Теория организации / Tom_1

Загальний менеджмент

посилюються. Щоб ці відносини були ефективними, необхідно мати позитивну історію виробництва й реалізації товарів і послуг, а також вміння представити свою організацію як надійну у партнерстві і відкриту, тобто таку, що виражена формулою «без пабліситі немає проспериті» (без відкритості, публічності, реклами немає процвітання). Якщо на початку ХХ століття, коли управління виокремлювалося у спеціальну науку, рекламувався передусім товар, то сьогодні господарські організації рекламують свій стиль роботи, форми та методи організації і управління.

Менеджер – це не та професія, якій можна навчитися раз і назавжди, де вистачить тільки управлінського таланту. Щоправда, історія знає чимало випадків, коли людина через особливі особисті якості – проникливість, реалізм, надприродне чуття, маніпулювання людьми – досягала більшого в управлінні, ніж високочолі вчені, експерти. До речі, це стосується не тільки менеджерів у виробництві, але й політичного, державного управління. Але, як аргументовано зауважив професор Л.І. Євенко у вступній статті до найпопулярнішого в Україні підручника з менеджменту, «поєднання таланту й наукового знання в цій галузі дасть синергетичний ефект, додасть здатність досягати бажаних результатів на практиці» [6, с. 11].

Як самостійний науковий напрямок менеджмент потребує знань

збагатьох наук: «Це ... міждисциплінарна галузь, яку правильніше назвати «управлінська думка, що поєднує в собі науку, досвід, ноу-

хау, примножені управлінським мистецтвом» [там же, с. 11] (виді-

лено мною – А.П.). Таке поєднання дозволяє не тільки засвоювати нове, але й адаптувати його до конкретних умов своєї країни і особливостей менталітету громадян.

Тисячі керівників успішно управляли підприємствами в різні періоди розвитку нашої країни і робили це без спеціальної підготовки

зменеджменту. Але вони діяли в рамках установок, визначених єдиним планувальним центром країни, і цілеспрямованої єдиної ідеології. Вони були успішними в умовах обмеженої свободи вибору варіантів управління. Як добре відомо старшому поколінню, домінувало гасло: «Наші цілі ясні, завдання визначені. За роботу, товариші!».

Звільнення від обмежень централізму підприємств, їхній вихід у вільний простір ринкової конкуренції об’єктивно вимагали вивчення не тільки правил поведінки на ринку і орієнтації на його запити, але й законів економіки і правил поведінки у відносинах з партнерами. Орієнтації лише на особисті здібності керувати виявилося недо-

11

Глава 1. Сутність, методологічні основи і роль менеджменту

статньо. Менеджмент у перші два десятиліття становлення і зміцнення суверенітету країни, ринкових перетворень в економіці став однією з найбільш затребуваних галузей знання та оволодіння практичними можливостями поведінки в умовах ринкового самоврядування в економіці.

Зростання ролі менеджменту також зумовлене соціальнополітичними та виробничо-технічними факторами.

Упершому випадку це обумовлено сучасними можливостями соціальної спрямованості економічних процесів, подоланням со- ціально-економічних розломів, які стали наслідком радикальності ринкових трансформацій.

Удругому – йдеться про науково-технічний прогрес і розвиток інформаційних технологій, що робить світ, у тому числі й економіку, відкритим, дозволяє обґрунтовано доповнювати стратегічний і оперативний менеджмент менеджментом, який випереджає наслідки негативної ринкової кон’юнктури або мінімізує їх.

1.4.Науково-технічний прогрес і його вплив на менеджмент

Сучасний науково-технічний прогрес принципово відрізняється від того, що відбувалося до появи комп’ютерів і сучасних інформаційних систем, технологій. Якщо раніше технічний прогрес був спрямований на збільшення фізичних можливостей людини, то сучасні комп’ютеризація та інформатизація примножують його інтелектуальні можливості, характеризуються доступністю і свободою вибору інформації. Кібернетика, методи системного аналізу, економікоматематичного моделювання, прогнозування стали доступні менеджменту і сприяли осучасненню систем управління. Наука серйозно збагатила методи управління, формуючи методологію, яка поєднує в собі логічну послідовність аналізу реальних умов, прогнозування майбутнього, системного підходу та аналізу. Принцип взаємозв’язку став методологічною основою науки й практики сучасного менеджменту.

Науково-технічна революція розширила і посилила вимоги до управління. Водночас вона збагатила його новими інформаційними та комунікаційними можливостями. Щоправда, одних економічних знань у менеджменті недостатньо, необхідні відповідні уявлення про технічну базу виробництва товарів і послуг, безпеку, особливості управління в конкретній галузі діяльності, а також знання з соціології, психології, етики.

12

Загальний менеджмент

Загальні вимоги до менеджменту відображують той факт, що комп’ютеризація та інформатизація суттєво допомагають керівникам приймати обґрунтовані рішення, але технічні засоби не можуть брати на себе відповідальність, це робить людина. І для цього сучасний керівник оснащений всім необхідним: персональним комп’ютером, сучасними програмними продуктами, засобами мережі Internet, електронною поштою, системами бази даних і т.ін. Все це розширює управлінські можливості, сприяє підвищенню якості рішень, забезпечує їхню оперативність і функціональну цілеспрямованість. Зрозмуло, що наділення управлінських кадрів і громадян країни сучасними інформаційними та комунікаційними можливостями не просто покращило якість прийняття рішень, але й підвищило вимоги до їхньої розробки, реалізації.

Розвитку менеджменту сприяло формування та успішна діяльність великих корпорацій. Вони стали центрами нових концепцій у науці й практиці управління. Їхня роль полягає в тому, що наукові результати є наслідком пошуків і винаходів, у тому числі і справжніх відкриттів у практиці успішного господарювання цих компаній, подолання кризових явищ. Великі корпорації не тільки розвивають науку і вдосконалюють практику менеджменту, але водночас виховують високопрофесійних фахівців з управління. Стали справжніми центрами науково-управлінського розвитку своїх країн і серйозно впливають на економіку світу.

Безумовно, науково-технічний прогрес і його досягнення розширили можливості менеджменту. Але водночас вони висвітили проблеми, які з’явилися ще в роки індустріалізації, і обмежували фі- нансово-економічну спрямованість менеджменту. По-перше, це екологічні проблеми. Рівновага між технічними можливостями використання природи і здатності природи до регенерації порушена. Науко- во-технічний прогрес має відновити її, і не в останню чергу за допомогою менеджменту й державного примусу щодо утримання природної рівноваги між інтересами людини і можливостями природи. Тим паче, що, по-друге, науково-технічний прогрес надає такі можливості.

Людина, фізичні та розумові можливості якої багаторазово підсилені науково-технічним прогресом, відповідальна за свою долю, долю своєї сім’ї, трудового колективу, території проживання, країни і

13

Глава 1. Сутність, методологічні основи і роль менеджменту

світу в цілому. І це формує принципово нові об’єктивно необхідні вимоги до управління взагалі й менеджменту зокрема.

Курс нашої країни на радикальні економічні реформи, орієнтація на інтенсивні фактори і методи розвитку, які передбачають інноваційний зміст інвестиційних проектів, необхідність підвищення економічної ефективності й водночас соціальної результативності економіки спрямовують науку і практику на пошук нових форм і методів менеджменту. Згідно з цим положення оновлюються стратегія й тактика менеджменту, які взяли курс на постійне оновлення номенклатури й асортименту продукції, а також технічної бази виробництва, підвищення ефективності та якості продукції, зростання продуктивності праці, скорочення всіх видів витрат на одиницю результату.

Основні поняття

Менеджмент; економічна природа менеджменту; менеджмент як організація перетворення ресурсів у суспільно корисні результати; синергія; ефективність як критерій оцінки менеджменту; функції менеджменту; методологія менеджменту; системність; методи менеджменту; конкуренція; партнерство; менеджер-професіонал; менеджерособистість; взаємозв’язок людини і результатів науково-технічного прогресу в менеджменті

Контрольні питання

1.Що таке менеджмент? Для чого він потрібен?

2.Розкрийте економічну природу менеджменту та необхідність поєднання в ньому науки і практики.

3.Які вимоги висуваються до науки менеджменту? Де і ким вони визначені?

4.Покажіть загальні і відмінні риси між конкуренцією й партнерством.

5.У чому складність методології менеджменту як суспільної науки? Розкрийте значення історичного досвіду і практики країн та компаній, які успішно розвиваються.

14

Загальний менеджмент

6.Які особливості об’єкта менеджменту обумовлюють системність у його вивченні і виконанні?

7.Назвіть методи реалізації менеджменту і розкрийте сутність кожного з них.

8.Які професійні вимоги висуваються до менеджера? Поясніть значення фахової освіти.

9.З чим пов’язано зростання ролі менеджменту?

10.Менеджмент, професіоналізм, особистість. Покажіть взаємозв’язок і взаємозумовленість цих понять..

Література

1.Друкер П. Задачи менеджмента в ХХI веке: учебное пособие / П. Друкер; пер. с англ. – М.: Вильямс, 2001. – 272 с.

2.Якокка Л. Карьера менеджера / Л. Якокка; под ред. С.Ю. Медведева. – М.: Прогресс, 1991. – 394 с.

3.Каплан Р.С. Сбалансированная система показателей. От стратегии к действию / Р.С. Каплан, Д.П. Нортон; пер. с англ. – 2-е изд, испр. и доп. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2005. – 320 с.

4.Каплан Р.С. Организация, ориентированная на стратегию. Как

вновой бизнес-среде преуспевают организации, применяющие сбалансированную систему показателей / Р.С. Каплан, Д.П. Нортон; пер. с англ. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2004. – 416 с.

5.Портер М.Э. Конкуренция / М.Э. Портер; пер. с англ. – М.:

Вильямс, 2005. – 608 с.

6.Евенко Л.И. Уроки американского менеджмента / Л.И. Евен-

ко. – М.: Дело, 1992. – 702 с.

7.Дракер П.Ф. США. Роль управления в новом мире // Современные тенденции в управлении в капиталистических странах / П.Ф. Дракер; пер. с англ.; под ред. Г.Х. Попова. – М.: Прогресс, 1972. –

С. 277-288.

15

Глава 2. Філософія менеджменту

Глава 2 ФІЛОСОФІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

План

2.1.Онтологічна сутність менеджменту.

2.2.Роль потреб та інтересів у формуванні мотивів і цілей управлінської діяльності.

2.3.Принципи і закони управлінської діяльності.

2.4.Проблема волі й влади в управлінській діяльності.

2.5.Духовна культура і філософія успіху сучасного менеджера.

2.1. Онтологічна сутність менеджменту

Онтологічна сутність менеджменту полягає в тому, що управлiння та його іманентний атрибут – самоуправління – є невід’ємною потребою як суспiльства в цiлому, так i окремих частин. Його дія на суспільство є свідомим, систематичним і організованим процесом, який упорядковує і вдосконалює структуру соціуму в міру досягнення визначеної мети.

За дослідженнями Г. Атаманчука, управління як соціально-

філософська категорія має такі аспекти:

інтелектуальний, що спирається на поєднання «наука + досвід + мистецтво (талант)» і відтворює його;

владно-вольовий, який має організуючо-регулюючий механізм упорядкування та розвитку суспільних відносин, видів діяльності, виконання соціальних ролей;

соціальний, пов’язаний з потребами та інтересами людей, їх колективів, суспільства в цілому. Це об’єктивний зв’язок, який суб’єктивно може ігноруватися (маючи негативні наслідки).

Таким чином, управління є продуктом різних процесів:

управління як продукт свідомості виявляється у можливос-

тях людини передбачати, прогнозувати, програмувати, проектувати, планувати;

управління як продукт волі полягає у відсутності неволі,

примусу, у творчій діяльності розуму (концепція «свободи волі» І. Канта, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, П. Лаврова, М. Михайловського та ін.);

16

Загальний менеджмент

управління як продукт взаємодії регулює функціонування будь-яких механізмів і систем;

управління як продукт влади полягає в ієрархічній побудові світу, добровільному чи примусовому визнанні верховенства волі інших.

Управління в житті людини і суспільства реалізується тоді, коли

вбудь-яких взаємодіях, відносинах, процесах присутні інтерес і знання, цілі і воля, енергія і діяльність людини. Таким чином, джерелом

іфакторами управління є свідомість + воля + соціальність (взаємодія) + влада.

Філософія менеджменту дає можливість пізнати процес управління як взаємодію між суб’єктом і об’єктом управління за допомогою розуму, почуття, інтуїції. Знання про управлінський процес, а також його сприйняття, отримане суб’єктом за допомогою почуттів (задоволення – незадоволення, радість – смуток, втома – натхнення і т.ін.), містять образи і уявлення, що формують початковий рівень пізнавального управлінського процесу. У площині раціонального пізнання ми маємо справу з теоретичним мисленням, абстракціями, де формуються понятійний апарат, принципи, теоретичні моделі і концепції, які розглядають в історичній і логічній динаміці розвиток знань про управління. В діяльності менеджера раціональне і чуттєве пізнання, взаємодіючи, доповнюють одне одного.

Процес управління визначається специфікою суб’єкта управління, який має інтелект, досвід, цінності, потреби.

Управлінський вплив з боку суб’єкта управління може мати і творчий, і руйнівний характер. Це визначається кількісною та якісною збалансованістю об’єкта управління. Вплив суб’єкта на об’єкт може виявлятися як результат розвитку всієї системи управління, як вияв певного елементу, вирішального в конкретній ситуації, або як необхідність зміни стабільної структури, чий позитивний потенціал досягає критичної межі і може привести до негативних наслідків. Отже, без знання суб’єктом управління умов iснування, властивостей, тенденцiй, характеру руху керованого ним об’єкта неможливо здійснювати відповідну управлінську діяльність.

Основними характеристиками суб’єкта управління є:

розвиненість – рівень освіти, професійної підготовки, навичок, умінь, демографічні ознаки, стан здоров’я, сімейний стан, культура, моральність тощо;

17

Глава 2. Філософія менеджменту

організованість за рахунок внутрішніх сил під впливом релігії, моралі, правосвідомості, традицій, звичаїв, менталітету;

зміст інтересів та цілей, які має суб’єкт управління, або які у нього переважають;

ставлення до соціальних норм, які спрямовуються на збе-

реження соціуму і людини в ньому;

зв’язок мотивів і стимулів поведінки у колективному і при-

ватному житті.

2.2. Роль потреб та інтересів у формуванні мотивів і цілей управлінської діяльності

Основні мотиви управлінської діяльності залежать від рівня індивідуальних та суспільних потреб й інтересів, а їх задоволення визначає спрямованість управлінських дій та вибір відповідних технологій.

За Г. Атаманчуком, механізм формування і реалізації управлін-

ня можна представити у виді схеми: потреби – інтереси – цілі – рі-

шення – дії – результат.

Серед дослідників, які вивчали проблему потреб та інтересів, звернемося перш за все до французького філософа XVIII ст. К. Гельвеція. На його думку, первинні вітальні потреби, що закладені в кожній людині на рівні інстинктів та виступають її захисними рефлексами, у процесі життя збагачуються, розвиваються, змінюються, накопичуючи в собі багатий життєвий досвід, що дає можливість людині, керуючи своїми потребами, пристосовуватися до мінливого соціального світу. Їх різноманітність стає основою суперечності щодо того, що кожен з них виділяє для себе домінантні і другорядні, залежно від тієї значущості, яку він надає конкретній потребі.

Цілеспрямованість людини на задоволення своїх потреб завжди пов’язується з проблемою вибору, яке залежить у певному відношенні і від вольових якостей людини. На думку авторів концепції со-

ціального обміну (А. Блау, Дж. Хоманс, Р.М. Емерсон та ін.), спе-

цифіка соціальної взаємодії проявляється в тому, що люди не завжди спрямовують свої дії на максимальне задоволення потреб, значною мірою на них впливають ціннісно-нормативні механізми, розподіл влади, соціальні інститути тощо. Таким чином, наявність потреб визначає спосіб існування людини, а характер їх задоволення залежить від розвитку особистості і задоволення потреб, їх досягнення по-

18

Загальний менеджмент

різному реалізується людьми, і є процесом керованим та самокерованим. Як зазначав К. Гельвецій, потреба стає основою діяльності й щастя людей.

Беручи до уваги, що сутність потреб по-різному трактується у філософській літературі, виникає питання, яким чином управління поєднується з проблемою задоволення людських потреб?

Перш за все необхідно зазначити, що потреби реалізуються че-

рез вольові якості особистості, є багатоаспектними і можуть розг-

лядатися, по-перше, і як прагнення людини до забезпечення певних природних та соціальних факторів для створення умов нормальної життєдіяльності, і як подолання суперечності між дійсним станом суб’єкта і тим, до якого він прагне. По-друге, потреби постійно змінюються і розвиваються у конкретному потенціальному відношенні з окремим об’єктом, тобто мають реактивний і динамічний характер, і завжди пов’язані з волею, прагненням людини до влади як у фізіологічному, матеріальному, так і в психологічному, духовнокультурному відношенні. По-третє, поділ потреб на вітальні і соці- ально-культурні є досить умовним і відносним, насправді ці два види потреб тісно пов’язані між собою, переходять один в одний і проявляються як на інстинктивному, так і на свідомому рівні, тобто фізіологічні інстинктивні потреби людей набувають благородного забарвлення.

Перед управлінням постає проблема виявлення сутності цих потреб і способів їх задоволення таким чином, щоб протидіяти низьким, нерозвиненим або нездоровим потребам людей, долати суперечності між індивідуальними та суспільними потребами. Це дасть змогу забезпечити опосередковані зв’язки індивіда як з суспільством в цілому, так і з окремими його сферами й інститутами.

Для менеджера важливо завжди пам’ятати, що люди задовольняють свої потреби не лише на роботі, але й за межами організації, тому менеджеру необхідно добре знати своїх підлеглих, їх схильності, щоб впливати на поведінку. Але індивідуальні потреби мають різну цінність. Для людей на одному рівні ієрархії мотиваційні фактори можуть бути різними, тому задоволення потреби не завжди означає автоматичне покращення праці чи поведінки.

Потреби нерозривно пов’язані з інтересами. Якщо перші можна розглядати як зміст, то другі виступають як форма буття потреби, спосіб її існування. Разом з тим інтерес має і свої специфічні особливості. Інтерес, виступаючи як реальна причина соціальних дій, може

19

Глава 2. Філософія менеджменту

мати інтуїтивний, свідомий і змішаний характер, може розглядатися не як фактичне, а як процесуальне явище. Різноманітність людських інтересів обумовлює той факт, що інтереси вмотивовуються об’єктивними природними і соціальними закономірностями, носять суб’єктивний, відносний і співвідносний характер. Саме в різних інтересах, в їх реалізації найбільш проявляється управлінськорегулююча функція як суб’єкта, так і об’єкта управління.

Інтерес, за словами К. Гельвеція, може породжувати як порок, так і доброчесність, він спрямовує дії людини у корисному чи шкідливому напрямку, визначає гідні або негідні засоби для реалізації, тому в менеджменті від кожного управлінця бажаним є розуміння того, що мати особисте щастя за рахунок щастя інших або керувати, підтримуючи злочини і порок, неможливо.

Рівні дії сучасного управління

Виходячи з того, що в основу змісту управлінської діяльності покладено не лише об’єктивні фактори, але й ідеальні знання людини (природно-наукові, технологічні, організаційні, гуманітарні, соціальні) та суспільні ідеали, соціальні теорії, моделі, програми, принципи і норми людського співіснування, виділяють три рівні управлінської діяльності:

1)технологічний, який включає в себе знання, досвід і працю, природні, наукові, інформаційні, технологічні якості матеріального і духовного виробництва, які визначають можливість і вміння управлінця отримати бажаний результат, який ще до самого процесу праці існував у його свідомості у виді ідеальної моделі. Тобто на цьому рівні менеджер має конкретні професійні знання про об’єкт управління, його природу і закони функціонування;

2)прагматичний, який визначає ступінь корисності для людини конкретного продукту, задоволення ним потреби та інтересів людини і суспільства, спрямування його на розвиток прогресу, адже створені матеріальні та духовні продукти мають бути бажаними у суспільстві й для людини. На цьому рівні управління здійснюється ніби перша прагматична орієнтація продуктів матеріального і духовного виробництва на людину, суспільство, їх суб’єктивація та присвоєння за критеріями корисності для задоволення матеріальних та духовних потреб;

20