Передання смислу (Sinnvermittlung) через презентації

Під час зростаючого усвідомлення вирішального значення, яке належить відносинам між музеєм та його відвідувачами, досі неперевірені переконання, які подекуди вже зайняли ранґ догматичних істин піддано критичній перевірці. Сюди належить, для прикладу, думка, що музей – це нейтральний простір, “який не передає нічого окрім дослівного змісту написів та мовчазних однозначних повідомлень об’єктів, що говорять самі про себе” .

Однак, насправді кожні відвідини експозиції – вкрай комплексний та індивідуально зумовленим процес, на який впливає велика кількість постійно змінних детермінантів.

Тому комунікативна наука, якій насамперед доручили ці питання, охоплює дуже широкий спектр та змушена спрямовувати свою проблематику виходячи з різних аспектів, до яких серед інших належить історія культури, лінгвістика, семіотика, психологія та виховні науки.Для музейної комунікації суттєво транспортувати смисл. Інакше ж відвідувачі не могли б відчитувати у ній смислу. Тому увесь процес планування будь-якої музейної комунікації треба постійно спрямовувати на цю мету.

Кожний автор повідомлення, коли визначає відносини із тим, про що має намір повідомити, має відповісти на три запитання:Що я хочу сказати? До кого я промовляю? Чи прагну я, щоб мене зрозуміли?

Налагоджуючи зв’язки між повідомленням та публікою, остання ставить також три основні запитання: Хто до мене промовляє? Про що йде мова? Що про це сказано?Цими підставовими відносинами часто нехтують при комунікації на відстані, чим ж бо і є експозиція, на користь ближчих технічних, наукових, або естетичних цілей. Наслідком цього є фрустрація та нестача комунікації.

23. Побудова музейної експозиції. Типи музейних експозицій відрізняються між собою за змістом, тематикою, методом та тривалістю презентації.Істотний виражальний засіб музейної роботи загалом –це нащодень доступні публіці

• Постійні експозиції Вони зорієнтовані на концепцію, Вони передають основний зміст музейного тезауруса та розкривають збиральницькі, нуково-дослідні, документаційні та комунікативні цілі музею. Вони, отож, не можуть ґрунтуватись на неповному та фраґментарному знанні, а повинні натомість репрезентувати стандарт надійних знань. Це не просто експозиція, а наочно-роз’яснювальне повідомлення актуальних знань за допомогою музеалій, відібраних як експозити з основних фондів зібрання. Їх показують тривалий час та у незмінній формі, щоб передати засадничу концепцію музею максимальній кількості членів суспільства. Спосіб їх викладу має враховувати суттєві відмінності у віці, освіті, соціяльній приналежності, географічному та культурному походженні та в загальних мотиваціях своєї публіки. Вони постійні тою мірою, у якій постійно доступні як базова експозиція. За своєю формою вияву вони не постійні, а довготривалі. Їх експозити не обов’язково увесь час одні й ті самі, бо їх синхронне оцінювання може спричинити також зміну їхньої релевантности. Тому експозитами можуть стати інші, до того не презентовані об’єкти фондів зібрання. Зрідка також потрібно узгоджувати стиль викладу із аперцептивними звичками громадськости. Будівлі (фортеця, замок, палац, фабрика, житловий будинок, господарська будівля тощо) та території просто неба (парк, місця розкопок, резерват, ботанічний сад, навчальний маршрут, пам’ятка природи тощо) не є рухомими та знаходяться під опікою органів охорони пам’яток культури та природи. Однак вони можуть володіти музеальністю. Отож, їх водночас треба розглядати як музейний об’єкт високої комплексности і тому можуть бути складовою експозиційного фонду. Музейні фонди не статичні, а надходження, виключення, дослідження та документальний облік змінюють їх. Отож, і у презентацях треба час від часу вказувати на нові знання та розширені цілі, а також на немузейні колекції та певні актуальні події.

Це відбувається як Тимчасові виставки На відміну від переважно статичних експозицій – це динамічний засіб музейної комунікації, втім із такою самою специфічною музейною сутністю і також з орієнтацією на концепцію. Вони доповнюють культурно-освітню роботу музею, подаючи такі аспекти з чітко окресленої позиції, які у експозиційних фондах з огляду на їх загальні цілі не були або не могли бути достатньо враховані. Вони інформують про актуальне тезаурування в музеї та реаґують на актуальні потреби громадськости. Мають більше свободи в діях щодо тематики та оформлення аніж постійні експозиції. Це насамперед наочні повідомлення через музеалії, втім можна застосовувати також об’єкти іншого походження. Вони використовують більше різних допоміжних об’єктів (копії, ілюстрації, моделі тощо), які на постійних експозиціях слід би було застосовувати вельми стримано. Вони обмежені у часі та просторі, а як гостьові, мандрівні чи перевізні виставки (у автобусі, контейнері, автофурґоні, вагоні тощо), а також переносні (розкладні, придатні для транспортування однією особою) їх можна також показувати в інших місцях. Актуальний привід та особлива потреба в інформації вимагає іноді швидкої реакції або неконвенційних презентаційних форм.

Цю мету виконує Марґінальна виставка Вона доповнює постійну експозицію та тимчасову виставку. Це не специфічно музейна форма викладу, а орієнтована на концепцію щонайперше інформативним повідомленням та використовує для ілюстративних цілей головно документи нижчого ранґу та немузейні предмети. Вона, як і тимчасова виставка, обмежена у часі та просторі та може виступати у спеціяльній формі – як вітринна експозиція, валізна експозиція, плакатна експозиція тощо. Позаяк у постійній експозиції виставлена лише незначна частина загального фонду, то для особливо зацікавлених музейних відвідувачів потрібний ширший доступ до фондів.

Цю функцію уможливлюють Відкритий студійний фонд Він зорієнтований на об’єкт. Він не є медіумом активної презентації, втім публіка може відвідувати його як музейний речовий архів. Він передусім служить науковому пізнанню і водночас резервуаром та перевалочним пунктом для постійних експозицій та тимчасових виставок. Тому його і не оформлюють художньо, а натомість впорядковцують за окремою раціональною науковою, матеріяльною чи якоюсь іншою системою класифікації.Порівняно із загальним фондом, який використовують лише в окремих випадках, організація відкритого фонду має бути розрахована на постійний доступ публіки. Тому, передовсім із причин консервації, не можна забезпечити такий доступ до усіх видів об’єктів фондів.

Види музейних експозицій різняться за своїм змістом та компонентами свідомости, до яких вони передовсім звернені. На практиці їх здебільшого комбінують. Шеттл називає три види експозицій:• експозиції цікаві за своєю суттю містять важливе, історичне, соціяльне чи психологічне повідомлення. Щоб бути дуже ефективними, принаймні що стосується властивости притягати публіку, вони здебільшого не потребують нічого окрім як самих себе. Вони задовольняють людську потребу в подивовуванні, враженні чи зворушенні. Відвідини такої експозиції – значне емоційне відчуття. переважно естетичні експозиції показують здебільшого об’єкти мистецтва та художнього промислу чи об’єкти зі світу природи. Вони промовляють до потреб людини у красі та так само пропонують емоційні відчуття. інструктивні експозиції розповідають історію, пояснюють певний процес, окреслюють певний науковий принцип тощо. Вони задовольняють людську потребу у знанні, розумінні, осягненні смислу та орієнтуванні.

Бенеш розрізняє три категорії дії музейних експозицій: інформативну (передання знань людській свідомості, раціональна площина, категорія освіти), нормативну (викликання відчуттів, які сприяють переживанню проблематики, емоційна площина, категорія виховання), рекреативну (культурна розвага з метою відпочинку, без прямих освітніх цілей, культурне проведення вільного часу)

Вайдахер та Ґрафф розрізняють такі протилежні пари Функціонально-екологічна або систематична В основу викладу певних явищ ставлять або їх дієві та життєві взаємозв’язки, або їх наукові принципи класифікації. Тематична або інтеґральна Певний феномен зображують або ізольованим у конкретному втіленні, або цілісно у всіх його виявах. Географічна або хронологічна Принципом впорядкування є або поширення певного явища на якійсь території, або його розвиток у часовій послідовності. Відтак окремі форми Стилістична Цей вид викладу обмежений артефактом та наголошує на типовій своєрідності людських творінь, зокрема у сфері мистецтва. Порівняльна Окремі явища показують, порівнюючи з подібними або протилежними формами певних змістів. Концептуальна має метою дати змогу відвідувачам розвивати узагальнення. У ній завдяки мульти- та інтердисциплінарній співпраці створюють власне музейну освітню пропозицію, яка дає змогу відвідувачеві вільно реаґувати на пропозицію презентації. Виклад об’єктів у концептуальних взаємозв’язках може призвести також до того, що їхнє внутрішнє значення буде виражене недостатньо, бо їх використовуватимуть лише і не більше як метафоричні знаки.

Бельхер розрізняє дванадцять форм стилю: Емотивна з метою промовити до почуттів відвідувача. Естетична контакт із прекрасним за такими головними ознаками: Мета презентації – сприйняття відвідувачем краси об’єктів, які з цією метою відібрали для експонування. Щоб досягти такої мети, потрібний мінімум візуального втручання. Ілюстрації та інші пояснювальні засоби зводять до мінімуму та використовують у вкрай дискретний спосіб, щоб у жодному разі не конкурувати з об’єктами. Цій меті підпорядковують дизайн презентації, тобто оточення довкола експозиції та її компоненти, чим створюють естетичну “атмосферу“. Дидактична У ній освітні функції покладені не на самі об’єкти, їх виконують засоби тлумачення. Вокативна магічна, романтична. Вона має показувати об’єкти, цікаві із суто людських причин, щоб вони заохочували до участи або ідентифікації із суспільством, яке вони репрезентують. У такому аранжуванні мала б бути присутня людська постать, а саме максимально натуралістично. Розважальна пропонує відпочинок та задоволення. Інтерактивна із формами викладу, які змінюються відповідно до реакції відвідувачів. Респонсивна із автоматичною реакцією на появу відвідувача Динамічназ рухомими або приведеними в рух об’єктами. Орієнтована на об’єкт із відмовою від усіх додаткових елементів, як тематичного чи систематичного поділу. Показано просто певну кількість об’єктів, які вважають гідними експонування. До цієї категорії належать багато художніх експозицій. Систематична за певними науковими чи прагматичними класифікаційними принципами (хронологічно, топографічно, таксономічно, хімічно, стилістично тощо). Тематична розповідає якусь історію, що ілюструють об’єкти. Партиципаційна з активною участю відвідувача.

Експозиції можна систематизувати і за такими аспектами:• За відношеннями об’єктів систематичні за подібністю об’єктів та їх генетичною спорідненістю між собою; по горизонталі – докладний виклад певного періоду часу або по вертикалі – показуючи розвиток крізь часи), екологічні (відповідно до взаємовідношення якоїсь сфери, життєвого простору і життєвих відносин), За процесом планування як відкриті фонди без організації, разом із подібними об’єктами, з іншими об’єктами того ж походження та епохи, як комбінації попереднього, як об’єктна експозиція (з виховною метою, здебільшого як результат черствих поглядів або браку ідей), як ідейна експозиція (об’єкти відбирають для того, щоб передати певну ідею у формі історії; у крайньому разі може мати більше написів аніж об’єктів) як комбінована експозиції (об’єкти та ідеї відбирають, спираючись на значущі об’єкти зібрання та мету музею).

Еґрен та Карлссон розрізняють п’ять основних типи: Масовий показ Етикетажна експозиція