86. Заробітна плата

Заробітна плата виступає основною формою розподілу частини національного доходу, що йде на споживання. В загальному визначені заробітна плата - це сума грошей, яку наймач виплачує робітникові за виконану роботу згідно з їх взаємною домовленістю.

Заробітна плата-це об’єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування ви-цтва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів,що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці працівників.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата має чітку структуру:

1) Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки);встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

2) Додаткова заробітна плата(виплачується у вигляді виплат за перевиконання норм праці при відрядній формі заробітної плати, а також доплат, надбавок, премій, винагороду за вислугу років, за результатами роботи підприємства за рік, інших видів заохочувальних виплат)

Крім основної та додаткової заробітної плати існують заохочувальні та компенсаційні виплати: виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спец. системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові і матер. виплати.

Заробітна плата виконує 4-и основні функції:відтворювальну(встановл. норм оплати праці,що забезпечує нормал.відтвор. роб. сили відповідної кваліфікації ;).,стимулюючу(залежність заробітної плати від кількості й якості праці кожного працівника, його трудового внеску),регулюючу і соціальну(розподіл заробітної плати на умовах рівності, однакової винагороди за однакову працю та соціальної справедливості).

Законодавство встановлює мінімальний розмір заробітної плати, який призначається за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

87. Номінальна та реальна з/п. Рівень життя населення.

Номінальна – визначена,зафіксована в розрахунковій відомості величина заробітної плати в грошовому виразі,сума грошей, яку отримує працівник за продаж своєї робочої сили та її функціонування,яка не пов’язана з цінами на товари і послуги та грошовими витратами працівника,отримана за встановлений період часу (в основному вона виплачується за місяць).Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальну заробітну плату.

Реальна — кількість споживних вартостей (товарів і послуг), яку працівник може придбати за свій грошовий заробіток за існуючого рівня цін після вирахування податків. Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, котрі можливо набути на номінальну зарплату. Вона залежить від розміру номінальної зарплати і цін на товари і послуги. Реальна заробітна плата відображає економічний стан населення. Тому для її підтримки на визначеному рівні вводиться індексація.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної зарплати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.

Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної зарплати ділять на індекс вартості життя.

Рівень життя населення — це соц-ек категорія, яка характеризує можливості сус-ва щодо забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку. Він виражається сукупністю сусп відносин і умов, що характеризують життя, працю, побут та інтелектуально-культурний розвиток людей, їх свободу та правову захищеність. Його підвищення (соц прогрес) має бути пріоритетним напрямом державної соці-ек стратегії, зокрема спрямованої на реалізацію засад соц орієнтованої ринкової економіки.

Виокремлюють такі рівні життя населення:

— достаток — це рівень життя, який дає змогу користуватись усіма благами, що забезпечують всебічний розвиток людини;

— нормальний рівень життя — забезпечує раціональне споживання відповідно до науково обґрунтованих норм та нормативів, що дає можливість людині відновлювати свій фізичний та інтелектуальний потенціал;

— бідність — це життя, за якого споживання відбувається на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення життєвих сил;

злиденність характеризує рівень життя,що забезпечує мінімально припустимий за біологічними критеріями набір благ і послуг,споживання яких дозволяє підтримувати лише життєздатність людини.

Показники рівня життя населення:

1.Економічні показники:макроекономічні,показники матеріальної забезпеченості,витрати та споживання;

2.Соціальні показники: стан та охорона здоров’я,зайнятість населення,житлові умови,демографічні показники,стан довкілля,рівень освіти та культури,показники соц.-політ. напруги

88. Суспільні фонди споживання Держава бере на себе фінансування частини видатків на задоволення певних життєвих потреб через суспільні фонди споживання. Зокрема, за рахунок бюджетних джерел утримуються заклади з догляду за непрацездатними особами ; громадянам, які потребують соціального захисту, надають безоплатно житло; фінансується охорона здоров'я; реалізуються відповідні соціально-економічні, медико-санітарні та оздоровчі програми, у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; утримуються та виховуються діти-сироти. Держава гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійної технічної, вищої освіти. В Україні існують два види суспільних фондів споживання: фонди спільного задоволення потреб (освіта, охорона здоров'я тощо) і фонди для непрацюючих. За способом розподілу серед членів суспільства фонди класифікують на ті, які розподіляються незалежно від кількості та якості праці (безоплатна медична допомога, навчання дітей і дорослих); ті, що враховують минулий заробіток і стаж роботи (пенсії, допомоги з тимчасової непрацездатності); ті, що призначені для певних категорій населення (наприклад, при оплаті за утримання дітей у дитячих дошкільних закладах малозабезпеченим сім'ям надаються пільги).

89. Нагромадження нац доходу Одним з напрямів використання національного доходу є нагромадження (- це використання частини додаткового продукту для розширення ви-ва). А сума додаткового продукту, виділена для нагромадження в процесі розподілу та перерозподілу нац. доходу, утворює фонд нагромадження.

Нагромадження передбачає:

1) збільшення виробничих і невиробничих фондів;

2) використання у ви-ві додаткової робочої сили, її підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

А це означає, що для здійснення реального нагромадження суспільство повинно мати: а)додаткову кількість речових і особистих факторів ви-ва (або ж повинно навчитись більш ефективно використовувати ці фактори); б)додаткову кількість предметів споживання (для нормально зростаючих потреб додаткової робочої сили або для більш повного задоволення потреб висококваліфікованої робочої сили). В цьому полягає суть нагромадження. Нагромадження здійснюється в певних конкретних формах.1) Виробниче нагромадження - це розширення обсягів виробництва, засобів виробництва й покращення їх якості. 2) Нагромадження споживчого призначення (невиробниче) -це збільшення виробництва предметів особистого й суспільного споживання або покращення їх якості. 3) Приріст резервів і страхових запасів - це збільшення маси засобів виробництва та предметів споживання, призначених для забезпечення безперервності процесу виробництва й непередбачених обставин, в тому числі при стихійних лихах. Суб'єктами нагромадження виступають: держава, госпрозрахункові державні під-ва, кооперативні та приватні підп.-ва, тобто всі господарюючі юридичні особи. Фонд нагромадження - величина не постійна.

Як складова частина нац доходу він залежить від:

1) факторів, що визначають обсяги нац доходу;

2) пропорції розподілу нац доходу на фонд споживання й фонд нагромадження;

3) розміри нагромадження, безпосередньо пов'язані з величиною нац багатства, найважливішою частиною якого є виробничі фонди (що впливає на розміри амортизації).

90. Ек та його фази Неминучість економічних криз в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, проявляється в їх періодичності. Отже, можна сказати, що сучасна світова економіка розвивається циклічно, тобто від однієї економічної кризи до іншої. Цей період розвитку від кризи до кризи отримав назву економічного або промислового циклу. Так, поклавши в основу класифікації критерій тривалості циклу, виділяють: а)малі цикли - короткочасні коливання ділової активності, що продовжуються 3-4 роки; б)середні цикли - терміном 7-11 років;в)великі цикли, періодичність яких становить 40-60 років; г)вікові циклічні коливання. Усі кризи різняться між собою, бо кожна з них історично неповторна й індивідуальна. Проте майже для всіх середніх циклів характерним є проходження через чотири фази. Визначальною фазою економічного (промислового) циклу є криза. Кризою завершується один цикл і починається новий. Криза змінюється депресією (тупцювання на місці). Наступними фазами промислового циклу є пожвавлення й піднесення. Як пожвавлення, так і піднесення характеризуються зростанням виробництва. Різниця лише в тому, що під час пожвавлення відновлюється тільки той обсяг виробництва, який був досягнутий перед кризою, а під час піднесення обсяги виробництва перевершують докризовий рівень.