Дієва експозиція Інсценізована експозиція Тотальна експозиція

Планування експозиції Планування музейної експозиції відбувається у кілька етапів. Теоретично вони послідовні, однак практично накладаються один на інший зі зворотніми зв’язками, а їх докладність залежить від кожної конкретної ситуації. Вихідним рівнем тут у будь-якому випадку має бути наукове знання. Таке знання – неодмінна передумова правильної селекції та інтерпретації предметів презентації. Кожний етап фіксують письмово або за допомогою схем та планів, які служать об’єктивною картиною процесу планування, координації усіх заходів із розроблення та планування як і аналізу запланованих та досягнутих результатів проєкту. Планування експозиції відбувається зазвичай у три основні етапи: • концепція Вона передує будь-якій презентаційній діяльності та обґрунтовує її зміст й мету. Останні мають відповідати окресленому полю діяльности музею та його матеріяльним та ідейним можливостям. Водночас визначаються цільові групи та відповідні методи викладу. Залежно від обсягу концепцію можна поділяти на дрібніші підетапи (загальна концепція, докладна концепція тощо). Такий абстрактний нарис слід поглибити та опрацювати для конкретного тривимірного експонування. Для цього потрібний докладніший вербальний опис: сценарій експозиції Це осердя власне творчого процесу, підсумок та кінцевий варіянт результату попередніх кроків планування. Сценарій експозиції відповідає кіносценарію або лібрето чи режисерському сценарію в театрі. Він – основа для остаточного оформлення експозиції та має бути написаний за принципами драматургії об’єкта та простору. Його якість впливає на результат. Сценарій експозиції – безпосереднє завдання музеолога. Він послуговується для цього знаннями зі сфери профільних дисциплін та художнього оформлення. Сценарій експозиції містить усі дані, потрібні, щоб здійснити презентацію. Важливо, щоб у ньому були вказівки, як закладені в нього ідеї перевести безпосереднього у невербальну експозиційну мову.Щоб остаточно втілити зміст сценарію експозиції, він потребує просторового та художнього оформлення ідей. Все це подає сценарій оформлення Він містить усі ескізи, плани та вказівки для візуалізації презентації разом з усіма художніми деталями. Сценарій художнього оформлення така сама органічна складова загального процесу планування що і концепція та сценарій експозиції. Як і останні він обов’язковий для вдалої презентації, містить усі потрібні дані для конкретного втілення плану, разом з усіма текстами, що використовуються в експозиції та супроводжують її. Треба було багато часу та тривалого розвитку, перш ніж усвідомили значення музейних експозиції як багаторівневої форми повідомлення, яку можна створити лише за спільних дій спеціялістів різних дисциплін. Це означає не лише те, що до традиційно використовуваних профільних дисциплін має долучитись музеологія, але крім неї ще й психологія та художній дизайн. Усі учасники процесу розвитку мають діяти не ізольовано один від одного як представники окремих галузей науки, а лише разом як команда можуть досягти вагомих результатів. Знаючи віддавна, яку важливу роль у музейній виставці відіграє емоційне, слід враховувати естетичні компоненти як необхідні складові музейної форми поширення знань, спрямовані безпосередньо на ці рівні сприйняття.Художньо оформлена музейна експозиція – культурний витвір у вузькому сенсі, який впливає на відвідувача не лише своїм науковим змістом, а щонайперше своєю естетичною переконливістю.

Із художнім оформленням музейної експозиції взаємопов’язане питання правдивости її висловлювань. Позаяк кожне середовище, у якому об’єкт доступний нашому сприйняттю, впливає на його вигляд.Тому в музеях, де естетичним чинником нехтують або свідомо його обмежують, презентованим об’єктам надають неґативних якостей. Якщо звичайні об’єкти побуту представити у добре аранжованому ансамблі, то вони відповідно можуть стати предметом естетичного досвіду. Безперечно, що презентація “картини” світу (науково та коґнітивно чи естетично та емотивно) веде до деяких спотворень об’єктивної реальности, позаяк містить елементи суб’єктивности. Ця трансформація, іноді навіть деформація, належить до способу, у який ми осягаємо та розуміємо реальність, у якій живемо, або реальність, що минула. Тому необхідно розвивати художнє оформлення музейних експозицій конформно із наміром щось через неї висловити.

24.Допоміжні засоби в експозиції і додаткові програми. Допоміжні засоби на експозиції Для правильного і надійного монтажу та розміщення музейних предметів на експозиції послуговуються різними допоміжними засобами, такими як спеціяльні системи, підставки, тримачі, підвісні планки, дошки, вітрини, поворотні підставки, плити тощо.

Їм мають бути притаманні чотири важливі якості : стандартні компоненти (щоб спростити виготовлення і заощадити кошти й час), модульність (щоб полегшити збалансований добір компонентів), гнучкість (щоб уможливити швидку заміну), розбірність (щоб полегшити звільнення експозиційних площ і складування комплектуючих частин, які згодом можна буде використовувати знову)

Часто і в професійних музейних колах, і серед публіки, вершиною музейного оформлення вважають вітрину. Така думка побудована на помилці, що, мовляв, вітрини справді найкращий засіб презентації. Але це не так. Адже відомо, що застосування вітрин може спричинити паралізуючу одноманітність оформлення, перешкоди в огляданні, дратуючу віддаленість між музейними предметами і відвідувачами, неадекватні наголоси на музейних предметах та загалом стерильну і відштовхувальну атмосферу.Звичайно ж вітрини мають право на існування і в окремих випадках їх справді неможливо нічим іншим замінити. Проте, щоразу, коли така можливість трапляється, слід би від них відмовлятися на користь відвідувача. Певна річ, це не означає беззахисного експонування музеалій. Це означає лише те, що у більшості випадків вітрина як самостійне умеблювання переймає основну візуальну роль в оформленні, відволікаючи увагу від експозитів, замість існувати задля експозитів. Оскільки вітрини, окрім усього, ще й розглядають як практичні й багатофункціональні меблі, то вони й виконують типову функцію усіх рухомих багатофункціональних предметів, а саме: насправді жодної. Через своє загальне поширення вітрини є об’єктом численних публікацій, основний зміст яких докладне роз’яснення, якими вітрини не повинні бути .

Вітрини – це насамперед окремі мікрокліматичні одиниці, які захищають ті музейні предмети, які потребують захисту від: пилюки, комах, кліматичних впливів, доторків, механічних пошкоджень і крадіжки. А ще вони можуть функціювати як елемент дизайну, який заповнює прогалину в масштабі між якимсь дуже невеликим музейним предметом, людиною і високим приміщенням.

Зрештою їх облаштування вимагає особливої дбайливости, адже в них представлено естетичний мікрокосмос, де помітною стає кожна найменша помилка. Цвяхи, шпильки, скріпки і мертві комахи набувають в тісному світі вітрини відносно високого значення. Специфічна захисна властивість вітрин – носій конотації з особливою вартістю. Вже керуючись цією однією причиною їх необдумане застосування, легковажне марнотратство візуального елемента з високою виражальністю. Тому не обов’язково має бути видно цілу вітрину, можна частково закрити її фраґментами стіни.

Щоб виконувати свої функції вітрини мають: бути горизонтальними і абсолютно стабільними: вони не можуть хитатися або вібрувати, бути глухими і мати тісно підігнані скляні поверхні, бути достатньо безпечними і містити необхідні, бажано приховані від стороннього ока, замки і сиґналізаційні пристрої, бути доступними і давати змогу легко і зручно поміщати і виймати музейні предмети, звісно з урахуванням усіх правил безпеки, бути сконструюваними з матеріялів, які не мають ні прямої, ні посередньої шкідливої дії на експоновані музейні предмети, забезпечувати добре освітлення, враховувати природу глядача (його фізичні властивості, рівень очей), а також – оскільки вітрини сприймають як меблі – природу експонованих музейних предметів (їх форму, матеріял, колір тощо) – і забезпечувати зручний і безперешкодний огляд музейних предметів , бути безпечними, не мати гострих кантів або небезпечних виступів, витримувати натиск занадто захоплених відвідувачів, дозволяти обслуговування (наприклад, заміну джерела світла, чищення), без загрози для їх вмісту.

Щоб у вітринах можна було добре розглядати музейні предмети, фонове світло не може бути яскравішим і не може відбиватися від скла вітрини. Однак з урахуванням внутрішнього клімату, у вітринах заборонено вмонтовувати лампи або трансформатори, які нагрівають повітря. Застосування світлопровідних кабелів зі скловолокна не допускає поширення шкідливого тепла у вітрині, така подача світла є дуже точною і дозованою.Музейні програми

Це будь-яка музейна діяльність, яка відбувається в просторі та часі й призначена для громадськости. Вони звернені щонайперше до загальної публіки, хоча також і до неформальних груп. Їхня тематика може охоплювати широкий спектр: від наукового дослідження до популярних розваг. Програми використовують,

Музейні програми складаються з трьох компонентів: іяльности, яка відбувається на місці, у музеях, історичних місцях etc., неформальної освіти з добровільною, невимушеною публікою, методу, який викликає зацікавлення, а не просто повідомляє про факти.

Інтерпретацію у рамках програм здійснюють люди, які як перекладачі доносять певний зміст до зацікавлених, але не обізнаних у цій сфері відвідувачів.

За формою пропозиції, ступенем спеціялізації, кількісним та якісним складом кола учасників як і мірою та способом, у який вони залучені до перебігу програми, можна виокремити такі типи програм: Орієнтування як загальний вступ у великих музеях та на експозиціях. Він полегшує орієнтування та вибір пропозицій. Орієнтування може бути запропоноване особисто або як автоматична програма: амостійна екскурсія з оптичними або акустичними допоміжними засобами, відвідини групою, вступна бесіда з подальшими індивідуальними відвідинами презентованої експозиції. Екскурсія із супроводом інтерактивна програма з творчим залученням публіки, індивідуальні попередньо оголошені або спонтанні бесіди з невеликими неформальними групами, попереднє інформування керівників формальних груп, які під час відвідання самі опікуються своїми групами. Сценічний виклад як доповнювальна чи роз’яснювальна складова оформлення. Демонстрування певних об’єктів, ориґінальних технологій та способів використання, а також музейних дослідних, презентаційних, консерваційних, та реставраційних методів, у міру можливостей – із залученням відвідувачів Доповідь, реферат як усне відтворення на популярному рівні певного пов’язаного із фондом змісту. Доповіді та реферати слід максимально доповнювати візуальною та/або акустичною інформацією, або ж показувати ориґінальний матеріял. Відповіді на запитання, відкрита або панельна дискусія поглиблює можливості інтенсивного опрацювання теми. Консультація та довідка може відбуватись у формі питань щодо окремих сфер діяльности відкрито або як індивідуальна бесіда. Семінари, курси, навчальні програмиознайомлюють зголошених учасників у формі інтенсивного систематичного навчання та опрацювання певної теми, щоб здобути спеціяльні знання та/або навички. Вирішальним у цьому є активна участь учасників та можливість контролю успішности. Семінари тривають зазвичай цілісну одиницю часу, курси та навчальні пограми складаються з кількох розділених у часі етапів. Робоча та навчальна групи, клуб це формальні властиві музею групи, які реґулярно зустрічаються під керівництвом працівників музею, щоб спільно опрацьовувати певні теми Зовнішня програма приносить музей до публіки (міських районів, шкіл, підприємств, спілок тощо) або проводить для зголошених учасників заплановані походи та поїздки для зовнішньої роботи (екскурсії, екскурсійні поїздки, спостереження, поповнення фондів, дослідження, збирання даних тощо). Супровідна програма доповнює комунікаційну діяльність тематично близькими мистецькими та урочистими заходами (концертами, театральними виставами, лекціями, забавами, святкуваннями тощо). Вона, зрозуміло, не є специфічно музейною та має лише поглиблювати вкорінення музею у культурне та суспільне життя. Водночас так музей здобуває нові верстви відвідувачів. Найвища якість тут також є основною заповіддю.Деякі типи програм можна також між собою комбінувати. Позаяк вони не прив’язані до певного місця, їх можна також мобільно проводити у інших місцях.