68. Дипломатичні передумови російсько-японської війни. Позиція великих країн у війні та Портсмутський договір.

Здобувши перемогу у війні, Японія змусила Китай підписати у 1895 році Сімоносекський договір. У числі земель, що відходили до Японії, був і півострів Ляодун, де знаходилося місто Люйшунь, а також стратегічно важлива затока Люйшуня.

Росія, Франція і Німеччина, стурбовані посиленням Японії у цьому регіоні, в ультимативній формі зажадали виводу японських військ із цього півострова. Японія не могла вистояти проти цих країн без підтримки Великобританії, але Великобританія запропонувала Японії не загострювати конфлікт і тій довелося повернути затоку Китаю. За домовленостями частина півострова відійшла Росії, де вона звела свою військову базу. Китай просив у 1898 році оформити це як здачу в аренду, щоб не втрачати обличчя, на що Росія погодилася, не бажаючи виглядати агресором. Так з'явився договір про 25-річну аренду міста Люйшунь (див. Російсько-китайська конвенція 1898). Росія перейменувала це місто у Порт-Артур. Заручившись підтримкою Великобританії (30 січня 1902 був підписаний англо-японський альянс) наприкінці 1903 року Японія завершила програму вишколу. Японські правлячі кола переконалися, що Росія добровільно не здасть своїх позицій у Східній Азії. Тому єдиним шляхом для визволення Кореї й Маньчжурії вони вважали війну з Росією. У цих умовах японські дипломати вирішили почати переговори з Росією, сподіваючись на її непоступливість або затягування переговорів, що могло бути використано як привід для оголошення війни. Переговори велися з серпня 1903 року.

31 грудня 1904 року Японія висунула ультиматум Росії. Японці зажадали беззастережного визнання Росією японських вимог і прав інших держав у Маньчжурії. Росія відмовилася.

Рішення про початок війни проти Росії було прийнято 4 лютого 1904, а в ніч на 5 лютого віддане розпорядження про висадку в Кореї й атаку російської ескадри у Порт-Артурі. Після цього, 6 лютого Японія офіційно оголосила про розрив дипломатичних відносин з Російською імперією. Японія почала вимагати у Росії повернення Порт Артура. 6 лютого 1904 року японський посол сповістив російського міністра закордонних справ Н. М. Ламсдорфа про офіційне оголошення війни.

Дії російської дипломатії на Далекому Сході викликали зростаюче роздратування Японії, Англії та США. Незабаром ситуація в цьому регіоні почала змінюватися. Агресивну політику Японії підтримали США і Англія, які прагнули зусиллями японців не допустити зміцнення позицій Росії на Далекому Сході. До того ж, в 1902 році був укладений військово-політичний англо-японський союз, повністю розв'язав Японії руки в її загарбницьких устремліннях. Побачивши надмірну стриманість у поведінці царського уряду, США і Великобританія перейшли до відкритої підтримки загарбницьких дій Японії в зоні інтересів Російської імперії. Цілеспрямоване стратегічне сприяння Вашингтона і Лондона військовому посилення Японії дозволило їй прискорити підготовку своїх збройних сил до майбутньої війни з Росією. На противагу країнам, що тримали сторону Японії в питанні про Далекому Сході на боці Росії були Німеччина і Франція, які намагалися зусиллями росіян не допустити посилення своїх конкурентів на Сході, і в той же час відвернути увагу Росії від інших регіонів, де могли зіткнутися взаємні інтереси. Суть зовнішньої політики провідних держав зводилася до того, щоб зіштовхнути між собою Росію і Японію, щоб у війні вони максимально послабили один одного, в той час як інші держави змогли би скористатися плодами конфлікту. З цією метою Англія і США стали надавати більш слабкій стороні - Японії всіляке сприяння і допомогу, кредитування, підготовку військових кадрів, постачання армії і флоту, постачання стратегічної сировини, всебічну політичну підтримку. Не можна однозначно сказати і про російську політику в Китаї. Наслідуючи приклад імперіалістичних держав, Росія захопила Порт-Артур, тим підірвавши свій вплив у Пекіні. У 1899 р. Росія спільно з іншими державами взяла участь у придушенні народного повстання, спрямованого проти безсоромно господарювали в державі іноземців, і в ході військових дій окупувала Маньчжурію. Тобто для простих китайців росіяни були такі ж окупанти, і з ними так само вели боротьбу.

Портсмутський мирний договір — укладений 5 вересня 1905 року між Російською Імперією і Японською Імперією, що завершив російсько-японську війну 1904—1905 років. Мирна конференція в Портсмуті , мала 12 офіційних засідань. На конференції японську делегацію очолював міністр закордонних справ Комура Дзютаро, а російську — голова ради міністрів Вітте.

Протокол про перемир’я був підписаний уповноваженими 1 вересня 1905 року тільки після того, як до 29 серпня переговори привели сторони до угоди за всіма спірними пунктами. Портсмутський мирний договір складався з 15 статей. Відповідно до договору Росія визнавала Корею сферою японського впливу, поступалась Японії орендним правом на Ляодунський півострів з Порт-Артуром і Талієном (Дальнім) і частиною ЮМЖД від Порт-Артуру до Чанчуня (Куаньченцзи) і територій та вод, які прилягали, за умови, що права власності російських підданих на цій території будуть поважатись зі сторони Японії. Росія і Японія домовились повністю і одночасно евакуювати свої війська з Маньчжурії і «повернути у виключне управління Китаю в загальному об’ємі всі частини Маньчжурії», за винятком території, на яку поширювалась оренда Ляодунського півострова. Відповідно до статті 9 цього договору Росія поступалась Японії південною частиною острова Сахалін (до 50° північної широти) і острови, що прилягають до нього. Взаємно було домовлено не будувати на Сахаліні військових укріплень і не перешкоджати мореплаванню в Татарській протоці і протоці Лаперуза. Договір закріплював використання маньчжурських доріг обома сторонами «виключно в цілях комерційних і промислових, але аж ніяк не в цілях стратегічних». За договором Японія нав’язувала також Росії укладення риболовної конвенції, яка надавала японським підданим право рибної ловлі вздовж узбережжя російських володінь в Японському, Охотському і Беринговому морях. Сторони погодились також поновити торгові відносини і провести обмін військовополоненими. Також цей договір скасував дію союзного договору між Російською і Китайською імперіями від 1896 року, який передбачав військовий союз Росії і Китаю проти Японії у випадку агресії останньої, і російсько-китайської конвенції від 1898 року, яка надавала Росії право оренди Ляодунського півострова (і Порт-Артуру зокрема).