- •1. Етапи Другого періоду Нової історії, регіональний поділ та політичний устрій країн Європи та Америки.
- •2. Характеристика основних суспільно-політичних течій в останній третині хіх- на початку хх ст.
- •3. Визначальні риси економічного розвитку країн Європи та Америки у Другий період Нової історії.
- •4. Зміни в соціальній структурі та повсякденному житті населення в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •5. Діяльність і Інтернаціоналу у 70-х роках, його розпуск.
- •6. Передумови створення іі Інтернаціоналу. Найважливіші рішення Паризького, Брюссельського конгресів.
- •7. Паризький і Амстердамський конгреси іі Інтернаціоналу.
- •12. Суспільно-політичні течії та становлення політичних партій у Третій Французькій республіці в останній третині XIX - на початку XX ст.
- •13. Внутрішньополітичні кризи у Франції у 80-90-х рр. XIX ст. Та їх наслідки.
- •15. Експансія Франції в Індокитаї.
- •32. Розвиток англійської культури в останній третині XIX - на початку XX ст.
- •58. Франко-німецькі відносини у першій половині 70-х XIX ст. Воєнна тривога 1875
- •62. Загострення англо-німецьких відносин у кінці XIX - на початку XX ст.
- •63. Панамериканізм та панамериканістські конференції. Доктрина Олні.
- •65. Експансія сша у басейні Тихого океану. Іспано-американська війна. Загарбання Самоа.
- •68. Дипломатичні передумови російсько-японської війни. Позиція великих країн у війні та Портсмутський договір.
- •69. Початок великої близькосхідної кризи, нота Андраші та Берлінський меморандум.
- •70. Загострення великої близькосхідної кризи влітку 1876 – навесні 1877 рр.
- •74. "Крітське питання" та проблема Чорноморських проток у 1894-1896 рр.
- •76. Боснійська криза: передумови, хід та наслідки.
- •77. Друга Марокканська криза і європейська дипломатія.
- •79. Перша Балканська війна та Лондонська конференція.
- •80. Друга Балканська війна та її геополітичні наслідки.
- •81. Австро-німецька угода 1879 р., утворення Троїстого союзу.
- •82. Крах Союзу трьох імператорів і російсько-німецький договір "перестраховки".
- •83. Погіршення російсько-німецьких відносин, утворення російсько- французького союзу.
- •84. Російсько-австрійські та російсько-німецькі відносини наприкінці XIX — на початку XX ст.
- •85. Англо-французька та англо-російська угоди та їх міжнародні наслідки.
- •86. Участь країн в гонці озброєнь та стратегічні плани військових дій напередодні Першої світової війни.
- •87. Сараєвське вбивство і липнева криза 1914 р.
- •88. Початок Першої світової війни. Військові дії у 1914 р., вступ у війну Туреччини.
- •91. Військові дії на фронтах Першої світової війни у 1917 р. Вступ у війну сша.
12. Суспільно-політичні течії та становлення політичних партій у Третій Французькій республіці в останній третині XIX - на початку XX ст.
У Франції досить впливовим був соціалістичний рух. У 1880 році соціалістами було створено Робітничу партію, яку очолили Жюль Гед і Поль Лафарг. Партія прийняла революційну програму, теретичну преамбулу якої склав К.Маркс. Невдовзі (1881) від неї відкололася група бланкістів, яка утворила власну організацію – Центральний революційний комітет, з 1898 р. Революційна соціалістична партія, на чолі з Е. Вайаном. Партія бланківістів дотримувалася змовницької тактики, спочатку ставила за мету підготовку повстання, однак поступово відійшла від такої тактики і зблизилася з Марксистами. У 1882 р. Робітнича партія розкололася на 2 частини. Одна з них на чолі з Ж. Гедом зберегла стару назву (т. зв. гедисти), а інша стала називатись «Союз соціалістичних робітників Франції» або «Федерація соціалістичних трудящих» (т. зв. посибілісти). Її лідери Поль Брусс і Бенуа Малон проповідували муніципальний соціалізм. У 1890 р. від посибілістів відкололася «Революційно-соціалістична робітнича партія» на чолі з Жаном Аллеманом (т. зв. аллеманісти). Вони обстоювали ідею прямої дії – стихійних масових виступів робітників.
Антиклерикальні заходи поміркованих республіканців у Франції зумовили формування католицьких угруповувань. Вони йшли в союз з монархістами.
У кінці 80-х р. зароджується націоналістичний рух. У повсякденну практику входить прославляння нац. величі, військової могутності країни, що переросло у реваншистські погляди стосовно Нім.
На початку XX ст. у франції виникла система політичних партій, відсутня у XIX ст. Першими організувалися соціалісти, які утворили в 1901 р. дві соціалістичні партії: французьку соціалістичну партію (ФСП) і Соціалістичну партію Франції (СПФ). Перша з них була помірковано-реформістською, до неї увійшли посибілісти і незалежні соціалісти. Друга, яку сформували гендисти і бланкісти, продовжувала дотримуватись революційної тактики. Аллеманісти зберегли свою самостійність. В 1905 р. сталося об’єднання обох партій ,коли утворилася Об’єднана соціалістична партія Франції або СФІО. Провідну роль у ній відігравала реформістська течія, а найавторитетнішим лідером став Жан Жорес.
У 1901 р. створили політичну партію радикали. Вона називалася «Республіканська партія радикалів і радикал-соціалістів». Партія мала поміркований реформістський характер. Її програма передбачала зміцнення та захист республіканських установ; проведення активної державної соціальної політики. На початку ХХ ст. партія радикалів перетворилася на найвпливовішу політичну партію Франції.
Прогресисти-дрейфусари були центристами. У кінці 1901 р. вони утворили партію під назвою Республікансько-демократичний альянс (Л.Барту, Р.Пуанкаре, Ж.Кайо, А.Рібо).
У 1903 р. свою партію утворили праві республіканці. Вона називалася Республіканська федерація (Ж.Мелін, Ш.Дюпюї, Ш.Бенуа). Партія виступала на захист традиційного укладу життя, критикувала антиклерикальне законодавство, проповідувала націоналізм і на початку ХХ ст. була найбільшою опозиційною партією Франції.