7.4. Менеджмент екосистем

Наукова сутність. Ряд провідних екологів світу вважають за не­обхідне виділяти спеціальний напрям досліджень - це управління функ­ціонуванням екосистем або менеджмент екосистем як сукупність засо­бів для досягнення мети. У цьому аспекті особливе значення має менеджмент охоронних екосистем, який повинен враховувати специ­фіку категорій природно-заповідних територій, їх' площі. Навіть природ­ні території, які займають великі площі (тисячі квадратних кілометрів) в умовах екологічної кризи в якійсь мінімальній мірі потребують управ­ління. Тому одним із найважливіших питань функціональної біосозо-логії є опрацювання практичних засад менеджменту екосистем, рос­линних угруповань, фауністичних комплексів, видів та популяцій залежно від екологічних умов на основі обраного виду режиму збере­ження. У цьому контексті фахівці розрізняють в основному два види менеджменту - це менеджмент біотичних компонентів екосистем (біо-

267

топічний) та менеджмент природно-заповідних територій у цілому (ландшафтний) як окремих екосистем вищого територіального рівня.

Американський вчений Р.М. Пайл (1983) вважає, що важливими завданнями, які стоять перед керівництвом природоохоронних терито­рій, є: 1) підтримання сукцесійних стадій; 2) вилучення чи послаблення дії чужорідних видів рослин і тварин; 3) попередження впливу людини або відновлення екосистем після припинення дії легального і неле­гального антропогенних факторів; 4) боротьба з наслідками кліматич­них та гідрологічних змін; 5) усунення або послаблення несумісних з охороною природи зовнішніх впливів (забруднення повітря, води, шу­мові ефекти тощо); 6) боротьба зі звичними хворобами та інвазіями, які небезпечні для малих резерватів; 7) боротьба із наслідками минулих змін на даній території (деградація фунтів, відсутність хижаків); 8) про­тидія подальшому вимиранню видів біорізноманіття. Він застерігав, що "до тих пір, доки ми не будемо мати достатніх знань для того, щоби управляти всіма ресурсами з повною впевненістю, необхідно поєднува­ти три фактори: здоровий глузд, інтуїцію та науково обґрунтовані дії".

В умовах глобального антропогенного тиску виникають ситуації, в яких загострюється необхідність екстренного втручання в екосистеми, щоб запобігти їх деградації. Як реакція-відповідь - це стабілізація еко-топічної ситуації. Менеджмент заповідних екосистем та біорізноманіття застосовується у випадку, коли екосистеми втратили здатність до са­морегуляції, керування ними утруднюється внаслідок відсутності деталь­ної інформації про екотопічні, трофічні, консортивні, міжпопуляційні й інші біоценотичні зв'язки. Керування екосистемами потребує знань про компоненти біоценозу, на основі яких виробляється комплексний підхід, а висновки мають подаватися узгоджено різними фахівцями.

Основна стратегія управління, наприклад, заповідними фітоцено­зами, повинна полягати в необхідності диференціації фітоценофонду залежно від ступеня збереженості та характеру антропогенної транс­формації кожного конкретного рослинного угруповання. Наукові розроб­ки з проблеми управління фітоценозами мають базуватися на систем­ному підході, оскільки різні види рослин і типи фітоценозів потребують відповідно і неоднакових режимів збереження. Для втрачених угрупо­вань необхідно розробити шляхи їх реконструкції та відновлення на основі карт розповсюдження фітоценозів у минулому, використання літературних джерел, фітоценотек, гербаріїв тощо. Виявляються місця вірогідного зникнення поодиноких унікальних рослинних угруповань. Було б дуже доцільним передбачити і прогнозувати найбільш імовірні конфліктні екотопічні ситуації, внаслідок яких можуть зникнути фітоцено­зи, для відновлення яких варто запровадити передусім заказний режим.

Таким чином, судячи з результатів сучасних досліджень, вже сьо­годні майже всі вчені згоджуються про необхідність управління степо-*

268

вими фітоценозами у межах їх суцільного поширення, лучними і сфаг­ново-болотними угрупованнями лісової зони, які знаходяться на при­родно-заповідних територіях. Основний науковий постулат у проблемі підтримання життєдіяльності популяцій раритетних видів рослин - це забезпечення для них потрібного віталітетного простору, належних оптимальних екологічних і ценотичних умов в екотопах, з якими філо-ценогенетично пов'язані, збереження консорційних зв'язків з гетеро­трофними компонентами тощо.

Структура менеджмент-плану біотопу. Пропозиції в галузі управління екосистемами мають бути відображені в своєрідному доку­менті, який називається план менеджменту або менеджмент-план, чи план управління. Плани менеджменту розробляються для окремих пріоритетних об'єктів, яким загрожує зникнення чи деградація. Такий документ повинен мати індивідуальний характер для кожного об'єкта окремо. На основі міжнародного досвіду Г.В. Парчук розробив типову структуру плану менеджменту біотопів та водно-болотних угідь.

Основними завданнями плану менеджменту є розвиток політики та законодавства щодо охорони виду (біотопу) та в аспекті природоко­ристування, зменшення негативного впливу, підвищення участі насе­лення (громад) у природоохоронній діяльності, штучне розведення та розселення виду, реінтродукція, екологічний моніторинг і проведення досліджень. У вступній частині типового проекту плану відзначаються нормативно-правові підстави для розробки менеджмент-плану. Такими нормативно-правовими підставами для біорізноманіття на видовому рівні є Червона книга України, Зелена книга України, міжнародні та ре­гіональні "червоні переліки".

Однією з основних функцій плану менеджменту має бути накопи­чення базової інформації щодо стану збереження біотичного виду або його біотопу. У плані повинна бути відображена така базова інфор­мація: місце виду в таксономічній системі (класифікації біотопів); цикл та особливості сезонного розвитку виду (біотопу); поширення виду (біотопу) в минулому та на сучасному етапі, можливі дані щодо чисель­ності виду; характеристика загроз (чинників негативного впливу) існу­ванню виду (біотопу); стан вивченості виду (біотопу).

Найголовніше, план менеджменту повинен передбачати такі орієн­товні дії щодо збереження виду (біотопу): запровадження плану моні­торингу за станом збереження; зменшення негативних впливів (запобі­гання браконьєрству, регулювання процесів природокористування; зменшення дії інших негативних чинників); штучне розведення, розсе­лення та реінтродукція; робота з природокористувачами, відвідувача­ми та місцевим населенням; освітні заходи (бесіди, лекції, гуртки, ви­ступи у пресі, на телебаченні тощо).

269

Складовими менеджмент-ллану обов"язково мають бути карто­графічні матеріали із зображенням ареалів поширення видів, біото-_ф пів, місць дії негативних чинників та запланованих заходів. У заключній частині наводяться використані літературні джерела та документи. План затверджується директором природно-заповідної установи або іншої організації, яка відповідає за охорону території, де поширений вид (біотоп), популяціями котрого необхідно управляти. Копія плану менеджменту може бути поміщена в річному томі Літопису природи.

Структура менеджмент-плану водно-болотного угіддя. У типо­вій структурі спочатку визначаються завдання менеджменту, ро­биться загальний опис угіддя, в якому наводиться інформація про місцезнаходження угіддя, його межі, умови землеволодіння та земле­користування, адміністративно-управлінську інфраструктуру, відомості про абіотичне середовище (клімат, гідрологічні, геологічні, геоморфоло­гічні умови, фунти), біотичне середовище (флору, фауну, біогеоценози), культурно-історичні умови, археологічну спадщину, природоохоронні заходи в минулому, громадський інтерес до угіддя, культурно-історичні особливості ландшафту, екологічні взаємовідносини. До цього дода­ються карти та фотографічні матеріали.

Оцінка плану менеджменту включає відомості про розміри угіддя та його екологічне значення, біотичне різноманіття, ступені природнос­ті, рідкісності, вразливості, типовості екосистем, соціальну, економічну, естетичну, рекреаційну, культурну, історичну та сакральну цінність угіддя, освітній і громадський інтерес та наукові дослідження. Довготер­мінові цілі екологічного менеджменту угіддя визначають природні вну­трішні та зовнішні, у тому числі антропогенні чинники впливу, законо­давчі фактори, ресурси та джерела фінансування тощо.

Як альтернатива паралельно розробляється робочий план, який на основі екологічного стану угіддя включає запровадження першочер­гових природоохоронних заходів щодо збереження біотопів, созотех-нологічного управління популяціями окремих видів, раціонального ви­користання ресурсів угіддя, контроль за потоками відвідувачів, освітні заходи, наукові дослідження, локальні практичні проектні роботи, під­ходи щодо менеджменту угіддя, адміністративне управління, робочі програми виконання проектів на певний термін, контроль за виконан­ням робочого плану.

Важливою необхідністю на сьогодні має бути поєднання завдань планів менеджменту не лише з програмою Літопису природи, але й з проектами організації природно-заповідних територій, охорони, відтво­рення і використання їх природних комплексів та об'єктів. Наприклад, в основу менеджмент-плану підсушеного в 50-х роках минулого століття оліготрофного болота Глуханя, яке входить до території національного природного парку "Синевир", повинні бути закладені такі першочергові дії:

1. закриття магістрального каналу з метою підвищення рівня ґрун­ тових вод на всій території болота;

2. обгородження парканом території болота (23 га) з метою недо­ пущення витоптування і випасання худобою популяцій рідкісних видів флори і всього рослинного покриву в цілому;

3. заборона внесення населенням мінеральних та органічних доб­ рив на периферійних ділянках болота з метою створення сіножатей і приєднання до садибних наділів, викошування можна проводити лише на мезотрофних і лучно-болотних ділянках;

4. створення моніторингових постійних пробних площ для популя­ цій рідкісних видів рослин і стеження за відновлювальними процесами на магістральному каналі та у місцях, де починаються процеси розкла­ ду болота;

5. забезпечення території об'єкта пояснювальними таблицями на моніторингових площах та едукаційними засобами пропаганди науко­ вої цінності верхового болота.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягає наукова суть плану менеджменту природоохоронної те­ риторії?

2. Які основні завдання і структура плану менеджменту природоохоронної території?

7.5. Геосозолопчнї дослідження екосистем

Правове попе. Прикладні наукові дослідження природно-заповід­ного фонду, починаючи з 90-х років минулого століття, проводяться відповідно до існуючої законодавчої та нормативно-правової бази. Згід­но із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" основ­ні напрями наукових досліджень на територіях природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків визначаються з ура­хуванням програм і планів науково-дослідних робіт, які затверджують­ся Національною академією наук України та центральним органом ви­конавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища України.

Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники") вперше було окреслено на офіційному рівні коло нау- кових проблем галузі. На той час особливого значення для нинішнього розвитку природно-заповідної справи мали наукові дослідження з та- ких проблем:

271

в удосконалення економічних, правових, екологічних та організа­ційних засобів збереження та відновлення біорізноманіття, природних комплексів та об'єктів, що перебувають в умовах неоднакового ступеня антропогенної зміненості та впливу різних типів господарської діяльності;

я розроблення критеріїв наукової, екологічної, економічної, рекре­аційної і соціальної оцінки територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

■ проведення середньомасштабного і великомасштабного ви­ вчення та картографування природних комплексів та їх компонентів для здійснення комплексного моніторингу стану територій та об'єктів природно-заповідного фонду, розробки наукових основ охорони навко­ лишнього природного середовища, збереження різних типів природних комплексів, створення геоінформаційних систем;

■ поглиблення наукових основ збереження і розведення у штучних умовах рідкісних видів фауни і флори з метою їх наступної реінтродук- ції та введення в культуру, створення необхідних для цього спеціаль­ них розплідників і розсадників.

Важливим завданням, яке поставила програма "Заповідники", бу­ло розширення наукової діяльності ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків. У цьому аспекті основними видами наукової ді­яльності ботанічних садів є організація спеціальних експозицій, колек­ційних і експериментальних ділянок, розплідників, гербаріїв, допоміж­них лабораторій, організація експедицій для поповнення колекційних фондів, створення генетичних банків рослин, обмін насінням і живими рослинами, вирощування, розмноження і селекція нових, особливо декоративних та інших корисних форм тощо.

Механізм наукового забезпечення природно-заповідної справи знайшов своє продовження і подальший розвиток у Законі України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологіч­ної мережі України на 2000-2015 роки". Наукове забезпечення є також одним із основних мотивів Закону України "Про екологічну мережу України".

Окрім законодавчої сфери, наукова діяльність у галузі природно-заповідної справи в Україні регулюється і вагомою нормативно-право­вою базою. В 1997 році на виконання програми "Заповідники" постано­вою Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення державного управ­ління заповідною справою в Україні" були затверджені основні пріоритетні напрями наукових досліджень. Зміст наукової роботи запо­відників і національних природних парків досить детально описаний в Положенні про наукову діяльність заповідників і національних природ­них парків України (1998 рік), а також у Положенні про організацію нау­кових досліджень у заповідниках і національних природних парках України (2000 рік), які пройшли державну реєстрацію в Міністерстві

272

юстиції України. Першим документом визначено статус учених та нау­ково-технічних рад, наукових кураторів і затверджено їх перелік, вста­новлено порядок взаємодії заповідників і національних природних пар­ків України зі сторонніми науковими організаціями та спеціалістами з питань проведення науково-дослідних робіт на природно-заповідних територіях. Другим нормативним актом визначено документацію з нау­ково-дослідної діяльності, встановлено вимоги до організації наукових досліджень і управління ними, прокласифіковано наукові фонди.

У зв'язку з виконанням вищезгаданих і нових законів України і роз­робкою нових державних довгострокових програм, міжнародних конвен­цій у сфері охорони природи, Всеєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, міжнародних угод України та інших документів національного і міжнародного природоохоронного права, а також з огляду на необхідність розвитку природоохоронної індустрії в нашій державі й базисної ролі у ній науки, вкрай необхідним стає наукове забезпечення виконання зазначених документів на рівні державного замовлення, що дало б змогу щороку готувати практичні рекомендації про стан збереження і відтворення унікальних природних комплексів, рідкісних і зникаючих видів. Доцільно запровадити регуляр­ний централізований науковий аналіз результатів досліджень за про­грамою Літопису природи, на основі чого можна було б визначити по­точні та прогнозні зміни біорізноманіття на природно-заповідних тери­торіях, аби мати змогу вчасно реагувати відповідними созотехнічними засобами. З цією метою необхідно перейти на електронно-програмне забезпечення, що спростить процедуру користування науковими да­ними, дозволить оперативніше вирішувати гострі природоохоронні проблеми.

Державні директивні документи мають базуватися на глибокому науковому і водночас оперативному системному аналізі, а відтак і реа­лізації їх на практиці. Для цього у найближчій перспективі доцільно консолідувати наукові сили установ природно-заповідного фонду, цент­рального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища України, Національної академії наук України, Української академії аграрних наук, вищих навчальних закладів та ін­ших профільних установ та відомств для формування системи галу­зевої природно-заповідної науки з централізованим та структурованим державним управлінням та контролем. У цій системі варто передбачи­ти створення центральних і регіональних науково-аналітичних кадаст­рових та моніторингових підрозділів, організацію єдиної системи мето­дичного керівництва науковими дослідженнями у заповідниках і національних природних парках, створення науково-просвітніх про­грам, розширення природоохоронних досліджень у ботанічних садах, дендрологічних і зоологічних парках, створивши для цього спеціальні підрозділи.

273 ■

Основні напрями наукових досліджень

Однією із головних умов успішного розвитку природно-заповідної справи на міжнародному та національному рівнях є пріоритетність розвитку науки як її теоретичної, так і методологічної основи. Головни­ми перспективними пріоритетами тут мають бути: переорієнтація су­часних тенденцій у вітчизняній науці на світові стандарти; спрямування її на маловивчені проблеми, зокрема популяційного й екосистемного різноманіття, його толерантності, впливу кислотних дощів, змін кліма­ту, забруднення хімічними речовинами та важкими металами, опус-телювання земель, зміни гідрологічного режиму на біорізноманіття природно-заповідних територій; подальше з'ясування їх екологічної, соціальної та економічної ролі на сучасному етапі розвитку цивілізації; вивчення напрямів розвитку природно-заповідної справи в умовах ви­сокої щільності населення, агроландшафтів та промислово девастова-них територій тощо. Важливе значення має інтеграція науки, економіки і права, науково-методичне забезпечення, утвердження світової акту­альності наукових та прикладних основ охорони природи і, зокрема, біосозології, а також міжнародне наукове співробітництво. Виходячи з цього, пріоритетні напрями наукових досліджень у галузі природно-заповідної справи можна сформулювати у такому контексті.

1. Стан та шляхи формування перспективної системи при­ родно-заповідних територій:

1. Обґрунтування (перегляд) нових екологічних, соціальних і ет­ нічних принципів та показників заповідання територій та об'єктів, від­ повідних сучасній ідеології стосунків людини з природою на засадах концепції екологічно збалансованого розвитку.

2. Розроблення оптимальної структури класифікації природно- заповідного фонду і визначення перспективних категорій природно- заповідних та інших природних територій, що особливо охороняються.

3. Розроблення оптимальної структури національної екомережі як складової частини Пан'європейської екомережі.

4. Опрацювання методів та критеріїв виділення природних тери­ торій з метою заповідання та резервування.

5. Установлення оптимальних площ природно-заповідних тери­ торій, їх конфігурації та функціональних зон.

1.6. Розроблення природно-заповідного районування України, упорядкування та зонування природно-заповідних територій.

1.7. Дослідження в ринкових умовах правових та економічних ме­ ханізмів вилучення земельних ділянок під заповідання і резервування.