11. Принципи систематизації музейних фондів. Типи музейних фондів.

Фонди зібрання Свідченнями дійсности можуть бути і окремі музеалії разом із документами їх обліку, і групи та системи музеалій. Однак системи завдяки своєму ефектові синергії, що є результатом взаємодії окремих її елементів, мають вищу документальну доказову якість. Згідно з цим музейне зібрання, фонди зібрання, і у своїх окремих частинах, і в сукупности з їхніми внутрішніми та зовнішніми взаємозв’язками досягає зрештою такої сили музеологічної інформативности, яка принципово відрізняє його від будь-яких інших нагромаджень предметів.Тому важливим чинником структури зібрання є відповідне планування та класифікація музейного тезауруса як основної схеми фондів зібрання, здатних розвиватися. Потрібно також перевіряти меморіяльну та доказову функції існуючих колекцій, періодично аналізуючи зміст та зіставляючи очікуваний стан за документами обліку та фактичний за даними фондів, а отже, оптимізувати їх.Способи набуття та передання Оскільки комплектація фондів зібрання триває постійно, тому суттєвим є його актуалізація, рух зібрання. Це поняття окреслює усі зміни щодо розміру та складу музейних фондів, що відбувається через акцесію (музеальне збирання, набуття, надходження) та деакцесію (вилучення, передання, втрати) Акцесія об’єктів для фонду зібрання відбувається через збирання, рятування, розкопки, вилов чи відстріл, передання, дарування, заповіт, обміну, придбання Деакцесія відбувається через передання, продаж, зношування, знищення

Однак не кожне зібрання неодмінно мусить кількісно збільшуватись чи зменшуватись, зате зміщення акцентів у результаті переоцінювання та за результатами досліджень й документального обліку можуть змінювати його внутрішню структуру. Все ж не можна не визнати того, що чинний музейний фонд підпорядковується законам органічних змін, бо його завдання та вміст повинні постійно враховувати потреби та вимоги суспільства, якому вони служать. Музеї виконують важливу функцію для всього людства. Тому життєво необхідні зміни у музейні зібрання треба впроваджувати обережно та з великою відповідальністю. Серед низки інших дослідників вказували на те, що постійна робота над фондами означає не лише збагачення їх новим матеріялом, а й звичайно ж має враховувати і вилучення матеріялу з фондів зібрання.Вилучення автентичних колекцій та їх частин, як і їх набуття, мають відбуватись лише після докладного обґрунтування. Їх передачу іншим музеям розглядають насамперед. Це, однак, лише за умови, що призначені для вилучення об’єкти обліковані правильно та в достатньому обсязі.

Неавтентичні ориґінальні об’єкти, що вже виконали свою функцію, як наприклад, вихідний матеріял для хімічних та фізичних аналізів чи носії другорядної інформації, можна використовувати деінде. Їх можна зокрема, передати до студійних (відкритих) фондів, продати, використати як матеріял для реставрації чи дослідів або ліквідувати.

Музейні інструкції Для кожного зібрання потрібні інструкції, які і визначали б принципи набуття, і містили б правила відбору та вилучення матеріалу, що вже є у фондах. Окрім цього створення музейного фонду принципово вимагає окреслення його тематичного, часового та просторового засягу та з’ясування умов його зберігання, ведення та використання.Такі інструкції мають бути пов’язані із природою цього зібрання, а водночас зважати і на вимоги сучасного музею та професійної музейної роботи. Вони помагають музейним працівникам мати чіткі уявлення про функції музею та служать внутрішним нормативним документом, щоб запобігти зловживанням на користь інших, враховуючи і працівників музею. Зрештою чіткі інструкції дають змогу уникати непридатного матеріалу. У такий спосіб можна зміцнити значення зібрання, здобути довіру громадськости та підтримати оптимальне використання доступних засобів .Жодний організм не зможе рости безконечно, не розвалившись врешті-решт під своєю вагою. Поряд із питаннями розміщення та охорони, вже навіть кошти на збереження будуть нерозв’язною проблемою. Тому музейні інструкції мають брати до уваги функцію об’єкта у колекції, до якої його приймають. Потребу набуття, навіть якщо вона відбувається не через придбання, а збирання, дарування чи передання, слід зважити з огляду на всі пов’язані з цим витрати.Під цим слід розуміти не лише купівельну ціну, а й грошові витрати на такі заходи: перевірку на легальність, правову, адміністративну та фізичну передачу, страхування, транспортування, спеціяльну обробку, реєстрацію, перший опис, перевірку стану, очищення, консервацію, інвентаризацію, реставрацію, каталогізацію, документальний облік, зберігання, догляд, контроль, збереження.

У музейному зібранні розрізняють типи фондів і профілі колекцій. Типи фондів Їх визначають у музейному зібранні відповідно до категорій значень об’єктів: Основний фонд– база музейної діяльности. Він є основою зібрання та містить сукупність музеєзованого матеріалу, що надається переважно для будь-якої форми музеологічного використання.

Залежно від форми використання об’єкти належать до двох фондових груп основного фонду:

Експозиційний фонд містить ті об’єкти найвищої якости за виглядом та інформативністю, які було відібрано із основного фонду для тривалого музейного експонування.

Відкритий (студійний) фонд охоплює усі об’єкти основного зібрання, які на даний момент не виставлені в експозиції чи на тимчасових виставках.

Науково-дослідний фонд перший пристанок для усього матеріялу, музеальність якого треба щойно довести. Ту міститься уже досліджений сучасними методами матеріял, який у випадку застосування нових методів або ж за нового підходу до проблематики зможе дати цінну інформацію. Науково-дослідний фонд, як правило, не містить автентичних та неповторних об’єктів, а тільки потенційно пізнавальний матеріял. Об’єкти реєструють звичайним способом та зберігають окремо від основного фонду. Ідея науково-дослідного фонду ґрунтується на усвідомленні того, що документальна цінність матеріялу, незалежно від того, чи вона вже визначена чи ще ні, є потенційно необмеженою. У деяких випадках не слід його навіть консервувати, бо може виникнути потреба досліджувати його у первісному стані.

Допоміжний фонд використовують для дослідів і доповнень, містить відповідно той матеріал, який уже виконав своє першочергове завдання у неруйнівних дослідженнях та використовується ще в інших цілях. Оскільки завдяки поступу наукового пізнання деякі об’єкти можуть змінювати своє значення, їх належність до певних фондів не статична і на стало фіксована, а може змінюватись. Тому приналежність об’єкта основного фонду, до експозиційного фонду чи відкритого ніколи не є остаточно визначеною, а натомість змінюється стосовно вимог, які висувають до музеїв та до їх фондів.

Профілі музейних колекцій Їх визначають і відповідно до об’єктів та матеріялів колекції, і за характером їх оцінювання. Цей характер варіятивний, оскільки музеалії, як носії музеальности, мають символічну природу. Отже, музеалії уже не мають тієї прагматичної однозначности та не відповідають класифікації лише за профільними науковими дисциплінами, як до музеалізації. Відповідно на включення об’єктів та матеріялів до однієї чи кількох фондових колекцій впливає не лише їх тип, а й зокрема чинний на даний час підхід: Природознавчі колекції із матеріялом зі всіх сфер природничих наук, зокрема геології, мінералогії, ботаніки, зоології, антропології, палеонтології, астрономії, метеорології, океанографії, космології та інших споріднених базових наукових дисциплін. Природознавчі колекції містять матеріяли та об’єкти з усіх сфер неорганічної та органічної природи, Історичні та культурно-історичні колекції із матеріялом загальної, національної, реґіональної та індивідуальної історії, етнографії, фольклористики, історії давніх та ранніх віків, образотворчого мистецтва, музики, літератури та інших сфер людської діяльности. Історичні чи культурно-історичні колекції охоплюють великою мірою усі об’єкти, що виготовила та використовуваа людина, і які свою інформаційну та репрезентативну цінність черпають із властивости свідчити про людську діяльність. Художні колекції із матеріялом зі сфер графіки, живопису, скульптури, художнього промислу, дизайну, архітектури, фотографії, електронних та інших візуальних технік. Художні колекції містять матеріяльні об’єкти та віртуальні витвори, що мають індивідуальний характер як неповторні витвори людини. Науково-технічні колекції із матеріялом з усіх сфер техніки і технічного використання усіх галузей природничих наук. Науково-технічні колекції містять об’єкти та матеріяли із усіх сфер природи та людської діяльности. Отже, насправді вони не утворюють власної категорії, а відрізняються лише від інших зібрань своїм способом відбору та експонування об’єктів. Загальні колекції із матеріялом двох і більше названих вище профілів зібрань.

Усі типи колекцій взаємопов’язані. Кожний об’єкт чи матеріял залежно від основного спрямування музею як і в різний час може бути по-різному класифікований та використаний. З тієї причини численні об’єкти, виконуючи щоразу іншу інформаційну функцію, містяться і в художніх, і в історичних, етнографічних, археологічних, природознавчо-технічних колекціях чи художнього промислу.

12. Нормативні документи організації фондової роботи в музей та їх основні принципи. Принципи наукових досліджень Методи і допоміжні засоби музеологічних досліджень нічим не відрізняються від методів і допоміжних засобів наукових досліджень в інших галузях. Зате їх завдання значною мірою визначає центральний предмет музейної діяльности, а саме музеальність. Звідси й потреба не лише ґрунтовного синхронного, а й діяхронного дослідження кожного музеологічно вивченого феномену. Адже, хоча вивчення предмета як таке є для музеології справді обов’язковим, проте воно не має сенсу без знань про суспільне значення цього предмета в історії і у відповідний сучасний період. Отже, дослідження музейних фондів є принципово необмеженим, адже таке дослідження буде щоразу необхідним вже хоча з уваги на зміну актуального значення компонентів зібрання.Часто, особливо в музеях, вже самЕ лиш збирання матеріялу хибно вважають дослідженням. Звісно, бездоганне з музеологічного погляду збирання вимагає наукової методики і не може відбуватись без попередніх і супровідних досліджень.

Однак як таке воно ще не є дослідженням. Адже дослідження – це критичний перегляд фактів, їх джерел і взаємозв’язків. Досліджувати – це ставити класичні запитання “хто? що? коли? де? чому? як? чим? навіщо?” вивчати протилежності й подібності, демонструвати приклади й свідчення та робити висновки.

Оскільки спектр наукових дисциплін, пов’язаних з музеєм, надзвичайно широкий, то й перейняті з цих найрізноманітніших похідних/основних дисциплін методи дослідження теж вельми багатоманітні.

Наукові дослідження в музеї засадничо лише там не відрізняються від досліджень в інших наукових установах, де мета пізнання - передумова до музейних завдань. Їхня ж тісна повязаність з фондами збірки і мета специфічного музейного використання збірки вимагають особливого методологічного підходу, невластивого іншим науковим установам.Утім і в музейному контексті дослідження не можуть відбуватися ізольовано і незв’язно, їх мають проводити в рамках системи таких елементів: об’єкт (музейні фонди), галузь (профільні наукові дисципліни), метод пізнання (музеологія), значення (аксіологія), реципієнт (користувач музею)