9.2. Показники економічної оцінки земель

Залежно від цілей і завдань економічну оцінку земель поділяють на загальну і часткову.

Загальна оцінка земель передбачає визначення об’єктивних показників родючості та показників, які характеризують ефективність використання землі при досягнутому рівні інтенсивності землеробства.

Часткова економічна оцінка земель передбачає визначення ступеня ефективності вирощування конкретних сільськогосподарських культур на різних ґрунтах.

Різні аспекти економічної оцінки землі, виходячи з конкретних завдань і призначення, мають різні показники (див. рис.7).

Рис. 7. Показники економічної оцінки землі.

Для одержання зазначених економічних показників використовують два основних – урожайність сільськогосподарських культур і витрати на їх вирощування. Всі інші показники є похідними від них. Отже, визначення урожайності культур і розмірів затрат на їх вирощування за оцінюваними групами ґрунтів – найбільш відповідальний етап земельно-оціночних робіт, адже від достовірності одержаних даних залежить достовірність решти показників економічної оцінки земель.

При збиранні та обробці вихідних даних застосовується суцільний або вибірковий метод визначення показників на оцінюваних групах ґрунтів.

Суть суцільного методуполягає в тому, що в основу побудови шкали оцінки землі кладеться інформація про всі сільськогосподарські підприємства земельно-оціночного району.

Якщо метод вибірковий, для побудови шкали економічної оцінки відбирається частина сільськогосподарських підприємств, близьких за економічними умовами ведення сільського господарства.

Основним джерелом інформації для економічної оцінки земель служить чинна система обліку і звітності у господарствах і в першу чергу річні звіти, які містять середні дані про господарство в цілому. Статистичні дані про урожайність сільськогосподарських культур збирають, як правило, за семирічний період, що відповідає періоду ротації сівозміни. В окремих випадках для виявлення загальних тенденцій зміни урожайності та затрат на виробництво продукції вихідні дані аналізуються за більш тривалий період.

Найбільш точно одержати такі показники можна організацією у господарствах безпосереднього обліку урожайності і затрат на ділянках оцінюваних земель. Простий за своєю суттю метод безпосереднього обліку полягає у визначенні потрібних показників досліджуваних груп ґрунтів на певних за розмірами контрольних майданчиках (0,01 – 0,005 га), з яких збирають продукцію, зважують її і розраховують урожайність на 1 га площі. Але через те що цей метод вимагає тривалого часу для накопичення даних, необхідних для розрахунку середніх значень показників, він застосовується дуже обмежено, в основному на ділянках науково-дослідних і сортовипробувальних закладів.

Більше значення мають математико-статистичні методи обробки вихідних даних, необхідність застосування яких зумовлена масовістю вихідної інформації, складністю взаємозв'язків факторіальних і результативних ознак.

Визначення середньої урожайності культур і затрат за групами ґрунтів –складний процес, оскільки існуюча система оперативно-технічного і бухгалтерського обліку та звітності у сільськогосподарських підприємствах містить ці відомості не за групами ґрунтів, а в цілому щодо господарств, ґрунтовий покрив яких далеко не однорідний. Тому оцінні показники розраховуються на основі середніх даних господарства загалом або госпрозрахункових підрозділів. Для одержання на основі цих даних оцінних показників за групами ґрунтів застосовується система розрахунків, математичною основою якої є нормальний розподіл досліджуваної ознаки сукупності господарств земельно-оціночного району.

У практиці земельно-оціночних робіт застосовують різні способи визначення середньої багаторічної врожайності сільськогосподарських культур за групами ґрунтів [22]:

• вибірковий метод (відбір типових господарств);

• кореляційно-регресійний аналіз за середніми багаторічними даними господарств;

• експертизи врожайності на пробних майданчиках і контрольних ділянках;

• спосіб аналогів;

• досвід спеціалістів і працівників господарств.

Вибірковий методполягає у відборі господарств, типових за спеціалізацією і порівнянних між собою за рівнем ведення господарства. Як основні критерії відбору і порівнянності господарств можна прийняти такі середні показники у межах земельно-оціночного району: структура основних сільськогосподарських угідь; структура посівних площ; щільність поголів'я худоби на 100га основних сільськогосподарських угідь; розмір основних засобів виробництва й енергетичних ресурсів на 100га угідь; кількість добрив, що вносяться на гектар ріллі; площа основних сільськогосподарських угідь, у тому числі ріллі, на одного працездатного робітника. У типових господарствах повинен переважати який-небудь один ґрунт. Питома вага переважаючого ґрунту в структурі ґрунтового покриву повинна становити не менше75 %площі ріллі, а решта площі – ґрунти, які дещо відрізняються за родючістю від основної групи ґрунтів. На кожну групу ґрунтів необхідно відібрати не менше десяти типових господарств (або їх підрозділів, взятих з різних господарств).

Середні показники за типовою вибіркою повинні бути близькими до середніх всієї генеральної сукупності, що дозволяє прийняти середньозважені показники за вибіркою як оцінні дані для всієї групи ґрунтів. Достовірність значень таких показників знаходять обчисленням середньоквадратичного відхилення та стандартної середньоквадратичної помилки т.Суттєвість різниці між середніми даними типової вибірки і генеральної су­купності визначають за допомогою критерія Стьюдента (t) (див. 8.4). Якщо різниця несуттєва, вибірка вважається репрезентативною, тобто такою, що відображає вірогідну картину спеціалізації і рівня землеробства господарств району, а її середні показники можуть бути використані для складання земельно-оціночних шкал. Проте на практиці вірогідність даних, отриманих на підставі типових господарств, є досить невисокою. Причина в тому, що забезпечити дійсну типовість вибірки у багатьох випадках за показниками господарств неможливо. Вимагаючи кропіткої роботи з аналізом показників усіх господарств району, метод типових вибірок не дає бажаних результатів, що значно обмежує його застосування в практиці економічної оцінки земель.

Ширше використання на практиці отримав метод кореляційно-регресійногоаналізу статистичних даних усієї генеральної сукупності господарств земельно-оціночного району. Цей метод моделює зв’язок урожайності і валової продукції господарств з якістю агровиробничих груп ґрунтів.

Для одержання цих даних на території земельно-оціночного району проводять підготовчі роботи, які полягають у підготовці картографічного матеріалу з даними великомасштабних ґрунтових обстежень про характер ґрунтового покриву. Визначають:

1. номенклатурний список агровиробничих груп ґрунтів;

2. картограми груп ґрунтів;

3. аналізують інформацію про властивості ґрунтових відмінностей, що увійшли до складу груп ґрунтів.

На базі виготовленої планово-картографічної основи складають експлікації агровиробничих груп ґрунтів з прив’язкою до сільськогосподарських угідь. Статистичні дані про економіку кожного господарства, яке входить у земельно-оціночний район, зосереджуються у таблицях формулярів вихідних даних (табл. 8).

Тут зазначаються показники урожайності сільсько-господарських культур, витрат на їх виробництво та даних про структуру ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь. Структура ґрунтового покриву розраховується через коефіцієнти

Таблиця 8

Приклад вихідних формулярів даних для економічної оцінки землі

№	Урожай-ність, ц/га	Витрати, грн./га	Типи ґрунтів
			І	ІІ	ІІІ	ІV	V
1	2	3	4	5	6	7	8

питомої ваги площ відповідних груп ґрунтів у складі конкретної ділянки сільськогосподарських угідь.

Для визначення базисних величин кореляційно-регресійного аналізу складають лінійні рівняння множинної регресії, кількість яких відповідає кількості груп ґрунтів району:

y=а₁ х₁ +а₂ х₂+а₃х₃+...+а_nх_n, (35)

або

y=а₀ + а₁ х₁ +а₂ х₂+а₃х₃+...+а_nх_n,, (36)

де у – середня урожайність або розмір валової продукції з усієї площі оцінюваних земель, ц/га або крб./га;

а_і (і = 1, 2, 3, ..., n) – шукані коефіцієнти множинної регресії, які виражають кількість продукції на питому вагу оцінюваних ґрунтів;

х_і (і = 1, 2, 3, ..., n) – питома вага оцінюваних груп ґрунтів (х₁+ х₂ + х₃ + ... + х_n = 1);

а₀ – вільний член рівняння множинної регресії (шукана величина).

У більшості випадків застосовується рівняння (35). Воно має тісніший зв’язок між природними ознаками й урожайністю, більшою мірою забезпечує нормальний розподіл компонентів регресії як нормативних величин, що має вирішальне значення для точності одержаних результатів. Розв’язок задачі за другим рівнянням (36) можна проводити для контролю правильності одержаних даних.

Лінійні рівняння множинної регресії розв’язують способом найменших квадратів, яким передбачається, що сума квадратів відхилень обчислених величин від їх правдивого значення повинна бути мінімальною. Для цього складають систему нормальних рівнянь, кількість яких відповідає кількості груп ґрунтів (у даному випадку 4):

 х₁у = а₁ х₁² +а₂ х₁ х₂+а₃ х₁х₃+а₄ х₁х₄;

  х₂у = а₁ х₁ х₂ +а₂ х₂² +а₃ х₂х₃+а₄ х₂х₄; (37)

  х₃у = а₁ х₁х₃+а₂ х₃ х₂+а₃ х₃² +а₄ х₃х₄;

 х₄у = а₁ х₁х₄ +а₂ х₂ х₄ +а₃ х₃х₄+а₄х₄².

Систему лінійних рівнянь розв’язують за допомогою спеціальних комп’ютерних програм.

В алгоритмі розв'язку головної задачі вираховують необхідні величини, які характеризують точність одержаних даних. До них належать:

• коефіцієнт регресії (r);

• стандартна помилка коефі­цієнта регресії (m);

• коефіцієнт значущості факторів (t);

• середнє арифметичне факторів (x);

• середньоквадратичне відхилення фак­торів (_х);

• коефіцієнт варіації (v, %);

• асиметрія (A_s);

• ексцес (Е_k).

Вирахування цих величин проводять за відповідними фор­мулами математичної статистики. З наведених статистичних ве­личин, які підтверджують точність і можливість практичного застосування одержаних оцінних показників (коефіцієнтів рег­ресії), найважливішою є стандартна середньоквадратична помилка т.Всі інші статистичні характеристики(t, v, A_s, Е_k) розкривають причини одержання тієї чи іншої величинит.

Точність результатів обчислень вихідних показників оцінки зе­мель, або, іншими словами, точність одержаних коефіцієнтів рег­ресії, вважається тим вищою, чим нижче значення стандартної помилки m, а також, якщо розмір коефіцієнта значущості фак­торів tбільший 1,5 – 2,0,коефіцієнт кореляції знаходиться в ме­жах 0,7 – 1,0,значення асиметрії й ексцесу не перевищує 2.Бажано, щоб гранична стандартна помилка (2m) оцінного показ­ника не перевищувала 10...15%при достатній значущості фак­торів або 20...25 %значення коефіцієнта варіації показників у господарствах генеральної сукупності земельно-оціночного району. Коли статистичні характеристики коефіцієнтів регресії, тобто показників оцінюваних груп ґрунтів, не задовольняють встановлені вимоги, проводиться повторне вибракування вихідних даних і роз­в'язання головної задачі.

Практично дуже рідко за складеною генеральною вибіркою господарств земельно-оціночного району можна одержати оцін­ні показники для всіх груп ґрунтів через недостатні статистичні характеристики. Переважно це спостерігається при наявності у земельно-оціночному районі малопоширених груп ґрунтів, які мають незначну питому вагу в структурі ґрунтового покриву. Коли не можна на основі економічної інформації визначити оці­нні показники на малопоширених групах ґрунтів, необхід­но використовувати інші способи їх визначення: аналогів, експер­тизи, опитування.

Для оцінки малопоширених груп ґрунтів, які при використанні способу кореляційного аналізу ввійшли до складу укрупнених оцінних груп, застосовується спосіб аналогів. Він полягає в тому, що показники економічної оцінки таких ґрунтів встановлюються за аналогічними групами у суміжних земельно-оціночних районах, схожих за кліматичними умовами. Для цього у суміжно­му районі визначають співвідношення показників урожайності або вартості валової продукції на двох групах ґрунтів, кожна з яких аналогічна малопоширеній оцінюваній, а друга достовірно визна­чена. Співвідношення цих показників у суміжному районі пере­носиться на земельно-оціночний район, у якому ця група ґрунтів не оцінена. Аналогічним чином можна використати залежність, одержану за даними бонітування ґрунтів.

Досить об'єктивні показники середньої урожайності можна одержати методом експертизи на пробних майданчиках і контроль­них ділянках. З цією метою проводять укіс або збір урожаю від­повідних культур з невеликої площі розміром, наприклад,10  10м, що відповідає 0,01га. Така невелика площа вибираєть­ся на однорідній ділянці, яка відображає якість досліджуваної групи ґрунтів. Одержану продукцію ділянки зважують і визна­чають урожайність у розрахунку на гектар. Цей спосіб визначен­ня урожайності нескладний, але одночасно вимагає акуратності у виконанні робіт і систематизації щорічно одержуваних даних. Цим способом переважно користуються працівники дослідних станцій, науково-дослідних установ, які ведуть дослідження селек­ції і насінництва сільськогосподарських культур. Для масового поширення на землях господарств ці дані найчастіше непридатні, оскільки у виробничих умовах вони переважно трохи нижчі.

В окремих випадках для визначення урожайності культур за групами ґрунтів застосовується спосіб опитування спеціалістів і працівників господарств. Цей спосіб можна використовувати лише для уточнення сумнівних даних і одержання відомостей про уро­жайність на малопоширених групах ґрунтів. Як основний спосіб його рекомендувати не можна, оскільки він ґрунтується на суб'єк­тивних даних. Визначення урожайності на малопоширених ґрунтах, які мають значну питому вагу в окремих господарствах, проводиться за даними оперативно-технічного та бухгалтерського обліку, книг історії полів сівозмін.