Адаптація історичних будівель

Велика кількість музеїв розташовується в будівлях, споруджених свого часу для інших цілей. Хоча це й може мати ті переваги, які пропонує матеріяльна й ідеальна якість архітектури, місцевої традиції і розташування, проте тут криються й численні недоліки. Так, наприклад, лише частково можливими або й цілком неможливими з огляду збереження будівельної субстанції є адаптації форм приміщень і розподілу приміщень, розширення, інсталяції, заходи безпеки тощо. Нерідко внутрішні приміщення настільки автономні, що конкурують з експонованими колекціями. Такого типу будівлі слід отже використовувати з музейною метою лише у випадку їх безпосереднього зв’язку зі збірками і лише тоді, коли в будівлі можна розмістити усі внутрішні функції.Адаптація непристосованих під музей будівель буде тим легшою, що більше існує пропорційних зв’язків між експонованими об’єктами збірки і будівлею. Ці зв’язки стосуються розміру і цілісности змісту, форми і стилю, якости, а також відповідних даних будівлі і експонованої збірки. Перевага давніх пам’яток архітектури для догляду і економії полягає в рівномірності їх внутрішнього клімату. Стара будівля затримує як тепло, так і холод, вимагаючи лише 20 відсотків тої опалювальної енергії, яка потрібна взимку для нової будівлі зі скляними стінами, і не потребуючи охолодження влітку.

Особливі проблеми у випадку немузейних будівель пов’язані з надто великою кількістю малих приміщень, численними вікнами і дверима, а отже - відсутністю настінних поверхонь. Це істотно перешкоджає зв’язку: приміщення - музейний предмет - відвідувач.Коли передбачається передання історичної будівлі для музейної мети, необхідно провести докладну евалуацію стосовно пристовованости цієї будівлі до основних музейних функцій.

При цьому, згідно з Біґелем , слід зокрема вимагати: аналізу будівельної субстанції і структури будівлі, здійсненого музейними фахівцями з перспективи музею, складення каталогу критеріїв, виконання яких є принциповою умовою для використання музею, Слід узгодити вимоги щодо збереження пам’ятки архітектури і музейні вимоги. У випадку компромісного рішення вимоги користувачів музею мають мати першість перед охороною архітектурної пам’тки. Не можна відмовлятися від необхідних прилаштувань, таких як сигналізація, оснащення, необхідне для людей з вадами розвитку, ліфт, заходи протипожежної безпеки, приміщення під майстерні і для проведення публічних заходів, мотивуючи таку відмову необхідністю збереження будівельної субстанції, Представити музейний ескіз, реалізацією якого повинні займатися архітектор і реставратор, а не навпаки, Пересвідчитися у зручному розташуванні, щоб забезпечити зручне добирання відвідувачів до музейної будівлі, Перед проектуванням і фінансуванням ефектних і громіздких об’єктів слід систематично перевірити і модернізувати вже існуючі музеї, Якщо ж для відповідальної музейної установи не створити вище названих передумов, то краще не переобладнувати історичну будівлю під музей, а ті музеї, які вже створені, знову закрити, щоб захистити музей і його експонати від музейної будівлі. В дискусіях про обладнання музеїв в історичних будівлях як для вже існуючих музеїв, так і для майбутніх музейних облаштувань має справджуватися принцип, згідно якого будівля служить музеєві, а не музей будівлі.

Для використання в якості музейної будівлі зазвичай рекомендуються: фабричні зали, магазини, старі театри, гаражі, склади, пожежні служби, невеликі залізничні вокзали, новобудова не рекомендуються: старі будинки ( розмір, конструкція, сходові клітки, надто багато вікон, стіни, радіатори, будівельні норми), школи (малі приміщення, часто брак можливості щось міняти), великі залізничні вокзали (надто великі, проблеми з ремонтом, дорогий догляд і експлуатація)

Будівлі в якості музейних об’єктів Будівлі й архітектурні групи також можуть виступати самі по собі як музейні об’єкти. Таку ситуацію маємо часто у випадку палаців, замків, монастирів, крім того автономними музейними об’єктами можуть бути житлові будинки, промислові будівлі.Оскільки ж вони безпосередньо використовуються публікою, то їх збереження і презентація створюють додаткові проблеми.Окремий випадок становлять ті дещо старосвітські музеї під відкритим небом , в яких будівлі демонструються не у своєму первісному місці, а наново зібрані в іншому місці.

Відкритий терен Окреслення музею включає також і сади та зоопарки, а також інші території під відкритим небом. Тут особливо високими є вимоги щодо оформлення, збереження і догляду, оскільки або зміст колекції становлять живі істоти і/або понад усякі норми високими є руйнівна дія погоди і публіки.

30. Особливості музейного менеджменту. Організаційна структура реґулює співвідношення повноважень і прав відповідно до розміру і завдань музею.Зрештою, про яку б організаційну структуру не йшлося, незмінним є один принцип: завдання, відповідальність, повноваження і право давати розпорядження повинні взаємно узгоджуватися, бути чітко визначеними і зафіксованими письмово, а учасники на всіх рівнях мають їх непохитно дотримуватися.Загальною метою кожної організації мало б бути створення якнайширшого поля діяльности для керівних осіб та її співпрацівників. Організаційні зв’язки і процеси зазвичай ґрунтуються на таких структурних засадах: функціонально як об’єднання однотипних завдань , дивізіонально за окремими підрозділами.

Найпростіша організаційна форма – строго вертикально структурована, функціональна ієрархічна лінійна організація. Засадничо будь-яка ієрархія – це сукупність елементів, пов’язаних між собою зв’язками керування й підпорядкування. У лінійній організації керівник сам відповідає за загальне поле діяльности своїх працівників. Доручення та розподіл інформації мають строго відповідати лініям формального підпорядкування. Функція окремих елементів випливає переважно з мети, яку поставили вищі ієрархічні елементи.

Більшу гнучкість і ефективність ґарантує лінійно-функціональна організація, у якій окремі елементи, які мають допоміжні функції для всієї організації, визначають вже не як частину окремого професійного відділу або як рівноправну організаційну одиницю, а як штаб. Тут готують рішення адміністрації. Посадові одиниці штабу не мають нормативних повноважень, зате володіють професійною компетенцією. Окрім свого завдання допомагати керувати, їх можна організувати також як нейтральні посадові одиниці, щоб обслуговувати і передавати свої знання усім посадовцям у лінійній структурі. У такій схемі психологічними проблемами є те, що посадовці штабу: не мають формального авторитету, хоча їх наближеність до керівництва організації надає їм неформального авторитету, отже, мають розраховувати на те, що працівники на посадах у лінійних структурних елементах можуть відхиляти їхні пропозиції, постійно мають виправдовувати своє існування, створюють додаткові клопоти для посадовців лінійних підрозділів своїми запитами, пропозиціями і висновками.

Щоб подолати ці труднощі, рекомендують вибудовувати неформальні містки між функціональними і лінійними посадовими одиницями.Переваги лінійно-функціональної структури, у якій загальному керівництву підпорядковані більшість керівників відділів, проявляються там, де стоять однотипні і передбачувані завдання.

Строго ієрархічні організації (в ідеальній формі такі організації подибуємо в армії, в релігійних громадах і в державному управлінні), часто виявляють такі типові слабини: Рішення ухвалюють не на тих рівнях, де вони – часто протяго всієї трудової діяльности – здійснюються (добір персоналу, залучення персоналу, бюджет). Рішення розподіляють серед значно більшої кількости рівнів, ніж це потрібно і доцільно. Через строго вертикальну структуру з окремих, доволі самостійних відділів виникають вагомі недоліки (дублювання, багаторазові переробки, конкуренція, скаднощі з формуванням ідентичности, утруднена кооперація). Розпорошення компетенцій веде до недоліків у координації, тертя і нелояльности (пряме керівництво, оминання інформаційних потоків) Надто велика періодичність контролю гальмує внутрішні інформаційні потоки. У наслідок недостатньої компетентости щодо підбору персоналу виникає недолік окремих посадових одиниць або їх займають не ті особи.

Музеї як організації, значною мірою “зорієнтовані на клієнта” або, іншими словами, відповідальні перед громадськістю, таку орієнтацію мають однозначно відображати в своїй організаційній структурі. Це означає насамперед співпрацю в мультифункціональних робочих групах, які формуються і знову розформовуються у змінній органограмі відповідно до актуальних вимог.

Ієрархічні структури – це очевидно тимчасова конструкція організації людей. Тому зі напливом прямих, а отже неспотворених, інформаційних потоків вони розпадаються на усіх ланках організації і трансформуються в нові “багатоварствові організаційні форми”. Основні властивості впорядкованих так систем випливають із взаємозв’язків і меншою мірою – із властивостей їх частин. Тут йдеться про динамічний погляд на процеси, які завжди є фундаментальнішими, ніж традиційні системи.Водночас деієрархізація і відповідні до часу структури організації й управління означають, що потрібно ретельно уникати роздутої, бюрократичної структури і своєчасно відмовлятися від безглуздих структур. У цьому сенсі необхідний шлях до подолання кризи – своєчасно скоротити і у такий спосіб вивільнити ресурси. Це, в свою чергу, характеризує завдання організації як перманентну проблему її структури.”.Ієрархічні форми, які розвинулися на основі вимог виробничих підприємств і зорієнтованих на виконання наказів систем, для музею непридатні.Відповідні форми зв’язків у професійній організації музею – самоорганізація і мережевий менеджмент. Самоорганізація – це не відсутність керівництва і структури, самоорганізація змінює ієрархічні сходинки, які втратили свої функції, багатоварствовими, безпосередньо пов’язаними між собою інформаційними і комунікаційними центрами. Самоорганізація – це здатність людей організовувати свої здібності так, як кожному, не осягаючи цілого, видається найдоцільніше, задля підвищення власної життєздатности і життєздатности цілого.Основна функція такої схеми – додати музейним працівникам простору для дій і зменшити тягар ієрархічних процесів на користь ефективности, ініціативности й особистого задоволення. Установа тоді працюватиме легше, дієвіше і якісніше, коли рішення значною мірою делегуватимуться. Відповідне рішення приймає той, хто безпосередньо займається певною проблемою. Вирішальною тут є заміна структурної ієрархії ієрархією компетенцій, при якій щоразу відповідальна особа переймає на період своєї активної дії керівні функції.Також важливо, щоб відповідні підпорядковані особи координували свої заходи у безпосередніх контактактах, не перекладаючи цього на керівників. Керівництво приймає рішення лише щодо питань першорядної ваги або тоді, коли між працівниками музею немає єдности.Водночас вкрай необхідно своєчасно інформувати керівництво про свої плани. Завдання керівництва – насамперед з’ясувати чи поєднуються цілі і заходи однієї групи з цілями і заходами інших груп установи.Так, зрештою, зберігається схема ієрархії, а кожний працівник знає, що, попри свободу його дій, існує відповідний керівник, спроможний приймати рішення у суперечливих питаннях.Щоправда, бажано, щоб цей кооперативний стиль керівництва підкріплювався обов’язковими до виконання організаційними розпорядженнями і правилами поведінки.Самоорганізація вимагає самодисципліни.

Результат такої концепції – гнучка матрична організаційна структура (мережева організація), яка виникає шляхом поєднання функцінальної і проєктної організації. Вона поділяє всю організацію на окремі функціональні підрозділи, які комунікують в межах однієї мережі безпосередньо з лінійними керівниками, використовуючи ієрархію лише на окремих фазах і в окремо визначених ситуаціях. Така організаційна структура – це модель співпраці функціональних підрозділів, які перебувають на різних ієрархічних лініях. Ці функціональні підрозділи розв’язують свої проблеми у прямій спрівпраці, причому кожен лінійний керівник має абсолютні повноваження у своєму робочому секторі. Оскільки матрична організаційна структура не дає змоги строгого розрізняти сфери вімдповідальности, то вона вимагає високого рівня готовности до співпраці. Діяльність в умовах мережевого менеджменту вимагає: спільного узгоджувати цілі, орієнтуватися на суспільну користь, очищуватися від застарілого мислення, творити чіткі норми відповідальности, координувати використання засобів, залучати кваліфікованих працівників, поточної перевіряти критерії планування, дотримуватися основних віх в процесі досягнення мети

Організація Для її побудови інституціям потрібні структури. Під ними розуміють складові та пропорційні зв’язки, які конкретно визначають цілісність та здійснюють її організацію.Організація – це зв’язки, які треба надати складовим чогось, щоб усвідомлювати його як члена конкретного класу.Таке інструментальне поняття організації (на противагу до інституційного) охоплює сукупність усіх цілеспрямованих заходів, які структурують соціяльну систему. Воно окреслює водночас конкретні формувальні та перетворювальні дії в межах структури правил як засоби досягнення цілей соціяльніх систем. При цьому воно включає і активну дію приналежних до системи людей, і застосування засобів та опрацювання інформації.Елементи організації – це завдання, особи та матеріяльні засоби, які взаємопов’язані формуванням особливих вреґульованих зв’язків. Як функція формування організація відрізняється за своєю суттю від диспозиції та імпровізації. Імпровізація тимчасова та має еластичну структуру, диспозиція відбувається в окремих випадках без структури, організація натомість тривала та має сталу структуру. Існує три основні типи організацій: організація продукту, у центрі якої – виготовлення певного продукту (наприклад, індустрія), організація послуг та „професійна” організація.Професійна організація відрізняється від організації послуг не тим, що давніше створені послуги можна стандартизувати та продавати довший час різним цільовим групам (наприклад, заощадження на будівництво), а натомість що кожне “замовлення” спеціяльно розроблене для певної цільової групи. Музеї більшою мірою професійні організації, чий результат не можна стандартизувати та який залежить значно більше ніж в інших видах організацій від залучення працівників та їх фахових знань. Працівники є власне капіталом. Це надбання можна істотно краще використовувати в командній організації аніж в ієрархічно організованій інституції.На структури та процеси інституцій значно впливає їх довкілля через економічні, соціокультурні, технологічні та політично-правові фактори. Вони мають бути відкритими для цих впливів, щоб міг існувати якомога плідний двосторонній зв’язок. Однак, якщо це не так, то відбувається відмежування від оточення, як це часто буває в сфері бюрократії. Інституції живуть тоді невідповідним до вимог часу власним життям та орієнтуються на масштаби, які не мають значення для її справжніх завдань. Це веде до втрати успіху інституції та зрештою може загрожувати її існуванню, позаяк зосередженість на несуттєвому спричиняє врешті інституційну сліпоту до актуальних вимог.

31. Місія музею і стратегічне планування діяльності музею. Місія – об’єктивне зображення сутности буття/причини існування, що лежить в основі музею.Планування – це заздалегідь цілеспрямоване визначення майбутньої поведінки. До нього належать управлінські рішення на основі систематичного підготування рішень, які мають визначати майбутній розвиток подій. Воно має визначати цілі та дії, предмети та допоміжні засоби, необхідні для їх досягнення. Планування використовує аналіз і прогнозування та містить порівняння релевантних можливих майбутніх альтернатив (порівняння варіянтів очікуваних показників/Soll-Soll-Vergleich). Воно також щораз намагається оптимізувати існуючі умови, випереджуючи подумки майбутній розвиток подій. Через цілеспрямований пошук, оцінку та вибір альтернатив воно старається якнайкраще відреаґувати на майбутню навколишню ситуацію.

Планування та структура Двома важливими завданнями із планування поряд із оперативним та специфічно музеологічним є загальне музейне планування, яке стосується фізичного та організаційного оновлення або зміни існуючих музеїв і засобів, та планування персоналу.

Загальне музейне планування охоплює підготування детальних описів окремих функціональних елементів, які мають бути включені до нових конструкцій або ж більших змін, разом з метою, функцією, розміром, співвідношеннями у просторі, спеціяльними вимогами, інвентарем та предметами облаштування, потребою у постачанні, витратами на виконання та проєктування і подібною інформацією; дослідження можливості виконання, у яких на підставі програмних вимог вирішується виправданість та можливість реалізації певного проєкту; дослідження менеджменту із оцінкою використання, функцій та стану існуючих засобів, щоб посилити та поліпшити їх використання, рентабельність та раціоналізувати плани оновлення. Планування (програмування) більших проєктів об’єднує декілька різних і часто комплексних дисциплін:планування міста, вивчення громадської думки, архітектура, управління культурою, менеджмент, консервація, освітлення, безпека тощо. Програмування вимагає зважити кожний чинник та його взаємодії з іншими чинниками.Завдання професійного автора програми – розробити у співпраці із замовником перелік умов як вихідної бази для майбутніх архітекторів, дизайнерів чи сценографів – програму. Вона прецизійно окреслює усі архітектонічні, технічні, музеологічні та функціональні вимоги. Для кожної окремої вимоги мають бути визначені відповідні показники, її функції та просторові й функціональні співвідношення. Як результат цього діялогу складають попередню програму, як синтез висловлених фактів, умов, вимог та засобів. Коли її погоджено, друга фаза обговорення веде до деталізованого окреслення аспектів попередньої програми. Такий докладніший синтез є базовою програмою. Це той документ, який після погодження передають дизайнерові, щоб розробити проєкт, або служить, щоб вибрати відповіний проєкт. Автор програми може також сформулювати евентуальні умови конкурсу та оцінити подані проєкти. Окрім цього він може здійснювати нагляд за складанням проєкту та брати у цьому участь. Збереження та покращення якости музейної роботи немислиме без постійних інтенсивних дискусій та раціональної адаптації внутрішньої структури музеїв. Якщо організаційні структури не будуть вчасно допасовані до вимог, то вони неминуче їм суперечитимуть. Важлива передумова такого оновлення –реґулярне диференційоване та зважене спостереження за даними, разом із визначенням побажань, мотивацій, пропозицій та скарг і публіки, і співробітників музею.Незалежно від того, яких би заходів не вживали у цьому відношенні, їх обов’язково необхідно розробляти, виходячи зсередини і опираючись на зовнішні професійні поради. Це означає, що вони і виходять з позицій специфічного залежного від обставин формування завдань музею, і мають враховувати знання та досвід тих людей, які це найкраще знають, позаяк утримують його. Мета музейного планування – у якомога кращий спосіб зберегти й інтерпретувати матеріяльну культуру.Музейне планування – це не архітектура, дизайн, маркетинг чи менеджмент. Хоча воно й присутнє в усіх цих дисциплінах, все ж воно має бути достатньо самостійним. Музейне планування – специфічно музеологічна дисципліна, яка полягає не лише в зберіганні й охороні колекцій, а й у їх презентації та інтерпретації. Звідси й зв’язок планування з іншими спеціяльними галузями музеології, такими як власне музейна діяльність, консервація, інтерпретація чи освіта. Проте планування відрізняється і від них.

Музейне планування ідентифікує ті безпосередні пріоритети і нагальні вимоги, на які слід якомога оперативніше звертати увагу, аналізує довготривалі альтернативи, пропонуючи їх як можливості скоординованого розвитку, який починається, щойно це дозволяють нагода і бюджет. Музейне планування дає ґарантії, що кожний розвиток врешті-решт виконає свою функцію як частина широкої культурної системи, охоплює аналіз збірки, аналіз сфер впливу, аналіз потреб, планування програм, довготермінове просторове й інтер’єрне планування, довготермінове планування персоналу, довготермінове планування бюджету.Працівники музею зобов’язані відігравати в плануванні вирішальну роль, бо найкраще знають потреби колекцій. Водночас вони не можуть проводити планування самі, адже не мають для цього ані необхідного часу, ані відповідних знань, а часто їм бракує і неодмінної загальної орієнтації. Тому в жодному плануванні не можна обійтися без професійних нештатних консультантів.

Консультантами з питань планування мають бути особи, які не представляють чиїхось інтересів, пов’язаних з плануванням. Їх обов’язки – готувати, скликати і вести засіданння, вести записи і узгоджувати інтереси. Вони, не виявляючи якихось прихованих чи відкритих намірів, мають прагнути винятково одного – досягти високого рівня планування. Залежно від застосовуваної технології планування, можуть виявитися небхідними наради із застосуванням методів мозкової атаки (т.зв. Brainstorming^) та аналізу. Звичайно ж, такі завдання найкраще вдаються незацікавленим, незаанґажованим особам.Кожне планування обов’язково слід орієнтувати стратегічно й операціонально. Стратегічне планування визначає цілі та методи їх досягнення. Операціональне планування визначає спосіб реалізації цих стратегій .

Кожне планування складається з двох основних компонентів: методу вивчення, оцінювання, розвитку концепції й арґументації, яке ведуть спільно фахівець з планування і клієнти; продукту, який як задокументоване планування надалі буде червоною ниткою для засновників, адміністрації й музейних працівників.

Кожна форма музейного планування вимагає таких попередніх кроків: визначення проблеми, формування візії музею поетичної,організаційної, питань і відповідей Хто має планувати? На скільки часу складати план? Як складати цей план? аналіз музейної ситуації затвердження стратегії дій орієтована на кокретну ціль, націлена на подолання кризи, інші різноманітні сценарії тощо)

Для реалізації планувального процесу необхідні такі засоби:окреслення мети, визначення зацікавлених груп, календарний графік і бюджет, технології планування, інформаційні засоби, технічні консультанти, консультанти з питань планування

В музейному плануванні розрізняють два основні типи: загальне довгострокове планування і оперативне планування.

Загальне довгострокове планування Його завдання – планувати заснування або ж принципове оновлення музеїв. Воно вимагає таких етапів: підготування планування (мета: визначення основоположних завдань і передумов проєкту), визначення підстави і/або вимоги, планування планувального процесу: призначення планувальників і розподіл їх ролей, визначення стадій проекту, визначеня вирішальних для прийняття рішень моментів, створення груп для прийняття рішень, викладення інформативних і нормативних вимог і методів, необхідних для збору і аналізу даних, а також для формулювання норм збір даних, квантитативний і квалітативний аналіз, оцінка наявних фондів і оснащення інституціональний контекст, функції музею як публічної установи в міст,і в країні, в світі, організація, правова форма, організаційна структура, організація процесу робота з персоналом, завдання повноваження статути нормативні документи сфера впливу, проведення опитувань відвідувачів і евакуацій, аналіз демографічних даних і відомостей про поведінку, формування профілів дійсних і потенційних груп відвідувачів, аналіз сеґментів відвідувачів, фонди, перехресні повтори, пересиченість і надміри, значення і функції у межах міських, державних, світових музеїв, аналіз колекцій, перевірка положень інструкцій з набування і вилучення, перевірка документації, перевірка положення про наукові дослідження і науково-дослідних програм, якісний опис колекцій з урахуванням тем, спектрів і фахових дисциплін , викладення критеріїв збирання, класифікація фондів на основний, науковий і резервний, кількісний аналіз фондів за категоріями, підкатегоріями, матеріялами і розмірами, обчислення відсотків зростання за категорією і розміром, обчислення співвідношення площ між експозиційними і фондовими приміщеннями, обчислення щільности експозицій і фондосховищ, використання, нормативи щодо інтерпретації й популяризації, стратегії інтерпретації й популяризації, постійні експозиції, змінні виставки, програми, публікації, служби відвідувачів. інформація й орієнтація, будівля і територія навколо неї архітектура, матеріяли, простір і виміри, функції, бюджетні умови джерела доходів (грошових надходжень), абсолютний і відносний розподіл, порівняння доходів і видатків, постійні експозиції, змінні виставки, програми, публікації, служби відвідувачів

планування стратегій фондової роботи планування вимог до персоналу, приміщень і оснащення для ведення колекцій,планування інструкцій (положень) з комплектування, обліку, наукових досліджень і використання

планування стратегій використання формування пропозицій, планування частотности візитів, оборотів і доходів

планування служб роботи з громадськістю визначення засад громадського використання музею, планування стратегій популяризації знань, орієнтація музею в межах його поля дії (“ринку”), розроблення або перегляд положення про наукові дослідження і їх планування, розроблення або перегляд положення про експозиційну діяльність і планування експозицій, розроблення або перегляд положення про супровідні програми і заходи: інтерпретація, освіта, розширення, програми поза музеєм, публікації, робота з громадськістю і реклама, спеціяльні заходи, гастрономія, торгівля , вигоди для відвідувачів, планування вимог до персоналу, приміщень і оснащення щодо цих програм

планування правової форми складання засновних документів музею з такими положеннями:цілі, соціяльне замовлення, мета, штати і організаційна структура, взаємовідносини з носієм права, взаємовідносини з іншими установами

аналіз можливостей реалізації аналіз поля дії , евалуація громадських потреб, проєктування капіталовкладень і експлуатаційних видатків, перевірка можливости реалізації оптимального рішення, проєктування бюджету (капітальні вкладення і експлуатаційні видатки), планування і оцінка завдань заходів фінансування, встановлення показників завдань, вивчення інших можливостей розв’язати питання (наприклад, лізинґ, купівля, змішане використання, зміна місця, ремонт), з’ясування усіх правових передумов

правила й інструкції (мета: перекласти усі вимоги на мову, зорієнтовану на користуваня і виконанняфункціональна програма (мета: описати вимоги музею мовою користувача), письмова фіксація, функціональні нормативи щодо площ (в м²), середовище, зони, вимоги до розташування, норми, устаткування, складання єдиного кошторису, складання тимчасового плану реалізації, технічна програма (мета: визначити технічні вимоги для функціональної програми), будівництво, фундамент і конструкція, приміщення, матеріяли і поверхні, будівельні системи, оснащення і устаткування, основний кошторис, детальне планування плану реалізації

дизайн (мета: ескізне планування музею відповідно до попередніх даних), схематичний дизайн (мета: перетворити задані дані у просторові величини), виготовлення початкових загальних планів, розрізів та видів обраного рішення, виготовлення плану на місцевості, формування тимчасового дизайну постійних експозицій і виставок, перевірка ескізів за попередніми даними, узгодження ескізів із заданими бюджетними і часовими рамками, деталізація програми, деталізація коштів, бюджету і термінів, дизайн деталей (мета: виготовити докладні ескізні плани, розрізи, розгортки стін і види), виготовлення планів на місцевості включно з ландшафтним дизайном, проєкт спеціяльних технічних систем (опалення, вентиляція, кліматизація, освітлення, охорона тощо), перевірка проєктів на основі даних, перевірка відповідности проєктів усім приписам, статутам і будівельним нормам, залучення бюджетних розрахунків для оплати особливих послуг, деталізація коштів, бюджету і термінів, конструктивний проєкт (мета: виготовити усі технічні креслення і плани, у яких містяться усі позиції архітектонічних, структурних, механічних, електричних, комунікативних та інших систем)

Окремі завданнями широкого довгострокового планування: Будівельна реконструкція Для будівельної реконструкції вже чинних музеїв рекомендують такі етапи планування: аналіз завдань і пріоритетів музею у спільній дискусії носіїв права, керівництва і персоналу, щоб визначити потреби в реконструкції, аналіз колекцій: їх категорії, класифікації, відсотки приросту і довгострокові вимоги, аналіз вимог безпеки, консервації і реставрації колекцій стосовно умов, чинних у цьому музеї, аналіз експозицій, програм для відвідувачів та музейних служб обслуговування публіки, а також їх проєкція на довгострокові вимоги до площ і оснащення, -будівельна програма з описом приміщень і оснащень, потрібних для реалізації функцій музею належним чином і на належному рівні, аналіз вже наявних будівель і територій та їх придатности до реконструкції і/або розширення, рекомендація до структурованого плану реалізації, стратегія виконання

організаційно-правові зміни Для організаційно-правових змін наявних музеїв потрібні такі кроки: збір загальних даних керівництвом і персоналом про ті внутрішні й зовнішні чинники, які визначальні для виконання завдань музею, евалуація усіх музейних функцій, інструкції з ведення фондів, співвідношення експонування – зберігання у фондосховищах, відсотки зростання, стан консервації тощо, нормативи і програми для усіх музейних функцій (консервація, документація, інтерпретація, наукові дослідження, освіта, служби роботи з громадськістю), переваги і недоліки наявного оснащення, нормативи і методи щодо фінансування й адміністрування, організація нагляду і фондової роботи, організація персоналу, структура персоналу, освітні програми і підвищення кваліфікації, виробничі показники, вимірювання виробничих показників, товариства підтримки/ волонтери, норми і кодекси, бюджетні відносини, засоби фінансування: вхідні квитки, доходи від наданих послуг, доходи від торгівлі, ґранти, подарунки тощо, рекомендації до перегляду місії й мети музею, в разі потреби, рекомендації щодо внесення змін до вже прийнятих нормативів і підходів в усіх функціональних сферах музею, рекомендація до нових форм управління і штатів, в разі потреби, складання плану реалізації.

Оперативне (короткострокове, тактичне) планування Таке планування забезпечує безпосередні потреби при наявному оснащенні або ж розвиток окремих сфер. До сфери його застосування належать:

стратегія розвитку колекцій Для цього необхідний докладний кількісний і якісний (квантитативний і квалітативний) аналіз колекцій, який, щоб забезпечити дієві квантитативні проєктування, має ґрунтуватися на відповідному досвіді. Для цього аналізу потрібні: співбесіди з працівниками музею і право носіями, перегляд музейних інструкцій, оцінка зростання фондів за категоріями і класами, евалуація методів придбання і вилучення, евалуація використання колекцій, перегляд фондової документації , евалуація архітектурних та інструментальних передумов, визначення вимог до персоналу (кількість, ставки і освіта)

Наслідок такого збору даних: рекомендації до інструкцій разом із пріоритетами колекціювання і можливостями спеціалізації, методичний довідник, опис вимог до будівлі, проєктування капітальних і виробничих витрат для реалізації рекомендацій

оцінювання вимог, пов’язаних з відвідувачами Сюди належать: складання плану опитування відвідувачів і його проведення, складання плану опитування публіки і його проведення, навчання персоналу основам проведення опитування, співбесіди з персоналом і ключовими посадовими особами у колективі, аналіз результатів опитування, аналіз кількісних даних про візити до музею, евалуація усіх громадських заходів, таких як виставки, закладів для відвідувачів, допоміжні служби, оснащення вказівниками, реклама тощо

Наслідок цього збору даних: рекомендації щодо поліпшення, перегляду або розширення громадських заходів, проєктування витрат на рекомендовані вдосконалення і зростання доходів, терміни виконання

план фандрайзинґу Тут потрібно: переглянути актуальні методи фандрайзинґу, визначити мету фандрайзинґової кампанії, створити добровільний комітет організації такої кампанії, навчити волонтерів, організувати пошук, виявлення й евалуацію можливих спонсорів, окреслити фандрайзинґові можливості й відібрати спонсорів, виготовити матеріял для кампанії (презентації, листи, друкована продукція, анонси)

Внаслідок цих заходів маємо: план реалізації, бюджет і посібник, перевірку й евалуацію дієвости заходів

Зібрані й узгоджені результати цих вибіркових досліджень – основа планування і прийняття рішень в усіх сферах, які досліджують, зокрема як: передумови розвитку музею з урахуванням довготривалого нарощування колекцій і відповідних тематичних і організаційних змін, які з’являються відповідно до зорієнтованого на суспільство розвитку завдань і пріоритетів у сфері усіх музейних функцій, менеджменту, персоналу й будівель, матеріял, який дає змогу носієві права, керівництву і персоналу спільно встановлювати пріоритети в кожній функціональній сфері – від окремих стратегій фондової роботи, обліку, наукових досліджень і популяризаційно-освітньої роботи аж до питань політичного патронату, – або ж розробляти іноваційний план, який мав би сприяти втіленню цих пріоритетів у життя впродовж встановленого часу, зважена оцінка і екстраполяція капітальних і виробничих витрат, у яких враховані усі музейні функції загалом – від опіки над колекціями аж до підвищення кваліфікації і збереження будівлі; визначення можливости реалізації запропонованих заходів з урахуванням реальних персональних і матеріяльних ресурсів;рекомендації щодо надання або ж удосконалення правового статусу і внутрішньої структури, а також рекомендації щодо адекватного до поставлених завдань планування персоналу (працівників, робочих місць) і наукової діяльности включно з музеологічно підкріпленими нормативами збирання, консервування і дослідження, програмами для публіки, експозиціями, облаштуваннями для відвідувачів, допоміжними службами, а також удосконалення відповідно до нових потреб інформаційного менеджменту і маркетингової стратегії.

Матеріяли таких рішень дають носієві права, адміністрації і персоналу підставу для розвитку докладної стратегії реалізації.

Реалізація остаточно затверджених планів здійснюється надалі на таких стадіях: визначення і реалізація усіх правових і організаційних заходів, оголошення умов (мета: запросити підприємців до подання пропозицій) аналіз і порівняння пропозицій, рекомендація до будівельного комітету, розподіл обов’язків (мета: підписати контрактти для реалізації усіх передбачених робіт), заходи реалізації (мета: спорудити або реконструювати і розбудувати будівлі і території відповідно до затверджених планів, специфікацій і планів-графіків), підготовка бази для будівництва , спорудження і внутрішня розбудова будівлі, облаштування територій, перевірка і контроль виготовлення, перевірка і контроль видатків, приймання державної комісії (мета: передати завершену будівлю і території власникам) деталізована інспекція, складення акту дефектів, зведення акту дефектів до нуля, що завершується підтвердженням будівельного комітету, юридична передача, підписання контрактів , дозвіл на остаточний рахунок, прийняття будівлі і території користувачем, інструктаж користувачів, початок встановлювати обладнанням, введення в експлуатацію , евалуація (мета: поліпшити дизайн і властивості будівельного комплексу), перевірка і документальний облік потужностей будівель, обладнання і території відповідно до завдань, порівняння фактичних коштів із запланованими публікація результатів

Важливим інструментом музейного планування є постійне спостереження за його полем дії. Окрім вже згадуваних методів дослідження публіки і відвідувачів, це може бути також спостереження за початковими індикаторами.

Понад дві третини успіху підприємства залежать від зовнішніх чинників. Серед них – розвиток населення, нові технології, законодавство, політичні й суспільні тенденції тощо. В окремих межах ці чинники піддаються оцінці настільки, що можна передбачити і їхній вплив. Найдавнішою і найвідомішою системою раннього розпізнавання є ТАР (Trend Analysis Program), яка зародилася в одній американській страховій спілці, членами якої були понад 200 страхових аґентів. Цей метод складається з систематичної перевірки публікацій про релевантні тенденції. Завдяки цьому можна зрозуміти й оцінити так звані слабкі сигнали, а це дасть змогу швидше реаґувати на зміни довкілля.

Стратегічний менеджмент мав би активно цікавитися такими нечіткими інформаціями (слабкими сиґналами), і в жодному разі не ігнорувати їх лише тому, що вони розмиті й дифузні.Екстерні сфери спостереження охоплюють технологію, економіку й суспільну політику.

Інтерними сферами спостереження є програми, співробітники, оснащення, фінансове становище, наукові дослідження, адміністративні кошти тощо. Їх можна виразити цифровими показниками . Щоправда, тут йдеться не про показники, поширені в економіці, адже праця на благо суспільства і суспільного розвитку на вимірюється економічними мірками. Неможливо встановити і економічної вигоди наукових досліджень в музеї, ані того, чи така вигода взагалі існує. Непридатними для музейних досліджень виявляються і евалуаційні фактори, які використовують в дослідженнях в університетах та науково-дослідних установах, адже такі дослідження ведуть переважно і першочергово з внутрішньої потреби і лише у виняткових випадках вони виконують самостійну функцію. Тому найкраще розглядати музеологічне дослідження як істотно цінний внесок у знання людства про себе .Це ж стосується і популяризаційної діяльности музею, яка так само мало піддається економічній оцінці, тому що кількість відвідувачів виставки не впливає на її кошти, а отримані завдяки відвідувачам гроші слід, зазвичай, залишати поза увагою.

Сказане вище не означає, що для музеїв не існує ніяких оцінювальних мірок. Їхніми показникамии є показники ефективности.