77. Друга Марокканська криза і європейська дипломатія.

Закінчення російсько-німецьких переговорів збіглося з новим, вже третім за рахунком, загостренням марокканської проблеми. Навесні 1911 спалахнуло повстання в околицях столиці Марокко - Феца. Скориставшись цим, французи під приводом відновлення порядку і захисту французьких підданних у травні 1911 окупували Фец. Стало ясно, що Марокко переходить під владу Франції. Серед німецьких імперіалістів зріло переконання, що вся марокканська політика Німеччини, починаючи з Танжера, була помилковою. Уряд Вільгельма II спробувати налагодити справу: отримати від французів частину Марокко або в крайньому випадку взяти за перехід Марокко до Франції хорошу плату. Французи ще в квітні попереджали німецький уряд, що для захисту європейців вони, можливо, тимчасово введуть свої війська в Фец. Кідерлен не протестував; він тільки отруйно зауважив, що не сумнівається в лойяльності Франції, він додав, що якщо французькі війська залишуться в столиці, про незалежність марокканського султана, звичайно, говорити вже не доведеться. Отже, і Алхесірасскій трактат фактично втратить чинність. Тоді і Німеччина не буде вважати себе більше зв'язаною трактатом і верне собі свободу дій. Слідом за тим Кідерлен запропонував кайзеру окупувати марокканські гавані Агадір і Могадор; заручившись цим придбанням, можна буде спокійно вичікувати, що запропонують французи. Якщо французи гуртуються в Феце з «побоювання» за своїх співвітчизників, то й ми маємо право охороняти наших співвітчизників, яким загрожує небезпека. У нас є великі німецькі фірми в Могадор і Агадіре. Німецькі кораблі могли б податися в ці гавані для охорони цих фірм. Вільгельм II прийняв цей план. Перші тижні після захоплення Феца берлінський уряд зберігав загадкове мовчання. Зате німецька преса лютувала: вона вимагала то найширших компенсацій у інших колоніях, то прямого розділу Марокко. Поведінка Німеччини не могла не хвилювати Париж. Французька дипломатія, як і в 1905 р., стала обережно сама заговорювати з Німеччиною про компенсації, наприклад про споруду залізниці з Німецького Камеруну до річки Конго. Особливо домагався франко-німецької угоди міністр фінансів Кайо, що незабаром став головою Ради міністрів. Кайо пропонував німцям частину території "Французького Конго. Щоб продемонструвати свою« незацікавленість »у цих комбінаціях, Кідерлен 15 травня виїхав в місячну відпустку на курорт . Під час цієї «відпустки» він розробляв план окупації Агадіру. Французький посол у Берліні Жюль Камбон, бажаючи з'ясувати позицію Німеччини, вирішив відправитися до Кідерлена в Кіссінген. Бесіда з міністром відбулася 21 червня. Камбон шукав угоди, говорив про компенсації, але не сховав від Кідерлена, що про міцне утвердження німців у Марокко не може бути й мови. Кідерлен відмовчувався, даючи зрозуміти, що чекає конкретних пропозицій. Не чекаючи повернення Камбона, Кідерлен вирішив по-справжньому налякати французів. 1 липня 1911 в Агадір прибув німецький канонерський човен «Пантера». Слідом за ним в марокканські води йшов легкий крейсер «Берлін». «Стрибок" Пантери "» схвилював увесь світ. 9 липня наляканий Камбон знову з'явився до Кідерлена. Камбон заявив, що поява в Агадірі «Пантери» його вкрай здивувала. Кідерлен розв'язно відповів, що якщо французи охороняють своїх підданих у Феце, то й німці можуть це робити в Агадірі. Камбон запропонував продовжити розмову про компенсації. Він назвав декілька можливих об'єктів: питання залізничного будівництва в Турції, розширення німецької участі в управлінні Оттоманським боргом і т. д. Кідерлен зневажливо відхиляв всі ці «дрібниці». В якості можливого об'єкта компенсації було названо Французьке Конго. ВКамбон зрозумів, що на саме Марокко Німеччина не претендує. До часу своєї бесіди з Камбоном Кідерлен вже знав, що Англія не допустить проштовхування Німеччини по сусідству з Гібралтаром. Вірогідно ця обставина і вплинула на його позицію. 15 липня Кідерлен, нарешті, заявив Камбону, що Німеччина повинна отримати Французьке Конго цілком. Камбон заявив, що віддати все Конго Франція не може. У цей момент на арені дипломатичної боротьби з'явилася Англія. Ще на початку липня Грей попередив німецького посла, що Англія не допустить затвердження Німеччини на західному узбережжі Марокко. 21 липня за дорученням кабінету канцлер казначейства Ллойд Джордж публічно виступив по марроканському питанню. Він заявив, що Англія не дозволить вирішувати це питання без її участі. Бетман повідомив англійцям, що Німеччина зовсім і не претендує на західне узбережжя Марокко. З французами він повів переговори про компенсації скромнішого масштабу. Після довгої торгівлі, в листопаді 1911 р., було, нарешті, підписана франко-німецька угода. Німеччина беззастережно визнавала Марокко, яке знаходиться під протекторатом Франції; в обмін вона одержувала лише частину Французького Конго.

78.Італо-турецька війна і позиція європейських країн. У 80-х роках ХІХ ст. Італія почала дипломатичну підготовку по захопленню Тріполітанії. В 1887 р. вона уклала договір з Англією проти проникнення в Лівію Франції. Англія вважала, що краще мати сусідом по Єгипту Італію ніж сильну Францію. У зв’язку з відновлення Троїстого союзу його учасниці також мали підтримати Італію у війні. 1900 р. Італія домоглася угоди з Францією, щоб та відмовилась від притензії на Лівію, Італія не втручалась в марокканські справи. В 1909 р. Росія визнала претензії Італії на Лівію ,а Італії Росії на протоки. Італія доводила історичні права на Лівію. Лівія колись була грецькою колонією, а Італія претендувала на грецьку спадщину. Насправді Італія мала в Лівійській пустелі стратегічні та економічні інтереси. Лівія разом із Сицилією домінують над відносно вузькою ділянкою Середземного моря і могла слугувати ідеальним плацдармом для подальшої експансії. Крім того римський банк був тісно пов’язаний з Ватиканом, мав свої інтереси в Лівії. Італійська дипломатія вичікувала слушного моменту. Він настав під час спалаху агадирської кризи, коли великі держави були зайняті своїми справами. 28 вересня 1911 р. Італія оголосила Туреччині ультиматум, в якому звинувачувала останню в тому, що вона гальмує Лівію на шляху прогресу. Говорилось також про утиски італійських промисловців в Лівії. В заключній частині зухвало вимагали в турків не чити їхнім військам опору. Туреччина звісно ж відмовилась. 29 вересня італія оголосила їй війну. Італійці швидко захопили прибережні міста Лівії: Тріполі, Бенгазі, Тобрук та ін. Гарнізони турків в глибині країни були відрізані від метрополії. Зате італійцям довелесь вести нелегку боротьбу проти місцевого арабського населення. Італія окупувала Додеканезькі острови, бомбардувала Бейрут та ін. турецькі порти. В квітні 1912 італійський флот бомбардував Дарданелли. Тим часом війною у Лівії вирішила скористатись російська дипломатія. 12 жовтня 1911 р. російський посол Чаріков вручив візиру Саїд-паші проект русійсько-турецького договору. Росія висловила готовність не протистояти залізничному б-ву в Пн. Анатолії в якому були зацікавлені як турки так і фр. Капіталісти. Цим росіяни вирішили купити у Фр. Згоду на саму важливу умову договору. Росіяни були готові допомагати туркам забезпечити нейтралітет проток при умові якщо ті дозволять проходити через них російським кораблям. Москалі також пообіцяли почати переговори про відміну режиму капітуляцій для іноземних громадян в Туреччині. Також посприяти врегулюванню становища на Балканах. Однак великий візир ухилявся від відповіді і почав затягувати переговори. Це викликало занепокоєння в Парижі. Однак фр. Уряд в принципі одобрив проект. В Лондоні були дуже занепокоєні відкриттям проток для росіян. Хоча англійці заявили що вони не проти зближення Росії з Тур. В питанні прроо протоки вони заявили що доцільніше було б їх відкрити для усіх держав. Це не влаштовувало Росію. Спроби Ізвольського досягти письмової згоди від фр. уряду на підтримку Росії в протоках були марними. Турецький уряд відхилив пропозицію Чарікова бо перебував під німецьким впливом. Німці хоч відкрито не виступали проти договору бо добре знали що російські плани зірве Англія. В березні 1912 Чарикова відкликали до Росії. Тим часом війна в Лівії завершувалась. Турки не могли вести активних бойових дій в Лівії, бо була загроза війни на Балканах. Незважаючи на те, що Ітілія захопила лише берегові міста турки капітулювали. 18 жовтня 1912 р. в Лозанні був підписаний мирний договір за яким в Осман. Ї-я відкликала свої війська і чиновників з Лівії. Італія остаточно закріпилась в Лівії. Додеканезькі о-ви.