9.3. Визначення показників економічної оцінки земель

Урожайністьє вихідним показником економічної оцінки земель. За даними урожайності можна визначити відповідні числові співвідношення і забезпечити порівняльну оцінку якості земель. Склад сільськогосподарських культур, відібраних для економічної оцінки земель, повинен бути характерним для території земельно-оціночного району. В обов'язковий перелік вносяться сільськогосподарські культури, які мають важливе виробниче і товарне значення, і в першу чергу, основні зернові і зернобобові культури, кукурудза, рис, цукровий буряк, картопля, льон, соняшник, основні кормові культури. Урожайність як показник оцінки земель має велике практичне значення для вирішення багатьох питань сільськогосподарського виробництва. Однак урожай сільськогосподарських культур відображає якість землі тільки при рівновеликих затратах на його одержання.

Складність економічної оцінки земель за урожайністю сільськогосподарських культур полягає в тому, що урожайність окремої культури не може дати повних відомостей про якість землі. При великій різноманітності сільськогосподарських культур, у господарствах оцінка земель за урожайністю здійснюється переведенням неоднорідної продукції у кормові одиниці, що пов'язано з певними умовностями. Найбільш точним показником порівняння урожайності різних сільськогосподарських культур може бути її вартісне вираження шляхом визначення вартості валової продукції і диференціального доходу.

Для економічної оцінки земель вихід валової продукції на землях різної якості необхідно пов'язувати із витратами виробництва. Треба мати на увазі, що тільки кількість продукції, від­несена до рівновеликих виробничих затрат, або розміри рівно­великих затрат на виробництво одиниці продукції відображають якість земель. Різниця в якості земель визначається ефективністю рівновеликих затрат, вкладених у землю неоднакової якості.

Валовий продукт при досягнутому рівні інтенсивності землеробства та сумарні витрати на його одержання відображають рі­вень виробництва й абсолютну родючість земель. Різниця у масі продукції, виробленої на різних за якістю землях при рівновели­ких затратах, є результатом різниці у продуктивності землероб­ської праці та відображає відмінності в якості земель.

Встановлені розміри валової продукції і затрат кладуть в основу розрахунків інших економічних показників оцінки земель. Визначення валової продукції проводять у кадастрових цінах, адже визначення валової продукції різних культур через зернові та кормові одиниці не забезпечує необхідного взаємозв'язку з витратами.

Кадастрові ціни базуються на суспільно необхідних затратах у гірших умовах ви­робництва. При цьому виходять з передумови, що на кожному етапі розвитку виробничих сил існує певна межа витрат на одер­жання додаткової продукції, при перевищенні якої, враховуючи народногос­подарські інтереси, недоцільно експлуатувати даний вид природ­ного ресурсу. Ці затрати прийнято називати замикальними, регу­лювальними цінами оптимального плану, подвійними оцінками, ка­дастровими цінами. Таким чином, замикальними цінами є гранично допустимі суспільно виправдані затрати на збільшення виробництва основних сільськогосподарських продуктів при да­ному рівні розвитку виробничих сил, виходячи з потреб мате­ріально-технічних можливостей суспільства. Кадастрові ціни повинні відображати розміри суспільно необхідних затрат, які складаються на гірших використовуваних у сільськогосподарському виробництві землях при середньому рівні господарювання. Різ­ниця між кадастровими цінами та індивідуальними приведеними затратами на одержання одиниці продукції при експлуатації оцінюваного природного ресурсу представляє собою диференціальну ренту.

В основу обчислення кадастрових цін покладена вартість продукції, яка визначається суспільно необхідними, економічно обумовленими затратами у гірших умовах виробництва. Це затрати у гірших ґрунтово-кліматичних зонах масового сільськогосподар­ського виробництва, де при середньому рівні інтенсивності веден­ня сільського господарства, фондоозброєності праці та кваліфі­кації працівників виробляється стільки ж додаткового продукту з розрахунку на одну людино-годину живої праці, скільки загалом у матеріальному виробництві країни при такому ж рівні фондо­озброєності праці.

Кадастрові ціни складаються з двох частин:

1)собівартості одиниці продукції у гіршій зоні (групі госпо­дарств, групі регіонів), де вироблюваний додатковий продукт з розрахунку на людино-годину затрачуваної живої праці дорів­нює середній нормі додаткового продукту в матеріальному вироб­ництві країни в цілому з врахуванням рівня фондоозброєності використовуваної праці порівняно із середнім рівнем;

2)звичайного (безрентного) додаткового продукту, який при­падає на одиницю даного продукту з розрахунку на людино-го­дину живої праці, затраченого у цій гіршій зоні сільськогосподар­ського виробництва.

Кадастрові ціни – єдині для всієї країни. Оцін­ка земель, обчислена за кадастровими цінами, забезпечує порівнянність якості земельу межах сільськогосподарського підприємства, між підприємствами у межах району, між района­ми, областями, регіонами країни.

Враховуючи, що головним видом рослинницької продукції є зерно, граничний суспільно необхідний рівень витрат встановлю­ється за гіршими умовами виробництва зернових культур. Для проведення економічної оцінки земель у 1987 – 1988рр. кадаст­рові ціни на зерно встановлені за собівартістю його товарного виробництва у північній групі областей Нечорноземної зони РРФСР (Вологодська, Новгородська, Псковська, Калінінська, Костромська, Ярославська, Кіровська, Пермська). Ці області виробляли щорічно понад 10млн. т зерна при середній собівар­тості 18,5крб./ц (1984 – 1985рр.). Розмір безрентного додаткового продукту дорівнює 35 % собівартості зерна. Таким чином, кадастрова ціна одного центне­ра зерна (у середньому без рису) становить18,5 + 18,5  0,35 = 25,0 крб./ц.

Вартісна відповідність цін за видами продукції забезпечується тим, що вони встановлюються за співвідношенням їх середньої собівартості до середньої собівартості зерна у країні в цілому. Якщо прийняти середню собівартість зерна в СРСРза одиницю, то при собівартості центнера цукрового буряка, що становилау середньому в країні 0,37одиниці, і кадастровій ціні на зерно25,0 крб./ц, кадастрова ціна на цукровий буряк (фабричний) буде25,0  0,37 = 9,25 крб./ц.

Аналогічно розраховують ціни на інші види рослинницької продукції. Вартість валової продукції (б) визначається за всіма культурами, з урахуванням площі посіву, врожайності і кадастрової ціни за формулою:

ВП = Р_і У_і С_і, (38)

де Р_і – площа посіву окремих культур; У_і – урожайність куль­тур, С_і – кадастрова ціна.

Продуктивність земліу вигляді урожайності і вартості валової продукції характеризує абсолютний рівень економічної родю­чості ґрунту при рівноцінних затратах на одиницю площі. Оцін­ка земель за їх продуктивністю забезпечує одержання коефіцієн­тів приросту продукції на одиницю додаткових затрат на різних за якістю землях. Результати такої оцінки використовувались при плануванні урожайності, визначенні обсягів виробництва і розподілі сільськогосподарської продукції.

Урожайність і вартість валової продукції свідчить про досягнутий рівень виробництва, який залежить від якості земель і рівня інтенсивності землеробства. У зв'язку з цим порів­няння якості земель за цим показником необхідно вести з враху­ванням рівня виробничих затрат.

Окупність затратяк показник економічної оцінки є відносним вираженням рівня родючості ґрунту за однакових економічних умов господарювання. Тому для оцінки земель необхідно порів­нювати показники окупності затрат і на різноякісних землях при порівнянному рівні інтенсивності землеробства. Окупність затрат(ОЗ)визначається як співвідношення показників і затрат на конкретних групах ґрунтів за формулою:

ВП

ОЗ = ––– , (39)

З

де ВП –вартість валової продукції у кадастрових цінах;

З – затрати минулої уречевленої і живої праці у грошовому вира­женні.

Показники окупності затрат при певних рівнях інтенсивності землеробства зумовлюють нормативи рентабельності виробництва. Оцінку земель за окупністю затрат використовують при обґрунтуванні розміщення сільськогосподарських культур, прогнозуванні урожайності та валових зборів продукції землеробства.

Окупність затрат характеризує продуктивність землеробської праці. На відміну від показників родючості земель, окупність затрат характеризує відмінності в якості земель при різних за­тратах, але в однакових регіональних умовах і при одному спо­собі їх використання. Тому навіть у межах одного земельно-оці­ночного району окупність затрат на богарних землях не можна порівнювати з окупністю затрат на зрошуваних або осушених землях. Показник окупності затрат у межах одного земельно-оціночного району завжди вищий на відносно кращих землях і нижчий на гірших.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва на кращих і гірших землях найбільш яскраво проявляється у чистому доході,який визначається як різниця між вартістю ва­лової продукції і витратами виробництва на її одержання.Диференціальний дохід (ДД) вважається найбільш інте­гральним узагальнюючим показником оцінки земель, що відобра­жає відмінності у виході продукції на різноякісних землях. Він,є доходом, що являє собою додаткову частину чистого доходу, який створюється більш продуктивною працею на землях кращої якості при гірших умовах виробництва і визначається за формулою:

ДД = ВП – З –ЧД_н, (40)

де ВП –вартість валової продукції;

З –затрати;

ЧД_н –необ­хідний додатковий продукт (нормальний чистий дохід).

Необхідний додатковий продукт як при загальній, так і при частковій оцінці земель дорівнює 0,15вартості сукупних основ­них (Ф_осн) і оборотних (Ф_об) виробничих фондів і розраховуєть­ся за всією сукупністю господарств земельно-оціночного району за виразом:

ЧД_н = 0,15 (Ф_осн + Ф_об). (41)

Диференціальний дохід є матеріальною основою диференці­альної ренти І і II.Він виражає загальне значення економічної ефективності використання земель з одночасним врахуванням їх якості та рівня інтенсивності землеробства. Тому показник дифе­ренціального доходу є порівнянним на всіх землях, у будь-яких умовах виробництва. Він створюється на основі додаткового про­дукту землеробства на кращих і середніх землях порівняно з гіршими у результаті більш високої продуктивності землеробської праці.

Диференціальний дохід є кількісною характеристикою від­носної родючості земель, яка виражається розмірами економії суспільних затрат на оцінюваних землях порівняно з менш родю­чими землями. Додатне значення диференціального доходу характеризує середні і кращі землі, а від'ємне – найгірші землі, на яких окупність затрат у землеробстві нижча вихідного рівня. Диференціальний дохід є основою для вирівнювання економічних умов господарювання й удосконалення економічних механізмів регулювання земельних відносин. Економія суспільних затрат у вигляді диференціального доходу розгляда­ється як загальний критерій оптимальності у планових розрахун­ках щодо використання земель.

Залежно від джерел створення диференціальний дохід під­розділяється на додатковий продукт І (ДП_І), який харак­теризує різницю в ефективності родючості ґрунту при середніх витратах виробництва, і додатковий продукт ІІ (ДП_ІІ), який створюється на різних землях за рахунок додаткових затрат понад середній рівень. Такий поділ додаткового продукту необхідний внаслідок відмінностей у рівнях інтенсивності використання земель у різних господарствах.

Порівнюючи розміри валового продукту з одиниці площі у господарствах і районах, всю валову продукцію на відносно ро­дючих та інтенсивно використовуваних землях підрозділяємо на основний продукт (ОП), додатковий продукт І (ДП_І) і додатковий продукт ІІ (ДП_ІІ):

ВП = ОП + ДП_І+ ДП_ІІ. (42)

Основний продукт складається із середніх для даних земель розмірів витрат виробництва і нормального чистого доходу при коефіцієнті окупності, встановленому для відносно гірших земель. Він визначається множенням розмірів фактичних затрат (З_ф) на вихідний рівень їх окупності (ОЗ_в), прийнятої як верхня межа виробництва продукції рослинництва з гектара відносно гірших земель:

ОП = З_фОЗ_в. (43)

При економічній оцінці земель у 1987 – 1988рр. вихідний рівень окупності затрат дорівнював 1,35.Отже:

ОП = 1,35 З_ф. (44)

Враховуючи, що диференціальний дохід дорівнює різниці між валовим продуктом і основним продуктом, можна записати:

ДД = ВП – 1,35 З_ф. (45)

Додатковий продукт І одержують у результаті більш продуктивної праці на кращих землях порівняно з гіршими при однакових вихідних розмірах затрат. Його визначають множен­ням вихідних затрат на різницю між фактичним і вихідним значенням коефіцієнта окупності затрат:

ДП_І= З_в (ОЗ_ф– ОЗ_в). (46)

Додатковий продукт ІІ одержують за рахунок додатко­вих затрат на одиницю площі. Його знаходять множенням різниці фактичного і вихідного рівнів затрат на різницю між фактичним і вихідним значенням коефіцієнта окупності затрат:

ДП_ІІ = (З_ф – З_в) (ОЗ_ф – ОЗ_в). (47)

Розмір диференціального доходу залежить від рівня інтенсив­ності землеробства. Тому доцільно визначити питому вагу дифе­ренціального доходу в складі валової продукції (d), яка є більш стабільною величиною порівняно з диференціальним доходом:

d = ДД : ВП. (48)

Питому вагу диференціального доходу у валовій продукції можна також визначити за розміром окупності затрат за формулою:

ОЗ – 1,35

d =––––––––– . (49)

ОЗ