13.4. Земельний кадастр у країнах Азії й Африки

Земельний кадастр у В’єтнамі і Монголії. Для вивчення земель у В’єтнамі проводиться фізико-географічне районування території. У межах кожного виділеного району розробляють свою класифікацію земель за ступенем їх придатності для сільськогосподарського використання. У класифікації земель, розробленій для внутрішнього підвищеного району, враховують такі обмежувальні чинники: крутизну схилів, віддаленість від постійних водних джерел та існуючих комунікацій, зволоженість, потужність ґрунтового профілю, механічний склад ґрунту [19]. З урахуванням перелічених чинників у районі виділяють п’ять класів земель. До першого класу належать землі, які не мають обмежень у використанні; до другого – придатні для систематичного обробітку й вирощування більшості сільськогосподарських культур із застосуванням прийомів захисту ґрунтів від ерозії (контурна оранка), посіву багаторічних культур; до третього – рівнинні, погано дреновані та періодично затоплювані, придатні лише для вирощування рису; до четвертого – круті схили, що мають серйозні обмеження і непридатні для вирощування однорічних культур; до п’ятого – придатні лише для помірного пасовищного використання і лісонасадження. У класифікації, призначеній для низинного узбережного району, в якому здійснюють будівництво іригаційної системи, основну увагу приділяють фізичним і хімічним властивостям ґрунту, підстилаючої породи, ґрунтовим водам, які безпосередньо впливають на проведення іригаційних робіт. Ці властивості відображають механічний склад ґрунтоутворювальної породи, хімічний склад ґрунтових вод, мікрорельєф території, кам’янистість та потужність ґрунту.

Основою сільського господарства Монголії є пасовищне тваринництво, подальший розвиток якого значною мірою пов’язаний з раціональним використанням природних кормових угідь, що вимагає всебічного вивчення їхнього якісного стану. Для економічної оцінки сінокосів і пасовищ до уваги беруть продуктивність кормових угідь та умовний чистий дохід з гектара площі у грошовому вираженні. При визначенні чистого доходу сінокосів враховують нормативні витрати на збирання сіна, а пасовищ – вартість шахтових і бурових колодязів. Економічну оцінку природних кормових угідь проводять у балах і використовують для визначення допустимих норм випасання худоби на пасовищах різних типів.

Земельний кадастр у країнах Африки. У країнах тропічного поясу, що розвиваються, застосовують класифікацію земель, розроблену службою охорони ґрунтів Міністерства сільського господарства США. Однак застосування такої класифікації обмежується відсутністю матеріалів ґрунтового обстеження. Тому в багатьох країнах Африки американська система класифікації земель застосовується у спрощеному вигляді. Різновидністю такої класифікаційної системи є класифікація інституту ґрунтових досліджень Гани. Ця класифікація передбачає об’єднання всіх земель за ступенем придатності для сільськогосподарського використання у чотири групи, у межах кожної з яких виділяють чотири підгрупи.

Порівнянність якісного стану світових земельних ресурсів можлива на основі єдиної системи класифікації земель. Тому значний інтерес становить класифікація, розроблена спільно з французьким бюро наукових і технічних досліджень заморських територій і успішно застосовувана експертами ФАО у тропічних країнах, що розвиваються (Нігерія, Того та ін.). Класифікація виділяє п’ять класів земель залежно від сучасної або потенційної продуктивності ґрунтів. Класи землепридатності групують на основі оцінки фізичних і хімічних властивостей ґрунту. Для кожної діагностичної ознаки у класифікації ФАО розроблена спеціальна 100-бальна шкала. Залежно від впливу цієї ознаки на загальну продуктивність ґрунтів її оцінюють визначеною кількістю балів.

Діагностичними ознаками за якістю взяті такі фізичні і хімічні властивості ґрунту: потужність (Р), механічний склад і структура (Т), насиченість основами (N), ступінь засолення (S), вміст гумусу (O), ємність катіонного обміну і характер глинистих матеріалів (А), характер материнської породи(М), ступінь дренування (Д), ступінь зволоження (Н). Загальну сучасну продуктивність ґрунтів (Р) у цій класифікації визначають за формулою:

Р =PTNSOAMДН. ( 79)

Залежно від сучасної продуктивності ґрунтів виділено п’ять класів земель: І – дуже високої продуктивності (65 – 100 балів); ІІ – високої продуктивності (35 – 64 бали); ІІІ – середньої продуктивності (20 – 34 бали); IV – низької продуктивності (8 – 19 балів); V – дуже низької продуктивності (0 – 7 балів).

У результаті зрошення, осушення, вапнування ґрунту, внесення добрив і проведення інших меліоративних заходів продуктивність земель може бути значно підвищена. Тому визначають потенціальну продуктивність земель, користуючись формулою [19]:

Р₁= N₁S₁O₁H₁Д₁PTAM. (80)

У цій формулі змінювані властивості ґрунту оцінюють у балах залежно від ступеня поліпшення цих властивостей у результаті зрошення, осушення, боронування глибокої оранки, внесення мінеральних та органічних добрив, терасування контурної оранки, стрічкових посівів та інших меліоративних заходів. За відношенням потенційної продуктивності до сучасної визначають коефіцієнт поліпшення земель.

Дані оцінки земельних ресурсів за класифікацією ФАО використовують для планування розвитку сільського господарства тропічних країн, а також при прогнозування використання земель.