12.7.. Облік якості земель

Облік земель відповідно до Земельного кодексу України (ст. 203) буває двох видів:

1. Облік кількості земель;

2. Облік якості земель.

Обидва є складовими Державного земельного кадастру. Відмінність між ними полягає в тому, що перший характеризує земельні ділянки за площею та складом угідь, а другий відображає відомості, які характеризують земельні угіддя, за природними та набутими природними властивостями, що впливають на їх родючість, а також за станом забруднення. Ці природні властивості суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур.

Порядок ведення якісного і кількісного обліку земель визначає положення «Про порядок ведення державного земельного кадастру» (1993 р.).

Якісний облік земель передбачає:

1. Класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель;

2. Характеристику ґрунтів за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і рухомими поживними речовинами, гранулометричним складом ґрунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, заболоченістю, засоленістю, кислотністю, перезволоженістю, забрудненістю продуктами хімізації, включаючи радіонукліди;

3. Характеристику культурно-технічного стану природних кормових угідь;

4. Класифікацію земель населених пунктів, що проводиться за функціональним призначенням згідно з містобудівною документацією населених пунктів;

5. Характеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспортною та природоохоронною інфраструктурою, об’єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Отже, для проведення якісного обліку спочатку необхідно мати класифікацію земель та їх характеристику, а потім вже за класифікаційними і характерними ознаками обліковувати їх. Класифікація земель є основоутворювальним заходом. Для її проведення необхідно дуже добре знати земельний фонд країни, щоб обґрунтовано закріпити всі його структурні підрозділи, порівняти між собою елементи цих підрозділів за притаманними їм властивостями і вже на цій основі визначити їх якість.

Сучасна класифікація земель – це просто перелік розмежованих між собою більших або менших ділянок за площею території країни, які за певними ознаками враховані в документах обліку. Увесь процес класифікації, відокремлення одного класу від іншого, встановлення між ними меж вимагає прискіпливого аналізу і творчого осмислення великої маси даних про характер ґрунтового покриву, гідротермічних режимів ґрунтів, клімат, рельєф, схил, експозицію схилу, конфігурацію земельних ділянок, рослинність, господарське використання та інше. У межах поясу проводять структуризацію земельного фонду. Найбільшою структурною одиницею класифікації земельного фонду є природна – сільськогосподарська зона, яка виділена за результатами природно-сільськогосподарського районування території.

На території України виділено п’ять таких зон: 1) Полісся; 2) Лісостеп; 3) Степ; 4) Посушлива степова зона; 5) Сухостепова зона.

Також на рівні зон виділено дві гірські області: 1) Карпатська; 2) Кримська.

Кожна зона має свій баланс тепла і вологи, а також переважаючі типи ґрунтів і рослинності.

Об’єднавчими сільськогосподарськими ознаками є:

– зональний тип сільськогосподарського виробництва;

– певне співвідношення земельних угідь.

У межах гірських областей об’єднані землі за збіжними ознаками природних гірських особливостей і напрямом сільськогосподарського використання земель.

Територія зон у свою чергу складається з провінцій, кожна з яких має свої характеристики і показники, які помітно змінюються за географічною довготою із заходу на схід, за ознаками континентальності клімату і кількості опадів, максимальною і мінімальною температурами, тривалістю сезонів року тощо.

Відповідно до клімату провінції різняться і умовами сільськогосподарського виробництва, землеробства і рослинництва.

Наявність провінцій у зонах: 1) Поліська – 3; 2) Лісостеп – 3; 3) Степ – 3; 4) Посушлива степова зона – 4; 5) Сухостепова зона – 1; 6) Карпатська гірська область – 3; 7) Кримська гірська область – 3.

Кожна з цих провінцій складається з окремих округів, які різняться за ознаками рельєфу, геоморфологією і ґрунтовим покривом.

За рельєфними ознаками виділяють:

1) землі на рівнині;

2) землі на підвищеннях;

3) землі на передгір’ї;

4) землі в горах.

За характером ґрунтового покриву розрізняють окремі агротипи ґрунтів.

За цими ознаками в Україні виділено 31 природно-сільськогосподарський округ.

Завершальним етапом районування є виділення земель у межах природно-сільськогосподарських районів. Основною ознакою таких районів є збіжність природноекономічних умов вирощування сільськогосподарських культур. Віднесення земель до того чи іншого району при його утворенні відбувається з урахуванням найголовніших показників продуктивності ґрунтів. У всіх зонах таким показником є гранулометричний склад ґрунту.

За природноекономічними умовами утворено 197 природно-сільськогосподарських районів. Окрім природно-сільськогосподарських районів у межах якісного обліку земель проводять ерозійне районування, згідно з яким визначають межі територій з ознаками впливу ерозійних процесів.

У межах кожної зони за ознаками якісної придатності земель для використання їх під те чи інше сільськогосподарське угіддя виділяють окремі категорії придатності земель:

1) землі, придатні під ріллю;

2) землі, придатні під сіножаті;

3) землі пасовищні, які після поліпшення можуть використовувати під інші угіддя;

4) землі, придатні під сільськогосподарські угіддя після докорінних меліорацій;

5) землі, малопродуктивні під сільськогосподарські угіддя;

6) землі, не придатні під сільськогосподарські угіддя;

7) порушені землі.

Кожна з категорій придатності охоплює певну кількість класів земель – земельних територій, які відокремлені між собою за реальними ознаками, спільними напрямами господарського використання угідь, за розмежовувальними ознаками у гранулометричному складі ґрунтів і ґрунтозасоленості, еродованості і за іншими ознаками.

Класи земель складаються з видів земель або груп ґрунтів, які були визначені у процесі ґрунтових обстежень.

Отже, класифікація земель полягає у віднесенні території країни до зон, категорій придатності, класів і видів земель за притаманними їм природними і господарськими якісними ознаками, що визначають доцільність способу використання кожної структурної одиниці.

Проводячи класифікацію земель, визначають їх якісний стан, що є підставою для якісного обліку, який виконують за групами ґрунтів, класами і категоріями земель.

Для якісного обліку земель використовують матеріали крупномасштабних, ґрунтових, меліоративних, агрохімічних та інших обстежень.

Ґрунтове обстеженнядає характеристику ґрунтового покриття території, встановлює тип ґрунту і те, на якій материнській платі він утворений. Усі ґрунти мають свою класифікацію, шифр і гранулометричний склад. За результатами цих обстежень складають плани ґрунтів, на яких відображають межі ґрунтових різниць, їх гранулометричний склад і шифр.

За певними ознаками ґрунтові різниці об’єднують в агровиробничі групи ґрунтів і відображають їх на картограмах агрогруп.

Агрохімічне обстеженнядає характеристику щодо наявності в ґрунті поживних речовин, вмісту гумусу та ін. За результатами цього обстеження складають картограми.

Геоботанічне обстеженняполягає в обстеженні рослинного покриву кормових угідь (сінокоси і пасовища). За допомогою планів і картограм цих обстежень підраховують площі, які займають агровиробничі групи ґрунтів у складі сільськогосподарських угідь за якісними показниками. Отримані площі ґрунтів підсумовують за класами і категоріями придатності у документах обліку.

Облік якості земель проводить за такими показниками:

– товщина гумусового горизонту;

– вміст гумусу;

– вміст інших поживних речовин (азоту, фосфору, калію);

– гранулометричний склад ґрунту. За цим показником виділяють вісім груп: піщані; супіщані; легкосуглинкові; середньосуглинкові; важко суглинкові; легкоглинисті; середньоглинисті; важкоглинисті.

Крутизна схилу визначається середнім кутом нахилу земельної ділянки до горизонтальної площини і обліковується за інтервалами:

до 1°; 1° – 2°; 2° – 3°; 3° – 5°; 5° – 7°; 7° – 10°; 10° – 15°.

З крутизною схилів пов’язані явища ерозії.

За еродованістю ґрунти поділяютьна слабозмиті, середньозмиті, сильнозмиті.

Ґрунти з ухилом >3° практично не придатні для вирощування просапних культур.

Розрізняють водну і вітрову ерозії

Рівень дефляції може бутислабким; сильним; середнім.

Найвищий рівень дефляції спостерігають на піщаних ґрунтах.

Важливим показником є засоленість, яка визначається вмістом і складом солей у ґрунті. За реакцією сольової витяжки розрізняють ґрунти, близькі до нейтральної кислотності, слабокислі, середньокислі і сильнокислі.

Знижує показник якості ґрунту показник кам’янистості, який враховується, якщо вміст каміння перевищує 5 м²/га.

Перезволожені і заболочені землі.

Перезволожені– землі, які зазнали тимчасового або часткового затоплення і мають ознаки поверхневого оглеєння.

Заболочені – землі, які є слабо-, середньо- і сильнозаболоченими на мулуватих і торфових ґрунтах.

Відповідно до нормативних актів облік якості земель проводять раз на п’ять років. Це дуже об’ємна і затратна робота, а тому в повному обсязі вона ще не проведена.

Права і обов’язки інженера-землевпорядника

Інженер-землевпорядник повинен знати:

– земельне законодавство України;

– основні питання землеустрою і земельного кадастру;

– теоретичні основи і методику прогнозування й довгострокового планування використання земельних ресурсів у народному і сільському господарстві;

– методику розробки еколого-економічного, технічного і соціально-правового обґрунтування проектів і схем землеустрою, робочих проектів, протиерозійних заходів, способи організації територій, які забезпечують створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів;

– завдання, зміст земельного кадастру, методику використання земельно-кадастрових матеріалів для розв’язання господарських задач;

– структуру, зміст і порядок ведення моніторингу земель;

– основи економіко-математичного моделювання у землевпорядному проектуванні, використання ЕОМ і ПК;

– основи і методи планування та організації робіт із землеустрою і земельного кадастру, систему органів управління в землеустрої, типові структури і склад виробничих підрозділів стаціонарної і проектної землевпорядної служби;

– геодезичні вимірювальні прилади та інструменти, способи виконання геодезичних зйомок, методи використання для проведення землевпорядних і земельно-кадастрових робіт, матеріалів аерозйомки і зйомки;

– фактори життя і відтворення родючості ґрунтів, способи обробітку ґрунтів під різні сільськогосподарські культури, наукові основи чергування культур і проектування сівозмін, основні види добрив і умови їх використання, підвищення їх продуктивності та раціональне використання природних кормових угідь;

– види сільськогосподарських тварин і основи технології в тваринництві;

– організаційні основи державних, колективних та інших сільськогоспо-дарських підприємств, методи, системи та умови внутрігосподарського планування, встановлення спеціалізації сільськогосподарських підприємств та інших утворень;

– основи маркетингу і менеджменту.