2.2. Міжгалузеві зв'язки

Історично так склалося, що природно-заповідна справа в різних аспектах була пов'язана з розвитком лісового, мисливського та садово-паркового господарства. Часом їх спільна історія була суперечливою. Багато природоохоронних ідей, особливо в радянські часи, не сприй­малися цими галузями, але треба надати належне їх історичному внеску у формування природно-заповідної справи як окремої сфери суспіль­ної діяльності. Свідченням такого "симбіозу" є сучасний феномен при­родно-заповідного фонду України, де поєднуються різнобічні функції розвитку вищезазначених галузей господарства (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Структура міжгалузевих зв'язків природно-заповїдної справи

а. 2	Предмет зв'язків	Галузі використання біоресурсів природно-заповідного фонду
		лісове господарство	мисливське господарство	садово-паркове господарство
1.	Віхи історії галузей	+	+	+
2.	Категорії природно-заповідного фонду	+	+	+
3.	Категорії земель природоохорон­ного призначення	+		+
4.	Служби охорони природи	+	+	+
5.	Управління природно-заповідним фондом	+	+
6.	Державні та регіональні програми	+
7.	Проектні документи	+
8.	Наукові школи	+	ги
Умовні позначення: + прямі зв'язки, = опосередковані зв'язки

34

Порівняно з іншими біомами, ліси є головною наземною автотроф­ною екологічною системою України (16 % лісистості). Тому вся відпові­дальність у державі за його раціональне використання та відновлення покладена на лісогосподарську галузь. Жодний виробничий сектор економіки держави так тісно не пов'язаний з охороною природи, як лі­сове господарство, від ведення якого і залежатиме індекс екологічної стабільності України. На сьогодні пріоритетним напрямом лісового гос­подарства є переорієнтування на екологічно збалансовані засади ве­дення, сертифікацію лісів за міжнародними стандартами, яка ґрунту­ється в основному на проблемі збереження біорізноманіття лісів.

Основу міжгалузевих зв'язків лісового господарства і природно-заповідної справи безперечно формує наука. За всю історію саме вче-ні-лісознавці були носіями передових природоохоронних ідей, напри­клад, Г.Ф. Морозов в Росії, О. Гумбольдт у Німеччині, В. Дзедушицький у Польщі, А. Златнік у Чехії та інші.

В Україні основоположниками як наукових, так і практичних на­прямів розвитку територіальної і таксономічної охорони природи знову ж таки були дослідники лісів: з кінця ХІХ століття - Й.К. Пачоський, у 20-30-х роках XX століття - Є.М. Лавренко. У післявоєнний період лі­дером природоохоронного руху в Україні був еколог та лісовий типолог П.С. Погребняк, який водночас в АЙ УРСР очолював Інститут лісу та Українське товариство охорони природи. Сучасну природоохоронну науку не можна уявити без її лідерів, знову ж таки лісознавців - акаде­міків Ю.Р. Шеляга-Сосонка, М.А. Голубця, доктора гоноріс кауза геосо-зології С.М. Стойка, професорів - В.І. Комендара, С.А. Генсірука, Г.Т. Криницького, В.І. Парпана та інших. Нині більше половини штатно­го складу природоохоронних установ мають лісогосподарську освіту. Служби державної охорони природно-заповідного фонду формуються за ідеологією служб лісової охорони, орієнтуючись на кращі зразки рейнджерських служб країн світу.

Близько 80 % територій та об'єктів природно-заповідного фонду України знаходиться в лісах, за площею на них припадає 13 % лісфон-ду, а за державною програмою "Ліси України" цей відсоток запланова­но довести до 15%. До цього часу домінує власне лісова доктрина створення та функціонування природно-заповідних територій, і особ­ливо управління ними, на більшості яких охорона покладена на лісогос­подарські установи. На лісових природно-заповідних територіях лісове ^: господарство орієнтується на дотримання чинного законодавства про ¹ природно-заповідний фонд. Окрім цього, в галузі лісового господарст­ва виділяють природоохоронну категорію "лісові генетичні резервати", яка не увійшла до класифікації природно-заповідного фонду і є галузе­вою. Сучасна методологія природно-заповідної справи, зокрема її "конституція" - проектування створення, розширення, організації та

35

охорони природних комплексів заповідників і національних природних парків генетично пов'язана з технологією лісовпорядкування, облаш­тування парків і таксації мисливської фауни.

Найдревніші корені природно-заповідної справи тісно перепліта­ються також із мисливством та рибальством, оскільки саме для цих галузей створювалися перші заповідні об'єкти та заказні угіддя. Ці сфери еволюціонували разом багато століть у формі заповідно-мисливських угідь. Лише на початку 90-х років XX століття вони фор­мально на законодавчому рівні були розмежовані у вигляді окремих категорій (національні і регіональні парки та мисливські господарства). На поліфункціональних природно-заповідних територіях, здебільшого в регіональних ландшафтних парках, дозволяється любительське по­лювання та рибальство.

Із природно-заповідної справи беруть свій початок і перші парост­ки садово-паркового мистецтва. Спочатку домінувала концепція про заповідність краси первісної природи, а нині краса природи демонстру­ється людиною в штучних об'єктах природно-заповідного фонду, які водночас є навчальними полігонами ландшафтної архітектури та са­дово-паркового господарства.