34. Проектний менеджмент в музеї. Проєктний менеджмент

Типовим інструментом матричної організації є проєктний менеджмент. Проєкт – це запланований захід, який, згідно з визначенням, організовують, яким керують і управляють. Проєктний менеджмент реалізують в проєктних групах, сформованих так, щоб за певний строк вирішити конкретні завдання. При чому особи, які найкраще надаються до вирішення якоїсь проблеми, якийсь час співпрацюють без огляду на свій статус. Матрична організація взагалі може бути дієвою лише тоді, якщо до праці залучені кваліфіковані менеджери проєкту з чітко окресленою відповідальністю і компетенціями. Вони змушені ділити авторитет з лінійними менеджерами. Зазвичай менеджери проєкту відповідають за планування і контроль діяльности в межах проєкту, а лінійні менеджери – за реалізацію проєкту. Вирішальним моментом є неможливість активної персональної участи менеджера проєкту в проєкті. Його зусилля мають спрямовуватися на дотримання передбачених рамкових умов і досягнення накресленої мети настільки якісно, наскільки це встановлено установою. До його істотних завдань належить, окрім планувати, мобілізвати, розподіляти, керувати, підбивати підсумки і складати протоколи, також розвивати колективний дух роботи в групах і застосувати механізми розв’язання конфліктів. Все це неможливе або ледве чи можливе в традиційній ієрархічній організації більшости музеїв. Тому то всі члени робочої групи з початку роботи в одному проєкті повинні підпорядкуватися безпосередньо керівникові проєкту. А керівник проєкту повинен мати повноваження пропонувати лінійному керівництву усувати з проєктної групи тих працівників, якщо їх продуктивність не відповідає передбаченим професійним або кооперативним показникам .Очікувати від проєктної групи помітного успіху можна лише тоді, коли працівники цієї групи не зобов’язані виконувати на час своєї роботи в групі ще й звичайних лінійних завдань. Робочі групи проєкту, в яких працюють досвідчені і навчені працівники, можуть, відповідно до поставлених завдань, працювати і при ротації керівництва групи (ієрархія повноважень).На питання про загально прийнятний оптимальний розмір групи поки що важко відповісти однозначно. Спонтанні групи не є великими і складаються з трьох – максимально дев’ятьох працівників, оптимально – п’ять. Найкраще, якщо в проєктній групі працює п’ять – щонайбільше сім осіб. Вирішальними для підбору працівників однієї групи є потрібна відповідна професійна компетентність, досвід проєктної роботи і, що особливо вирішальне, здатність до співпраці й психологічна сумісність з іншими членами групи.Успіх проєктного менеджменту залежить від того, чи вдасться спрямувати на даний проєкт безліч окремих дій. Тому проєктний менеджмент вимагає високої здатности до координації. При цьому слід добиватися гнучкости дій, коли замість застиглих функціональних ієрархій використовують необхідну для кожного конкретного робочого процесу і визнану усіма ієрархію компетенцій.В тих випадках, коли грунтовна зміна наявної організаційної структури можлива не відразу ж або й непотрібна, істотного покращення можна добитися заходами підвищення гнучкости флексібілізації : підвищення гнучкости на рівні посадових одиниць зміна робочих місць, розширення робочих місць, удосконалення робочих місць, утворення (частково) автономних робочих груп, підвищення гнучкости структури посадових одиниць стрункі, безпосередньо підпорядковані організаційні структури і плоскі організаційні піраміди, концентрація керівних дій на суттєвих моментах, більше пристосування структур до успішних особистостей, окрім цього – модифікації у розподілі керівних позицій без внесення змін в саму організацію, більша публічність організації, достатньо децентралізовані організаційні одиниці, підвищення гнучкости мультиперсональними організаційними формами колегії (комісії, конференції, комітети) складаються з декількох працівників, засідають у визначені часові проміжки і мають виразні координаційні завдання. Вони можуть лише тоді бути успішними, коли поставлені перед ними завдання мають сенс, їх склад і методи роботи відповідні, а ще ґарантується втілення результатів їх роботи.

Важливими засадами для стосунків з установами і в межах установ такі: знання тонкощів організаційної структури, врахування основоположних принципів, повага до інших, не лише як до професіоналів, але насамперед як до людей, намагання співпрацювати, керуючись взаємодопомогою, взаєморозумінням і толерантністю

Це допомагає не лише зберегти якість роботи певної установи, але й одночасно становить солідну базу для необхідних змін. При цьому не можна забувати, що, хоча організації винаходить і конструює ліва півкуля мозку, проте переживає і розвиває переважно права півкуля. Адже організації складаються з людей, їх уявлень і прагнень, їх світлих і темних сторін, їх сподівань і проблем.Внутрішні процеси музею регулюються вербалізованими допоміжними організаційними засобами, які, залежно від рівня і змісту, називаються положеннями, інструкціями або розпорядженнями. Їх видає носій права або керівництво музею. До них можуть додаватися ще окремі приписи і правила звичаєвого права.Оскільки музейні фони – необхідна передумова будь-якого музею, в кожній музейній інструкції містяться чотири основні ведення фондової роботи – збирання, збереження, дослідження і популяризація.

Складання інструкцій належить до найбільш делікатних завдань, тому що вони закріплюють норми, обов’язкові для прийдешніх поколінь. Згідно з Бером, їх формулювання здійснюється протягом п’ятиступеневого процесу: визначення груп-учасниць, брейнстормінг , встановлення черговости за терміновістю, категоризація, перенесення у плани дій

Окремі цілі (завдання) музейної діяльности належать до різних типів: популяризаційні цілі охоплюють усі завдання освіти і представлення в експозиціях, програмах і публікаціях, громадські цілі стосуються тих вищих намірів, які можуть служити позитивному впливові на суспільство, професійні цілі мають відношення до комплектування, збереження і дослідження фондів, професійні цілі за своїм змістом скеровані на сприяння музейній професії, включно з мережевим зв’язком з іншими музеями, об’єднаннями і наукою, екологічні цілі враховують стосунки музею до його локального соціального контексту, організаційно-адміністративні цілі стосуються внутрішніх справ музею фінансові цілі визначають основи бюджетного утримання музею, цілі роботи з громадськістю описують основоположну політику музею стосовно громадськости, лоґістичні цілі визначають ефективне використання всієї нерухомости і оснащення музею

35.Організаційно-правові форми музею. Правове регулювання музейної діяльності.Музейний менеджмент вимагає зважати на цілий ряд законів, постанов і приписів, які стосуються насамперед питань охорони природи і культурних надбань – екологічного законодавства, законів про охорону пам’яток, про заборону вивозу, про планування розвитку території, будівельнихі норм, законів збереження ландшафту і місцевости, законів збереження старої частини міста, а ще приписів і договірних зобов’язань у різних галузях, а також особливо важливої для музеїв сфери авторського права.Не кожне правове джерело є правовим власне у цьому значенні: існує цілий ряд добровільних норм, дотримання яких залежить не від авторитету закону, а від узгодженого акцептування (Palmer 1989). Сюди належать численні кодекси етики і поведінки для музейної професії і її окремих відгалужень. Основні міжнародні конвенції мають характер генеральних інструкцій, серед яких для музейної діяльности особливо важливі такі: Конвеція захисту культурного надбання під час військових конфліктів, (Гаага, 14 травня 1954),Recommendation concerning the most effective means of rendering museums accessible to everyone (Париж, 14 грудня 1960),Міжнародна хартія про консервацію і реставрацію пам’яток і ансамблів, (Венеція, 1964), Європейська угода про захист археологічної спадщини, (Лондон, 6 травня 1969, переглянуто у Валетті, 16 січня 1992), Convention on the means of prohibiting and preventing the illicit import, export and transfer of ownership of cultural property (Париж, 14 листопада 1970), Конвенція про захист світової і національної культурної спадщини, (Париж, 16 листопада 1972), так звана Вашинґтонська домовленість про захист видів, яка стосується міжнародної торгівлі загроженими видами, дикими тваринами і рослинами (Вашинґтон, D.C., 3 березня 1973), European Convention on offences relating to cultural property (Дельфи, 23 червня 1985),Convention for the protection of the architecctural heritage of Europe (Ґранада, 3 жовтня 1985).

Авторське правобазується на теорії “інтелектуальної власности”. Воно закріплює розумову працю за власником як правове майно, враховуючи таким чином насамперед матеріяльні інтереси автора твору. Автором твору є, згідно з параграфом 1 статті 1 австрійського Закону про авторське право, особа, яка цей твір створила. Відповідно до прийнятої сьогодні думки авторське право не є ані чистим правом особи ані чистим майновим правом. З окремого авторського права витікають особисто-правові і майново-правові повноваження.Щоб вислід людського творіння можна було кваліфікувати твором у розумінні авторського права, він повинен бути своєрідним витвором духу, а, крім цього, має належати до літератури, музики, образотворчих мистецтв або кіномистецтва.Музеї нерідко конфронтують з правами на використання, серед яких такі:право на перше подання змісту, право на опрацювання і переклад, право на копіювання, право на розповсюдження, право на трансляцію,право на постановку Захист інтелектуальних інтересів щодо твору (“особисте право автора”) охоплює: право на публікацію, захист авторства, означення авторства, захист твору. Хоча в сфері захисту авторських прав існує багато міжнародних договорів, як наприклад, “Переглянена Бернська домовленість про захист творів літератури і мистецтва від 1886 року”, яку востаннє переглядали в 1971 році, а також “Всесвітній договір про авторське право від 1952 року”, переглянений востаннє в 1971 році. Все ж в кожному окремому випадку завжди слід дотримуватися діючих в кожній країні зокрема правових джерел. Для Австрії це “Федеральний закон про авторське право щодо творів літератури і мистецтва та суміжні права (закон про авторське право) від 1936 року” (істотно змінений в 1953, 1972 і 1980 роках), “Федеральний закон про спроби використання прав на відтворення, постановку і трансляцію мовних і музичних творів від 1936 року” (змінений в 1980 році). Для літературних, музичних і художніх творів авторське право в Австрії припиняє дію через 70 років після смерти автора або ж останнього зі співвласників авторського права. Авторське право захищає мистецькі твори від незаконних публікацій. Поняття мистецького твору охоплює практично усі візуальні твори – від малярства і фотографії до карикатури, дизайну й кінопродукції. Авторське право визначає, що перед використанням твору в митця просять дозволу на використання і оплачують цей дозвіл. Винятки існують лише в дуже невеликій сфері, наприклад, у випадку ілюстративного матеріялу в газетах і каталогах чи “неістотного додатку”. Однак в усіх випадках автор повинен вказуватися.Важливо розрізняти авторське права і право на репродукування. Музеї не можуть претендувати на володіння авторським правом на якийсь із творів своєї колекції, хіба що сам митець або ж його правові спадкоємці законним шляхом передали музеєві авторське право на конкретний мистецький твір. Проте музей має право давати дозвіл на репродукування тих творів, правовим власником яких він є. За ці права на репродукування нараховується оплата.Цілком необхідно вияснити всі питання автоського права ще перед тим, як музей візьме на себе наслідки, які він, можливо, перейняти неспроможний. Тому слід було б завжди намагатися разом з придбанням сучасних творів разом з власністю на власне твір також купувати і право на його репродукування.При дозволі на репродукції необхідно пересвідчитися, щообидві сторони підписали всі договори і чітко все зрозуміли, ще перед виготовленням репродукції, ці договори зафіксовані в письмовому вигляді, ці договори сформульовані дуже чітко і визначають, з якою метою виготовляються репродукції і що всі інші права цілком виключені. Важливо, щоб авторське право на всі фотографії об’єктів збірки залишалося у власності музею.При виготовленні світлин іншими фотографами, незалежними від музею, потрібно нараховувати : оплату доступу, оплату за підготовчі роботи

Засадничо повинні діяти такі правила:Коли потрібно виготовити негатив або діапозитив, витрати за це відносять на рахунок замовника. Негатив або оригінальний діапозитив завжди залишається у власності музею.Стороннім особам в користування надають лише відбитки і ніколи негативи чи оригінальні діапозитиви.Якщо музей наймає фотографа, то авторське право на фотографії музей зберігає, а негативи, якщо можливо, фізично зберігаються в музеї.

Випозичання діапозитивів часто тягне за собою високі адміністративні витрати, а за деяких обставин і технічні проблеми. Тому краще продавати діапозитиви, нараховуючи окремо оплату за репродукування.З огляду на потреби контролю продаж реплік повинен відбуватися лише в самому музеї або ж у музеї з подібними колекціями.У випадку кіно- і телезйомок в музеї в договірному порядку потрібно зазначити: оплату і термін оплати, права, які отримує фірма, в якій сфері і на який період, повтори або трансатлантичний продаж , чи програма належить екслюзивно авторові й на який період часу, чи автор надає в розпорядження музею копію і з якими обмеженнями, які є згадки про музей і в якій формі, які обладнання надає музей, які обмеження приписує музей, хто і які кошти зобов’язаний оплатити, яке страхування необхідне, пункт, який дає музеєві можливість розірвати домовленість при порушенні умов.

Окрім вияснення авторських прав і оплати авторського права, необхідно враховувати і договірно закріплювати такі лоґістичні передумови: внесення до музею оснащення, години роботи музею, закриття частини музею, енергопостачання, кількість освітлення, віддаленість від музейних предметів у вітринах або фондах , призначення персоналу, підготування фонового матеріялу, захисних екранів, підготування наукових передумов для виготовлення сценарію.