Інженер-землевпорядник повинен вміти:

– вирішувати земельні спори;

–підготувати документи, що посвідчують власність або право користування землею;

– виконувати комплекс робіт із розробки прогнозів на рівні державної і регіональних програм використання та охорони земель;

– розробити в складі творчих колективів схеми землеустрою, ТЕС використання та охорони земельних ресурсів;

– встановлювати на місцевості межі АТУ;

– скласти проекти створення нових і впорядкування існуючих землекористувань і землеволодінь, проектування існуючих землекористувань і землеволодінь, відводити земельні ділянки у власність або користування, відмежування в натурі (на місцевості) вилучених, викуплених і відведених земельних ділянок;

– скласти проекти внутрігосподарського землеустрою сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, селянських (фермерських) господарств, які б забезпечували еколого-економічне обґрунтування впровадження сівозмін, впорядкування угідь, охорону земель, підвищення їх родючості, застосування природоохоронної технології виробництва;

– разом із спеціалістами суміжних професій проводити обстеження, пошук і розробку комплексних заходів щодо раціонального використання земель та інженерного обладнання території;

– використовувати матеріали земельного кадастру для складання і обґрунтування проектів землеустрою, обчислення плати за землю (податки) та ін.;

– проводити облік, оцінку і аналіз використання земель, складати річні баланси земель, вносити обґрунтовані зміни в земельно-кадастрові документи і планово-картографічні матеріали;

– використовувати при складанні та обґрунтуванні проектів економіко-математичного моделювання, електронно-обчислювальну техніку, а також методи розв’язання оптимізаційних, балансових, статистичних і інших задач землевпорядного проектування;

– складати план робіт виробничих підрозділів по землевпорядкуванню і земельному кадастру, використовувати у проведенні проектних робіт прийняті нормативи і рекомендації;

– працювати з геодезичними приладами та інструментами, створити геодезичні мережі, виконувати геодезичні зйомки і складати плани землеволодінь і землекористувань, обчислювати площі земельних ділянок, складати робочі креслення для винесення проектів у натуру;

– технічно грамотно і каліграфічно оформляти матеріали щодо складання схем і проектів землевпорядкування.

Розділ 13. Земельний кадастр у зарубіжних країнах

Основи сучасного земельного кадастру в більшості країн світу закладені в останні десятиріччя. Він охоплює детальну характеристику ґрунтового покриву, класифікацію земель, рекомендації щодо використання земель для посівів конкретних сільськогосподарських культур, застосування добрив, проведення меліорації, охорони ґрунтів тощо. Найбільш досконалими є земельні кадастри США, Канади, Великобританії, Франції та деяких інших країн.

13.1. Земельний кадастр у країнах Північної Америки

Земельний кадастр у США.У США землі вивчає спеціальна служба охорони ґрунтів у системі Міністерства сільського господарства. Вона складається з центрального органу, філіалів у штатах і близько 2400 районних осередків охорони ґрунтів. Служба охорони ґрунтів приділяє велику увагу вивченню ґрунтового покриву з наступним використанням матеріалів ґрунтового обстеження для сільськогосподарських цілей шляхом класифікації земель. Вона проводить ґрунтові обстеження, видає відповідні рекомендації і постанови про раціональніше використання земель [25].

Основними одиницями, що підлягають зніманню в межах ґрунтових обстежень, є серії, серед яких виділяють ґрунтові типи і ґрунтові фази. Серії становлять собою ґрунти, однотипні за потужністю і структурою горизонтів, вмістом солей, органічних речовин, а також за рельєфом, ступенем еродованості, засолення тощо. У межах серії за відмінностями у механічному складі виділяють типи ґрунтів. Найнижча класифікаційна одиниця ґрунту – фаза. Критерієм для її виділення є зміна нахилу поверхні, що обмежує використання тієї чи іншої техніки, ступінь схильності до ерозії, засміченість камінням тощо. При цьому абсолютно однакові ґрунти належать до різних фаз тому, що вони залягають на різних формах рельєфу. Основні вимоги до фази – однорідність господарського використання і продуктивності ґрунту (врожайність, чутливість до агротехнічних заходів, складність обробітку тощо).

Узагальнити дані ґрунтового обстеження для практичних потреб дозволяє класифікація земель. Залежно від поставленої мети у США застосовують різні системи класифікації земель. Наприклад, ґрунти можуть бути згруповані у класи за ступенем придатності для сільськогосподарського використання, продуктивності земель тощо.

У класифікації земель за ступенем придатності для сільськогосподарського використання виділяють вісім класів. У класи землепридатності об’єднують землі з однаковими виробничими можливостями і рівнозначним ступенем чинників, які обмежують їх використання для сільськогосподарських цілей. Землі першого класу не мають обмежень і можуть інтенсивно використовуватися для вирощування основних сільськогосподарських культур. Зі скороченням можливостей використання земель для обробітку через якість орних угідь їх відносять до нижчого класу. Граничним класом, на землях якого допустиме проведення систематичного обробітку і вирощування польових культур, є четвертий клас. До п’ятого-сьомого класу належать землі, непридатні для обробітку, які використовують для випасання худоби і лісонасаджень. При віднесенні пасовищних земель до одного із зазначених класів враховують допустиму інтенсивність випасання худоби. До восьмого класу належать землі, непридатні для сільськогосподарських цілей. Їх можна використати як райони відпочинку і полювання.

Крім класів, які показують ступінь обмеження земель для сільськогосподарського використання, класифікація охоплює підкласи й одиниці землепридатності. В основі виділення підкласів лежить один із таких обмежувальних чинників: кліматичні умови, ерозійна загроза, надлишкова зволоженість, мала потужність кореневмісного шару. Найменшими підрозділами цієї класифікації є одиниці землепридатності. Вони об’єднують рівноцінні стосовно господарського використання землі, які мають однакову потенціальну продуктивність і вимагають однакового обробітку й заходів протиерозійного захисту. Середній урожай культур на ділянках, які входять в одиницю землепридатності, за звичайних способів використання земель не повинен відрізнятися більше ніж на 25 відсотків.

Таким чином, у класифікації за ступенем придатності класи вказують на потенціальні можливості земель, їх придатність для господарства різної інтенсивності, підкласи – на основний обмежувальний чинник використання земель, а одиниці землепридатності – на детальніші дані, необхідні для організації території у межах господарства.

Якісну оцінку земель у США проводять за продуктивністю сільськогосподарських угідь. Продуктивність ріллі визначають за врожайністю основних сільськогосподарських культур не менше ніж за 10 років, а для посушливих районів – за триваліший період. Урожайність визначають за даними опитування, за допомогою спеціальних анкет або безпосередньо в полі через взяття укосів з контрольних ділянок. Але врожайність залежить від рівня ведення господарства. Тому поряд з даними про урожайність збирають дані про систему сівозмін, обробіток ґрунтів, застосування добрив, меліорації тощо. На основі цих відомостей встановлюють класи ведення господарства. До вищих класів відносять таке використання, яке передбачає найбільш досконалу для даних умов сівозміну і заходи обробітку та поліпшення ґрунтів, які забезпечують найвищі врожаї. Виділення класів ведення господарства дозволяє оцінити кожну категорію земель за врожайністю залежно від того, за яких методів ведення господарства були одержані ці дані. Оцінка завершується визначенням показника продуктивності земель для кожної культури внаслідок порівняння фактичної урожайності з максимальною, одержаною на кращих, але не окультурених землях.

Для виявлення найбільш продуктивних земель у США проводять економічну класифікацію земель. При цьому поряд із природними чинниками враховують деякі економічні показники: розмір господарства, структуру землекористування, рівень інтенсифікації, місце розташування і дохідність господарства на одиницю площі, затрати праці та ін. Землі, однорідні за можливістю сільськогосподарського виробництва і близькі за продуктивністю, входять в один із семи класів економічної класифікації. Оскільки при цьому враховують не лише особливості ґрунтів, а й низку інших природних та економічних чинників, які впливають на продуктивність земель, такий метод досліджень називають комплексним.

Єдина методика економічної оцінки земель у США досі не розроблена. Існує декілька методів, які застосовують в окремих районах країни. Найпоширенішим є метод оцінки земель за чистим доходом від реалізації сільськогосподарської продукції.

Для визначення чистого доходу враховують урожайність основних сільськогосподарських культур, вартість валової продукції і виробничі затрати на насіння, обробіток і удобрення ґрунтів, перевезення продукції до ринків збуту. Землі з найбільшим доходом оцінюють у 100 балів, з ними порівнюють дохідність інших земель.

Матеріали обстеження ґрунтів, класифікації й оцінки земель слугують основою для рекомендації фермам раціональних сівозмін, заходів щодо підвищення продуктивності ґрунтів, а також організації угідь і полів сівозмін. Ґрунтові карти й аерофотознімки з нанесеними контурами різних класів землепридатності використовують як основу для складання проектів раціонального використання земель, так званих фермерських планів.

Дані вивчення земельних ресурсів, оброблені на ЕОМ, є основою для планування використання земель в окремих районах, штатах і країні загалом.

Земельний кадастр у Канаді. Сучасна система вивчення земель у Канаді визначена законом про реконструкцію і розвиток сільського господарства, прийнятим у червні 1961 року. На основі цього закону в 1963 р. створена служба інвентаризації земель, яка підпорядкована Департаменту лісового господарства і розвитку сільських місцевостей. Федеральний уряд здійснює загальну координацію досліджень, наукову розробку критеріїв єдиної класифікації земель, фінансує роботи, які становлять загальнонаціональний інтерес [19]. Відповідальність за безпосереднє виконання робіт на місцях несе провінційні органи влади. Крім того, в інвентаризації земель беруть участь всі міністерства і відомства, які пов`язані з використанням природних ресурсів.

Служба інвентаризації забезпечує вивчення земель за єдиною для всієї країни програмою, основна мета якої – надання у розпорядження федеральних і провінційних органів точних і повних даних про потенціальну продуктивність земельних ресурсів країни. Для створення оптимальної системи планування й управління земельними ресурсами, а також для прогнозування трансформації угідь у зв’язку зі змінами економічної й демографічної ситуації необхідна докладна інформація про потенціальну придатність земель для сільськогосподарського використання. Оскільки сільськогосподарське використання території тісно пов’язане з іншими видами використання, існують чотири типи оцінки земель: для сільського господарства, лісового господарства, для рекреаційних цілей і відтворення фауни.

Схема класифікації за можливістю сільськогосподарського використання у Канаді побудована на визначенні чинників, які обмежують використання земель. Вона передбачає виділення семи класів земель за ступенем придатності для сільського господарства. До першого класу належать найбільш родючі землі, не піддані впливу обмежувальних чинників і тому придатні для вирощування різних сільськогосподарських культур. З посиленням обмежувальних чинників продуктивність земель і можливість їх сільськогосподарського використання знижуються, і вони переходять до наступних класів. Так, до п’ятого і шостого класів належать землі, які можна використовувати лише для вирощування багаторічних кормових трав. Сьомий клас – це землі, непридатні для використання у сільському господарстві. Поряд із виділенням класів за ступенем придатності земель для сільськогосподарського використання класифікація передбачає виділення підкласів, які характеризують природу обмежувального чинника. До таких чинників належать кліматичні умови, механічний склад ґрунту, ерозійна загроза, затоплення, засолення, кам’янистість, недостатня і надлишкова волога ґрунту тощо [40].

Для вивчення земель та обробки державної інформації в Канаді розроблена інформаційна географічна система. Вона охоплює низку лічильних пристроїв, які дозволяють переводити дані класифікації земель з планово-картографічного матеріалу безпосередньо на стрічку лічильної машини, відбирати і швидко обчислювати площі ареалів земель, придатних для певного виду використання, складати нові цільові карти на основі наявності інформації за заданою програмою.

Економічну оцінку земель у Канаді проводять за урожайністю сільськогосподарських культур. Основним критерієм слугує урожайність пшениці з одиниці земельної площі за загальноприйнятої агротехніки. Інші культури за відповідними коефіцієнтами переводять у врожай пшениці. Залежно від врожайності пшениці всі землі поділяють на п’ять класів продуктивності. Економічну оцінку земель у вартісному вираженні не проводить.

Облік землі в Канаді здійснюють на основі законодавства провінцій і місцевих структур управління. Федеральний уряд проводить облік землі тільки на території провінції Юкон і в північно-західних територіях. Одинадцять основних систем реєстрації землі, які діють в Канаді, належать до двох основних типів.

Перший тип реєстрації землі діє в провінціях Ньюфаундленд, Нова Шотландія, Острів Принца Едуарда, Нью-Брансуік і Квебек. Це тільки безпосередня реєстрація землі і громадське повідомлення про неї.

Другий тип реєстрації, який називають “системою Торренс”, прийнятий у провінціях Манітоба, Саскачеван, Альберта, Британська Колумбія, на території провінції Юкон і північно-західних територіях. Ця система, окрім реєстрації землі, гарантує ще права власників землі. Запис про реєстрацію землі проводиться за заявою зацікавленої особи, яка повинна подати всі документи, що стосуються її права, обмежень та обтяжень на ділянку. Крім того, подається детальний план земельної ділянки.

Істотні відмінності в системі реєстрації землі в різних провінціях Канади є в кодифікації землі. У провінції Квебек вона вже проводиться на основі кадастрового кодексу, який дуже подібний на відповідний документ Франції. Водночас в інших провінціях система реєстрації базується на законах, які подібні до законів Великобританії [12].

Реєстрацію здійснюють державні працівники у державному реєстраційному єдиному бюро провінції Альберта, через це уряд Канади гарантує достовірність права власності на землю. Теоретичні підвалини цієї гарантії дає система Торренса, яка базується на таких принципах:

дзеркальний принцип– реєстраційний документ або свідоцтво права власності достовірно відображає дані про чиєсь право власності. Воно не відображає факти або зміни, які не зареєстровані, хоча могли бути такими. Іншими словами, суперечливі претензії чи юридичні обтяження, які не зазначені у свідоцтві на право власності, не мають ніякого стосунку до права власності;

принцип завісиозначає, що поточне свідоцтво на право власності містить всю інформацію про неї. Тому потенційний покупець не зобов’язаний цікавитися інформацією про попередні свідоцтва на право власності (щоб виключити недобросовістність чи юридичні помилки).

Реєстраційна система дозволяє отримати повну правову інформацію про земельну ділянку, а також виконати історичний пошук, тобто визначити всіх власників земельної ділянки від сьогоднішнього дня до першого її власника, звичайно, за відповідну плату. Таку роботу можна виконати, завдяки чіткій системі нумерації прав власності та наявності картографічного матеріалу на всі зареєстровані ділянки. Історичний пошук деякі покупці здійснюють для того, щоб провести операцію купівлі землі з найменшим ризиком для себе.