Засоби і методи обліку

каталог можливих придбань Зміст: докладні відомості про предмети, які може придбати музей. Форма: конверти у предметному порядку, по одному для кожного потенційного придбання (є первинним джерелом для об’єктів).

каталог надходжень Зміст: подробиці, нагромаджені в процесі передачі об’єкта до музею. Форма: пронумеровані конверти і картки надходжень в цифровому порядку; по одному конверту і картці надходження на кожне надходження.

каталог придбань Зміст: подробиці, які нагромаджують протягом опрацювання надходження об’єкта у збірку, враховуючи і передачу у власність, і деталі придбання, і надходження. Форма: конверти в цифровому порядку, по одному конверту на кожне придбання, і стислий реєстр з короткими записами від руки, по одному запису на кожне придбання.

каталог об’єктів Зміст: уся відома інформація або посилання на те, що стосується предметів у збірці або має інтерес для збірки. Форма: окремі сумарні записи (на картках або листках, видруках або в комп’ютерній базі даних) в цифровому порядку; по одному запису і по одному конверту на один об’єкт.

загальний каталог Зміст: основні дані про всі предмети зібрання, впорядковані за відповідними стандартами. Форма: картотека, видруки або електронна база даних у систематизованому порядку, по одному запису на кожний об’єкт. Каталог – первинне бібліографічне джерело для збірки та її визначальних чинників.

Покажчик Зміст: джерела, які – з урахуванням певних моментів – ведуть до всіх або ж до певних об’єктів збірки в алфавітно-цифровому порядку. Форма: звичайні картки з записом, видруки або електронні бази даних, в алфавітно-цифровому порядку; вони можуть містити один і більше записів про кожний ориґінальний об’єкт, а можуть і не містити жодних записів.

У межах цих основних видів обліку ведуть, залежно від потреби, допоміжні види обліку, зокрема тематичні: консервація, біографічні дані, місця, події, інформації тощо.

Документальний облік об’єкта, разом з описом всього його оточення, відіграє вирішальну роль і для його популяризації.

“Організація музейного простору, насамперед експозиційного простору, особливо має враховувати простір об’єкта або ж просторові уявлення (у найширшому розумінні) культур, епох і груп, які мають бути представлені в експозиції. Предмети в збірці – це не єдиний зміст збірки й експозиції. Це проблема архітектонічного оформлення і концепції.

“Тому важливо мати належні уявлення про суспільний простір значних об’єктів чи груп об’єктів у наших збірках, наприклад, про їхнє місце в майстерні, про їхню функцію в житті селянина, господині дому, мисливця, торговця, друкаря, повитухи, а також про їхнє значення в мисленні й спогадах політика, княгині, робітника, священика, медика або ж квітникарки конкретної епохи. Це було б вагомим засновком до розширення культурно-історичних збірок і відповідної документації”

14. Організація науково-дослідної роботи в музеї. Організація наукових досліджень Оскільки, зважаючи на вражаючий обсяг запитань і безмежність фондів, музеї навіть близько не можуть виконувати хоча б найважливіші науково-дослідні функції, то цілком нагальною потребою є, по-перше, широкий допуск до фондів іноземних вчених, а, по-друге, розв’язання загальних теоретичних питань музеології за допомогою освітніх центрів, інституцій та приватних осіб і з міжнародною підтримкою, якщо це можливо. Окрім цього, музей має перетворюватись на пасивного дослідницького партнера, як це чинять вже протягом століть наукові архіви, бути більшою мірою джерелом матеріялу для досліджень поза музеєм, у яких музейні працівники брали б асистувальну і спрямовувальну участь.Тому важливою, досі ще надто мало оціненою справою є, зокрема, організація науково-дослідної роботи в музеї. Музеологічним дослідженням, якщо не враховувати декількох винятків, все ще бракує практично якоїсь координації. Концентрація певних дослідницьких проєктів в окремих, найкраще придатних і оснащених саме для цих проєктів музеях мала б своїм наслідком, крім уникнення цілком зайвих паралельних акцій, істотно більший ефект. Також постає етичне питання доцільного використання громадських засобів. Зокрема і в тих випадках, коли люди за кулісами

15. Основні принципи науково-дослідної роботи з різними джерелами інформації. Музеологічне дослідження Тому музейна діяльність обирає шлях наукового дослідження як загальноприйнятий шлях наукового пізнання. Її основна функція полягає у збагаченні знань як передумові поширення змісту музейного зібрання у суспільстві.

Науковий спосіб дій різниться від ненаукового використанням певного методу. Метод це “планомірний спосіб наукового дослідження, манера вивчення проблем та планомірного просування до їх розв’язання. Без методу не існує науки. Без методу мислення та дослідження вона ніколи не зможе досягти успіху. Проґрес у науці з’являється не стільки завдяки розкриттю нових фактів, скільки завдяки досідженню старих фактів новими методами, новими шляхами пізнання. Історія наук – це заразом й історія методів.. У царині музейної діяльности слід також принципово розрізняти дослідження та наукову діяльність. Уся музейна робота опирається на наукову основу (а не, наприклад, на закони віриа також і на наукові дослідження. Вони також як і комплектування фондів, їх збереження та використання - невід’ємна частина музейної роботи. Дослідження є одним із напрямів науки. Воно охоплює всі плановані та систематичні види діяльности, які намагаються здобути науковими методами нові знання про природні та культурні феномени або ж вперше чи по-новому такі знання застосувати. Щоб отримати придатні, надійні та оправдальні результати, усі музейні дії мають відбуватися за принципами, що інтерсуб’єктивно піддаються перевірці та визнанню, тобто за науковими принципами. Подібно як загалом дослідження є напрямом науки, так і музеологічне дослідження є елементом музейної діяльности. У цьому полягає різниця між музеєм і його попередніми формами, а також і усіма іншими збиральними, дослідними, консерваційними, освітніми та виставковими організаціями. Водночас музеологічні дослідження навіть там, де вони керуються умовами базових наукових дисциплін, відрізняються від інших науково-дослідних дисциплін не своїм способом дій, а натомість своїми особливими умовами та особливою інтеґральною пізнавальною метою. Очевидно, вона ширша ніж відповідні окремі завдання досліджень у профільних наукових дисциплінах, окремі результати яких, однак, є обов’язковою основою та передумовою музеологічної пізнавальної діяльности. Музеологічні дослідження є інтер- та мультидисциплінарними. Вони вимагають співпраці та толеранції. Кожна залучена до таких досліджень наукова дисципліна мусить усвідомлювати те, що її внесок у знання є частковим та має інтеґруватися до музеологічних пізнавальних процесів. Такю ж мірою музеологія має зважати на межі свого пізнання. Музеологічні дослідження, за винятком суто теоретичних досліджень, є прикладними, бо спрямовані на осмислення того, що конкретно уможливлює здійснення музейної діяльности загалом.

Музеологічні дослідження охоплють такі галузі: дослідження в галузі профільних наукових дисциплін, пов’язаних із музейними зібраннями. Без таких досліджень неможливе ані виявлення потенційних музеалій, ані їх остаточна ідентифікація і включення у ширший контекст. Окрім цього існує можливість за допомогою спеціяльних досліджень музейних фондів одержати дійсні наукові знання з усіх тих проблемних питань, які потребують перманентного, навіть і впродовж кількох генерацій, доступу до автентичного матеріялу. Цей напрям у досліджені з огляду на власне музеологічні завдання можна, однак, розглядати лише як додаткову можливість. Тільки тоді, коли забезпечено достатнє виконання усіх специфічних завдань музею, можна ставити дослідницькі завдання, спрямовані на суто спеціяльні дисципліни, мета яких не лише ідентифікація, класифікація, збереження і комунікація музеалій музейних фондів. Бо їх взаємозв’язок із музеєм полягає не в тому, що вони необхідні музею, а, що навпаки – вони щойно завдячують музеєві своїм існуванням.

дослідження в галузі всіх тих суміжних наук, які використовують для втілення музеальности в конкретну дійсність. Такі дослідження незамінні з огляду на те, що завдання щодо збереження та використання музейного зібрання не можна було б належно виконувати без допомоги тих дисциплін, що ставлять перед собою такі науково-пізнавальні цілі, які не мають ані профільні наукові дисципліни, ані фундаментальне музеологічне дослідження. Ця сфера досліджень є також прикладною та вимагає інтердисциплінарного підходу, оскільки для виконання своїх практичних завдань суміжні науки мусять щоразу модифікуватися з погляду ґносеології та методології відповідно до поставленої музеологією мети. У деяких окремих галузях, як наприклад, у дослідженні відвідувачів, консервації чи коґнітивній психології, можна використовувати методи експериментального розвитку.

Фундаментальні дослідження. Тут завдання полягає в обширному, якомога глибшому та докладнішому пізнанні тих законів, які визначають специфічно музеальне ставлення людини до дійсности у всіх його історичних та актуальних формах вияву. Фундаментальні музеологічні дослідження тому і містять всі принципово нові дослідження, які поглиблюють рівень знань про феномен музеальности, не будучи спрямованими на певну специфічну прикладну мету.

Оскільки ж музеалії не стають автоматично конкретними предметами досліджень у базових наукових дисциплінах, цю властивість має визначати музеологія. Тому її завдання полягає в тому, щоб встановлені на методологічній базі логіко-понятійної абстракції та аналізу закономірні риси музеальности під час прикладних досліджень зробити в ширшому розумінні такими, які можна пояснювати та застосувати на модельному рівні. Бо саме результати таких досліджень творять важливу основу для інтеґрації усіх окремих результатів основних та допоміжних наукових дисциплін у новому, а саме музеологічному контексті.

Специфічне фундаментальне музеологічне дослідження через свою багатогранність не може бути під силу лише одному музею. Для цього потрібна міжнародна співпраця із університетами та науково-дослідними інституціями.

Принципи фундаментального музеологічного дослідження випливають із специфічної природи наукового підходу, зумовленого музеальністю. Музеологічне дослідження все ж відрізняється від досліджень в інших сферах не лише своїми специфічними завданнями, а є самостійним уже там, де воно проводиться на основі спеціяльного дослідження, бо і його спосіб дій має враховувати завдання музеологічного пізнання.

Постійний доступ до першоджерел, безпосереднє та органічне поєднання доказових матеріялів природи, культури та мистецтва разом із результатами опрацювання їх профільними науковими дисциплінами та музеологією як і форми використання та експонування у ефективний для публіки спосіб надає музеєві особливої ваги і у наукових дослідженнях. (Waidacher, Treff 1987).

Людина та її життя – вихідний пункт та призначення музейної діяльности. Методи музеології за своєю суттю міждисциплінарні, бо вивчення людини, природи, та життя залежить від низки різноманітних галузей науки При цьому ніколи не треба забувати, що пізнавальна мета профільних наукових дисциплін не охоплює всього музеального явища і тому є лише необхідною, та в жодному випадку не достатньою умовою для виконання музейних завдань. Тому функції щодо розпізнавання та виявлення автентичности під час спеціяльного дослідження у музеї певною науковою дисципліною не можуть бути достатнім приводом, аби наукову базу цієї дисципліни одночасно розглядати як теоретичну основу діяльности музею. Музеї у такому випадку були б лише допоміжним апаратом спеціяльних наукових дисциплін, а працівники музею не відрізнялися б від своїх колег за фахом із інших інституцій.

Музеологічне дослідження розглядає свій предмет і діяхронно – у його генетичному чи історичному розвитку – і синхронно – тобто щодо значення, яке він щоразу як актуальне несе у те суспільство, заради якого він був відібраний, та щодо зібрання, до якого він належить.

Із цієї щораз іншої перспективи неодмінно випливає таке: