Gidens_Sotsiologiya1

1. ЩО ТАКЕ СОЦІОЛОГІЯ?

Соціологія — це не просто абстрактна інтелектуальна царина, вона має великі практичні перспективи застосування в житті кожної окремої людини. Соціологічна освіта не повинна бути нудним акаде­ мічним ученням! Щоб дійсно цього досягти, треба долучити до вивчення предмета уяву та прикласти соціологічні ідеї та відкриття до ситуацій власного життя.

Одним із важливих кроків на шляху до цього є чітке усвідомлення відмінностей між способами життя, які ми в наших новітніх суспіль­ ствах вважаємо за нормальні, і звичаями та побутом інших спільнот. Усі люди мають багато спільного. Водночас існує чимало розбіжностей між різними суспільствами та культурами. Ми розглянемо ці подіб­ ності та відмінності в розділах другому і третьому.

1.Соціологію можна визначити як систематичне вивчення люд­ ських суспільств, із приділенням особливої уваги сучасним індус­ тріалізованим системам.

2.Соціологія виникла як спроба зрозуміти далекосяжні зміни, що сталися в людських суспільствах за останні два-три сторіччя. Причому йдеться не тільки про зміни великого масштабу. Значні зміни відбулися також у найінтимніших та особистих характе­ ристиках людського життя. Одним з прикладів цього процесу можна вважати наголошення на романтичному коханні як на го­ ловній причині, що спонукає людей брати шлюб.

3.В соціологічному дослідженні важливо позначити різницю між передбачуваними і непередбачуваними результатами людської ді­ яльності.

4.Практика соціологічних досліджень включає в себе спроможність мислити образно і вміти абстрагуватися від упереджених мірку­ вань про суспільне життя.

5.Серед класиків — засновників соціології слід відзначити чотири особливо важливі постаті: Оґюста Конта, Карла Маркса, Еміля

Дюркгайма і Макса Вебера. Конт і Маркс, які творили в середині дев'ятнадцятого сторіччя, започаткували кілька головних тема­ тичних напрямів соціології, пізніше їх більш детально опрацю­ вали Дюркгайм і Вебер. Ці проблеми стосуються природи соціо­ логії і впливу розвитку сучасних суспільств на соціальний світ.

6.Мішель Фуко і Юрґен Габермас належать до чільних соціоло­ гічних мислителів сьогодення. їхні дослідження поглибили розу­ міння питань, що їх порушили класики-засновники.

7.Згідно з її засновниками, соціологія — це наука в розумінні того, що вона включає в себе систематичні методи дослідження та оцін­ ки теорій у світлі доказів і логічної аргументації. Проте її не можна моделювати за зразком природничих наук, бо вивчення

32 1. ЩО ТАКЕ СОЦІОЛОГІЯ?

людської поведінки фундаментальним чином відрізняється від вивчення світу природи.

8. Соціологія широко застосовується на практиці. Вона може сприя­ ти суспільному критицизму та практичним суспільним реформам кількома різними способами. По-перше, глибше розуміння певно­ го ряду суспільних обставин часто дає нам більшу можливість для контролю над ними. По-друге, соціологія дає нам засіб під­ вищення нашої культурної сприйнятливості, тим самим дозволя­ ючи ґрунтувати свою політику на знанні розбіжних культурних цінностей. По-третє, ми можемо дослідити наслідки (передбачу­ вані й непередбачувані) впровадження тих або інших політичних програм. І, нарешті, — що, мабуть, найважливіше, — ця наука допомагає нам самопросвітитися, пропонуючи групам та індиві­ дам реальну нагоду змінити умови свого життя.

КУЛЬТУРА, СУСПІЛЬСТВО ТА ІНДИВІД

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ 34

ЛЮДСЬКИЙ РІД 34

Еволюція · Інстинкти та біологічні потреби

КУЛЬТУРНА РОЗМАЇТІСТЬ 39

КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ЕТНОЦЕНТРИЗМ 40

СОЦІАЛІЗАЦІЯ 41

Несоціалізовані діти

РАННІЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ 44

Перцептивний розвиток · Плач і усмішка · Діти і ті, хто їх доглядає · Розвиток соціальних реакцій

ТЕОРІЇ РОЗВИТКУ ДИТИНИ 48

Фройд і психоаналіз · Теорія Дж. Г. Міда · Піаже: коґнітивний розвиток · Зв'язки між теоріями

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ 55

Дитинство · Підлітковий вік · Рання зрілість · Зрілість · Старість

НАСТУПНІСТЬ ПОКОЛІНЬ 60

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ТА ІНДИВІДУАЛЬНА СВОБОДА 61

РЕЗЮМЕ 62 ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА 63

ВАЖЛИВІ ТЕРМІНИ 63

Πоняття КУЛЬТУРИ і СУСПІЛЬСТВА, що їх ми збираємося роз­ глянути в цьому розділі, належать до найбільш широко вживаних у соціології. Коли ми вживаємо слово «культура» у звичайній повсяк­ денній розмові, ми часто маємо на увазі еквівалент «високих ду­ ховних речей» — мистецтва, літератури, музики і живопису. В ужитку соціологів цей термін включає в себе ці види діяльності, але не тільки їх. Культура має стосунок до стилю життя окремих членів або соціальних груп суспільства: одяг, шлюбні звичаї та родинне життя, моделі трудової активності, релігійні церемонії, структуру дозвілля.

«Культура» концептуально відрізняється від «суспільства», але між цими двома поняттями існують тісні зв'язки. Суспільство — це система взаємозв'язків, що поєднують індивідів між собою. Велика Британія, Франція та Сполучені Штати в цьому розумінні є суспіль­ ствами. Вони налічують мільйони людей. Як ми побачимо в наступ­ ному розділі, деякі суспільства набагато менші.

Жодна культура не може існувати без суспільства. Але так само і суспільства не можуть існувати без культури. Без культури ми взагалі не були б людьми в тому значенні, якого ми звичайно на­ даємо цьому терміну. Ми не мали б мови, щоб висловлювати думки, не мали б відчуття самоусвідомлення, і наша спроможність мислити чи робити висновки була б дуже обмеженою. Наскільки подібні ха­ рактеристики відрізняють людей від тварин? Яка природа людської натури? Ці питання мають кардинальне значення для соціології, оскільки закладають підвалини для всього обширу досліджень. Від­ повівши на них, ми зможемо проаналізувати, що' ми маємо спільно­ го як людські істоти і чим відрізняємося.

ЛЮДСЬКИЙ РІД

Чарлз Дарвін, санований священик англіканської церкви, опубліку­ вав свою книжку «Про походження видів» у 1859 р. після двох подорожей навколо світу на військовому кораблі «Біґл». На основі численних спостережень над різними видами тварин Дарвін висунув теорію розвитку людей та інших живих істот, яка кардинально від­ різнялася від усіх попередніх. Якщо в минулі часи люди нерідко вірили в існування створінь, що були напівлюдьми-напівзвірами, то після зробленого Дарвіном відкриття такі припущення були від-

2. КУЛЬТУРА, СУСПІЛЬСТВО ТА ІНДИВІД

кинуті. Дарвін заявив, що йому вдалося відкрити безперервність лінії розвитку від тварин до людських істот. Наші людські харак­ теристики, згідно з цим, виникли внаслідок процесу біологічних змін, який можна простежити назад до зародження життя на Землі більш як три мільярди років тому. Погляд Дарвіна на людей і тва­ рин для багатьох було ще важче прийняти, аніж існування напів- звірів-напівлюдей. Він заснував одну з найбільш суперечних, але й водночас надзвичайно переконливих сучасних наукових теорій — теорію еволюції.

Еволюція

Згідно з Дарвіном, розвиток людини як біологічного виду став мож­ ливим у результаті процесу, який мав випадковий характер. У ба­ гатьох релігіях, зокрема в християнстві, вважається, що тварин і людей створено внаслідок втручання Божого промислу. Теорія ево­ люції, навпаки, розглядає розвиток видів тварин і людини як про­ цес, позбавлений мети. Еволюція є результатом того, що Дарвін на­ звав природним добором. Ідея природного добору дуже проста. Всі органічні створіння потребують їжі та інших засобів, таких як за­ хист від екстремальних кліматичних умов, аби вижити; проте ресур­ сів для підтримання всіх живих створінь, що існують у певний час, вистачити не може, бо живі створіння дають набагато більше потом­ ство, аніж природне середовище може прогодувати. Створіння, краще пристосовані до середовища, виживають, тимчасом як інші, менш спроможні відповідати його вимогам, гинуть. Деякі тварини тямовитіші, швидше пересуваються або мають гостріший зір, ніж інші. В боротьбі за виживання вони мають перевагу над слабкішими й менш пристосованими. Вони живуть довше й спроможні давати приплід, передаючи свої поліпшені якості наступним поколінням. Саме вони «добираються» для виживання і розмноження.

Процес природного добору триває безперервно завдяки біологіч­ ному механізму мутації. Мутація — це випадкова генетична зміна, яка впливає на характеристики деяких особин виду. Більшість му­ тацій ніяк не відбиваються на спроможності до виживання, але деякі дають окремій тварині конкурентну перевагу над іншими: в такому випадку особина, наділена мутантним геном, буде виживати коштом тих, хто такого гена не має. Цей процес пояснює як незнач­ ні зміни в межах виду, так і значні, що призводять до зникнення цілих видів. Наприклад, багато мільйонів років тому гігантські реп­ тилії кишіли в різних регіонах світу. Їхній велетенський розмір ста­ вав дедалі більшою перешкодою для виживання, тимчасом як мута­ ції у менших видів давали їм переваги в процесі пристосування до середовища.

Теорія еволюції була значно вдосконалена від часів Дарвіна, проте посутні тези його міркувань досі поділяються більшістю вчених. Тео­ рія еволюції дозволяє нам скласти цілісне уявлення про виникнення різних видів і про те, як вони співвідносяться між собою.

35	2. КУЛЬТУРА, СУСПІЛЬСТВО ТА ІНДИВІД

Люди й людиноподібні мавпи

Нині всі погоджуються, що еволюція життя розпочалася в океані. Близько чотирьохсот мільйонів років тому з'явилися перші наземні створіння. Деякі з них поступово еволюціонували у великих реп­ тилій, яких згодом витіснили ссавці. Ссавці — теплокровні створін­ ня, які розмножуються через статеві зносини. Хоча ссавці були на­ багато менші розмірами свого тіла, аніж гігантські рептилії, вони були кмітливіші й спритніші. Ссавці мають набагато більшу спро­ можність навчатися з досвіду, аніж інші живі створіння, і ця спро­ можність досягла свого найвищого розвитку в біологічному виді лю­ дини. Людські істоти належать до групи вищих ссавців — прима­ тів, які з'явилися близько сімдесяти мільйонів років тому.

Наші найближчі родичі серед тваринних видів — це шимпанзе, горила та оранґутанґ. Кажуть, коли дружину єпископа Вустеру ознайо­ мили з теорією еволюції, вона зауважила: «То ми походимо від мавп? Мій любий, сподіваймося, що це неправда. А якщо й правда, то сподівай­ мося, що про це не стане відомо всім». Як і багато інших людей, вона не­ правильно зрозуміла суть еволюції. Людина не походить від мавпи; люди й людиноподібні мавпи ведуть свою еволюцію від багато примітивніших видових груп предків, які жили багато мільйонів років тому.

Соціобіологія

Хоча більшість біологів і визнають еволюційну безперервність між тваринами та людьми, та донедавна вони всіляко наголошували на певних специфічних якостях людського роду. Цю позицію поставили під сумнів у своїх працях соціобіологи, які вбачають близькі паралелі між людською поведінкою і поведінкою тварин. Термін соціобіологія уперше вжив у своїх працях американець Едвард Вілсон (Wilson, 1975, 1978). Ідеться про застосування біологічних принципів для пояс­ нення суспільної активності всіх соціальних тварин, включаючи й людину. Згідно з Вілсоном, багато аспектів суспільного життя ґрун­ туються на нашій генетичній структурі. Наприклад, деякі види тварин мають складні ритуали шлюбного залицяння, через які відбу­ ваються статеві зносини і відтворення виду. Людське залицяння та статева поведінка, згідно з твердженнями соціобіологів, як правило, побудовані на таких самих ритуалах, що пояснюється природженими властивостями. В більшості тваринних видів, якщо взяти інший приклад, самці більші за своїми розмірами та аґресивніші, аніж самиці, і намагаються домінувати над «слабшою статтю». Можливо, саме генетичні фактори пояснюють, чому в усіх суспільствах, про які нам відомо, чоловіки обіймають більш значущі посади, аніж жінки.

Один зі способів, яким соціобіологи намагалися пояснити взаєми­ ни між статями,— це ідея «репродуктивної стратегії». Репродуктивна стратегія являє собою модель поведінки, до якої приходять через ево­ люційний добір і яка сприяє шансам на виживання нащадка. Жіноче тіло зберігає у своїх репродуктивних клітинах набагато цінніший скарб, аніж чоловіче. Тому жінки (самиці) не бажають розтринькувати

2. КУЛЬТУРА, СУСПІЛЬСТВО ТА ІНДИВІД

37

цей скарб і не прагнуть мати статеві зносини з багатьма партнерами; їхня головна мета — дбати й піклуватися про приплід. Натомість чо­ ловіки (самці) неперебірливі у своїх статевих зв'язках. Вони прагнуть мати їх із багатьма партнерами, і з погляду інтересів виду така страте­ гія цілком виправдана; вони виконують свою роль, яка полягає в максималізації шансів запліднення, й, давши такий шанс одній самиці, кидаються до іншої. В цей спосіб, як вважають соціобіологи, ми можемо пояснити різницю в моделях сексуальної поведінки чоло­ віків та жінок і зрозуміти таке явище, як зґвалтування.

Головні проблеми, порушені такими поясненнями, були темою палких дебатів протягом останніх років. Вони й сьогодні залишають­ ся дуже суперечними. Вчені, по суті, розкололися на два табори в залежності від фахової та наукової спеціалізації. Автори, які став­ ляться прихильно до соціобіологічної теорії, здебільшого працюють у галузі біології і мало ознайомлені із суспільними науками, тоді як більшість соціологів та антропологів настроєні вельми скептично щодо претензій соціобіології. Скидається на те, що вони не дуже багато знають про генетичний базис людського життя, а біологи, у свою чергу, недостатньо обізнані з результатами соціологічних та антропологічних досліджень. Тобто кожна зі сторін має труднощі в тому, щоб повністю зрозуміти силу аргументів, які висуває друга.

«Еволюція пішла вам на користь, Ciд»

Малюнок Lorenz; © 1980 The New Yorker Magazine, I n c .

38	2. КУЛЬТУРА, СУСПІЛЬСТВО ТА ІНДИВІД

Якоюсь мірою пристрасті, спершу розбуджені появою праць Вілсона, стихли, й сьогодні видається можливим дати достатньо раціо­ нальну оцінку порушеним проблемам. Соціобіологія, безперечно, важлива, та все-таки вона більше придається для вивчення життя тварин, аніж людської поведінки. Спираючись на наукові експери­ менти етологів (біологів, які віддають перевагу «польовим дослід­ женням» у середовищі тваринних популяцій перед вивченням тва­ рин у штучно створених умовах зоопарків або лабораторій), соціо­ логи зуміли довести, що багато тваринних видів набагато «соціальніші», аніж то раніше вважалося. Тваринні «групи» мають значний вплив на поведінку окремих особин свого виду. З іншого боку, дуже мало доказів було знайдено на підтвердження того, що генетична спадковість скеровує складні форми людської діяльності. Таким чи­ ном, уявлення соціобіологів про суспільне життя можна в ліпшому випадку вважати просто спекулятивними. Багато критиків цілком відхиляють вищенаведену інтерпретацію людської сексуальної пове­ дінки. Вони твердять, що теоретично довести це взагалі неможливо. Адже далеко не всі чоловіки невибагливі у своїх сексуальних уподо­ баннях, а якщо, наприклад, ми подивимося на сексуальну поведінку в сучасних суспільствах, де жінки мають набагато більше свободи у виборі своїх сексуальних партнерів, аніж вони мали раніше, то виходить, що в середньому вони мають не менше амурних пригод, аніж чоловіки. І якби таке узагальнення було слушним, то існує чимало психологічних, соціальних та культурних чинників, якими можна було б його пояснити. Наприклад, те, що чоловіки мають набагато більше влади в суспільстві; тобто на пошуки багатьох сек­ суальних партнерів їх може штовхати бажання ефективно здійсню­ вати цю владу й утримувати жінок під своїм цілковитим контролем.

Інстинкти та біологічні потреби

Більшість біологів та соціологів сходяться на тому, що люди не мають «інстинктів». Таке твердження заходить у суперечність не тільки з гіпотезами соціобілогії, а й з повсякденними уявленнями більшості людей. Хіба не поводимося ми в багатьох випадках життя «інстинктивно»? Якщо хтось замахується на нас кулаком, хіба ми інстинктивно не кліпаємо очима або не відсахуємося? Проте на­ справді це не той випадок, коли термін «інстинкт» ми вживаємо в його точному значенні. В біології та в соціології «інстинкт» розумі­ ють як складну модель поведінки, детерміновану генетично. В тако­ му сенсі ритуали шлюбного залицяння більшості нижчих живих створінь є інстинктивними. Наприклад, колючка (невеличка прісно­ водна риба) має надзвичайно складний набір ритуалів, яких неодмін­ но мають дотримуватися і самець, і самиця для того, щоб відбулося парування (Tinbergen, 1974). Кожна рибка здійснює безліч рухів у точно визначеному порядку, на які партнер відповідає своїми руха­ ми, виконуючи таким чином надзвичайно складний «танець шлюб­ ного парування». Такі танці змодельовані генетично для всього виду.

2. КУЛЬТУРА, СУСПІЛЬСТВО ТА ІНДИВІД

39

Що ж до неусвідомленого кліпання або посмику голови, щоб ухили­ тися від очікуваного удару, то це радше рефлекс, аніж інстинкт. Це одна проста реакція, а не ускладнена модель поведінки. її не можна вважати інстинктивною в технічному розумінні,

Люди народжуються з великою кількістю основних рефлексів, подібних до рефлексу кліпання віями, і більшість із них, як здаєть­ ся, стосуються еволюції виживання. Наприклад, діти-немовлята по­ чинають смоктати, якщо їх прикласти до грудей або дати пилкопо­ дібний предмет (соску). Мала дитина викидає вгору руки, щоб ухопитися за якусь опору, коли несподівано втрачає рівновагу, і рвуч­ ко відсмикує долоню, якщо торкнеться чогось гарячого. Кожна з цих реакцій, безперечно, корисна в пристосуванні до навколишнього середовища.

Люди мають також багато біологічно заданих потреб. Так, наші потреби в їжі, питві, вдоволенні сексуального потягу та в підтриманні певного рівня температури тіла мають під собою органічну основу. Проте ті способи, якими індивід задовольняє ці потреби чи дає їм раду, дуже відмінні в різних культурах або навіть у межах однієї з них.

Наприклад, усі культури тяжіють до певного типу стандартизо­ ваної поведінки залицяння. Та хоча вона й пов'язана з універсаль­ ною природою сексуальних потреб, її зовнішній вияв у різних куль­ турах — включаючи навіть сам статевий акт — украй відрізняється. Поза для статевого акту, узвичаєна в західній культурі, коли жінка лежить на спині, а чоловік на ній, видалася б абсурдною людям із деяких інших суспільств. Вони мають за звичай паруватися, лежачи на боці, або чоловік під жінкою, або жінка, обернута до чоловіка спиною, або в якихось інших позах. Таким чином, способи, якими люди задовольняють свої сексуальні потреби, є, мабуть, результатом культурного надбання, а не закладені в них генетично.

Більше того, люди вміють долати потяг до задоволення своїх біологічних потреб, удаючись до поведінки, що, мабуть, не має ана­ логів у світі тварин. Релігійні містики спроможні поститися протя­ гом тривалого часу. Дехто може не вступати до шлюбу й жити са­ мотньо дуже довго — іноді й усе своє життя. Усі живі створіння, включаючи й людей, наділені інстинктом самозбереження, проте лю­ ди, на відміну від інших живих істот, спроможні йти всупереч цьому інстинктові. Вони свідомо ризикують своїм життям, коли, скажімо, захоплюються небезпечними видами спорту, як, наприклад, альпі­ нізм, або навіть вдаються до самогубства.

КУЛЬТУРНА РОЗМАЇТІСТЬ

Розмаїття людської культури вражає. Прийнятні форми поведінки змінюються від культури до культури, часто вони радикально проти­ лежні тим, які люди в західних суспільствах вважають «нормальни­ ми». Наприклад, у сучасному західному світі ми розглядаємо нав­ мисне вбивство немовлят або малих дітей як найтяжчий злочин. А

40	2. КУЛЬТУРА, СУСПІЛЬСТВО ТА ІНДИВІД

проте в традиційній китайській культурі дівчаток часто задушували відразу по народженні, бо на них дивились як на зайву мороку, а не радість для родини.

На Заході ми їмо устриці, але не стали б їсти кошенят або цуце­ нят, з яких у певних частинах світу готують страви, що вважаються делікатесними. Євреї не споживають свинину, зате індуси їдять сви­ нину, але уникають їсти яловичину. Люди західної культури роз­ глядають поцілунок як нормальну складову сексуальної поведінки, тоді як у багатьох інших культурах ця практика або зовсім не відо­ ма, або вселяє огиду. Усі ці певні характерні прояви поведінки є аспектами широких культурних відмінностей, які відрізняють су­ спільства одне від одного.

Невеликі суспільства (як, наприклад, суспільства «мисливців та збирачів», які розглядаються в розділі другому) прагнуть бути куль­ турно однорідними, але індустріалізовані суспільства самі по собі культурно розмаїті й складаються з численних субкультур, які іноді дуже різняться між собою. Наприклад, у сучасних містах живуть поруч багато субкультурних спільнот; індіанці, пакистанці, індуси, бангладешці, італійці, греки та китайці сьогодні, скажімо, мешка­ ють у деяких зонах центрального Лондона. Усі такі громади можуть мати власні території і жити власним окремим життям.

КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ТА ЕТНОЦЕНТРИЗМ

Кожна культура має власні унікальні моделі поведінки, які можуть видаватися чужими людям іншого культурного походження. Для прикладу, наведемо народ іцнакирема, описаний у знаменитому до­ слідженні Гораса Майнера (Horace Miner, 1956). Майнер зосередив свою увагу на складних і ретельно відпрацьованих ритуалах тіла, які виконують іцнакирема, ритуалах, що мають дивні й екзотичні харак­ теристики. Його текст вартий того, щоб бути тут процитованим:

«Фундаментальне вірування, яке лежить в основі всієї їхньої системи, напевне, полягає в тому, що людське тіло бридке і за своєю природою схильне до слабкості та хвороб. Людина ув'язнена в такому тілі і має надію відвернути ці його згубні характеристики тільки через застосу­ вання системи ритуалів і церемоній. Кожен дім має одне або кілька святилищ, присвячених цій меті... Центром такого святилища є ящик або скринька, вмуровані в стіну. В цій скриньці зберігаються чародійне начиння та магічні трунки, без яких не зміг би жити жоден тубілець. Це начиння постачається вельми обізнаними в цій справі людьми. Найвпливовішими серед них є так звані зцілителі, які за свою допомогу вимагають чималої винагороди. Проте зцілителі самі не готують чудо­ дійні напої для своїх замовників, а тільки вирішують, з яких інгредієн­ тів вони складатимуться, й записують назву стародавнім тайнописом, який можуть зрозуміти лише самі зцілителі та травники, які вже за іншу винагороду власне й виготовляють чародійне питво...