Теория организации / Tom_1

Загальний менеджмент

функцій, виконуваних робітниками, на систему взаємовідносин, людину, яку розглядали вже не як машину, а як соціальну істоту. На відміну від Ф. Тейлора, Е. Мейо вважав, що робітник не ледачий за своєю природою. Навпаки, він стверджував, якщо створити відповідні відносини, людина буде працювати з інтересом та ентузіазмом. Е. Мейо говорив, що менеджери мають довіряти робітникам і основну увагу приділяти створенню сприятливих відносин у колективі.

Перенесення центра ваги в управлінні з задач на людину обумовило розвиток різних біхевіористичних теорій менеджменту1. Викладач Північно-західного університету, розташованого у м. Чикаго, Вальтер Скотт Ділл (1869-1955) виступав за те, щоб менеджери дивилися на робітників не лише крізь призму їх економічних, а й соціальних інтересів, з точки зору суспільного визнання їх заслуг, входження у групи тощо.

Відомий теоретик менеджменту Мері Паркер Фоллет (18681933) вважала, що для успішного управління менеджер має відмовитися від формальних відносин з робітниками, бути лідером, визнаним робітниками, а не спирається на посадову владу. Її трактування менеджменту як «мистецтва досягати результатів за допомогою дій інших» ставила на перше місце гнучкість і гармонію у відносинах менеджерів і робітників. М. Фоллет вважала, що менеджер має виходити із ситуації та управляти відповідно до того, що диктує ситуація, а не з тим, що запропоновано функцією управління.

Величезний внесок у розвиток біхевіористичного напряму зробив Абрахам Маслоу (1908-1970), який розробив теорію потреб, що знайшла широке застосування в менеджменті і набула назви «піраміда потреб». Відповідно до вчення А. Маслоу людина має складну структуру ієрархічно розташованих потреб, і управління, спрямоване на них, має вестися на основі виявлення потреб робітника і використання відповідних методів мотивування.

Конкретне протистояння наукового управління і біхевіористичної концепції у виді їх теоретичного узагальнення знайшло відбиття в теоріях «X» і «Y», розроблених Дугласом МакГрегором (1906-1964). Відповідно до них є два типи управління, що відтворюють два типи поглядів на працівників. Для організації, що

1Біхевіоризм – (від англ. bihaviour – поведінка) – один з напрямків американської психології, яка вважає, на відміну від інших теорій, предметом психології поведінку, а не свідомість чи мислення.

61

Глава 3. Генезис та еволюція менеджменту

використовує теорію «X», характерне застосування методів примусу і заохочення («батога і пряника»), нормованих процедур і правил. Друга – теорія «Y» – приділяє основну увагу створенню умов, які сприяють стимулюванню працівників, надання їм можливостей для максимального прояву ініціативи, винахідливості і самостійності при досягненні цілей організації.

Д. МакГрегор дійшов висновку про те, що управління типу «Y» набагато ефективніше, і висловив рекомендацію менеджерам, яка полягає в тому, що їхньою задачею є створення умов, за яких працівник, витрачаючи зусилля для досягнення цілей організації, одночасно щонайкраще досягає своїх особистих цілей.

3.7. Розвиток менеджменту в радянській науці управління

У 20-ті роки XX ст. розвиток вітчизняного менеджменту виокремив дві концепції: організаційно-технічні та соціальні (В.Р. Веснін).

Організаційно-технічні напрями менеджменту розкриваються в роботах О.О. Богданова (1873-1928) видатного російського економіста, філософа, натураліста. Ним була розроблена загальна наука організаційного управління, в основу якої покладені висновки про закономірності формування організованості в природі, техніці та суспільстві.

Технічна організація у зв’язку з особливостями індустріального періоду розвитку суспільства була представлена як визначальна щодо всіх інших, а коли кожен суб’єкт намагається організовувати навколишній світ для себе і по-своєму, це веде до дезорганізації, відособленості та руйнує єдність організаційних сил.

Ці висновки містили цінні ідеї для розвитку в майбутньому кібернетики та мережевих методів планування, які почали застосовуватися у другій половині XX ст. О.О. Богданов ввів у науку і обґрунтував поняття «керуюча й керовані системи», «зворотний зв’язок» та інші, без яких зараз немислимий менеджмент.

У роботах іншого представника цієї концепції, О.К. Гаста (18821941), російського економіста, соціолога, директора Центрального інституту праці в Москві з 1921-го. по 1938 р., розкриваються питання трудових рухів у виробничому процесі, методика раціонального виробничого навчання. Він також розробив теорію «вузької бази», сутність якої полягає в його вислові: «робітник, який управляє вер-

62

Загальний менеджмент

статом, є директором підприємства, яке називається верстат». Значення цього висловлювання полягає в тому, що працю будь-якого працівника можна розкласти на операції та функції, якими можна навчити і якими можна управляти. Такими вчений вважав: розраху- нок-установку-контроль-облік-аналіз-розрахунок і т. д.

О.К. Гаст вважав, що першочерговим у навчанні є не навчити управляти іншими, а навчити підкорятися самому; акцентував увагу на тому, що необхідно вести облік часу, який виховує ощадливість, дисциплінованість, здатність планувати свій день. Свої основні ідеї та погляди на трудове виховання він виклав у концентрованому виді в «Пам’ятці-правилах», що складається з 16 пунктів.

О.К. Гаст у своїх роботах навів безліч практичних пропозицій і висновків про встановлення певних стандартів для виробничих операцій, адаптації працівників до постійної зміни цих операцій, про стимулювання особистої ініціативи працівників.

Соціальну концепцію менеджменту у вітчизняній науці представляв П.М. Керженцев (1881-1940) – економіст, публіцист, державний діяч. Йому належить велика кількість наукових робіт з проблем організації праці та управління. П.М. Керженцев стверджував, що прагнення до зростання продуктивності праці на виробництві надзвичайно важливе, але необхідно домагатися і збільшення інтенсивності праці. При цьому, він підкреслював, що, з одного боку, інтенсивність праці – це важливий засіб, важіль підвищення продуктивності праці, з іншого – потрібно мати на увазі, що інтенсифікація праці не має погіршувати фізичний стан працівника.

Багато наукових робіт П.М. Керженцева присвячені науковій організації праці (НОП). У проблемах НОТ він вирізняв три взаємопов’язаних і водночас самостійних наукових напрями:

1)вивчення особистого чинника виробництва (тобто працівника

зточки зору ефективності його праці);

2)речових чинників виробництва (тобто засобів виробництва, устаткування, матеріалів і т. д.);

3)організаційних методів (управління виробництвом).

На думку П.М. Керженцева, саме третій напрямок – наукова організація управління – є головним у науковій організації праці.

До представників цієї концепції належить і Ф.Р. Дунаєвський (1887-1960) професор, засновник і директор всеукраїнського інституту праці (м. Харків). Він розробив теорію «адміністративної місткості», згідно з якою аргументувалося існування обсягу можли-

63

Глава 3. Генезис та еволюція менеджменту

востей керувати певною кількістю людей, що у сучасній науці управління називається «діапазоном контролю». Ф.Р. Дунаєвський стверджував, що керівник може безпосередньо управляти обмеженою кількістю підлеглих, причому число їх може збільшуватися залежно від збільшення досвіду, здібностей керівника та оснащення його роботи допоміжними технічними засобами. Він також, вважав, що з розвитком виробництва збільшується кількість працівників керівної ланки, виникає численна ієрархія управління, кожен ступінь якої послідовно розширює «адміністративну місткість», що призводить до проблеми виникнення інформаційного бар’єру в управлінні. На погляд Ф.Р. Дунаєвського, ця проблема може бути розв’язана на основі ретельного підбору і підготовки персоналу, впровадження нових методів планування, а також за рахунок розширення меж «адміністративної місткості» за допомогою техніки, тобто передачі їй всієї допоміжної, механічної роботи в управлінні, але без перебільшення значення техніки, тому що головним в управлінні є людина.

Свій внесок у розвиток менеджменту, його соціальної концепції вніс М.А. Витку (дата народження і смерть не встановлені) – видатний російський учений у галузі наукової організації праці та соціології.

На початку 20-х років XX ст. в СРСР інтенсивно розвивалися ідеї організації праці. М.А. Витку висунув соціально-трудову концепцію управління виробництвом, у якій він розмежував управління знаряддями праці та людьми. Головною задачею він вважав організацію роботи людей як єдиної трудової кооперації. Його найважливішим науковим досягненням стала концепція використання природи людського чинника в організації праці та управлінні, висунута ним наприкінці 20-х – початку 30-х років XX ст., яка випередила погляди Е. Мейо та ін вчених і лягла в основу доктрини «людських відносин» .

Управління, на думку М.А. Витку, являє собою єдиний цілісний процес, елементи якого сполучаються за допомогою адміністративної функції. М.А. Витку вважав, що з розвитком виробництва та його концентрацією, воно (виробництво) не може здійснюватися традиційними методами, перейнятими від дрібного господарства. Вихід з цього він бачив в «організаційній революції», що змінює не лише ставлення людини до предметів виробничого процесу, а й ставлення людей один до одного в цьому процесі.

64

Загальний менеджмент

М.А. Витку вважав, що замість проблем організації діяльності окремої людини, необхідно розв’язувати проблеми управління соціального спільністю, тобто системою взаємодії людей, тому що будь-який окремий працівник перебуває в безперервному зв’язку і взаємодії з іншими людьми.

Соціально-трудова концепція М.А. Витку передбачала створення в колективі такого соціально-психологічного клімату, який би відповідав «духу вулика», тобто ґрунтувався на чітко визначених обов’язках, відповідальності та координації дій.

Значний внесок у науку управління зробив В.М. Глушков (19231982), професор, академік АН СРСР, директор Інституту кібернетики АН УРСР.

У XX ст. одночасно з розвитком фундаментальних наук виникла нова міждисциплінарна наука – кібернетика, метою якої було формування принципів наукової організації управління в суспільстві за допомогою обміну інформацією. В.М. Глушков у своїх наукових працях зазначав, що для вирішення питань управління в економіці країни без допомоги техніки потрібно 10 млрд людей. Як вихід для розв’язання цієї проблеми він ще в 70-х роках XX ст. запропонував створити об’єднану державну автоматизовану систему управління, що складається з регіональних, галузевих і виробничих автоматизованих систем управління (АСУ). Ця система не лише прискорювала б обробку інформації, що надходила знизу, з підприємств і регіонів, а й за допомогою механізмів зворотного зв’язку здійснювала б коригування управлінських рішень і контроль за їх виконанням.

В.М. Глушков на 20 років раніше, ніж на Заході запропонував ввести електронні гроші для розрахунку держави з населенням та здійснення платежів населення за товари та послуги.

Він запропонував розв’язати проблему конвеєрного способу виробництва товарів масового споживання. За допомогою автоматизованої системи управління можна приймати замовлення на виготовлення будь-якого товару під замовлення конкретної людини. Наприклад: автомобіль певного кольору, оббивкою, з кондиціонером або клімат-контролем і т. д.

Ще одне ім’я заслуговує на увагу – В.І. Терещенко (1901-1994) – професор, один з перших фахівців з менеджменту. У 1920 р. емігрував з Росії, а в 1960 р. повернувся і працював в АН УРСР. Автор книг і статей з організації управління. У 1970 р. редагував «Курс для вищого управлінського персоналу», який є перекладом амери-

65

Глава 3. Генезис та еволюція менеджменту

канського видання, свого роду одну з перших енциклопедій з питань організації та управління, яка відповідала на запитання: «Що робиться керуючими? Як воно робиться і чому воно так робиться»?

3.8. Наука управління, або кількісний підхід

Необхідно розрізняти два поняття: «наукове управління», яке в американській літературі прямо пов’язується з «тейлоризмом» і його послідовниками, і «наука управління», яке зводиться до застосування кількісних методів або ж до дослідження операцій. У нашій науковій літературі йому близьке за змістом поняття «економіко-математичні методи».

Математика, статистика, інженерні науки та пов’язані з ними галузі знань внесли істотний внесок у теорію управління. Проте до Другої світової війни кількісні методи в управлінні використовувалися недостатньо. Війна змусила англійців шукати спосіб ефективнішого використання обмеженого числа своєї винищувальної авіації та засобів протиповітряної оборони з тим, щоб уникнути важких наслідків масованих німецьких повітряних ударів. Пізніше постала необхідність у максимізації ефективності військових постачань із забезпечення висадки союзників у Європі. Кількісні методи, згруповані під загальною назвою дослідження операцій, були використані для розв’язання цих та інших проблем, у т. ч. війни підводних човнів і мінування японських портів.

Дослідження операцій – це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. Після постановки проблеми фахівцями з дослідження операцій розробляється модель ситуації. Будучи формою представлення реальності, модель спрощує реальність або представляє її абстрактно. Вона полегшує розуміння складності реальності, оскільки скорочує число змінних, які підлягають розгляду, до керованого кількості.

Після створення моделі, змінним задаються кількісні значення. Це дає змогу об’єктивно порівняти та описати кожну змінну і відношення між ними.

Ключовою характеристикою науки управління є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами і кількісними значеннями. Найбільший поштовх до застосування кількісних методів в управлінні дав розвиток комп’ютерів. Дослідники операцій змогли конструювати математичні моделі

66

Загальний менеджмент

зростаючої складності, які впритул наближались до реальності, тобто були точнішими.

Менеджмент як наука управління прагне знайти і розробити засоби і методи, які б сприяли високоефективному досягненню цілей організації, підвищенню продуктивності праці та рентабельності виробництва виходячи зі сформованих умов у внутрішньому і зовнішньому середовищі. Це обумовило появу і розвиток нових підходів до управління. Розглянемо три з них: 1) процесний, 2) системний і 3) ситуаційний. Їх називають також «синтетичними». На відміну від підходів до управління, ставлять першочергове завдання, або людини, або адміністрування (управлінську діяльність), для «синтетичних» характерний погляд на управління як на багатопланове, комплексне і змінне явище.

Процесний підхід. Вперше цей підхід було запропоновано прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися описати функції менеджера. Однак вони розглядали їх як незалежні один від одного. Процесний підхід, на противагу цьому, розглядає функції управління як взаємопов’язані. У результаті управління постає як процес, тому що робота з досягнення цілей за допомогою інших – це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов’язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають «управлінськими функціями». Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що складається із серії взаємопов’язаних дій. Процес управління є загальною сумою всіх функцій, основні з яких чотири: а) планування, б) організація, в) мотивація і г) контроль.

Функції управління мають дві загальні характеристики:

1)всі вони потребують ухвалення рішення;

2)для всіх необхідна комунікація, обмін інформацією.

Оскільки ці дві характеристики зв’язують усі управлінські функції, забезпечуючи їх взаємозалежність, комунікації та ухвалення рішень, то їх часто називають «сполучними процесами».

3.9. Системний і ситуаційний підходи до управління

Системний підхід відрізняється тим, що розглядає проблеми управління різними організаціями з позицій складних систем з усією сукупністю наявних елементів, компонентів, підсистем та їх взаємозв’язків. Виникнення цього напряму було спробою подолання одностороннього підходу до управління, характерного практично для

67

Глава 3. Генезис та еволюція менеджменту

всіх попередніх шкіл менеджменту, а також відповіддю на нові вимоги практики менеджменту.

Системний підхід виходить з наявності т. зв. системного ефекту, який виражається в тому, що ціле завжди відмінне від простої суми складових його частин.

Теорія систем вперше була застосована в точних науках і в техніці. Духовним батьком школи «соціальних систем» (теорії систем в управлінні) називають Ч.І. Бернарда, який у роботі «Функції адміністратора» (1938) вперше в теорії управління сформулював поняття організації як системи (організація – це «кооперація двох або більше людей»).

Система – це деяка цілісність, що складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристику цілого. Системи можуть бути фізичними (машини, комп’ютери, телевізори), біологічними (життя людини, наприклад, залежить від правильного функціонування всіх взаємозалежних органів), соціальними (організації людей).

Розрізняють два основних види систем: 1) закриті й 2) відкриті. Закриті системи мають жорстко фіксовані межі, їх дії відносно незалежні від середовища, яке оточує систему (годинник – приклад закритої системи).

Відкриті системи характеризуються взаємодією з зовнішнім середовищем. Такі, системи не є самозабезпечувальними, вони залежать від енергії, інформації та матеріалів, які як надходять ззовні, так і поставляються в зовнішнє середовище. Відкрита система спроможна пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі й повинна робити це для того, щоб продовжити своє функціонування.

Всі господарські організації є відкритими системами. Модель організації як відкритої системи зображена на рис. 3.1.

Входи	Перетворення	Виходи
Інформація		Продукція чи послуги.
	Обробка й	Прибуток
Матеріали	перетворення входів	(у бізнесі).
Капітал	(залежить від	Соціальна
Трудові ресурси	ефективності	відповідальність.
	управління)	Збільшення частки ринку.
		Задоволеність працівників
	Рис. 3.1. Організація як відкрита система

68

Загальний менеджмент

Організація отримує від навколишнього середовища інформацію, капітал, людські ресурси та матеріали. Ці компоненти називаються «входами». У процесі перетворення організація обробляє ці входи, перетворюючи на продукцію або послуги, які стають виходами системи, якщо вони надходять у зовнішнє середовище. Якщо управління ефективне, то під час перетворення створюється додаткова вартість виходу. Утворюються додаткові виходи: прибуток, збільшення частки ринку, збільшення обсягу продажів (у бізнесі), реалізація соціальної відповідальності (дій організації, вжитих на благо суспільства добровільно, а не на вимогу закону), задоволеність працівників, збільшення організації тощо.

Великі частини таких складних систем, як організація, людина або машина, часто самі є системами. Ці частини називають «підсистемами». Підсистеми, у свою чергу, можуть складатися з менших підсистем. Оскільки всі вони взаємопов’язані, неправильне функціонування навіть найменшої підсистеми може вплинути на систему в цілому.

Серед вчень про управління помітне місце належить ситуаційній теорії. Суть даних теорій полягає в тому, що результати тих самих управлінських дій у різних ситуаціях можуть істотно різнитися. Тому, виконуючи всі необхідні управлінські дії, як-от: планування, розпорядництво або контроль, менеджери мають виходити з того, у якій ситуації вони діють. Ситуація – це конкретний набір обставин, які сильно впливають на організацію в даний час.

Ситуаційний підхід дає рекомендації щодо того, як треба управляти в конкретних ситуаціях. При цьому виокремлюють чотири обов’язкові кроки, які «проходить» менеджер, щоб домогтися ефективного управління в конкретних обставинах.

1.Управління має вміти здійснювати аналіз ситуації з точки зору того, які вимоги до організації висуває ситуація і що для неї характерно.

2.Має бути обраний такий підхід до здійснення управління, який би найбільше і щонайкраще відповідав вимогам, висунутим до організації з боку конкретних умов її функціонування.

3.Управління має створити потенціал в організації і необхідну гнучкість, щоб можна було перейти до нового управлінського стилю, відповідного ситуації.

4.Управління обумовлює відповідні зміни, що дають змогу підлаштуватися до ситуації.

69

Глава 3. Генезис та еволюція менеджменту

Ситуаційний підхід, даючи опис того, як пристосовувати організацію до конкретних вимог, як проводити зміни і перебудову раціонально і безболісно, як створювати і розвивати адаптаційний потенціал, заперечує наявність універсальних вимог до управління, узагальнених, всеохоплюючих принципів його побудови і здійснення. З точки зору цього підходу, управління – це передусім мистецтво менеджерів зрозуміти ситуацію, розкрити її характеристики і обрати відповідне управління, а вже потім виконувати наукові рекомендації, що мають узагальнений і універсальний характер.

Успіх чи неуспіх ситуаційного підходу значною мірою зумовлюється встановленням змінних умов і мірою їх впливу. Якщо це не буде зроблено правильно, не можна повністю оцінити порівняльні характеристики або пристосувати метод до ситуації. Якщо можна проаналізувати умови, тоді не виникає потреби вдаватися до здогадів або методом проб і помилок для визначення найбільш відповідного розв’язання організаційних проблем.

Встановлення основних змінних, особливо в області лідерства та поведінки організаційних структур, і кількісних оцінок, стало найважливішим внеском ситуаційного підходу до управління.

Є безліч пропонованих переліків змінних (або чинників), але всі вони в принципі можуть бути згруповані за двома класами: внутрішні та зовнішні змінні. Короткий огляд вчень XX ст. про управління показує, що управлінська думка постійно розвиваючись, висуває все нові й нові ідеї щодо того, як має вестися ефективне управління. Однак практика бізнесу та управління ним завжди виявлялися складніше, глибше і різноманітніше, ніж відповідна теоретична думка. Час від часу перед дослідниками відкриваються нові, раніше невідомі якості й сторони економічних і соціальних відносин.

3.10. Сучасні тенденції розвитку менеджменту

Кінцевою метою менеджменту є забезпечення дохідності (прибутковості) у діяльності фірми.

Менеджмент покликаний створити умови для успішного функціонування організації виходячи з того, що прибуток є не причиною створення фірми, а результатом її діяльності, який в кінцевому підсумку визначається ринком, клієнтами.

Ситуація на ринку, як відомо, постійно змінюється, відбуваються зміни в положенні на ринку конкурентів, в умовах і

70