Gidens_Sotsiologiya1

7.

СІМ'Я,

Ш

Л

Ю

Б

І

ОСОБИСТЕ

ЖИТТЯ

195

«Дорога Жертво-чужого-тестя!

Хоча формально Тед уже не зять Максіниним батькам, я радила б тобі не бути такою формалісткою. Існують міцні взаємини між колиш­ німи тестем і тещею Теда та їхніми онуками, отож, якщо ти маєш розум у голові, ліпше не намагайся урвати ці взаємини, адже вони виникли, коли тебе ще не було на сцені. Дідусь і бабуся залишаються дідусем і бабусею назавжди». (Процитовано в: Vischer and Vischer, 1979, p. 132).

Родини з вітчимом або мачухою розвивають родичівські зв'язки, зовсім нові для сучасних західних суспільств, хоча проблема, яка непокоїла Жертву-чужого-тестя, була добре відома і в середньовічній Європі, й у інших традиційних суспільствах. По-справжньому нови­ ми є труднощі повторних шлюбів, які виникають після розлучення. Члени цих родин кожне по-своєму пристосовуються до відносно не­ звичних обставин, у яких вони опиняються. Деякі автори говорять сьогодні про бінуклеарні родини, маючи на увазі, що дві сім'ї, які утворюються після розлучення, ще складають одну родинну систему, пов'язану спільними дітьми.

Можливе коло родинних зв'язків та варіацій, організованих так, як згадано вище, буває дуже широким. Уявімо, наприклад, таку си­ туацію, коли чоловік і дружина, маючи двох дітей, розлучаються, і кожне знову одружується. В новій сім'ї в дружини можуть бути двоє її дітей плюс, можливо, одне або двоє дітей її нового чоловіка. Її колишній партнер також бере собі жінку з дітьми, які житимуть з ними. Усі згадані люди можуть і далі регулярно спілкуватися як зі своїми рідними, так і нерідними дітьми, незалежно від того, хто з ким живе. Такі взаємини можуть вести за собою інші зв'язки спорід­ неності, наприклад, з батьками колишнього чоловіка (або дружини). Більше того, в кожному з нових шлюбів можуть народжуватися свої діти. Можливо, ми не помилимося, якщо зробимо висновок, що після того, як шлюби розпадаються внаслідок розлучень, сім'ї в загально­ му розумінні почасти зберігаються. Передусім у тих випадках, коли є діти, чимало взаємин зберігається, попри зміну структури сімейних зв'язків, спричинену повторними шлюбами.

Обійдемося й без дітей?

Опитування, здійснене у 1976 р. службою Досліджень формування британської сім'ї (British Family Formation Survey), виявило, що тіль­ ки один відсоток одружених жінок у той час не хотіли мати дітей. Не­ давній звіт Управління переписів та дослідження проблем населення (Office of Population Censuses and Surveys), навпаки, пророкує, що двадцять відсотків жінок, народжених між 1960-м і 1990 роками, залишаться бездітними з власного добровільного вибору. Жінки в сьогоднішній Британії підходять до рішення, мати їм дитину чи не мати, в контексті інших мотивацій, які вони мають у своєму житті, включаючи такі цілі, як досягнення успіху на роботі та автономії в приватному житті. Рівні дітонароджуваності також падають фактично в усіх інших західноєвропейських країнах (мал. 7.3).

196	7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

Мал. 7.3. Рівні народжуваності в країнах Європейського Союзу, 1960 і 1990 pp.

Джерело: Eurostat 1993. From Sociology Review, November 1995 (Philip Allan Publishers), p. 34.

Бездітна жінка — давно вже не сумна стара діва. Будучи заміж­ ньою чи не будучи, вона може прийняти рішення залишитися без дітей, стверджуючи цим своє цілковите право на власну свободу ви­ бору. Проте існують причини і негативного характеру. Виникнення нових кар'єрних можливостей у Британії не супроводжувалося достат­ нім розвитком структури соціальної опіки, яка давала б змогу батькам відлучатися від своїх дітей. Дехто, либонь, остерігається мати дітей, бо їх турбує висока імовірність розлучення і перспектива зубожіти.

Незалежно від того, чоловік ви чи жінка, ви не можете не брати до уваги цих тенденцій у стосунку до вашого власного майбутнього. Чи станете ви одним із тих, котрі заявляють, що ніколи не збирають­ ся заводити дітей? Чи те саме ви казатимете і через десять або п'ят­ надцять років?

ТЕМНА СТОРОНА РОДИНИ

Оскільки сім'я або родинні взаємини є невід'ємною складовою жит­ тя кожного з нас, сімейне життя заключає в собі майже весь спектр емоційного досвіду. Родинні стосунки — між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами або між далекими родича-

7. СІМ'Я, Ш Л Ю Б І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ 197

ми — можуть бути теплими і змістовними. Але вони можуть бути сповнені і найвищої напруги, ввергаючи людей у розпач або вселяю­ чи їм відчуття глибокої тривоги й вини. «Темна сторона» родинного життя має широкий діапазон, і в ньому залишається не так багато місця для рожевої гармонії, яку ми так часто бачимо на телеекранах і про яку полюбляють розводитися всі засоби масової комунікації. Існує чимало гнітючих аспектів у сімейних стосунках, серед котрих і ті конфлікти й неприязнь, які зрештою призводять до розлучень, щойно нами обговорених, а буває, що саме стосунки в родині стають безпосередньою причиною психічних захворювань. Та, либонь, до

найтяжчих наслідків	призводять кровозмішувальні статеві зносини
з дітьми та домашнє	насильство.

Сексуальне скривдження дітей та інцест

Сексуальне скривдження дітей — це поширене явище, й досить часто воно відбувається в сімейному контексті. Сексуальне скривдження дітей можна визначити як сексуальні акти дорослих з не­ повнолітніми дітьми (у Британії — до шістнадцяти років). Інцест — це статеві зносини між кревними родичами. Інцест не обов'язково є протиприродними статевими зносинами з дітьми. Наприклад, сексу­ альні стосунки між братом і сестрою — це інцест, але не належать до категорії протиприродних зносин із дітьми. У протиприродних зносинах із дітьми дорослий фактично використовує дитину в сексу­ альних цілях. Проте найпоширеніша форма інцесту належить до категорії сексуального скривдження — це кровозмішувальні сексу­ альні стосунки між батьком і неповнолітньою дочкою.

Інцест та сексуальні зловживання щодо дітей в більш загальному плані — це явища, які були «відкриті» не далі як десять-двадцять років тому. Звичайно ж, давно було відомо, що такі сексуальні сто­ сунки бувають, але більшість соціологів вважали, що, з огляду на суворе табу стосовно такої поведінки, вона знаходить вияв надзви­ чайно рідко. Але це не так. З'ясувалося, що сексуальне зловживання щодо дітей — явище, на превеликий жаль, дуже поширене. Мабуть, частіше воно має місце в родинах із нижчих прошарків, але існує на всіх рівнях суспільної ієрархії.

Майже не випадає сумніватися в тому, що згадане поширення цього явища стало лиш наслідком більшої уваги, яку стали приді­ ляти цій проблемі організації системи соціальної опіки та поліція. Не менш очевидно й те, що така статистика відкриває нам лише верхів­ ку айсберга. Результати деяких опитувань, проведених у Британії та в Сполучених Штатах у 1980-х pp., показують, що більш як третина жінок стали в дитинстві жертвами сексуальних зловживань, тобто, що їм довелося звідати проти волі доторків до своїх сексуальних орга­ нів. Частка таких жертв серед чоловіків складає близько десятьох відсотків (Russell, 1984).

Хоча в найочевидніших випадках природа сексуальних зло­ вживань щодо дітей не викликає сумніву, визначити їхній повний

198	7. СІМ'Я, Ш Л Ю Б І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

обсяг та поширеність дуже важко, а то й неможливо, з огляду на безліч форм, у яких вони знаходять вияв. Загальне визначення їм, звичайно, можна дати, але тлумачити його можна по-різному. Так, одне дуже поширене формулювання доводить, що сексуальне зловжи­ вання щодо дітей має місце тоді, коли «інша сексуально зріла особа поводиться щодо дитини в такий спосіб, який, на її думку, має до­ вести цю дитину до сексуального збудження. Це може включати в себе статевий акт, обмацування та виставляння напоказ стате­ вих органів, демонстрування порнографічних фотографій чи кар­ тинок або розмови на еротичні теми» (процитовано в: Taylor, 1992, pp. 26—27).

Проте як дослідники, так і судові органи досі не знайшли загаль­ ноприйнятого визначення ані ненормальних взаємин із дітьми зага­ лом, ані протиприродних статевих зносин із ними. Один з розділів Акта про захист дітей 1989 року говорить про «значну шкоду», якої зазнають діти внаслідок відсутності належного виховання, але що таке «значна», залишається туманним. Національне Товариство за­ хисту дітей визначає чотири категорії зловживань: «нехтування», «фізичне скривдження», «емоційне скривдження» і «сексуальне скривдження». Сексуальне скривдження визначається як «сексуаль­ ний контакт між дитиною й дорослим, у якому дорослий шукає сек­ суальної втіхи» (Lyon and de Cruz, 1993).

З початку 1980-х і до середини 1990-х pp. y Британії було здійс­ нено близько сорока досліджень скривдження дітей. Найбільш дис­ кусійним стало Клівлендське дослідження 1987 р. Його здійснили два лікарі — Маріета Гіґс і Джофрі Віат. Вони виявили у своїй міс­ цевості певну кількість дітей, що були сексуально скривджені в ро­ динах. Батьки, в яких на підставі цих висновків працівники служби соціальної опіки забрали дітей, стали гнівно протестувати, заявляю­ чи про свою невинність.

Лікарі з поліції не погодилися з попереднім висновком, і виникли дебати загальнонаціонального масштабу, що широко висвітлювалися в газетах. Начальник Клівлендської служби соціальної опіки зреш­ тою визнав, що дванадцять сімей, у яких вилучили двадцять шість дітей, були звинувачені несправедливо. Мало яка інша проблема сприяє вибухові таких сильних емоцій, і ті, хто вдається до сексу­ альних зловживань щодо дітей, як правило, категорично протесту­ ють проти подібних звинувачень. З другого боку, там, де батьків або інших родичів звинувачують помилково, емоційні стреси бувають ду­ же великими.

Чому інцест та сексуальне скривдження дітей випливли на повер­ хню громадського життя так раптово? Частина відповіді полягає в тому, що табу стосовно такої поведінки змушувало в минулому пра­ цівників служби соціальної опіки бути обережними й не торкатися цієї теми в розмовах із батьками або дітьми. Важливу роль у цьому відіграв жіночий рух, що уперше привернув увагу громадськості до сексуальних зловживань щодо дітей як до одного з діючих елементів ширших кампаній проти сексуального приниження та експлуатації.

7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

199

А коли дослідники почали вивчати підозрілі випадки сексуально скривджених дітей, на поверхню випливло й багато інших. «Від­ криття» сексуального скривдження дітей, почавшись у Сполучених Штатах, набуло меж міжнародного феномену (La Fontaine, 1990).

Нам достоту невідомо, який відсоток випадків сексуальних зло­ вживань щодо дітей має характер інцесту, але скидається на те, що більшість таких проявів має місце в середовищі родини. Природа як інцесту, так і статевих актів має дуже різний характер. Більшість студій показують, що 70—80 відсотків випадків інцесту — це взає­ мини батько — дочка або вітчим — пасербиця. Але мають місце також зносини дядько — племінниця, брат — сестра, батько — син, мати — дитина і навіть дідусь — онука (онук) або бабуся — онук (онука). Деякі контакти інцесту мають скороминущий характер і по­ лягають у тому, що дорослий пестить статеві органи дитини або дитину заохочують торкатися геніталій дорослого. Інші контакти включають у себе багато більше й можуть тривати по кілька років. Діти, які до цього залучаються, мають, як правило, більше двох ро­ ків, але відомо чимало випадків і про статеві акти з меншими дітьми.

Буває так, що численні взаємини інцесту мають місце в одній і тій самій родині. Одне дослідження, наприклад, виявило ситуацію, в якій батько мав статеві зносини з чотирнадцятирічною донькою, а також з тринадцятирічним сином, який, у свою чергу, мав статеві зносини із сестрою, яка віддавалася й іншому братові. Мати знала про це, та настільки боялася свого чоловіка, що не наважувалася звернутися до повноважних органів. Повний обсяг усіх цих проти­ природних взаємин виплив на поверхню лише тоді, коли батька за­ арештували за те, що він побив доньку (CIBA Foundation, 1984, p. 128).

Застосування сили або загрози насильства має місце в багатьох випадках інцесту. Буває, що діти беруть у цьому участь більш-менш охоче, але таке, либонь, трапляється рідко. Звичайно ж, діти — сек­ суальні створіння й нерідко граються одне з одним у лагідні сексу­ альні ігри або роздивляються статеві органи одне в одного. Але переважна більшість дітей, яких примушують вступати в сексуальний контакт із дорослими членами родини, відчувають від цього огиду, сором або тривогу.

Сьогодні ми маємо вже достатньо матеріалів, які підтверджують, що сексуальне скривдження дітей може мати тривалі наслідку для своїх жертв. Опитування повій, неповнолітніх злочинців, підлітків, які втекли з дому, показують, що багато цих історій починається з досвіду сексуального скривдження, пережитого в дитинстві. Щоправ­ да, кореляція — ще не причинний зв'язок. Коли ми з'ясовуємо, що люди з цих категорій були сексуально скривдженими в дитячому віці, — це не доказ, що ті зносини вплинули на їхню подальшу пове­ дінку. Тут, мабуть, вступає в дію ціла низка чинників, таких як кон­ флікти в сім'ї, батьківська неувага та фізичне насильство.

200	7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

Пояснення

Щоб пояснити, чому бувають випадки інцесту й, зокрема, сексуаль­ не скривдження дітей, ми повинні взяти до уваги дві речі. По-пер­ ше, що штовхає дорослих на статеві розваги зі своїми дітьми, а по-друге, чому переважну більшість таких сексуальних збоченців складають чоловіки. Кожне з цих двох запитань порушує складні проблеми, а ці дії та взаємини мають дуже неоднакову природу. Ми можемо сказати майже напевне, що тільки незначна частина до­ рослих, охочих до сексуальних ігор зі своїми дітьми, психічно хворі. Іншими словами, ми не можемо пояснити потяг до статевих зносин із дітьми з погляду психічного розладу.

Більшість таких людей не віддають очевидної переваги статевим зносинам із дітьми, і в своїх сексуальних уподобаннях нічим не від­ різняються від решти дорослих. Отже, тут радше йдеться про доступ­ ність і про силу та владу. Діти у власній родині — створіння залежні й неспроможні вчинити опір батьківським домаганням чи тискові. Дорослі, які вступають у взаємини інцесту зі своїми дітьми, часто теж видаються сором'язливими, незграбними та неадекватними у стосунках із іншими дорослими. Багато з них, на перший погляд, не стільки прагнуть задовольнити свої сексуальні імпульси, скільки шу­ кають ласки та любові, яких їм не вдається знайти деінде. Ось тут ми бачимо певне пояснення тому фактові, що переважна більшість кривдників дітей — чоловіки. В розділі п'ятому «Гендер і сексуаль­ ність» ми обговорювали проблему «чоловічої неекспресивності» — тих труднощів, які доводиться долати чоловікам, щоб адекватно ви­ разити свої почуття, феномен, який, певне, має глибоке психологічне коріння. Чоловіки здебільшого вміють виразити свої почуття тільки напрямки через сексуальність, тоді як жінки більше зосереджуються на взаєминах у цілому. Чоловіки також ототожнюють сексуальність зі ствердженням сили та з покірливістю партнерів. Тому вони вбача­ ють меншу різницю між дорослою сексуальністю та сексуальним по­ тягом до дітей, аніж жінки.

Як зазначив один із провідних дослідників скривджених дітей, Девід Фінкелгор, таке витлумачення підказує напрямок соціальних та психологічних перемін, які могли б допомогти поменшити масш­ таби сексуальної експлуатації дітей:

«По-перше, чоловікам може принести велику користь, якщо вони ді­ стануть нагоду відчувати приязнь та покірливість у стосунках, що не передбачають статевих зносин, таких як чоловіча дружба або виховання дітей. По-друге, варто знизити значення чоловічої снаги в гетеросексуальних зносинах як найвищого критерію чоловічої адекватності. Потретє, чоловіки мали б навчитися здобувати втіху із сексуальних взає­ мин, заснованих на рівності. Чоловіки, які не почувають себе ніяково з жінками, а перебувають із ними на одному рівні зрілості та компетен­ тності, будуть менш схильні до сексуальної експлуатації дітей. Так само, як міняються взаємини чоловіків із жінками, міняються і їхні взаємини з дітьми». (Finkelhor, 1984, p. 13).

7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

201

Насильство в сім'ї

Насильство в сім'ї — це теж переважно пріоритет чоловіка. Ми мо­ жемо визначити домашнє насильство як застосування фізичної сили одним із членів родини до іншого або інших. Дослідження показу­ ють, що найпершими об'єктами насильства знову ж таки стають діти, надто ж малі діти віком до шести років. Другий широко роз­ повсюджений вид — це насильство чоловіків стосовно жінок. Проте буває, що й жінки вдаються до домашнього насильства, спрямовано­ го проти малих дітей та проти своїх чоловіків.

Сімейний дім сьогодні — найнебезпечніше місце в усьому суспіль­ стві. Якщо вдатися до статистики, то особа будь-якого віку й будьякої статі з набагато більшою ймовірністю може стати жертвою напа­ ду в себе вдома, аніж уночі на вулиці. Одне з чотирьох убивств, які здійснюються у Британії, — це вбивство одного члена родини іншим.

Іноді доводиться чути думку, що жінки чинять не менше насиль­ ства у себе вдома проти дітей та своїх чоловіків, аніж ці останні. Деякі опитування справді показують, що жінки б'ють чоловіків іноді не рідше, ніж навпаки. Проте насильство з боку жінок має більш обмежений і епізодичний характер, аніж чоловіче насильство, й жін­ ки рідко завдають своїм жертвам серйозної фізичної шкоди. «Биття жінок» — регулярне знущання чоловіків над жінками — не має справжнього еквіваленту з протилежного боку. Чоловіки, які фі­ зично кривдять своїх дітей, теж роблять це набагато систематичніше, аніж жінки, і їхні знущання залишають набагато триваліший слід.

Чому домашнє насильство настільки поширене? Тут можна на­ звати цілу низку чинників. Один із них — це поєднання емоційної на­ пруги та персональної інтимності, характерне для родинного життя. Родинні стосунки часто заряджені сильними емоціями, коли любов і ненависть часто змішуються. Сварки, що спалахують у домашньому середовищі, породжують антагонізми, які не відчуваються так гостро в інших соціальних контекстах. Те, що спочатку здається дріб'яз­ ковим інцидентом, може спричинитися до справжньої ворожнечі між подружжям або між батьками й дітьми. Чоловік, толерантний до ексцентричності в поведінці інших жінок, може вкрай розлютитися, якщо його дружина надто розбалакається десь на вечірці або розкриє інтимні подробиці, які йому хотілося б зберегти в таємниці.

Другий чинник — це те, що чимало виявів насильства в родині лю­ ди толерують, а іноді схвалюють. Та хоча суспільно санкціоновані фор­ ми сімейного насильства й носять обмежений характер, вони легко мо­ жуть вилитися в значно небезпечніші прояви. Не так багато знайдеть­ ся дітей у Британії, яких би котрийсь із батьків не ляснув або прина­ ймні легенько не вдарив. Такі вчинки часто відверто схвалюються людьми сторонніми й навряд чи розцінюються як вияви «насильства». Якщо ж дитину лясне десь у крамниці хтось чужий за те, що вона щось не так зробила або сказала, це буде сприйнято зовсім інакше. Проте насильство залишається насильством, хоч би хто його здійснював.

Можливо, не так очевидно, але існує суспільне схвалення, чи при-

202	7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

наймні існувало в минулому, насильства між подружжям. Культурна прийнятність такої форми домашнього насильства знаходила свій ви­ раз у народних прислів'ях та афоризмах, скажімо: «Якщо не бити кобилу, вона працюватиме упівсили, якщо чоловік жінку не битиме, вона погано йому стелитиме».

Існує загальне правило, що ані на службі, ані в інших громадських місцях ніхто не має права нікого вдарити, хоч би якою запеклою була суперечка. Зовсім інакше стоять справи в родині. Чимало досліджень показують, що істотна частка подружніх пар дотримуються переко­ нання, що за певних обставин чоловік або дружина можуть із повним правом ударити партнера. Близько чверті американців обох статей вважають, що існують цілком виправдані причини для того, щоб за певних обставин чоловік міг ударити свою дружину. Трохи менше дотримуються думки, що й жінка має таке право (Greenblat, 1983).

Проте насильство в сім'ї тільки віддзеркалює ширші моделі на­ сильницької поведінки. Багато з тих чоловіків, які фізично знуща­ ються зі своїх дружин та дітей, припускаються насильства й за інших обставин. Здійснене Джефрі Фаґаном та його колеґами вибіркове на­ ціональне опитування побитих дружин показало, що більш як поло­ вина їхніх чоловіків брутально поводилися не тільки зі своїми шлюб­ ними партнерами, а й з іншими людьми. Понад вісімдесят відсотків таких чоловіків потрапляли бодай один раз під арешт за участь у бійках недомашнього характеру (Fagan et al., 1983).

АЛЬТЕРНАТИВИ ШЛЮБУ ТА СІМ'Ї

Сім'я вже давно має своїх критиків. У дев'ятнадцятому сторіччі чимало мислителів пропонували замінити сімейне життя на більш усуспільнені форми. Деякі з цих ідей були реалізовані на практиці. Один із найвідоміших прикладів — організація комуни «Онеїда» в Новій Англії, в США, в середині дев'ятнадцятого сторіччя. В основу цієї спільноти лягли релігійні вірування Джона Гамфрі Ноєса. Ко­ жен чоловік у комуні вважався одруженим із кожною жінкою, і всі вони були батьками народжених у комуні дітей. Подолавши почат­ кові труднощі, група зросла до трьохсот людей і проіснувала близько трьох десятків років, перш ніж розпалася. Відтоді засновувалося багато інших комун як у Британії, так і в інших європейських країнах. Велике розмаїття таких комунальних утворень виникло в 1960-х pp., причому всередині таких груп здебільшого передбача­ лися вільні сексуальні взаємини і колективна відповідальність за виховання дітей. Невелика кількість таких комун існують і досі.

Найважливіший сучасний приклад домашнього життя в умовах комуни — це кібуци в Ізраїлі. Кібуц являє собою добровільне об'єд­ нання сімей та індивідів, які співпрацюють у вихованні дітей. Біль­ шість кібуців були спочатку колективними фермерськими господар-

7. СІМ'Я, ШЛЮБ І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

203

ствами, але сьогодні чимало їх перейшло у сферу промислового ви­ робництва. В Ізраїлі налічується понад 240 кібуців, у яких проживає близько 100 тисяч чоловік. Деякі з них невеликі, що налічують не більш як півсотні членів, але є й такі, що мають у своєму складі до двох тисяч чоловік. Кожен кібуц живе так, наче це одна велика родина, обов'язки догляду за дітьми бере на себе вся громада, а не тільки та сім'я, в якій вони народилися. В деяких таких кібуцах діти живуть у спеціальних «будинках дитини», а не зі своїми батьками, хоча вихідні проводять здебільшого у сімейному колі.

Наміри тих, хто засновував перші кібуци, були радикальними. Ко­ мунальна власність разом із колективним вихованням дітей мислились як засіб уникнути індивідуалістичної, конкурентної природи життя в сучасних суспільствах. Ці ідеали, звичайно ж, не були від­ кинуті; та все-таки протягом наступних років більшість кібуців обра­ ли для себе традиційніші форми життя, аніж ті, яким віддавалася пе­ ревага на ранньому етапі. Наприклад, сьогодні діти частіше ночують у домівках своїх батьків, ніж то було раніше. Дитячі будинки в кібуцах нині більше відповідають уявленням про заклади, де створено макси­ мально сприятливі умови для праці та відпочинку, аніж такі, що ви­ ражають загальну відповідальність членів комуни за виховання дітей.

Співжиття

Співжиття, коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексу­ альні стосунки, але не одружуються, набуває дедалі більшого по­ ширення в більшості західних суспільств. У Британії ще донедавна дивились на співжиття як на щось скандальне. Одначе протягом 1980-х pp. кількість неодружених жінок та чоловіків, що воліли жити разом у одному домі, різко зросла. Співжиття стало широко практикуватися в середовищі студентської молоді коледжів та уні­ верситетів. Здійснені у Сполучених Штатах дослідження показують, що близько однієї чверті студентів живуть там із партнерами, з яки­ ми перебувають у сексуальних стосунках протягом певного періоду навчання в коледжі.

Співжиття в сьогоднішній Британії, мабуть, здебільшого сприйма­ ється як експериментальний етап, що передує одруженню. Молоді лю­ ди починають жити разом здебільшого стихійно, а не внаслідок обмір­ кованого наміру. Двоє осіб, які вже перебувають у сексуальних стосун­ ках, усе більше й більше часу проводять разом, вряди-годи хтось із них покидає для цього на довший або коротший період свою власну домівку. Молоді люди, які живуть разом, майже завжди сподіваються в недалеко­ му майбутньому одружитися, хоч і не обов'язково зі своїм нинішнім партнером. Лише меншість із таких пар об'єднують свої фінанси.

За останні сорок років число людей, які співживуть у Сполучено­ му Королівстві до шлюбу, збільшилося на 400 відсотків. Лише 4 від­ сотки жінок, народжених у 1920-х роках, та 19 відсотків, народже­ них у 1940-х, співжили поза шлюбом, але з народжених у 1960-і роки таких набереться вже близько половини. Передбачається, що на

204	7. СІМ'Я, Ш Л Ю Б І ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ

Мал. 7.4. Що відбуватиметься із взаєминами співжиття з плином часу: імовірні варіанти розвитку стосунків для пар, які співживуть у Британії, після десяти років.

Джерело: «Living in Britain», report to sur­ vey respondents. University of Essex, 1995.

2000 рік чотири п'ятих з усіх подружжів будуть такими, які жили разом до шлюбу.

Тісний зв'язок між співжиттям і шлюбом видно з мал. 7.4, де наво­ дяться результати дослідження, здійсненого в Есекському університеті. Більшість пар імовірно залишаться разом через десять років, і майже дві третини з них скріплюють свої стосунки офіційним шлюбом. Це не має дивувати, оскільки опитування показують, що більшість молодих людей ставляться до співжиття як до «пробного шлюбу».

В деяких інших європейських країнах, зокрема в сільських місце­ востях, співжиття має тривалу історію як цілком узаконена практика. Наприклад, так було в нордичних країнах, які й сьогодні мають найвищі пропорції пар, об'єднаних узами співжиття. Проте безперерв­ ного зв'язку з минулим тут не спостерігається. Так, наприклад, у Шве­ ції в 1960 р. співжили тільки один відсоток подружжів; сьогодні ж цю цифру оцінюють уже в 40 відсотків. Як і в інших країнах Європи, біль­ шість пар, що тут співживуть, одружуються через певний час або коли в них з'являються діти. Співжиття досить часто набувало законного статусу, тобто в разі припинення взаємин індивіди наділяються пра­ вом домагатися через суд поділу майна та утримання.

Гомосексуальні родини

Багато гомосексуальних чоловіків та жінок нині живуть стабільни­ ми парами, а деякі з них навіть формально «одружилися», хоч такі церемонії й не передбачені законом. Послаблення колишньої нетер­ пимості до гомосексуальності супроводжувалося зростанням тенден­ ції, згідно з якою суди стали надавати право на опіку над дітьми матерям, що живуть гомосексуальними парами. Нинішній рівень техніки штучного запліднення вможливлює для лесбіянок мати ді­ тей і без гетеросексуальних контактів, а отже, й утворювати гомо­ сексуальні сім'ї, в яких будуть свої діти. Тоді як фактично кожна гомосексуальна сім'я з дітьми у Британії складається з двох жінок, наприкінці 1960-х і на початку 1970-х років аґенції соціальної опіки в кількох містах Сполучених Штатів віддавали безпритульних ґеївпідлітків під опіку чоловічих подружніх пар ґеїв. Цю практику було припинено, передусім із огляду на негативну реакцію громадськості (див. також розділ п'ятий «Гендер і сексуальність»).