Музейні публікації

Охоплюють усі письмові та ілюстративні висловлювання, звернені до громадськости. Сюди належить також загальна інформація.Щоправда немає заміни безпосередній зустрічі з автентичним тривимірним об’єктом, але зміст музею можна поширювати і за його стінами та доходити до набагато ширшої публіки, ніж його відвідувачі. Окрім цього бездоганна комунікація фонду зібрання вимагає опублікування його абстрактного інформаційного змісту. Це завдання музейні презентації та програми не можуть виконати сповна, бо доступні лише у певному місці та у певний час і за своєю природою потребують музейних відвідувачів.На основі музеальної видавничої діяльности відбувається публікація музеалій. Странскі вперше вказав на те, що музейні фонди – не просто скупчення джерел, а система. Тому наукова публікація і не може відбуватися як публікація джерел, а має натомість віддзеркалювати їх музеологічну системність. Така діяльність спрямована не до широкої громадськости, а до строго окресленого фахового світу. Вона служить для національних та міжнародних дискусій з питань профільних дисциплін та музеології і як внесок у пошук знань є тому такою ж необхідною для фондової роботи як і селекція та тезаврування. На це підґрунтя опираються усі науково-популярні публікації, звернені безпосередньо до усієї громадськости чи окремих груп неспеціялістів. Каталоги збірок та експозицій, музейні путівники, покажчики праць, покажчики видів, посібники, монографії, часописи, річники, репортажі, повідомлення, світлини, аудіо- та відеозаписи як і ефемери передають суспільству зміст фондів та пов’язане з ними знання. Вони уможливлюють вступне або поглиблене використання фондів без відвідин музею.

Музейна робота з громадськістю

Хоча й не специфічно музейними, втім якнайбільшої ваги для музейної комунікації та забезпечення зворотного зв’язку із суспільством є заходи вторинної комунікації. Під цим слід розуміти усі прямі та непрямі заходи роботи з громадськістю. Окрім таких загальноінформативних публікацій у формі календарів заходів, летючок, буклетів, плакатів та інформаційних стендів, річні звіти, популярні часописи, листівки, діяпозитиви, репродукції, платівки, компакт-диски, комп’ютерні дискети, відео- та аудіокасети також не збільшують доходів, але їх треба неодмінно розуміти як розширення послуг.Окрім цього музей треба якомого ширше предстадставляти в інтерв’ю, репортажах, циклах статей та передач у пресі та на радіо. Ще однією можливістю вторинної комунікації є загальнодоступні, пов’язані також із музейними об’єктами або субститутами, відео- та кінопрограми, інтерактивні комп’ютерні програми у громадських місцях (залізничних двірцях, летовищах, торговельних центрах тощо). Важлива форма громадських зв’язків та музеальних послуг ввідбувається через членські організації – клуби, товариські гуртки, круглі столи та інші подібні товариські зібрання. Їхні офіційні або неофіційні члени користуються можливістю отримувати в музеї будь-яку інформацію, безкоштовні послуги, а також мають нагоду здобути заслуги перед загалом.

Завдяки їм музей отримує всіляку матеріяльну, практичну та ідейну допомогу. Взаємини між представниками цих організацій та представниками музею обов’язково мають опиратись на особисті контакти на основі взаємоповаги та спільних інтересів.