Методична сфера розвитку

Головними методичними осередками поширення природоохорон­них знань в установах природно-заповідного фонду є музеї природи, бібліотеки, інформаційні центри як частини еколого-освітніх центрів, візит-центри, екологічні стежки, туристичні маршрути тощо. Охаракте­ризуємо з них лише найбільш популярні серед відвідувачів.

Музеї природи. Музеї природи як засіб поширення еколого-освітніх знань створюються для систематичного відвідування, викорис­тання під час проведення семінарів, конференцій. Відповідно до змісту експозицій та направленості роботи музеї природи мають виконувати функції методичних центрів природоохоронної роботи з населенням, державними, громадськими та молодіжними організаціями. Основними принципами створення музеїв природи повинні бути: науковість і су­часність (всі експозиції повинні відповідати сучасним вимогам щодо охорони природи, основним напрямам розвитку природно-заповідної справи); лаконічність (потрібно уникати перевантаження експозицій); естетичність (емоційний вплив на відвідувачів); перспективність (показувати не тільки сучасний стан природних ресурсів, рідкісних видів тваринного та рослинного світу, але й перспективи розвитку та заходи щодо вирішення актуальних проблем); регіональність (пропаганда має бути не глобального характеру, а конкретна з урахуванням потреб і проблем даної місцевості). В експозицію музею природи рекоменду­ється включати рубрики: екологічне законодавство, екологічний стан регіону, історія становлення природно-заповідної території, основні напрями та перспективи розвитку регіону, регіональна мережа природ­но-заповідного фонду, охоронні ландшафти, рослинний і тваринний світ тощо. Особливу увагу в експозиціях рекомендується звертати на наявність рідкісних видів та тих, що знаходяться під загрозою зникнен­ня і занесених до Червоної книги України та видів з інших "червоних переліків". Доцільно відмічати роль природоохоронних територій у збереженні навколишнього природного середовища, покращанні еко­логічної ситуації, позитивному впливі на результативність наукових досліджень, розширенні міжнародної співпраці тощо.

Тісний зв'язок музеїв природи з бібліотеками передбачає постійне поповнення, оновлення та розширення наукових фондів, тематичних рубрик, передплату на періодичні видання, контроль за виходом нових екологічних видань, створення відеотек, фототек, фотоальбомів, еко-

341

фотостендів, організацію спільних заходів: лекцій, "круглих столів", те­матичних вечорів, семінарів, вікторин тощо.

Екологічні стежки, і. Історія. На території України перші еколо­гічні стежки були прокладені у 90-роках XIX століття переважно лікаря­ми, вчителями й інженерами на курортах Великої Ялти. Серед перших найбільш відомими були стежки, прокладені відомими вченими-лікарями С.П. Боткіним і Ф.Т. Штангеєвим. Ці стежки користуються по­пулярністю і сьогодні. Кримський гірський клуб розпочав створювати стежки з 1893 року, а в 1899 році створив стежку, довжина якої стано­вила 8,5 км і проходила через східний схил Ялтинської гірської яйли. Першочерговими цілями природознавців щодо цієї стежки були збір та розповсюдження інформації про історію та природу Криму, охорона рідкісних видів рослин і тварин. У 1916 році прокладено історико-археологічну екологічну стежку - також у Криму біля Судака.

На початку XX століття перші екологічні, а точніше екотуристичні, стежки з'явилися і в Сполучених Штатах Америки, зокрема в горах Аппалачах одну екологічну стежку було прокладено в 1910 році, а в 1968 році її оголосили Національною пейзажною стежкою.

На початку 60-х років XX століття з'явилися перші стежки у При­балтиці, зокрема в Естонії ініціатором створення стежок став студент­ський гурток з охорони природи. Згодом перевагу почали надавати створенню екологічних стежок у Лахемааському національному парку та на інших природно-заповідних територіях, передусім у заказниках. .

Наприкінці 80-х років минулого століття в Україні закладено першу навчальну екологічну стежку. З того часу ця доступна і цікава форма екологічної освіти в природі набула широких масштабів, переважно на великих територіях природно-заповідного фонду- в Карпатському та Шацькому національних природних парках, природних заповідниках Криму, навколо великих міст Києва, Львова та інших.

2. Призначення й основні завдання. Як вже відмічалося вище, новою формою і методом підвищення екологічної свідомості населен­ня є організація мережі екологічних стежок, основне призначення яких складається з таких взаємопов'язаних компонентів як оздоровлення, рекреація, просвіта, навчання і головне - екологічна освіта. Ці чинники прищеплюють у населення, насамперед, підростаючого покоління, не­обхідність дбайливого ставлення до природи, її різноманітності і ба­гатств. Результатом пропаганди ідей охорони природи в різній формі є підвищення рівня екологічної обізнаності та природничої грамотності населення. Все це можуть забезпечувати екологічні стежки, які допо­магають привернути увагу місцевих органів влади до необхідності співпраці із закладами освіти в природоохоронній сфері, тому що по­дальше поширення досвіду цього напряму роботи в школах, позашкіль­них закладах освіти допоможе продемонструвати кращі досягнення в організації роботи на екологічних стежках.

342

Головна мета екологічної стежки - це навчання екологічно грамот­ної поведінки людини в природі і поширення знань про природу та лю­дину як про дві невід'ємні частини довкілля, ознайомлення екскур­сантів з рідкісними явищами природи - біотичними угрупованнями та їх компонентами, поселеннями тварин, рідкісними, цінними та декоратив­ними рослинами, об'єктами садово-паркового мистецтва, унікальними пейзажами тощо. Особливо екологічну стежку використовують для проведення масової освітньої роботи з питань охорони природи на ре­креаційних природних територіях.

Основними завданнями екологічної стежки є: ознайомлення відві­дувачів з об'єктами живої і неживої природи; розробка та проведення у відповідних пунктах стежки теоретичних і практичних занять, конкрет­ної природоохоронної роботи; пропаганда природоохоронних заходів, інформування про види рослин, тварин, грибів, пам'ятки природи, культури, що трапляються на заданому маршруті.

3. Основні типи. Вступаючи на екологічну стежку, відвідувачі входять до живого храму природи, невичерпного джерела прекрасного світу знань. Особливо перспективною формою природоохоронної про­паганди є екологічні стежки, коли вони прокладені на територіях при­родно-заповідного фонду. В різних країнах їх називають по-різному: стежки або наукові траси, серед яких найпоширенішими є природничі, навчальні чи дидактичні, є навіть спеціальні стежки для дітей - голо­воломки. В Україні найчастіше прокладаються навчальні, навчально-пізнавальні та загальноосвітні екологічні стежки. Відповідно до смаків відвідувачів, за вартістю та рівнем сервісу екологічні стежки поділя­ються на спеціалізовані (наукові, навчальні, рекреаційні, лікувально-оздоровчі, освітньо-ресурсні), комплексні (поєднують функції спеціалі­зованих) й туристичні маршрути.

Наукові стежки виділяються за типовими й унікальними об'єктами досліджень з метою відпрацювання методичних питань для науковців -ботаніків, зоологів, географів, археологів, істориків тощо. Навчальні стежки виділяються для проведення навчальних занять для дітей до­шкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл, студентів та інших слу­хачів. Рекреаційні стежки виділяються на типових об'єктах природи, що мають високий рекреаційний потенціал. Лікувально-оздоровчі стеж­ки виділяються на об'єктах природи, що мають особливе профілактич­не й оздоровче значення, наприклад, поблизу санаторіїв, цей тип стежок може використовуватися для ознайомлення людей з умовами зростання та біологічними особливостями лікарських рослин. Освіт­ньо-ресурсні стежки виділяються на типових об'єктах природи, мають високий еталонний природно-ресурсний потенціал, який використову­ється для підвищення рівня екологічної освіти природокористува-чів. Комплексні стежки, що поєднують функції спеціалізованих еко-

343

логічних стежок. Своєрідною екологічною стежкою можна назвати ту­ристичний екологічний маршрут. Екологічні стежки можуть проклада­тися на окремій природній території, об'єкті чи сукупності їх. Для прик­ладу далі наводиться коротка характеристика найпоширеніших в Україні типів екологічних стежок.

Навчальні. Закладаються на природних територіях, які належать навчальним закладам чи знаходяться поблизу від них і призначаються для формування екологічного світогляду й екологічної освіти школярів і студентів, формуючи в них любов до рідної природи, розширюючи шкільні знання з природничих дисциплін. Основними вимогами до цьо­го типу стежок є те, що вони мають включати такі елементи природи, які розглядаються за шкільною програмою, максимально розкривати взаємозв'язки природних компонентів в екосистемах, зокрема поєд­нання складових рослинного і тваринного світу й грибів між собою та з оточуючим середовищем. У цьому аспекті бажано також продемон­струвати рослини, вирощені людиною, зміну їх властивостей у культурі. У зв'язку з цим не є обов'язковою така вимога, як значна довжина на­вчальних екологічних стежок, а також можливість відвідання їх вели­кою кількістю осіб. Цей тип стежок має бути розрахований на певну оптимальну кількість туристів. їх можна створювати у ландшафтних парках, зелених зонах поблизу шкіл, технікумів, вищих навчальних за­кладів, позашкільних установ, а також на інших територіях, де ще збе­рігаються природні комплекси.

Комплексні. їх створення має цілі, які характерні і для попередніх типів стежок. Наприклад, стежка може бути закладена на природоохо­ронній території та бути навчальною, тобто служити постійною базою для певного навчального закладу. Вона може бути закладена в зеленій зоні міста або інших центрах масового відвідування і призначена для рекреаційних цілей. При цьому не варто закладати екологічні стежки для масового відвідування на природних територіях з особливим ста­тусом охорони. У перспективі, вірогідно, саме комплексні стежки мо­жуть стати найпоширенішими, поєднуючими всі основні цілі і завдання екологічних стежок загального характеру, а саме природоохоронні, просвітні, освітні, оздоровчі, регульованого відпочинку на природі то­що. Створення такого різновиду екологічної стежки передбачає здійс­нення наступних найбільш типових і послідовних дій: вибір місця; до­мовленість (угода) із землекористувачами, розроблення маршрута, обладнання стежки інвентарем, організація контролю за станом стежки та природних об'єктів на ній.

4. Основні вимоги. Організація екологічних стежок разом з екскур­сіями - це перспективна форма природоохоронної пропаганди. Екскур­сія не повинна тривати більше години на оптимальній довжині стежки до двох кілометрів. Бажано, щоб стежка мала форму петлі з початком і

344

кінцем в одній точці, обминала місця проживання і зростання рідкісних видів флори та фауни. Важливим елементом екологічної стежки є ін­формативність. Опис маршруту включає коротку його характеристику з позначенням природних перешкод, напрямку руху, відстані між цікави­ми місцями огляду. Складаються ілюстровані путівники-буклети, текст яких викладається дохідливо, подаються загальні відомості та правила поведінки. Екологічні стежки маркуються, для чого використовують одягнуті на стовбури дерев кольорові смужки або кружечки, намальо­вані фарбами. Такі маркери виготовляються стандартних розмірів, але кожна стежка повинна мати свої особливості, зокрема свій "знак" і наз­ву, тобто на маршруті розміщують інформаційно-охоронні знаки вста­новленого зразка. Площину всіх табличок і щитів розташовують віднос­но до відвідувачів під кутом 90 градусів. Велике значення має вибір місця розташування табличок, знаків та їх колір, при цьому щити не варто перевантажувати інформацією.

5. Екостежки на природно-заповідних територіях. "Для ко­ристі та радості народу" - ця фраза зустрічає відвідувачів на головних воротах Йєллоустонського національного парку в США. Вона може стати девізом для кожного, хто збирається прокласти екологічну стеж­ку на природно-заповідній території. Екологічні стежки створюють на різних природоохоронних територіях, а саме в біосферних запо­відниках, національних природних парках, регіональних ландшафтних парках, заказниках, пам'ятках природи, ботанічних садах, дендро­логічних і зоологічних парках, парках-пам'ятках садово-паркового мис­тецтва тощо. Екологічна стежка є специфічною формою ознайомлення з природно-заповідною територією і регулювання режиму її відвідуван­ня. Не всі об'єкти природно-заповідного фонду можуть бути викорис­тані під час закладання екологічної стежки. Охоронний режим багатьох з них забороняє відвідування спеціальних територій чи окремих місць екскурсантами, наприклад, природних заповідників за винятком їх охо­ронної зони. Крім природних заповідників і заповідних зон об'єктів ін­ших категорій, екологічні стежки можна прокладати майже в кожній зоні природно-заповідних територій поліфункціонального призначення.

В Україні більшість дендрологічних парків та парків-пам'яток садо­во-паркового мистецтва закладені на місцях колишніх панських садиб, де нерідко зберігаються елементи первинної природної рослинності -ділянки пралісів, групи старих дерев, водойми, мальовничі схили тощо. З іншого боку, на тих об'єктах, де режим дозволяє відвідування турис­тами, закладати екологічні стежки слід дуже обережно, базуючись на вже існуючих стежках, щоб не пошкодити охоронні природні компонен­ти екосистем. Позитивним моментом у цьому аспекті є те, що вони мо­жуть перебувати під постійним наглядом установ, під юрисдикцією яких знаходиться певний об'єкт. Протяжність стежок у даному разі ви-

345

значається розмірами природно-заповідноґ території, хоча можуть включатися і прилеглі до неї землі, якщо на них є цікаві природні ком­плекси чи об'єкти.

Так само плануються екологічні стежки на територіях національ­них природних парків, в яких при зонуванні для закладання стежок виділяють спеціальну зону - зону регульованої рекреації. У літературі часто її ще називають "зоною екскурсій", "зоною стежок", "пізнаваль­ною" або "зоною екологічної освіти".

Традиційно стежки прокладають у буферних зонах навколо при­родних заповідників. При цьому вздовж стежок виділяють захисну сму­гу. Ширина її може бути різною. Наприклад, Аппалацька стежка (США) має дві захисні смуги по обидва боки: внутрішню, де забороняється вирубувати ліс (завширшки 60 м) та зовнішню, де забороняється будь-яке будівництво (шириною близько 1,5 км). Ширина захисної смуги мо­же змінюватися залежно від оточуючої природи. Метою виділення цієї смуги вздовж стежки є створення вільної території від будь-якого ко­рінного виду природокористування.

Практична сфера розвитку

Для реалізації ідеологічних засад розвитку та підтримки екологічної освіти, просвіти й інформування населення останнім часом в Україні дедалі більшого поширення набуває проведення масових природоохо­ронних акцій, кількість яких щороку збільшується, оскільки вони забез­печують участь значної кількості та різних за віком людей, які вклю­чаються в природоохоронний рух України. Це такі відомі акції як "Міжнародний день водно-болотних угідь" (2 лютого), "День довкілля" (третя субота квітня), "Міжнародний день Землі" (22 квітня), Всесвітній день захисту навколишнього середовища" (5 червня), "Всесвітній день туризму" (27 вересня), а також "Міжнародний день біорізноманіття", "Марш парків" чи альтернативне йому свято "Парки тисячоліть", "Пер­воцвіт", "Зелена толока", "До чистих джерел", "Птахи прилетіли", все­світня благодійна акція "Милосердя", "Зелений паросток майбутнього" та інші.

Особливою формою системи екологічної освіти у світі є проведен­ня міжнародної природоохоронної акції "Марш парків" - це свято, що має на меті привернути увагу громадян до збереження типових та унікальних природних комплексів та об'єктів. Завдання цієї акції спрямовані на створення ефективного партнерства між державними та недержавними природоохоронними організаціями країн Європи і США для підтримки установ і територій природно-заповідного фонду. Акція покликана підняти престиж природно-заповідної справи, залучити яко­мога більше людей до природоохоронної діяльності, пробудити в сві­домості співвітчизників почуття гордості за нашу національну природну

346

спадщину, привернути увагу до проблем природоохоронних установ широких кіл громадськості, органів державної влади та бізнесових структур, вона допомагає людям відчути себе частиною світової сис­теми охоронюваних природних територій.

В Україні ця акція започаткована в 1996 році і відтоді щорічно про­водиться в декілька днів. її проведення приурочується до третьої субо­ти квітня, коли відмічається "День довкілля". Особливе координаційне завдання в цей день покладається на природоохоронні установи. На­приклад, в акції "Марш парків" у 1999 році взяли участь близько 100 тисяч чоловік, 412 організацій, а за її результатами проведено 27 те­лепередач та 35 радіопередач, опубліковано 103 матеріали в місцевих та центральних газетах. Підсумки "Маршу парків-99" були навіть опуб­ліковані окремим виданням. Зокрема, в тому ж році в рамках прове­дення природоохоронної акції "Марш парків" на свята "День землі" і "День довкілля" в Сторожинецькому дендрологічному парку (Черніве­цька область) відбулися мітинги, проведені різноманітні конкурси, те­матичні екскурсії, читання лекцій, уроки в природі, організовано впоряд­кування та благоустрій території парку, посадку дерев та кущів. У Дунайському біосферному заповіднику під час цієї акції здійснювали показ фільмів для населення з природоохоронної тематики, організу­вали "круглий стіл" за участю місцевої влади, виставки книг, проводили конкурс дитячого малюнка, плакатів, фотографій про природу тощо. В цілому співробітниками установ природно-заповідного фонду України було прийнято 768 відвідувачів, прочитано 1723 лекції, організовано 1042 екскурсії, випущено в світ 241 публікацію, організовано 201 радіо і телепередачу, знято п'ять науково-пізнавальних фільмів.

В "Марші парків-2000" взяли участь всі області України, Автоном­на Республіка Крим, місто Севастополь, у тому числі владні структу­ри, 251 юридична особа, 275 установ природно-заповідного фонду, понад 400 освітніх установ, а також 60 неурядових громадських органі­зацій, загальною кількістю учасників 97888 чоловік. Проводились різ­номанітні масові заходи із залученням широких верств населення. Найбільш масовим заходом стало озеленення територій, у результа­ті якого висаджено майже 500 тисяч дерев та кущів. Так хід і резуль­тати акції "Маршу парків-2000" широко висвітлювались у засобах ма­сової інформації: опубліковано 205 статей у газетах та журналах, організовано 97 радіо- та 49 телепередач, знято два науково-популяр­них фільми.

У деяких національних природних парках України за спеціальною програмою, розрахованою на один календарний рік, щомісяця прово­диться екологічне навчання (теоретичні і практичні заняття) служб державної охорони. Заняття проводять працівники дирекцій і запроше­ні викладачі вищих навчальних закладів.

347

З кінця 90-х років минулого століття зародився альтернативний еколого-громадський рух "Парки тисячоліть", у рамках якого в Чигирині на офіційному державному рівні закладено дендрологічний парк істо­ричного значення. Таким чином, природоохоронні акції дають можли­вість виявити друзів заповідників та парків, формувати природоохо­ронний світогляд, культуру та виховання, впливати на державну чи регіональну екологічну політику, привертати увагу засобів масової ін­формації до природно-заповідних територій, налагодити співпрацю з природоохоронними організаціями різних країн.