8.3. Поняття бонітування ґрунтів

Витоки бонітування пов’язані з роботами видатного вченого В. В. Докучаєва, який заклав його основи, виходячи з конкретного прикладного завдання – здійснити оцінку земель. Саме Докучаєву належить ідея розроблення основних принципів бонітування ґрунтів.

У пореволюційний час (особливо в 30-ті роки радянського періоду) бонітування було віднесено до „шкідливої буржуазної” науки. Лише у 80-х роках минулого століття хибність такої позиції стала зрозумілою, причому головним чином завдяки тому, що без застосування матеріалів бонітування не вдавалося одержувати достовірних показників економічної оцінки малопоширених ґрунтів. Відсутність єдиної методики бонітування зумовила численні спроби з боку фахівців різних республік створити власні методичні підходи. Було запропоновано понад два десятки модифікацій бонітування ґрунтів, значна частина яких базувалася на показниках урожайності. Некоректність таких підходів зрозуміла: урожай є категорією економічною і залежить не лише від родючості ґрунтів, а й від вкладеної праці, погодних умов тощо (тому на гірших ґрунтах можна за певних затрат одержати вищі врожаї).

В Україні піонерами досліджень з бонітування ґрунтів є В.П. Кузьмичів, Г.А. Мазур, А.І. Сірий. Державна підтримка таких досліджень припадає на кінець 80-х – початок 90-х років минулого століття. Це значною мірою пов’язано з необхідністю створити інструментарій для економічної оцінки земель.

Для розроблення сучасної методики бонітування ґрунтів України залучені провідні інститути УААН (Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського; Інститут землеустрою; Інститут землеробства; Інститут садівництва), а також науковці Національного університету біоресурсів і природокористування України. Методику схвалило Відділення землеробства УААН 10.03.92 р. Роботи з безпосереднього бонітування ґрунтів України (розробки шкали бонітетів) розпочалися за дорученням Кабінету Міністрів України в 1993 р. Президія УААН 11.01.93 р. створила Науково-методичну раду з питань бонітування ґрунтів України, до складу якої увійшли провідні науковці та фахівці-практики. Згодом ця рада затвердила програму бонітувальних робіт.

Роботи з бонітування велися в кілька етапів. Виділено зони вирощування культур, в межах яких проведено так зване зокремлене бонітування, тобто – за основними культурами (озима пшениця, озиме жито, овес, ячмінь, кукурудза, соняшник, цукрові буряки, картопля, льон). Зокремлене бонітування можна розглядати як спеціалізовану класифікацію ґрунтів за природними властивостями, що характеризує їх родючість відносно різних сільськогосподарських культур і відображає ступінь відповідності ґрунту біологічним потребам конкретних культур.

Бонітування ґрунтів – це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер і суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Вона встановлює відносну придатність ґрунтів за основними чинниками природної родючості для вирощування сільськогосподарських культур, виділяючи агровиробничі групи ґрунтів, будується за об’єктивними ознаками і властивостями, які мають вирішальне значення у розвитку та рості сільськогосподарських культур. За визначенням академіка С.С. Соболєва, бонітування – це спеціалізована класифікація ґрунтів за їх продуктивністю, заснована на об’єктивних ознаках (властивостях) самих ґрунтів, найважливіших для росту сільськогосподарських культур і корелюючих із середньою багаторічною урожайністю. Отже, бонітування є уточненим агрономічним групуванням ґрунтів, де облік якості за природною родючістю виражається в балах при порівнянні їх із середньою багаторічною урожайністю основних сільськогосподарських культур, а на природних кормових угіддях – з виходом сіна і зеленої маси.

Кореляційний зв’язок між природними властивостями ґрунтів та урожайністю культур (продуктивністю сінокосів і пасовищ) визначається методами математичної статистики.

Бонітування ґрунтів є логічним продовженням комплексних обстежень земель і передує їх економічній оцінці. Основна мета бонітування полягає у визначенні відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто встановленні, у скільки разів один ґрунт кращий або гірший від іншого за своїми природними і стійко набутими властивостями. Об’єкт бонітування – ґрунт – виражений суворо визначеними таксономічними одиницями, встановленими за матеріалами детального ґрунтового обстеження. У зв’язку з цим бонітування ґрунтів проводять за ґрунтовими різновидностями або групами ґрунтів, однакових за господарською цінністю, які залягають на одних і тих самих елементах рельєфу, подібних за умовами зволоження і, внаслідок цього, близьких за агрофізичними, агрохімічними та іншими природними властивостями, які впливають на урожайність сільськогосподарських культур.

Згідно з методичними рекомендаціями з проведення бонітування ґрунтів [25], затвердженими в 1993 р., загальне і зокремлене бонітування ґрунтів належить проводити за єдиною системою, яка базується на подібних принципах, але з обов’язковим врахуванням місцевих, регіональних особливостей ґрунтів і природних умов сільськогосподарського виробництва.

У системі земельного кадастру бонітування ґрунтів слугує науковою основою раціонального і високоефективного використання земельних ресурсів, спрямованого на підвищення ґрунтової родючості й урожайності сільськогосподарських культур.