Контрольні запитання і завдання

1. Яке правове поле наукової діяльності на природно-заповідному фонді?

2. Які основні наукові теми виконуються на природно-заповідному фонді?

3. Окреслити структуру наукових відділів установ природно-заповідного фонду.

4. Дати коротку характеристику наукових фондів.

5. Яка роль науково-технічних і вчених рад установ природно-заповідного фонду?

6. Яка роль наукових кураторів установ природно-заповідного фонду?

7. Перелічити наукові куратори установ природно-заповідного фонду України.

8. Який механізм координації наукової діяльності на природно-заповідно­ му фонді?

368

8.8. Міжнародне співробітництво

Правове поле. Законом України "Про природно-заповідний фонд України" визначено основні форми міжнародного співробітни­цтва в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду на основі багатосторонніх та двосторонніх міжна­родних угод. З цією метою розробляються і реалізуються міжнародні наукові та науково-технічні програми, забезпечується обмін науковою інформацією, створюються на суміжних територіях заповідники, націо­нальні природні парки й інші території та об'єкти природно-заповідного фонду, організовується спільна підготовка науковців і фахівців, еколо-го-виховна та видавнича діяльність.

У свій час програмою "Заповідники" (1994 рік) з метою активі­зації участі України у міжнародному співробітництві з питань охорони і раціонального використання територій та об'єктів природно-заповід­ного фонду передбачалося:

• активізувати діяльність, спрямовану на укладення багатосто­ ронніх та двосторонніх міжнародних угод у сфері природно-заповідної справи;

• вирішити питання приєднання України до Рамсарської конвенції 1971 року про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як місця оселення водоплавних птахів, Вашингтонсь­ кої конвенції 1973 року про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення, Боннської конвенції 1979 року про охорону мігруючих видів диких тварин, Бернської конвен­ ції 1979 року про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ їх перебування в Європі, Конвенції 1992 року про біорізноманіття й ін­ ших міжнародно-правових актів, пов'язаних з вирішенням завдань при­ родно-заповідної справи;

• забезпечити широку участь державних і наукових установ та не­ урядових організацій у виконанні міжнародних проектів, спрямованих на вирішення глобальних проблем охорони навколишнього природного середовища та розвиток природно-заповідної справи;

• створити у прикордонних місцевостях міждержавні природно-заповідні території, передусім природні заповідники та національні природні парки, опрацювати з відповідними міжнародними організаці­ями питання надання кращим природним заповідникам та національ­ним природним паркам України статусу біосферних, сертифікації їх Радою Європи з врученням відповідних дипломів;

■ систематично аналізувати міжнародний досвід розвитку природ­ но-заповідної справи, проводити наукові форуми та робочі зустрічі українських фахівців з іноземними колегами;

369

• розширити стажування українських фахівців природно-заповід­ ної справи за кордоном;

• сприяти створенню в Україні міжнародних наукових та інших центрів з проблем природно-заповідної справи;

• активізувати участь наукових установ у підготовці відповідних міжнародних наукових видань, активніше розвивати міжнародний еко­ логічний туризм.

Напрями діяльності. Міжнародне співробітництво в галузі природ­но-заповідної справи набуло широких масштабів лише після 1991 року, коли Україна стала незалежною державою. Нині воно здійснюється як централізовано Державною службою заповідної справи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від імені держави, так і установами природно-заповідного фонду за окремими угодами. За останні роки особливо актуальним стало міжнародне спів­робітництво з проблем формування Всеєвропейської екологічної ме­режі, ідея побудови якої в Європі є результатом плідної роботи між наукою та політикою, використання існуючих документів та ініціатив, здійснення інтеграційної політики та забезпечення взаємодії між її учас­никами. Крім цього, держави беруть участь у діяльності мережі біо-сферних резерватів, включаючи наукові дослідження та моніторинг на глобальному, регіональному та місцевому рівнях, сприяють екологічній освіті та навчанню, як і культурному розвитку регіонів, заохочують ор­ганізацію та спільну діяльність регіональних або тематичних мереж біосферних резерватів і сприяють обміну в рамках цих мереж інфор­мації, включаючи електронну. Відповідні організації для забезпечення належного функціонування мережі та з метою отримання вигод від об­міну інформацією повинні робити доступними для людей результати досліджень, публікацій та інших даних, при цьому беручи до уваги пра­ва на інтелектуальну власність.

У 1993 році Україна підписала угоду з Європейським банком рекон­струкції та розвитку, який є складовою частиною Світового банку, про надання ґранту (безповоротної фінансової допомоги) від Глобального Екологічного фонду в розмірі 584,5 тисяч доларів США для реалізації Проекту захисту біорізноманіття в Карпатах. Базовою установою для впровадження проекту став Карпатський біосферний заповідник. Ме­тою цього проекту була демонстрація принципів раціонального приро­докористування та збереження біорізноманіття Українських Карпат, а головними прямими природоохоронними завданнями - опис заповідної природи, планування розширення території заповідника, розробка та впровадження географічної інформаційної системи, основних напрямів національної політики щодо пільг та стимулів для певних обраних зем­лекористувачів навколо територій з природоохоронним статусом. В результаті виконання проекту площа території Карпатського біосфер-

370

ного заповідника збільшилася на 24315 га, з яких 12006та було вилу­чено із природокористування і передано заповіднику. Ще було закуп-пено товари й обладнання для науково-дослідних робіт, запроваджено географічну інформаційну програму, для служби державної охорони створено систему радіотелефонного зв'язку на відстань до 180 км, здійснено програму професійного навчання. Проект став першим знач­ним кроком у розвитку міжнародного співробітництва в галузі природ­но-заповідної справи з Глобальним Екологічним фондом і, безперечно, збагатив досвідом українських природоохоронців.

Наступним масштабним в Україні був впроваджений з середини 1994 року до середини 1999 року проект Глобального Екологічного фон­ду "Збереження біорізноманіття дельти Дунаю" на загальну суму 1,5 мільйонів доларів США. Базовою установою для впровадження проек­ту став природний заповідник "Дунайські плавні". У результаті вико­нання проекту створено Дунайський біосферний заповідник, удоскона­лено та посилено його єгерську службу, вироблено рекомендації щодо відновлення та менеджменту водно-болотних угідь, організації моніто­рингу й управління базами даних, підготовлено фундаментальну моно­графію про біорізноманіття, поліпшено обізнаність різних груп насе­лення щодо значення дельти Дунаю тощо.

Ці два проекти мали історичне значення для міжнародного іміджу вітчизняної природно-заповідної справи. Згодом інші проекти, у тому числі і цілий ряд малих фантів, мали непряме відношення до підтрим­ки природно-заповідних територій. Зокрема, проект Глобального Еко­логічного фонду "Збереження біорізноманіття в Азово-Чорноморському природному коридорі" обсягом 6,9 мільйонів доларів США, який розпо­чався з 2002 року, передбачав підтримку Чорноморського біосферного заповідника, регіонального ландшафтного парку "Гранітно-степове По­бужжя", створення національних природних парків - Сиваський, При-азовський та "Меотида", цілого ряду природно-заповідних територій малого рангу, а також управління та збереження водно-болотних угідь.

У рамках міжнародного співробітництва в 2000 році в Бухаресті була підписана спільна угода між відповідними міністерствами довкіл­ля Республіки Молдова, Румунії та України про співробітництво в зоні природоохоронних територій у дельті Дунаю та пониззі річки Прут, а також декларація про міжнародне співробітництво у створенні Ниж-ньодунайського зеленого коридору в межах територій Болгарії, Руму­нії, Молдови та України.

Ще з 1991 року широкий спектр напрямів міжнародної діяльності розкрився перед окремими установами природно-заповідного фонду, насамперед, заповідниками та національними природними парками. Вони можуть отримати міжнародний статус через входження до складу світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, Рамсарського пере-

371

ліку водно-болотних угідь міжнародного значення, Смарагдової мережі територій спеціального збереження Європи, бути ділянками транскор­донних природоохоронних територій чи екологічних коридорів, нагоро­джуватись Дипломом Ради Європи та містити види з Європейського Червоного списку видів тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, або ареали видів, на які діє спеціаль­на міжнародна угода щодо мігруючих видів рослин і тварин чи мемо­рандум про збереження окремого виду рослин і тварин тощо. Якщо установа природно-заповідного фонду є суб'єктом міжнародного пра­ва, то можуть плануватися заходи, виходячи з уже існуючих зо­бов'язань, зокрема щодо покращання стану збереження окремих видів біорізноманіття та типів природних середовищ, надання звітності про свою діяльність, поновлення номінаційних матеріалів тощо. Може та­кож плануватися участь у виконанні міжнародних проектів та програм, стажуванні тощо. Зокрема, для внесення до світової мережі біосфер-них резерватів установи природно-заповідного фонду готують номіна-ційні форми, в яких відображаються назви країни і природно-заповідної установи, біогеографічний район, розмір, форма, адміністративне та географічне положення, підпорядкованість, законодавчий захист, фізи­ко-географічна характеристика, значення для охорони біорізноманіття, характер наукових досліджень, їх координація, екологічна освіта та виховання, участь населення, фінансова підтримка тощо.

Суб'єкти співробітництва. 1. МСОП (ЛІОН). Ця авторитетна міжнародна природоохоронна організація об'єднує держави, державні організації та установи, а також широкий спектр неурядових громадсь­ких організацій в унікальне світове співтовариство для розроблення стратегії охорони природи, апробації нових ідей шляхом виконання природоохоронних проектів, а також зміцнення місцевих і регіональних можливостей в охороні навколишнього природного середовища, впли­ває, заохочує і допомагає людям в усьому світі зберегти цілісність і різноманітність природи, особливо біотичного різноманіття як основи для проживання майбутніх поколінь, а також забезпечує справедливе й екологічно виважене використання природних ресурсів. Головними провідниками ідей МСОП в нашій державі є Національний екологічний центр України {Київ), а в галузі природно-заповідної справи - Всесвітня комісія національних парків та охоронюваних територій Північної Євра­зії (СМРРА, Москва). Основними завданнями цієї комісії є створення мережі й управління відповідними природоохоронними установами, міжнародна наукова й технічна координація дій між 120 країнами, що входять до неї. Для того, щоби природоохоронна територія була вклю­чена до міжнародної мережі, вона має відповідати одній із категорій МСОҐІ, належати до сфери державного управління, а площа її повинна бути не меншою 1000 га. На сьогоднішній день у МСОП задіяно 78 кра­їн, 112 урядових установ, 735 екологічних неурядових організацій, 35

372

асоційованих членів і близько 10 тисяч вчених та інших фахівців із 181 країни світу.

2. Євросіт. Це професійна загальноєвропейська організація з управління природоохоронними територіями. її праобраз зародився в 1987 році під час Європейського року охорони природи, хоча була створена лише через два роки. На сьогоднішній день до неї входять 15 країн, які мають у загальній сукупності близько сотні природоохорон­них територій з багатим біорізноманіттям. Євросіт організовує семіна­ри, форуми, преміювання кращих, розробляє і поширює програми по­пуляризації природоохоронних територій Європи.

Предмети співробітництва. 1. Європейський диплом. Для ви­значних в Європі природоохоронних територій в 1965 році був засно­ваний відповідний Європейський диплом для нагородження цінних природних або напівприродних природоохоронних територій, що ста­новлять особливий європейський інтерес для країн-членів Ради Євро­пи. Положення про нього схвалено відповідною резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи в 1998 році. Природоохоронні території мають володіти особливо важливим біорізноманіттям, унікальними природ­ними, геологічними чи рельєфними явищами, що характеризують сту­пінь збереження ландшафтів. Завдяки їх науковому, культурному, рек­реаційному або естетичному значенню ці території повинні мати відповідну сувору систему режимів збереження, можливо, також бути пов'язаними з програмами сталого розвитку. Європейський диплом видається на п'ять років на основі детальної експертної оцінки. Уряд будь-якої держави Європи має право звернутись до Секретаріату Ради Європи і подати відповідні документи за формою щодо відомостей про територію. Після перевірки документів і заслуховування відповідної держави група фахівців має, перш за все, розглянути цінність щодо виняткового європейського інтересу. Після успішної експертизи запиту подаються висновки для прийняття рішення. Якщо це буде достатньо обґрунтовано, запит має оголоситися прийнятим, після чого можна по­чинати готувати експертну оцінку з виїздом на природоохоронну тери­торію. Європейський диплом є інструментом постійного контролю при­родоохоронної території, тому щорічно подається детальний звіт про систему управління, характер наукових досліджень, екологічної освіти, загроз і природоохоронної політики. Нагороджена природоохоронна територія контролюється експертами на місці, потім оцінюється групою фахівців, яка готує думку для Ради Європи. На основі цього може бути прийняте рішення про продовження дії нагороди ще на п'ять років. Ди­плом відображає значний внесок природоохоронної території до Все-європейської екологічної мережі. Європейський диплом є моральним стимулом у збереженні природи країни. Першим із українських приро­дно-заповідних територій 2 лютого 1999 року удостоївся цієї визначної нагороди Ради Європи Карпатський біосферний заповідник за вагомі

373

здобутки у збереженні природної, культурної та історичної спадщини. Потім повторно він підтвердив цей статус.

2. Бази даних про природоохоронні території. Першу комп'ютерну базу даних про природоохоронні території Європи в 1997-98 роках розробили Європейське агентство з довкілля, Рада Єв­ропи та Всесвітній центр з постійного моніторингу охорони природи. До неї заносяться природоохоронні території, які захищені національними законодавствами. Відомості про території використовуються як основа для розробки списку природних об'єктів всесвітньої спадщини ООН та Доповіді про стан навколишнього природного середовища Європи. У Міжнародному центрі моніторингу довкілля (м. Кембридж) знаходиться банк даних про світові природоохоронні території.

Контрольні запитання і завдання

1. Які аспекти міжнародної співпраці визначені правовим полем у галузі природно-заповідної справи?

2. Які основні напрями міжнародного співробітництва були на межі XX і XXI століть?

3. Дати коротку характеристику предмету міжнародного співробітництва.

4. Дати коротку характеристику основних суб'єктів міжнародного співробіт­ ництва.

374