Ознаки еколого-соціальної кризи

Сучасний екологічний стан планети визначається загальник спрямованістю розвитку світової цивілізації, що призвела до глоблні-г них змін природи, перш за все, біосфери, атмосфери та гідросфери, ж< в кінці XX століття проявилися у вигляді шести планетарних еколініч­них криз, а саме: потепління клімату; спрацювання озонового тпру забруднення гідросфери, атмосфери та біосфери важкими металами хімічними сполуками, радіонуклідами та нафтопродуктами; інтенсифі'

120

кація кислотних дощів; опустелювання земель та збіднення біорізно-маніття. Все це зумовлено, головним чином, зростанням чисельності населення планети, розвитком енергетичного комплексу, транспорту, важкої, хімічної та гірничо-видобувної промисловості, сільського та ко­мунального господарств. Існуюча в світі система споживання призвела і до подальшого загострення соціальних, релігійних та національних протиріч.

Не кращі справи з використанням земельних, водних та природ­них ресурсів, а також забрудненням навколишнього середовища від важкої, хімічної та гірничо-видобувної промисловості, транспорту, енер­гетики, сільського та комунального господарств. Принципово важливим для стану клімату є викиди вуглекислого газу, які на початку століття становили в світі в середньому чотири тонни на одну людину в рік, а в Україні - в три рази більше. Прогнозується, що викиди двоокису азоту, сірки та вуглецю через 50 років збільшаться відповідно на 210, 140 та 230 %. Щороку в світі в тій чи іншій мірі чистої питної води не вистачає для 4 млрд чоловік, у Світовий океан у рік скидається понад 10 млн тонн нафти та нафтопродуктів, річками виноситься до 4 млрд ґрунту. В Україні переважна більшість населення споживає воду, що не відпо­відає світовим стандартам. За останні 100 років від засолення та ерозії нтрачено 1,2 млрд орних земель і ще 3,6 млрд земель знаходиться на різних стадіях деградації. Сьогодні Україна є найбільш розораною державою Європи з найбільшою площею еродованих земель (до ЗО % орних земель).

Населення планети з 1900 до 2000 року збільшилося з 1,6 млрд до 6,2 млрд людей. З них 2 млрд є неписьменними, 1,5 млрд отриму­ють платню меншу одного долара США в день, і лише так званий "зо-нотий мільярд" населення розвинутих держав забезпечений всім необ­хідним, їх середній заробіток у 60 разів вищий за середній заробіток в /країні, а середня тривалість життя перевищує середню в Україні на !() 15 років, зокрема, в Японії- на 16, а в Греції- на 11 років. Соці-ежьно-економічна криза в Україні зумовила і поступове зменшення, починаючи з 1991 року, населення країни, втрати якого становлять до »Ш() тисяч чоловік на рік. За 10 останніх років воно зменшилося на *\'.\ млн чоловік. Має місце і подальша поляризація та зростання на­пруження соціально-економічного стану в світі та Україні. За останні ЗО рпиіи відносно невелика частина населення 15 розвинутих країн світу іПІ і її .шила частку планетарного прибутку з 70 до 85 %, а чверть бідно-ііі населення планети зменшила його з 2,3 до 1,4 %. У 2000 році 460 міміїнрдерів світу володіли 5,6 % вартості усього річного валового про-аушу планети, становлячи менше однієї десятимільйонної частки її мяпнпення. Така ж тенденція спостерігається і в Україні, де 29 % її на- отримує дуже низьку заробітну плату, а 3,7 % є взагалі безро-

121

бітними. Витрати на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист на одну людину у 4-6 разів нижчий, ніж середні витрати в Європі.

Подолання кризи біорізноманіття

Суттєві докорінні зміни природи, викликані людською діяльністю, набули на даному етапі цивілізації глобального значення і тим самим вимагають докорінних змін у розвитку природно-заповідної справи, зо­крема створення оптимальної всесвітньої мережі природоохоронних територій, сукупність яких за функціональним призначенням матиме велике планетарне екологостабілізуюче гуманістичне значення для виживання людської цивілізації.

По-перше, підірваними у більшій мірі виявилися функціональні, а не генетичні основи біосфери, тобто екосистеми і рослинні угрупован­ня, що не спадкуються. Це свідчить про необхідність зміни пріоритетін з охорони генофонду на охорону біоценофонду й екофонду.

По-друге, виходячи з того, що біосфера є цілісною, а до того ж збалансованою системою, функціональні елементи якої пов'язані між собою безліччю зв'язків, необхідна цілісна системна концепція збалан­сованих між собою дій, які б базувалися на екологічному імперативі (законах природи) і самоцінності природи.

По-третє, необхідно переходити до формування функціонально 1 територіально цілісної мережі природно-заповідного фонду за принци­пом самодостатності біорізноманіття. Значення світової мережі приро доохоронних територій як екологічно стабілізуючих ланок надзвичайно вагоме у загальній екологічній деградації природи планети.

Виходячи із цього, одним із основних шляхів забезпечення еколо гічної стабільності є збереження на планеті її біотичного різноманіття, що є важливим завданням сучасності, про що свідчить прийнята ООІІ у 1992 році Конвенція про біорізноманіття. Отже, головними системни ми механізмами збереження біотичного різноманіття є:

а) ех вііи- шляхом вирощування й утримання організмів поза природним середовищем, здебільшого в умовах відкритого ґрунту штучно створених природоохоронних та інших об'єктів з подальшою можливою репатріацією. Метод ех зііи є надійним активним способом збереження видів поза природними середовищами. При цьому особ* лива роль належить штучно створеним об'єктам природно-заповідного фонду - ботанічним садам, дендрологічним паркам, паркам-пам'яткам садово-паркового мистецтва та зоологічним паркам. Установи ботаніч ного профілю повинні взяти участь у вивченні стану рідкісних та з'ники ючих видів місцевої флори, збереженні у штучних умовах живих рої лин, насіння, культури тканин чи клітин. Для збереження рідкіспи» видів рослин варто віддати перевагу тим об'єктам, місцезнаходженні! яких перебуває під загрозою, мають вузьку екологічну амплітуду, ари

122

ил і толерантність. Численні представники дикої флори послужили ге­нетичною основою для створення та поліпшення культурних сортів рослин та порід тварин, забезпечення інтродукції, акліматизації та ре­патріації. Треба відмітити, що серед рослин деякі, особливо плаунопо-дібні, не піддаються інтродукції, а деякі лише більш-менш.

У системі збереження ех зііи, крім умов відкритого фунту, в штуч­них об'єктах природно-заповідного фонду все частіше застосовують що й такі біотехнологічні засоби:

• іп VІVО - шляхом вирощування й утримання організмів переважно рослин в умовах закритого ґрунту з подальшою адаптацією до умов відкритого ґрунту;

• іп міго - шляхом вирощування організмів переважно рослин з їх іканин із застосуванням сучасних біотехнологічних методів і подаль­ шим репатріюванням чи іншим поширенням. Існуючою системою прак- іичних заходів збереження генофонду важко попередити всі можливі причини його збіднення. Щоб відвернути його небезпеку, обґрунтову­ ється можливість збереження генофонду у спеціальних сховищах, які позиваються генетичними банками. Такі банки потрібно створити, в Першу чергу, для рослин і тварин 1-І І категорій рідкісності;

б) іп зііи - утримання біорізноманіття в корінних умовах природо-ВХоронних територій. Головними трьома взаємопов'язаними напряма­ми охорони біорізноманіття іп зііи є:

1. резервування природних територій для наступного заповідання;

2. створення мережі територій та об'єктів природно-заповідного

фонду;

3) формування екологічної мережі різних природно-територіальних ріпнів.

Контрольні запитання та завдання

1. Які основні ознаки екологічної кризи рослинного світу?

2. Які основні ознаки екологічної кризи тваринного світу?

3. Які основні ознаки кризи територіальних екологічних систем?

4. Які основні ознаки еколого-соціальної кризи?

5. Які засоби подолання екологічної кризи біорізноманіття?

6.2. Резервування природних територій

Предтечею заповідання є резервування, яке передбачене Зако­ном України "Про природно-заповідний фонд України". Згідно з цим ішконодавчим актом, резервування здійснюється з метою недопущен­ня «нищення або руйнування в результаті господарської діяльності Цінних для заповідання природних територій та об'єктів до прийняття у йі намовленому порядку рішень про організацію чи оголошення терито­рій та об'єктів природно-заповідного фонду. Території, що резервують-

123

ся з метою наступного заповідання, залишаються у віданні їх земле­власників та землекористувачів і використовуються за цільовим при­значенням з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища.

Резервування базується на необхідності вилучення з корінного перетворення природних територій, які відіграють важливу роль у збе­реженні біоти та забезпеченні екологічного балансу ландшафтів. З ме­тою призупинення подальшої деградації та екстренного поліпшення стану ландшафтів, на нашу думку, держава повинна забезпечити пріо­ритетність резервування незалежно від відомчих галузевих завдань. Всі обставини необхідності резервування варто вияснити шляхом нау­ково обґрунтованого регіонального аналізу ситуації. Крім того, обме­женнями для виділення природних територій під резервування та за­повідання можуть служити об'єктивно неприйнятні економічні втрати природних ресурсів, які вилучаються з господарського використання. При цьому природоохоронні, екологічні, естетичні, рекреаційні мотиви мають переваги перед господарськими й економічними. Також можуть бути і компромісні варіанти, які гармонійно узгоджуються в рамках ком­плексного раціонального природокористування.

Процес резервування починається з наукового пошуку масивів чи ділянок природної рослинності, які підлягають першочерговій охороні. Пріоритетними серед шляхів наукового пошуку є рекогносцировочні польові дослідження. Під час резервування необхідно знати думку на­селення про цю акцію та вірогідні зміни в потоках трудових ресурсів у зв'язку зі створенням у перспективі природно-заповідної території, до­цільно також визначити категорію майбутньої природно-заповідної те­риторії, а на науковій основі - норми режимів збереження біорізнома-ніття. Тому процес резервування повинен відповідати наступним тактичним вимогам:

1. зарезервований об'єкт має відігравати середовищестабілізуючу роль на рівні організації екосистем від екотопічного до зонального рів­ ня в екологічно нестабільних регіонах;

2. об'єкт резервується з метою запобігання зникнення того чи іншого компонента екосистеми, що має ресурсне значення;

3. резервуються всі корінні й умовно корінні екосистеми;

4. незалежно від ступеня антропогенної деградації резервуються деревостани, вік яких для хвойних порід досягнув 60-70 років, широко­ листяних - 70-80 років;

5. резервуються лісові ділянки, на яких виникла раптова загроза знищення рідкісних популяцій видів та фітоценозів.

Таким чином, резервування цінних природних територій- це процес створення резерву особливо цінних природних територій пт об'єктів для наступного перспективного заповідання з метою недо­пущення їх знищення або руйнування.

124

З вищевикладеного випливає, що головними вування можуть бути:

• першочерговості - терміново визначаються найбільш вразливі ікосистеми, ландшафти, окремі регіони чи навіть природно-геограФ* аони, де необхідне резервування у зв'язку із загрозою їх інтенсивної деградації та ліквідації екологічно конфліктних ситуацій;

• масштабності- охоплюється якомога більша площаприроД' і іих територій за ступенем збереження їх екосистем, що є необхідним дня забезпечення життєвості популяцій видів флори та фауни,фітоце- ііі).чів та фауністичних комплексів;

• перспективності - визначається у кількісному й якісному в'Д' ношеннях поетапність формування перспективної мережі зарі

иі тих земель;

- спадкоємності - формування перспективної мережі зарезер- штаних земель є територіальною основою для завершеної п

мої мережі природно-заповідних територій.

Державні заходи у сфері резервування

Феномен резервування був започаткований у 1992 КИЮ прородно-заповідною справою на державному рівні. Щось подібне Оупо у США в 70-х роках минулого століття, коли діяла спеціальнапро-гріша з відбору "елементів природного різноманіття", складався список ділянок для придбання спеціальними організаціями природних земель й мотою їх збереження, створювалися бази даних, в які закладалися відомості про особливості і число об'єктів, стан, статус, місцезнахо-джопня тощо. Безперечно, маючи таку інформацію, можна обґрунто-ниі ю підійти до створення природно-заповідної території.

На виконання Закону України "Про природно-заповідний Ф*Я Укрпїни" основний тягар резервування покладається на й

«мінімальний урядовий і територіальні органи виконавчої охорони навколишнього природного середовища. Головним» 0³' ними засадами формування географічної мережі природно-заповідного фонду України є власне директивні документи. В історії і буми здійснені дві державні акції. Першими державними: якими передбачалося планомірне створення зарезервованих лрир№ НИХ територій, на основі складених вченими переліків особливо цін* Природних територій були відповідні укази Президента України ви 10 борезня 1994 року та 24 квітня 1998 року. Вони були зарезервовані 1 ми гою збереження цінних природних комплексів та об'єктів, генофо-Иду тваринного й рослинного світу, місцезнаходжень рідкісних ітаких, ЩО перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин та по- умов для задоволення рекреаційних потреб населення.ВІД- землі на площах близько 730 тис га та 6389 га булизаі

125

вовані для наступного заповідання шляхом створення нових та розши­рення існуючих територій природно-заповідного фонду України.

У 1994 році були зарезервовані такі природні масиви:

під національні природні парки - Сіверськодонецький у Луганській, Гомільшанський у Харківській, Південноподільські ліси (16480 га) у Вінницькій, Шацьке Поозер'я (43000 га) у Волинській областях;

під природні заповідники - Рівненські болота (48000 га) у Рівнен­ській, Старогутський бір (7300 га) у Сумській, Кременецькі гори (15000 га) у Тернопільській областях;

під заказники і пам'ятки природи загальнодержавного значення зарезервовано більше ЗО об'єктів загальною площею 64420 га земель переважно держлісфонду.

Найбільше об'єктів (6 об'єктів) було зарезервовано у Дніпропет­ровській області на площі 56600 га, а потім у Київській (3) - 2921 га, Львівській (3)- 1061 га, Одеській (2)- 1000 га та Сумській областях (1)-2538 га.

З метою створення в перспективі природного заповідника на Во­лині у 1998 році були зарезервовані у Черемські ліси (2968 га), а також під заказники загальнодержавного значення такі масиви: болота "Сіве-рін" (1504 га), "Острів" (455 га), Кравчукове (172 га) та лісовий масив "Середовщина" (288 га) у Чернігівській області.

Зарезервовані таким чином природні території увійшли у наступ­ний державний документ, а саме до Програми перспективного розвит­ку заповідної справи в Україні ("Заповідники": 1994-2005 роки). Даною програмою було передбачено створення:

природних заповідників: Південноподільський (16480 га) у Вінни­цькій, Рівненський (50100 га) у Рівненській, Старогутський (7213 га) у Сумській областях;

національних природних парків: Голосіївський (3000 га) у межах Києва, Ічнянський (46680 га) та Мезинський (31600 га) у Чернігівській, Черкаський бір (40000 га) у Черкаській областях.

Програмою "Заповідники" також планувалося розширення Чорно­морського біосферного заповідника на 368000 га, Канівського природ­ного заповідника на 4500 га та Шацького національного природного парку на 43000 га. Доречно відмітити, що досі не створені Південно-подільський природний заповідник, Голосіївський та "Черкаський бір" національні природні парки, а також не розширено територію Ка­нівського природного заповідника. З цього можна зробити висновок, що за перші 10 років незалежності України на виконання програми "Заповідники" в державі створювалось щороку по одному заповіднику чи національному природному парку. Для порівняння, за весь час іс­нування радянської влади в Україні припадало створення одного об'єкта раз на п'ять років.

126

У зв'язку з роздержавленням, розпаюванням та приватизацією земель погіршились умови для розвитку географічної мережі природ­но-заповідних територій на загальнодержавному рівні. З прийняттям Земельного кодексу України зупинився процес резервування природ­них територій для наступного заповідання. Землекористувачі та зем­левласники практично перестали погоджувати проекти резервування та проекти створення нових заповідників і національних природних пар­ків. Незважаючи на це, проблема резервування залишається одним із головних завдань сучасної природно-заповідної справи на час велико­масштабної приватизації землі.

Для резервування природних територій на місцевому рівні необ­хідно здійснити такі перші кроки - підготувати обґрунтування з чіткою картосхемою розташування природних ділянок, попередньо погодити ділянки із землекористувачами та мати висновки територіальних орга­нів влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, лісового, сільського, рибного й інших господарств, а також органів міс­цевого самоврядування.

Отже, в Україні потрібно здійснити термінове резервування залиш­ків найбільш цінних природних територій - степових ділянок, пралісів та корінних лісів, водно-болотних угідь та інших унікальних утворів природи, що мають вагоме наукове й природоохоронне значення. Для цього треба оголосити загальнодержавну акцію створення переліку потенційних для заповідання природних територій на основі виключно наукових обґрунтувань та переконань на погодження землекористува­чів і землевласників. Цінність запропонованих територій для резерву­вання має визначатися профільними науково-дослідними інститутами та вищими навчальними закладами. Кошти на оплату за подання об­ґрунтовуючих матеріалів можна передбачити з державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища або міжнаро­дних фондів. За результатами акції відповідно до чинного законодав­ства, зарезервовані землі мають бути оголошені заповідними.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягає сутність і сучасна криза резервування природних тери­ торій?

1. Назвати основні принципи резервування природних територій.

2. Охарактеризувати обсяги резервування природних територій у 1994 році.

3. Охарактеризувати обсяги резервування природних територій у 1998 році.

127

6.3. Створення природно-заповідних територій 6.3.1. Виділення природних територій для заповідання

Наукові засади

Природно-заповідні території створюються, як правило, багатьма засобами на державних і приватних землях, але найчастіше за прин­ципом доцільності різного характеру і часто без врахування думки вче­них. Вибір природних ділянок визначається густотою і характером роз­поділу населених пунктів, вартістю землі, політичною кон'юктурою, активністю екологістів, історичними чинниками тощо. В багатьох випад­ках у різних країнах під заповідання віддаються неугіддя, віддалені від населених пунктів, тобто землі з бідними природними ресурсами, що мають низьку ринкову вартість. Як правило, основну роль в організації природно-заповідних територій відіграють державні інституції та упов­новажені на це спеціалізовані заклади. За рубежем приватні землі ви­купляються фізичними особами чи природоохоронними організаціями.

Весь процес створення природно-заповідних територій почина­ється з виділення вченими їх площ у природному середовищі. Вони повинні мати якомога великі площі для того, щоб забезпечити збере­ження особливо цінного біорізноманіття. Якщо ступінь антропогенної трансформації ландшафтів не дозволяє цього зробити, в такому разі вчений виділяє декілька окремих ділянок з різними екотопами, причому бажано, щоб вони були суміжними або з'єднані природними чи напів-природними сполучними територіями. Розмір природно-заповідної те­риторії залежить від біології, географії чи екології виду або групи видів, які планується заповідати, їх чисельності, ступеня різноманітності еко­топів тощо.

Виділення природних територій під заповідання здійснюється на основі наукових обґрунтувань. Вже на стадії виділення природної те­риторії під заповідання закладаються методичні засади визначення геосозологічної категорії майбутньої природно-заповідної території, які ґрунтуються на закономірностях територіального поширення фітоце­нозів, популяцій видів, особливо рідкісних та зникаючих, величинах їх життєздатності та життєвого простору, розмірності ареалів таксонів, ступені цілісності та непорушеності природних ландшафтів чи їх ком понентів, силі антропогенного тиску та крайових ефектів тощо. При цьому особливо важливими є відомості про розміри локусів популяцій видів біоти.

Залежно від площі та конфігурації проектованої території окрес­люється шлях (моно-, оліго- чи поліфункціональний) розвитку установи природно-заповідного фонду. Чим менша площа та менш компактна конфігурація проектованої території, тим складніший шлях створення

128

такої поліфункціональної установи. Механізм виділення природних те­риторій повинен базуватися на детальних природознавчих досліджен­нях, які в достатній мірі описані у світовій літературі. Критерії виділення ііриродно-заповідної території визначаються за науковою, екологічною і а прикладною цінністю. Особливе значення надається еталонності та цілісності екосистем за ознаками їх стійкості. На цій же стадії визнача­ться ступінь репрезентативності майбутньої природно-заповідної те­риторії, науково доводяться оптимальна площа та конфігурація природ­ної території, що планується під створення об'єкту природно-ааповідного фонду.

На стадії виділення природних територій під заповідники чи націо-іііільні природні парки в основі підготовки наукових обґрунтувань зде-Гіільшого лежать наступні науково-методичні підходи:

• флористичний (природно-заповідна територія виділяється на основі результатів інвентаризації, вивчення поширення і теоретико- і рифових методів аналізу флори тощо);

• фітоценотичний (природно-заповідна територія виділяється НІ основі інвентаризації, динаміки та поширення фітоценозів, за пер- ІИнним виділенням еколого-фітоценотичних стандартів тощо);

• картоаналітичний (природно-заповідна територія виділяється НІ основі аналізу флористичних, геоботанічних, ландшафтних, ґрунто­ вих та інших карт);

• ландшафтний (природно-заповідна територія виділяється на еонові визначення ступеня антропогенного навантаження чи натураль­ ності ландшафтів, шляхом складання ландшафтного кадастру, опти- Мільніше в межах водозбору тощо);

• землевпорядкувальний (природно-заповідна територія виділя- іться на основі лісорослинного районування, а також під час земле- іпорядкування та лісовпорядкування).

Наведемо приклад виділення природної території за ландшафт­ним науково-методичним підходом. К.М. Горб в 2004 році запропону-■йн пиділяти природні території під заповідання на основі інтегрально­го показника "ступінь натуральності ландшафтів". При цьому він |И;і!іпчив п'ять ступенів: 1) абсолютний (ступінь натуральності дикої Природи має становити 93,4 % - 100 %); 2) високий (86,7 % - 93,4 %); І) середній (80,0 % - 86,7 %); 4) низький (73,3 % - 80,0 %); 5) перехід­ний (06,6 % - 73,3 %).

V процесі виділення природних територій для кожної категорії природно-заповідного фонду є свої особливості. На наш погляд, най-ЙІш.ші складнощі виникають під час створення природних заповідни-Шл у сучасних антропогенізованих умовах існування природних ланд-Шнфіїв. Для встановлення мінімальних розмірів природних заповід­ними вчені рекомендують застосувати такі критерії:

129

1. емпіричний (використовується досвід та інтуїція вчених);

1. екологічний (за наявністю в абсолютно збереженому стані ти­ пових та унікальних природних комплексів з усією сукупністю їх компо­ нентів);

2. біогеографічний (тривалість стабільної кількості видів - показ­ ник розмірності та ступеня ізоляції від антропогенного чинника);

3. генетичний (за умови підтримання "якісного" генетичного різ­ номаніття, в якому природний відбір буде найбільш ефективним, міні­ мальна чисельність популяції диких тварин має складати не менше 500 особин);

4. трофічний (забезпечення існування повної екологічної піраміди типової регіональної екосистеми).

З практики природно-заповідної справи національні природні парки в Україні виділяються здебільшого за двома основними критері­ями - це науковою і природоохоронною цінністю екосистем. Не менш важливою умовою є також застосування інших вагомих критеріїв - ре­креаційного, природничо-пізнавального, еколого-виховного, а також критерію відповідності, згідно з яким певна кількість місцевого насе­лення має бути забезпечена одним національним природним парком. При створенні національного природного парку особливо необхідним критерієм має бути наявність національної та етнічної спадщини, що потребує захисту і відтворення. Для цього необхідно використовувати затверджені розрахункові нормативи.

Майже аналогічний шлях до створення національних природних парків мають регіональні ландшафтні парки. Т.Л. Андрієнко з коле­гами для вибору таких природно-заповідних територій з метою їх ство­рення пропонує такі критерії:

1. Переважання на території відносно незміненого природного ландшафту - характерного або унікального для певних регіонів.

2. Відсутність на території, яка пропонується для створення пар­ ку, великих промислових центрів, значного забруднення природних комплексів тощо - тобто територія не повинна мати значного ступеня екологічної загрози.

3. Наявність на території осередків природних екотопів з цінним рослинним та тваринним світом, на яких встановлений охоронний ре­ жим (заказників, заповідних урочищ, пам'яток природи), або ділянок, на яких можливе створення таких об'єктів.

4. Привабливість території для населення (її ландшафтний та іс- торико-культурний імідж) з метою проведення регламентованої рекре­ ації та екотуризму.

5. Наявність історичних та культурних цінностей, місць, пов'язаних з минулим нашого народу, центрів народних ремесел ти інше.

130

6. Важлива роль території, як частини більш широких територі­ альних природоохоронних мереж (екологічної мережі, прикордонних природоохоронних смуг, мережі цінних водно-болотних угідь тощо).

7. Можливість організації на цій території наукового, екологічно­ го, мисливського, рибальського туризму, а також природоохоронних екскурсій (у перспективі - по прокладеній мережі екологічних стежок).

8. Велике екологічне значення території майбутнього парку для відповідного природного регіону, насамперед, для регіонів зі значним антропогенним навантаженням.

Таким чином, в умовах нинішньої надзвичайно гострої конкуренції за земельні ресурси наукове забезпечення створення нових терито­рій природно-заповідного фонду повинно бути особливо високопро-фесійним, оскільки це основний аргумент на захист природи.

Громадські ініціативи

У світі багато природоохоронних територій засновано громадсь­кими природоохоронними організаціями. Причому яку нашій країні, так і за кордоном процес створення ініціюється стихійно або випадково, часто супроводжується конфліктними ситуаціями та гострим протисто­янням між органами, які намагаються створити природоохоронний об'єкт, і місцевим населенням, яке намагається захистити свої права на використання природних ресурсів і не допустити відчуження природ­них земель. Виділення землі викликає велику полеміку, обговорюється н пресі, на сільських зібраннях, мітингах тощо. Тобто народження май­же кожної природно-заповідної території відбувається в болісних поту-гдх. Відомі міжнародні громадські організації співпрацюють із урядами країн та мультинаціональними банками, які фінансують наукові дослі­дження, екологічну експертизу, проектні роботи, навчання, інформу-нання населення тощо на час створення природно-заповідної терито­рії. Буває, що фінансуюча сторона відшкодовує завдані населенню збитки.

Законом України "Про природно-заповідний фонд України" визна­чимо права громадян з питань охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Вони мають право на: участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку природно-кімовідної справи, формуванні природно-заповідного фонду, розробці і.і реалізації заходів щодо їх охорони й ефективного використання, лппобіганні негативного впливу на них господарської діяльності, вне-іпння пропозицій про включення до складу природно-заповідного фон-пу найбільш цінних природних територій та об'єктів, ознайомлення і територіями й об'єктами природно-заповідного фонду, здійснення 11 юмадського контролю за охороною природно-заповідних територій та оіїсктів, внесення пропозицій про притягнення до відповідальності

■ 1.31

винних у порушенні вимог охорони природно-заповідного фонду. У зв'язку із цим у 90-х роках минулого і на початку нинішнього століття особливо пожвавився громадський екологічний рух за створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Однією з найактивніших громадських організацій щодо створення природно-заповідних територій є Київський еколого-культурний центр, якому вдалося ініціювати створення 38 природно-заповідних об'єктів. Зокрема, його Житомирське відділення за підтримки міжнародної гро­мадської організації ІСАР-"Єднання" запропонувало для заповідання лісові урочища "Карпов хутір", Тлибочок", а під заказник було рекомен­довано Тирло Верхолужки". Також за підтримки цієї організації Хмель­ницька обласна еколого-правова громадська організація "Подільське екологічне товариство" підготувало пакет документів та провело ряд організаційних заходів щодо оптимізації декількох природно-заповідних територій.

Українське товариство охорони птахів у рамках виконання міжна­родної ІВА програми в 1999 році представило державі і громадськості результати п'ятирічної роботи щодо складання описів сучасного стану 136 територій як оселищ особливо цінних птахів для Європи. Частина територій вже охороняється, решта потребувала природоохоронних, у тому числі і менеджментських заходів. На основі цих описів вчені това­риства обґрунтували створення 85 природно-заповідних територій, здебільшого заказників загальнодержавного значення. На основі цих досліджень Українське товариство охорони птахів підготувало спеці­альне видання із переліком природних територій, які необхідно запові­сти для збереження рідкісних видів орнітофауни.

Національний екологічний центр України ініціював і брав участь ■ обґрунтуванні створення природного заповідника "Єланецький степ", регіональних ландшафтних парків Транітно-степове Побужжя", "КІН-бурська коса", Тилигульський, "Прип'ять-Стохід", "Згарський", "Дніпрові Лука", "Зелене намисто Донбасу", а також розробив програму розбудо­ви екомережі в Миколаївській області. Карпатський екологічний клуб "Рутенія" в 1993 році обґрунтував створення першого в світі тетрала-терального регіонального ландшафтного парку "Верхня Тиса" й отри­мав підтримку авторитетних європейських громадських екологічних організацій.

Плідною була робота впродовж більш ніж 40 років секції природ но-заповідних територій Українського товариства охорони природи щодо створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, особливо місцевого значення. Ця секція разом з відповідною юнам>-кою секцією товариства підбили підсумки всеукраїнського конкурсу "Вчимося заповідати", на який було представлено 94 роботи, і визіііі чено переможців юних прихильників природно-заповідної справи.

132

Український державний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді Міністерства освіти і науки України разом із професійними при-родоохоронцями, починаючи з 1998 року, щорічно проводить всеукра­їнський молодіжний конкурс "Вчимося заповідати". До конкурсу залу­чаються загальноосвітні середні школи, професійно-технічні училища, школи-інтернати, обласні, міські, районні еколого-натуралістичні центри, станції юних натуралістів, будинки і палаци школярів, гуртківці й інші учнівські об'єднання. Щорічний конкурс протікає в два етапи: збір ін­формації про природно-заповідні території малих рангів, а також підго-ювка наукових обґрунтувань на створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду. В результаті такої роботи було запропо­новано для заповідання близько сотні об'єктів місцевого значення. Юннати за кращі роботи отримують путівки в молодіжні табори для підпочинку та інші відзнаки.

На Закарпатті ініціаторами створення національного природного мпрку "Ждимир" виступила неурядова організація "Міжнародна асоціа­ція Український центр менеджменту землі та ресурсів", а також місцева іромадська екологічна організація добилася від землекористувачів та доржавних органів влади створення регіонального ландшафтного пар­ку "Зачарований край". За ініціативи еколого-туристичного об'єднання "Орлан" був створений регіональний ландшафтний парк "Орільський".

Однак треба відмітити, що для створення заповідника чи націо-іцільного природного парку старань і наполягань лише вчених чи гро-мпдських екологічних організацій та політичних партій замало. Особливо н цьому плані необхідна кропітка робота державних органів.

Контрольні запитання і завдання

1. Назвати науково-методичні підходи до виділення природних територій Під заповідання.

2. Які критерії встановлення мінімальної площі природно-заповідної тери­ торії?

3. Охарактеризуйте громадські ініціативи створення природно-заповідних Територій на межі XX і XXI століть.

6.3.2. Клопотання про створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду

Створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповід-ИОіо фонду здійснюється відповідно до Закону України "Про природно-Іііюиідний фонд України" на основі підготовки та подання клопотань до центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколиш-

133

нього природного середовища науковими установами, природоохо­ронними громадськими об'єднаннями або іншими заінтересованими підприємствами, установами, організаціями та громадянами. До клопо­тання (звернення подавача) додаються такі документи:

• наукове обґрунтування необхідності створення території чи об'єкта природно-заповідного фонду (за матеріалами виділення);

• характеристика природоохоронної, наукової, естетичної та ін­ шої цінності природних комплексів та об'єктів;

• відомості про місцезнаходження, розміри, характер викорис­ тання, власників та користувачів природних ресурсів;

• відповідний картографічний матеріал;

• інші документи, що підтверджують та доповнюють обґрунтуван­ ня необхідності створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Клопотання, які підготовлені за офіційними методичними рекомен­даціями, подаються до центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища або його урядового органу, що спеціально уповноважений у галузі збереження природно-заповідного фонду для об'єктів загальнодержавного значення. Для об'єктів місцевого значення клопотання подаються до територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Це подання є початком офіційної процедури створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Згідно із вищезазначеним законом, клопотання попередньо розглядається у місячний строк, після його схвалення проводиться погодження з влас­никами та первинними користувачами природних ресурсів. Отже, до стадії проектування створення природно-заповідної території всі дії зводяться до такого порядку:

1. забезпечується підготовка і подання клопотання з відповідними обґрунтовуючими документами;

2. у місячний термін йде розгляд клопотання і його схвалення;

3. здійснюється погодження із землевласниками і природокорис- тувачами щодо меж і площі майбутньої природно-заповідної території і механізмів використання її природних ресурсів тощо;

4. проводиться погодження з органами місцевої влади і самовря­ дування на всіх рівнях.

Л.В. Пархісенко і Є.М. Гребенюк склали перелік документів, які під­лягають погодженню на стадії розгляду клопотання про створення природно-заповідної території. Це такі матеріали:

► відомості про землі, що передаються в користування в розрізі землекористувачів, землевласників, місцевих рад з розшифровкою за

134

угіддями. Ці відомості мають бути підписані головним землевпорядни­ком адміністративного району і завірені печаткою;

• погодження землевласників та землекористувачів;

• рішення сільської (селищної чи міської ради);

► висновок районного органу містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини;

• висновок районного органу земельних ресурсів;

• висновок районного санітарно-епідеміологічного органу;

• висновок районного природоохоронного органу;

• рішення районної ради;

• висновок районної державної адміністрації;

• погодження відповідних обласних управлінь зацікавлених мініс­ терств та відомств;

• висновок обласного органу містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини;

• висновок обласного органу земельних ресурсів;

• висновок обласного санітарно-епідеміологічного органу;

• висновок обласного природоохоронного органу;

• висновок обласної державної адміністрації;

• рішення обласної ради про затвердження матеріалів погодження;

• карта території за підписами відповідальних осіб та скріплени­ ми печатками землевласників і землекористувачів, місцевих рад, ра­ йонного органу земельних ресурсів.

Контрольні запитання і завдання

1. Які супровідні документи додаються до клопотання про створення те­ риторії чи об'єкта природно-заповідного фонду?

2. Які документи підлягають погодженню на стадії розгляду клопотання про створення природно-заповідної території?