимом або мачухою. Така родина утворюється, коли мати або батько з дитиною (або дітьми) одружується вдруге або вступає у співжиття з новим пар­ тнером.

8.Родинне життя далеко не завжди являє собою картину гармонії та щастя. Темну сторону сім'ї ми часто бачимо в прикладах сек-

208	7. СІМ'Я, Ш Л Ю Б І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

суального зловживання та домашнього насильства. У більшості випадків саме чоловіки сексуально скривджують дітей, і, як здається, це має стосунок до інших видів насильницької пове­ дінки, притаманних деяким чоловікам.

9. Шлюб перестав бути (якщо він колись був) умовою регулярних статевих стосунків як для чоловіків, так і для жінок; він уже не є також основою економічної діяльності. Видається очевидним, що різні форми соціальних та сексуальних взаємин існуватимуть і надалі. Шлюб і сім'я залишаються стійкими усталеними інсти­ туціями, хоч їм доводиться витримувати великі стреси й напру­ ження.

Stewart Asquith and Anne Stafford, Families and the Future (Edinburgh: HMSO, 1995). Аналіз питань, пов'язаних із дітьми та майбутнім сім'ї.

Diana Gittins, The Family in Question (London: Macmillan, 1992). Глибоко сучасна і серйозна праця, в якій розглядаються головні аспекти сімейного життя в сучасних суспільствах.

Helen O'Connell, Women and the Family (London: Zed Books, 1994). Перегляд ролі жінок у сімейних відносинах.

Roderick Phillips, Untying the Knot: A Short History of Divorce (Cambridge: University Press, 1991). Цікаві студії з історії розлучень у Європі та в Сполучених Штатах.

Ann Phoenix, Young Mothers? (Cambridge: Polity Press, 1991). Обговорення проблем, пов'язаних із матерями-підлітками в сучасному суспільстві.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ЗЛОЧИННІСТЬ

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ 210

ВИВЧЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ

ПОВЕДІНКИ 211

Що таке девіантна поведінка? · Норми і санкції

ТЕОРІЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ДЕВІАНТНОЇ

ПОВЕДІНКИ 213

Біологічний погляд · Психологічний погляд · Суспільство і злочинність: соціологічні теорії · Теоретичні висновки

ЗЛОЧИННІСТЬ І СТАТИСТИКА

ЗЛОЧИННОСТІ 221

Новий лівий реалізм · Убивства та інші насильницькі злочини

В'ЯЗНИЦІ І ПОКАРАННЯ 226

Зміни в методах покарання · В'язниці та підвищення морального

рівня · Протести проти в'язниць і аль­ тернативи ув'язненню · Смертна кара

ГЕНДЕР І ЗЛОЧИННІСТЬ 233

Рівні злочинності серед чоловіків і жінок · Дівчата в банді · Тюремне насильство серед жінок · Оцінка

ЗЛОЧИННІСТЬ І «КРИЗА МАСКУЛІННОСТІ» 237

ЖЕРТВИ ЗЛОЧИНІВ 239

Злочини проти жінок · Зґвалтування чоловіків

ЗЛОЧИНИ БАГАТИХ І

МОЖНОВЛАДЦІВ 244

Злочини «білих комірців» · Державні злочини

ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ 246 ЗЛОЧИННІСТЬ, ДЕВІАНТНІСТЬ І СОЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК 250 РЕЗЮМЕ 251 ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА 252 ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ 253

Ми всі знаємо, хто такі девіанти, або принаймні думаємо, що знаємо. Девіанти — це ті індивіди, які відмовляються жити за правилами, що їх дотримується більшість із нас. Це запеклі злочинці, наркомани або «люди дна», чия поведінка не вкладається в те, що більшість визначає як нормальні прийнятні стандарти. Проте дійсність не завжди така, якою вона здається; саме цього навчає нас соціологія, оскільки заохочує нас зазирати потойбіч очевидного. Поняття девіанта, як ми далі побачимо, не так легко піддається точному визначенню.

Ми вже бачили раніше, що людське суспільне життя управля­ ється правилами або нормами. Наше життя провалилося б у хаос, якби ми не дотримувалися правил, що визначають певні види пове­ дінки як прийнятні в певних контекстах, а інші — як неприйнятні. Організований рух на вулицях і дорогах був би неможливий, якби водії не дотримувалися правила лівобічного руху. Ви, можливо, поду­ маєте, що на дорогах не може бути девіантів, окрім хіба що п'яного або вкрай необачного водія. Та якщо ви справді так думаєте, то помиляєтеся. Більшість водіїв не тільки девіанти, а й злочинці. Бо, якщо поблизу не видно поліційного автомобіля, майже всі вони регулярно перевищують дозволену швидкість.

Наскільки ми конформісти, настільки й порушники правил. Усі ми також створюємо власні правила. Водії, звичайно, нерідко порушують закон на автомобільних шляхах, але насправді вони створюють свої неформальні правила на противагу законним. Якщо верхня межа до­ зволеної законом швидкості на автостраді — 70 миль на годину, то більшість водіїв усе-таки намагаються не перевищувати 80 миль чи трохи більше, а, проїжджаючи містом, знижують швидкість.

Конвенційні правила щодо прийнятних і неприйнятних порушень дорожнього руху також варіюються. Так, у північноєвропейців, які ведуть свої машини дорогами півдня Італії, іноді волосся на голові стає сторч, настільки там недбало водії ставляться до будь-яких пра­ вил дорожнього руху. В Бразилії світлофори та інші дорожні знаки сприймаються радше не як заборона, а як пропозиція. Мотоциклісти в Ріо-де-Жанейро не зупиняючись їдуть на червоне світло, якщо не­ має зустрічної машини. Якщо головна вулиця перетинає другорядну, водій, який їде по головній, ніколи не зупиниться, нехай там що показують сиґнали дорожнього руху. Якщо хтось виїздить із меншої вулиці, йому доводиться сигналити або блимати фарами, щоб попе­ редити інших водіїв (Lull, 1995).

Коли ми починаємо вивчати девіантну поведінку, то повинні знати, яких правил люди дотримуються, а які схильні порушувати. Ніхто не порушує всіх правил, так само як ніхто не дотримується всіх правил.

8. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ЗЛОЧИННІСТЬ

211

Навіть індивіди, що начебто повністю поривають із нормами порядно­ го суспільства, такі як грабіжники банків, імовірно дотримуються правил, за якими організовано банди, до котрих вони належать. Деякі групи з вельми сумнівною репутацією, наприклад, банди мотоцикліс­ тів, мають суворий кодекс поведінки, обов'язковий для їхніх членів; тих, хто цей кодекс порушує, або карають, або виганяють.

ВИВЧЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Вивчення девіантної поведінки — одна з найцікавіших, але й най­ складніших галузей соціології. Воно свідчить, що нікого з нас не можна вважати таким нормальним, як нам би цього хотілося. Воно також допомагає зрозуміти, що люди, чия поведінка може здаватися незрозумілою або відчуженою, насправді діють як цілком раціональ­ ні істоти, коли ми з'ясуємо, чому вони поводяться саме так.

Вивчення девіантної поведінки, як і дослідження в інших царинах соціології, спрямовує нашу увагу на суспільну владу, а також на вплив класового розподілу суспільства на багатих і бідних. Коли ми розглядаємо девіацію від суспільних правил або норм чи конформіс­ тську поведінку щодо них, ми завжди повинні поставити перед собою запитання: а чиї це правила? Як ми далі побачимо, суспільні норми дуже залежать від розподілу на класи та відношення до влади.

Що таке девіантна поведінка?

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА може бути визначена як нонконформіс­ тська щодо певної системи норм, які прийняті значною кількістю людей у спільноті або в суспільстві. Жодне суспільство, як ми вже підкреслювали, не може бути так просто поділене на тих, хто пору­ шує його норми, і тих, хто їм підкоряється. Більшість із нас у певних випадках переступає усталені норми поведінки. Наприклад, нерідко буває, що ми чинимо дрібні крадіжки — поцупимо якусь дрібничку в крамниці або принесемо додому зі служби для особис­ того користування конторський папір або ручку.

Поняття девіантної поведінки (тобто відхилення від усталених пра­ вил або норм) дуже широке, як це ми зараз проілюструємо на кількох прикладах. Мільярдер Говард Г'юз збив своє величезне багатство за­ вдяки тяжкій праці, новим ідеям і слушним рішенням. З погляду ус­ піху, якого він домігся, його діяльність відповідала ключовим ціннос­ тям західних суспільств, цінностям, що наголошують на пріоритеті матеріальних здобутків та індивідуальних досягнень. З другого боку, його поведінка де в чому неабияк відхилялася від прийнятих норм. Кілька останніх років свого життя він прожив майже в цілковитій ізо­ ляції від зовнішнього світу, по суті ніколи не виходячи з готельних апартаментів, які стали його домом. У нього відросло довжелезне во­ лосся й довга скуйовджена борода, що робило його більше схожим на біблійного пророка, аніж успішного бізнесмена.

212	8. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ЗЛОЧИННІСТЬ

Γ'юз багато чого досяг і водночас багато в чому відступав від норми. За протилежний приклад ми можемо взяти кар'єру Теда Бан­ ді. На позір, спосіб життя Банді цілком узгоджувався з нормами по­ ведінки добропорядного громадянина. Він жив життям, яке здавало­ ся не тільки цілком нормальним, а ще й дуже достойним. Напри­ клад, він відіграв активну роль у заснуванні Спілки самаритян, що організувала цілодобову телефонну службу для людей, які перебува­ ють в стресовому стані чи близькі до самогубства. Але той-таки Банді вчинив цілу низку жахливих убивств. Перш ніж ухвалити йому смертний вирок, суддя похвалив підсудного за його здібності (Банді сам підготував промову на свій захист), але наприкінці зазначив, що він сам же таки й змарнував своє життя. Історія Банді свідчить, що людина може зовні дотримуватися всіх норм і водночас потай бути здатною на жахливі вчинки.

Поняття девіантної поведінки стосується не тільки окремого інди­ віда; воно прикладається й до діяльності груп. Для ілюстрації тут можна згадати про культ Харі Кришни. Це релігійна громада, чиї вірування та спосіб життя зовсім не такі, як у більшості людей, що проживають у Британії. Цей культ було засновано в 1960 роках, коли Шріл Прабгупада прибув на Захід з Індії, щоб поширити там учення про свідомість Кришни. Він адресував своє послання передусім моло­ ді, а надто тим, хто вже приохотився до наркотиків, проголосивши, що кожен, хто стане «жити згідно з його настановами, перебуватиме постійно у стані ейфорії, спізнає вічне блаженство». Сьогодні послі­ довників Харі Кришни можна бачити повсюди, вони танцюють та співають на вулицях, в аеропортах, у місцях громадського від­ починку. Люди ставляться до них толерантно, навіть якщо ця віра й видається їм ексцентричною.

Кришнаїти являють собою приклад девіантної субкультури. Хоча сьогодні число їхніх прихильників значно зменшилося, вони всетаки спромоглися вижити в суспільстві. Це багата організація, яка фінансується пожертвами від її членів та тих, хто їй симпатизує. Їхнє становище годі порівняти зі становищем ще однієї девіантної субкультури, про яку тут варто згадати задля контрасту, а саме — безпритульних. Удень вони або блукають вулицями, або сидять десь у парках та громадських закладах (таких як бібліотеки). Ночують вони, де пощастить знайти бодай якийсь прихисток, а часто просто неба. Більшість безпритульних провадять жалюгідне існування на за­ двірках суспільства.

Норми і санкції

Усі суспільні НОРМИ супроводжуються санкціями, які заохочують КОНФОРМІЗМ і перешкоджають виявам НОНКОНФОРМІЗМУ. Санк­ ція — це будь-яка реакція з боку інших на поведінку індивіда або групи, що має на меті забезпечити дотримання тієї або тієї суспільної норми певною особою або групою. Санкції можуть бути позитивними (обіцянка винагороди за конформізм) або негативними (покарання за

8. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ЗЛОЧИННІСТЬ

213

нонконформістську поведінку). Вони можуть також бути формальни­ ми або неформальними. Формальні санкції застосовуються спеціаль­ ною організацією або установою, покликаною стежити за виконан­ ням певної системи норм. Неформальні санкції — це менш організо­ вані й більш спонтанні реакції на нонконформізм. Наприклад, друзі можуть звинуватити студента в тому, що він відмовляється йти на якусь вечірку, бо йому, мовляв, треба підготуватися до завтрашнього семінару.

Головні види формальних санкцій у сучасних суспільствах — це ті, для здійснення яких існують суди та в'язниці. Поліція — це установа, покликана притягувати порушників до кримінальної відповідальнос­ ті, тобто віддавати їх під суд, який може призначити їм тюремне ув'яз­ нення. Закони — це формальні санкції, визначені владою як засади, що їх громадяни повинні дотримуватися; їх застосовують проти людей, які порушують ці засади. Там, де є закони, є й ЗЛОЧИНИ, оскільки злочин можна визначити як вид поведінки, що суперечить закону.

Тут ми можемо піти далі й розглянути головні теорії, які тлума­ чать та аналізують девіантну поведінку. Більшість таких теорій побу­ довані на вивченні злочинної діяльності, яка й для нас буде головною темою.

ТЕОРІЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ Біологічний погляд

Деякі з перших спроб пояснити злочинність були суто біологічними за своїм характером. Італійський кримінолог Чезаре Ломброзо, що працював у 1870-і роки, вважав, що кримінальні типи можна роз­ пізнати за формою черепа. Він погоджувався, що суспільство може впливати на формування кримінальної поведінки, але розглядав більшість злочинців як біологічно деґенеративних або дефективних. Ідеї Ломброзо давно були безнадійно дискредитовані, але подібні по­ гляди висувалися знову й знову. Інший популярний метод, за допо­ могою якого намагалися продемонструвати вплив спадковості на зло­ чинні тенденції, полягав у вивченні родоводів. Але це фактично не доводить впливу спадковості, бо неможливо відокремити успадкова­ ні впливи від середовищних.

Одна з пізніших теорій розрізняла три головні види людської ті­ лесної будови і проголошувала, що один із них безпосередньо пов'я­ заний зі схильністю до правопорушень. Мускулисті, активні типи (мезоморфи), твердила теорія, імовірніше стають злочинцями, ніж типи тендітні (ектоморфи) або гладші (ендоморфи) (Sheldon, 1949; Glueck and Glueck, 1956). Подібні погляди також широко крити­ кувалися. Навіть якби справді існував якийсь зв'язок між будовою тіла та злочинними нахилами, це не мало б жодного стосунку до впливу спадковості. Люди мускулистого типу можуть бути схиль-

214	8. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА І ЗЛОЧИННІСТЬ

ними до всіляких правопорушень тільки тому, що вони дають нагоду застосувати свою силу. Більше того, майже всі дослідження в цій галузі обмежувалися середовищем неповнолітніх злочинців у виправ­ них закладах, і не виключено, що грубші, атлетичні на вигляд пра­ вопорушники мають більше шансів бути направленими в такі ви­ правні заклади, аніж тендітні й худорляві.

Деякі індивіди можуть бути схильні до дратівливості й агресив­ ності, а це може іноді спонукати їх до фізичного нападу на інших. Проте ми не маємо переконливих доказів, що такі риси особи переда­ ються в спадок, а якби й передавалися, їхній зв'язок зі злочинними нахилами може бути тільки дуже віддалений.

Психологічний ПОГЛЯД

Як і біологічні пояснення, психологічні теорії злочинності пов'я­ зують її з певними типами особистості. Деякі дослідники висловлю­ вали припущення, що аморальна, психопатична особистість розвива­ ється в меншості індивідів. Психопати — це замкнені в собі, позбав­ лені емоцій характери, що вдаються до насильства заради самого насильства.

Індивіди з психопатичними рисами іноді справді чинять насиль­ ницькі злочини, але з поняттям психопата пов'язано чимало проб­ лем. Аж ніяк не очевидно, що психопатичні риси обов'язково мають бути кримінальними. Майже всі дослідження осіб з такими харак­ теристиками обмежувалися колом засуджених в'язнів, а особистості таких людей, як правило, подаються в негативному світлі. Якщо ж ми описуємо ці самі характеристики під позитивним кутом зору, цей тип особистості має зовсім інший вигляд, і навряд чи є якісь підстави вважати, що такі люди від природи наділені злочинними нахилами. Якби ми справді захотіли пошукати психопатичних індивідів для свого дослідження, нам слід було б опублікувати в газеті таке оголо­ шення (Widom and Newman, 1985):

«ЯКЩО ВИ ЛЮДИНА АВАНТЮРНОЇ ВДАЧІ...

Дослідник бажає сконтактуватися з авантюрними, безтурботними людьми, схильними жити цікавим імпульсивним життям. Якщо ви з тих, хто готовий прийняти будь-який виклик, зателефонуйте 337-ХХХХ

у будь-який час».

Такі люди можуть виявитися мандрівниками, шпигунами, азарт­ ними гравцями або просто знудженими від монотонності повсякден­ ного життя. Вони можуть бути готові вкинутися в якусь злочинну авантюру, але з не меншою ймовірністю вони шукатимуть нагоди до­ класти своїх сил та енергії в суспільно прийнятний спосіб.

Психологічні теорії злочинності можуть, у ліпшому випадку, по­ яснити лише деякі аспекти злочину. Тоді як декотрі злочинці справді мають риси характеру, які відрізняють їх від решти населення, мало­ ймовірно, що такими рисами наділена більшість злочинців. Існує без­ ліч різновидів кримінальних діянь, і дарма припускати, що ті, хто їх