Причорноморсько-

Приазовська сухостепова

Чорноморський БЗ

(⁺. вбу); БЗ "Асканія-Нова" (+)

Кримська степова Керченський БЗ (****)

Продовження таблиці 6.2

XXXVIII. Бузько-Дніпровська низовинна

НПП "Межиріччя Інгул-Інгулець" (Приін-

гульський), (****, вбу). XXXIX. Дніпровсько-Молочанська

низовинна НПП "Великий Луг" (+, ***, вбу);

Новокаїрський ПЗ (****). XI., Західно-Приазовська схилово-

височинна

Частина Приазовського НПП (***, вбу). ХИ. Нижньобузько-Дніпровська

низовинна

Дніпровсько-Бузький НПП (**, вбу); частина Нижньодніпровського НПП

Г*. вбу).

ХНІ. Нижньодніпровська

терасово-дельтова низовинна

Чорноморський БЗ (+, вбу);

НПП "Джарилгач" (***, вбу);

НПП "Кінбурська коса" (***, вбу);

частина Нижньодніпровського НПП

Г*, вбу). ХНИ. Присивасько-Приазовська

низовинна

БЗ "Асканія-Нова" (+);

Азово-Сиваський НПП (+, вбу);

частина Приазовського НПП (***, вбу).

Х1.ІУ. Присивасько-Кримська низовинна

частина Кримського ПЗ -філіал "Лебедині острови" (+, вбу);

Сиваський НПП (***, вбу). ХІ.У. Тарханкутська височинна

Тарханкутський ПЗ (*). ХІ.У1. Центральнокримська височинна

НПП "Саки-Сасик" (***, вбу). XI.VII. Керченська горбисто-пасмова

Опукський ПЗ (+, *); Казантипський ПЗ (+, *); НПП "Караларський степ" (****).

Гірська країна

Українські Карпати

Карпатський БЗ (+);

частина БР "Східні Карпати"

(+. т);

частина БР "Мармароші" (****, _т).

частина БР "Чивчини" Г", т)

І. Передкарпатська височинна

Галицький НПП (+, ***);

частина НПП "Гуцульщина" (+, ***);

Передкарпатський НПП (**■*);

Сторожинецький НПП (****).

II. Зовнішньокарпатська

частина ПЗ "Горгани" (+, *);

НПП "Вижницький" (+, *);

НПП "Сколівські Бескиди" (+, *);

частина НПП "Гуцульщина" (+, ***);

частина НПП "Бойківщина" (****).

III. Вододільно-Верховинська

частина ПЗ "Горгани" (+, *);

Ужанський НПП (+); частина Карпатського НПП (+); частина НПП "Синевир" (+, вбу);

165

Продовження таблиці 6.2

НПП "Закарпатські Бескиди" (****);

частина НПП "Жденієвський" (****);

частина НПП "Бойківщина" (****).

IV. Полонинсько-Чорногірська

частина Карпатського БЗ - масиви:

Чорногірський, Угольсько-Широколужанський, Свидовецький (+);

Свидовецький НПП (***);

частина Карпатського НПП (+);

частина НПП "Синевир" (+, вбу);

НПП "Зачарований край" (****);

НПП "Ждимир" (****); *

частина НПП "Жденіївський" (****).

У. Рахівсько-Чивчинська

частина Карпатського БЗ - масиви:

Мармароський, Кузійський (+);

Чивчинський НПП (****);

НПП "Чорний ліс" (****);

Черемоський НПП <****);

Верховинський НПП (****).

Гірська країна

VI. Вулканічно-Карпатська

частина Карпатського БЗ -

масив "Долина нарцисів" (+);

НПП "Шаянський" (****).

VII. Закарпатська низовинна

частина Карпатського БЗ -

масиви: "Чорна гора",

"ЮліТвська гора" (+).

І. Передгірно-Кримська

Севастопольський НПП (*). II. Гірсько-Кримська

частина Кримського ПЗ -

гірсько-лісова (+);

частина Ялтинського

гірсько-лісового ПЗ (+);

Кримські гори Кримський БЗ (***)

частина Кримського НПП "Таврида" (***);

НПП "Чатир-Даг" (***).

III. Південнобережно-Кримська

Карадазький ПЗ (+);

ПЗ "Мис Мартьян" (+);

частина Ялтинського

гірсько-лісового ПЗ (+);

частина Кримського ПЗ (+);

частина Кримського НПП "Таврида" (***).

Умовні позначення: + існуючі природно-заповідні території; * передбачено створення Програмою перспективного розвитку заповідної справи в Україні ("Заповідники", 1994 рік); ** передбачено створення Національною програмою екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (1997 рік); *** передбачено створення Законом України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологіч­ної мережі України на 2000-2015 роки" (2000 рік); **** - запропоновані науковою та при­родоохоронною громадськістю; БЗ - біосферний заповідник; БР - біосферний резерват;

ПЗ - природний заповідник; НПП - національний природний парк; ПЗТ - природно-заповідна територія; вбу - водно-болотні угіддя як один із пріоритетів створення природ­но-заповідних територій; т - транскордонні природно-заповідні території як один із пріо-ритетів створення біосферних резерватів та міждержавних національних парків.

166

Не завжди природні заповідники є еталонами репрезентативності. На Українському Поліссі та Лісостепу вони не представлені в фізико-географічних областях Волинського, Київського, Чернігівського та Нов-город-Сіверського Полісся. Наприклад, Поліський природний заповід­ник представляє природу лише зандрового і частково заплавного типів місцевостей Житомирського Полісся. Канівський природний заповід­ник, навіть зважаючи на Канівські дислокації, не є типовим для Право­бережного Лісостепу, так само як природний заповідник "Медобори" з унікальними західноподільськими товтровими ландшафтами. В основі заповідання має бути оптимальна репрезентативність ландшафтних компонентів і ландшафтів як окремих одиниць у межах фізико-географічних зон, провінцій, областей і районів, що дозволяє мати ме­режу природно-заповідних територій, які стануть еталонами і склада­тимуть основу організації екологічного моніторингу. У сильно антропо-генізованих регіонах залишки природних територій вже втратили свою еталонну функцію, яка необхідна при організації природних заповідни­ків, тому досі вони не створені в Середньоросійській та Причорномор­ській степових, Кримській рівнинній степовій провінціях.

Таким чином, існуючу в Україні систему природно-заповідних те­риторій ще не можна вважати репрезентативною та дієвою навіть на загальнодержавному рівні, не кажучи вже про регіональний і передусім місцевий рівень. Для того, щоб мережа природно-заповідних територій була репрезентативною, необхідно забезпечити заповідниками та на­ціональними природними парками всі області, провінції чи підпровінції фізико-географічного районування, а іншими категоріями - нижчі оди­ниці районування. Однак треба зауважити, що система природно-заповідних територій на нижчому рівні стане дієвою лише тоді, коли кожний об'єкт буде забезпечений реальними засобами збереження -правовими, адміністративними, організаційними, фінансовими тощо. ,

Лісознавчі основи формування мережі природно-заповідних територій

Скільки заповідних лісів в Україні? Лісові екосистеми є одним із найхарактерніших елементів рельєфу, які входять до ландшафтів гео­графічної мережі природно-заповідних територій, передусім заповідни­ків і національних природних парків.

В Україні із чотирьох біосферних заповідників один лісовий, з 17 природних заповідників 12 лісових, з 17 національних природних парків 14 лісових, з 46 регіональних ландшафтних парків 20 лісових об'єктів. Всього у біосферних заповідниках охороняється 39877 тис га лісів, у природних заповідниках - 99074 га, національних природних парках -293119 га, регіональних ландшафтних парках - 306293 га лісів.

Найбільші площі лісової рослинності зосереджені в Карпатському біосферному заповіднику (38593 га), Кримському природному заповід-

167

нику (28074 га), національному природному парку - "Святі Гори" (39585 га). Для порівняння відмітимо і найменші площі лісів у природ­них ландшафтах нелісових заповідників і національних природних пар­ків. Окремі фрагменти лісової рослинності трапляються в нелісових природно-заповідних територіях - Дунайському біосферному заповід­нику (371 га), Луганському природному заповіднику (533 га) та Азово-Сиваському національному природному парку (291 га). Досить значні площі лісів сконцентровані в заказниках, особливо лісових, ботанічних, ландшафтних і загальнозоологічних, пам'ятках природи, особливо комплексних, ботанічних та зоологічних, а також заповідних урочищах. Лісові локалітети трапляються і в деяких штучних об'єктах природно-заповідного фонду України.

У природно-заповідному фонді України налічується 31 лісовий за­казник загальнодержавного значення площею 24703,2 га та 270 лісо­вих заказників місцевого значення площею 88725,8 га. У цілому в лісо­вому фонді налічується 870 заказників місцевого значення всіх підкатегорій, які займають близько 310000 га. Лісовими заказниками загальнодержавного значення охоплено більшість областей України, крім Волинської, Луганської, Одеської, Полтавської, Харківської, Чер­каської, Чернігівської, АР Крим і міста Севастополя. Найбільше їх у Житомирській (31 заказник) та Волинській (29 заказників) областях, у яких вони відповідно займають 2659,8 га та 4198,2 га площі. Однак треба відмітити, що найбільші площі під лісовими заказниками місце­вого значення знаходяться у Чернігівській (21 заказник) - 5345,2 га, Донецькій (сім заказників) - 4879 га, Івано-Франківській (три заказники) - 4622 га, Миколаївській (13 заказників) - 3071,3 га, Хмельницькій об­ластях (шість заказників) - 2095 га.

На сьогодні у лісовому фонді нараховується 13 пам'яток природи загальнодержавного значення та 1100 - пам'яток природи місцевого значення, 530 заповідних урочищ загальною площею близько 80000 га, 478 генетичних лісових резерватів площею біля 24000 га.

Нині є лише приблизні відомості про площі всіх заповідних й інших природоохоронних лісів загалом. Щоб отримати точну цифру, треба проаналізувати всі дані кадастрів: лісового, земельного і природно-заповідного фонду України. На нашу думку, в кількісному відношенні із 7243 одиниць природно-заповідного фонду України на деревоморфні та лісові об'єкти в цілому припадає до 80 відсотків. У площадному ви­мірі із 2807,1 тис га земель природно-заповідного фонду України на лісовий тип рослинності припадає близько 60 відсотків. До речі, анало­гічний показник має й Болгарія, лісистість якої становить 34%, однак лісистість України значно нижча (16 %). Найбільш заповіданим приро­дно-географічним регіоном є Українські Карпати (20 %). Таким чином, за нашими підрахунками ліси в Україні заповідані на площі близько

168

1300000 га, хоча О.І. Фурдичко із співавторами (2005) наводить цифру в два мільйони гектарів. За даними державного кадастру, лісів в Украї­ні заповідано 17 % їх площ, і цей показник зростатиме. Крім того, на 44 відсотках лісового фонду України рубки головного користування на сьогоднішній день не ведуться.

Відповідно до Закону України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" (2000 рік) заплановано створити 11 лісових заповідників і націо­нальних природних парків загальною площею близько 170000 га.

Відповідно до Закону України "Про мораторій на проведення су­цільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону" (2000 рік) заплановано збільшити до 2015 року площі природ­но-заповідного фонду в лісах до 20 %.

Відповідно до "Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якості питної води" заплановано створити 13 лісових заповідників і національних природних парків загальною площею близько 270000 га.

Відповідно до Державної програми "Ліси України" передбачено доведення обсягів заповідання лісів до 2015 року до 15,6 % від площі лісового фонду Державного комітету лісового господарства України.

В проекті Закону України "Про Загальнодержавну програму розви­тку природно-заповідної справи на період до 2020 року", який в 2006 році було подано на розгляд до Верховної Ради України, заплановано створити ЗО нових лісових заповідників і національних природних пар­ків загальною площею близько 500000 га.

До заповідних лісів необхідно долучити лісові землі, які відповідно до природоохоронного законодавства є ресурсами національної еко-мережі. В такому разі площа всіх лісів природоохоронного призначення становитиме не менше 50 % всього лісового фонду України.

Особливо цінні лісові комплекси. Про особливо цінні природні комплекси, як про об'єкти досліджень, використання та заповідання написано багато літератури, в якій досить широко трактується цей термін. Частіше дослідники мають на увазі окремі цінні ділянки, ланд­шафти, урочища, навіть великі за площею природні угіддя (Поясківсь-кий ліс, Парасоцький ліс, Гарячківський ліс, Коростовецький ліс та ін­ші). У дане поняття більшість науковців вкладають геосозологічний зміст, хоча особливо цінні природні комплекси можуть виділятися не тільки з природоохоронною метою, але і як лісогосподарські об'єкти. Тому при означенні лісових ділянок у поняття "особливо цінні лісові комплекси" часто вкладають двоякий зміст - це заповідання і госпо­дарське використання, скоріше воно універсальне. Критерій господар­ської цінності можна застосовувати і під час виділення об'єкта для за­повідання. Термін "особливо цінний природний комплекс" не

169

відображає зміст жодної природоохоронної категорії. В цьому аспекті і розглянемо його сутність і специфіку на прикладі особливо цінних лі­сових екосистем.

Цікавість вчених до проблеми охорони лісів за останні два деся­тиріччя викликала спалах наукових публікацій про окремі об'єкти чи їх мережу в цілому. Вважається, що мережа особливо цінних лісових природних комплексів може бути складовою мережі лісових природно-заповідних територій, або особливо цінні лісові комплекси виділяються з метою резервування лісів, організації міжекосистемного моніторингу, відбору модельних об'єктів для стаціонарних досліджень. Таким чи­ном, в особливо цінні лісові природні комплекси закладається систем­ність цілей використання і вимог до якості природного стану лісового об'єкта.

Найбільше уваги цій проблемі надавали синфітосозологи, лісо-знавці та лісові фітоценологи. Проблема комплексності у лісовій фіто­ценології займала багато уваги дослідників в аспекті вирішення генети-ко-ценопопуляційних чи еволюційних питань розвитку рослинності. З'ясування цих питань на основі комплексного підходу є досить склад­ним процесом. Вже з означення "лісові" випливає типологічний зміст, а словосполучення "особливо цінні" вказує на еталонність чи унікальність і підкреслює велике значення лісової ділянки для охорони, науки та збалансованого використання на основі сертифікації. Виходя­чи з того, що кожна лісова територія за значенням несе риси комплек­сності і системності, особливо цінні лісові комплекси також відповіда­ють цим критеріям як еколого-ценотичні системи. Звідси, аналогічно за визначенням еколого-ценотичних чи флоро-ценотичних комплексів, у дефініцію особливо цінних лісових комплексів також закладається ти­пологічний зміст. Отже, дефінітивно особливо цінні лісові комплекси -це інтегральне поєднання в єдиній функціонально-цілісній і непере­рвній природоохоронній підсистемі рослинного покриву еталонних та унікальних лісових біогеоценозів і ценопопуляцій, сукупність яких забезпечує підтримання екологічної стабільності в межах ландша­фту чи певної природної території, і має визначальне наукове, пізнавальне та синфітосозологічне значення у формуванні мережі природно-заповідних територій. Тобто, особливо цінні лісові компле­кси - це зразки лісу, яких з кожним роком стає все менше. Тому основ­ним завданням вчених-лісознавців має бути пошук подібних ділянок, їх інвентаризація і резервування з метою подальшого вилучення з госпо­дарського обігу для наступного заповідання, а також з метою сертифіка­ції лісів для екологічно збалансованого розвитку лісового господарства.

Сучасна мережа лісових природно-заповідних територій досі фор­мується на основі цінностей лісових ділянок, які у нашому розумінні представляють особливо цінні лісові комплекси. Однак реальні умови сучасного стану лісів змушують переглянути цей пріоритет. Критерій

170

автохтонност! став первинним і досі майже єдиним та основним при виділенні особливо цінних лісових комплексів. Зараз в Україні, зокрема в її рівнинній частині, практично не залишилося територій, які не були б під лісогосподарською діяльністю. Тому об'єктами для заповідання можуть бути не лише корінні, але і штучні насадження, які також за час свого формування набули вже певної наукової цінності.

На нашу думку, досі найбільш вдалий підбір критеріїв цінностей лісу для його збереження розробили Л.П. Рисін та Л.І. Савельєва (1980). Вони запропонували шість критеріїв і визначили, що охороні підлягають:

1. ділянки малопорушених корінних або умовно корінних лісів, які є типовими або унікальними для України й окремих її регіонів, а також похідні ліси, які розвиваються тривалий час без втручання людини;

2. ділянки старих похідних лісів, які в результаті послідовної сис­ теми лісогосподарських заходів мають особливо високу продуктив­ ність, довговічність, стійкість, а також ліси, які найповніше відповідають змісту категорій (водоохоронних, ґрунтозахисних та інших лісів);

3. унікальні ліси, існування яких пов'язане з екологічною сво­ єрідністю середовища (крейдяні бори) або давністю території (релік­ тові ліси);

4. залишки лісів, що збереглися в регіонах інтенсивної господар­ ської діяльності у лісостеповій зоні, і байрачні ліси у степовій зоні, а також ліси, едифікатори яких знаходяться на межі своїх ареалів;

5. лісові ділянки, що є сховищами популяцій видів рослин і тварин, які охороняються;

6. лісові урочища, які відзначаються винятковою красою ландшаф­ ту або мають бальнеологічне чи рекреаційне значення.

Для наукового обґрунтування збереження особливо цінних лісових комплексів та створення резервного фонду лісової рослинності слід визначити найважливіші геосозологічні ознаки, які характеризують їх цінність та оригінальність, а також дати їм відповідну оцінку. Спе­цифічність лісової рослинності вимагає підготовки спеціальної шкали критеріїв оцінки особливо цінних лісових комплексів. Виходячи з цього завдання, СЮ. Попович і П.М. Устименко ще з 1994 року пропагують таку систему якісних оцінок особливо цінних лісових комплексів, відпо­відно до якої виділенню для охорони підлягають лісові ділянки:

ті, які мають наукову ботанічну цінність з:

а) флорогенетичних позицій: 1) реліктові лісові фітоценози; 2) лісові фітоценози, сформовані ендемічними елементами;

б) ботаніко-географічних позицій: 1) ділянки зональних корінних лісових фітоценозів (VIII класу віку і вище); 2) ділянки лісових фітоценозів на межі кліматичних, едафічних, географічних і висотних меж поширення; 3) ділянки азональних лісів;

171

рзицій: 1) лісові фітоценози, які занесені до г лісові угруповання, котрі мають популяції

.,../- /7 Червоної книги України; 3) ділянки лісу, які *™1^Н°і™"^тІ^1^Ни!иА пов'язані з рідкісними або зникаючими ви-

поєднанням

дами тварин; 4) ділянк* ' ^_{чну цінність:}

екосистем, «/^ремальних екологічних умовах, які викону-

єш, що мають ек ^^_{гіТОзахисН}у_] водорегулюючу, протилавинну 1) лісові ділянки в Зберігають найсприятливіші екологічні умо-

ють особливі функції - л _фло , _{фа (в п ч} зникаючих

тощо; 2) лісові ділянки, ^У_{<яппни для} екологічного моніторингу;

ви для розвитку геиофоу^--^:—-

видів); 3) лісові ділянки^^ _{що мають цінний породний склаДі склад}.

^'р^поТнТ^пянкИ ^ф ^ВИСОКУ продуктивність, генетичні якості;

і; еталонні ділянки .і*- особливо цінних ягідних, лікарських

ну структуру деревост^ _{3 плюсовими} деревами, деревами

2) ділянки лісу, яю є пр^_{гічних ф 4) високопродуктивні лісові} видів рослин тощо; 3) ^/селекційному відношенні; 5) ділянки лісу цінних або рідкісних еК^ _{ілянки л} ^ _{сприяють} збагаченню дтянки, цінні у гене<,_; 7) ділянки лісу загальноосвіт-

оздоровчого призначенИ ^ _{оріального значення}. генофонду окультурену^ _{ію особшво інних лішвих природних} нього пізнавального аб^И^_{ження б 3 блено МІЖ}на_Ро_Дним

На світовому рівні•Кб^ ₃ питань сертифікації лісів (Р5С) і

комплексів з метою їх ^_д • згідно з дев'ятим базовим принци- центром світово, нагляд ^ _{лісового господа ства повинна збе} ,. вперше опубліковано у (' _{моні за 0СН0ВНИ}ми екосистемни-

пом статуту цього оргаНУ^ _{х лісових х комплексів}.

гати, зміцнювати . здіисН $ _{е но їнам сві ідентифі}.

ми характеристиками оС Ж _К0МПлекси на різних територі-

Наглядовою радою.та<^_{иво інних лісових} комплексів

кувати особливо цінні V виділити за такими шістьма категоріями, альних рівнях. Тому до ^^родні території як важливі осередки збере- належатьобекти.як.мо^^ _{на ґлобаль} регіональ-

Категорія 1. Лісові '/^ " ^к

ження рідкісного біотимИ ,й . _{ла ґло}бального, регіонального

ному або національному у ^ знаходяться в межах одного або де-

Категорія 2. Великі ^ ^^ _{х мають життє}.

або національного ^⁰Ж_ШОСГІ аборигенних видів лісового біоріз-кількох структурних п,дР ^_афі_ЧНу структуру, _чисеЛьність (рясність), здатні популяцм всіх а&у , _{території містять рідкісні} екосистеми номаніття, ,х природну &/£ . _загр_Озою зникнення.

Категорія 3. Лісові \у й екосистеми, які знахоД^

Категорія 4. Лісові природні території, які забезпечують основні екологічні функції в критичних ситуаціях ландшафтів (охорона водо­зборів рік, попередження фунтової ерозії тощо).

Категорія 5. Лісові природні території, які є визначальними для задоволення основних потреб місцевих громад, наприклад, як засоби для їх існування, поліпшення здоров'я тощо.

Категорія 6. Лісові природні території, які є визначальними для традиційної культурної ідентичності місцевих громад, тобто мають для них важливе культурне, екологічне, економічне або сакральне значення.

Відповідно до цих категорій вищезгадана наглядова рада для кра­їн світу наводить приклади особливої і високої цінності лісів для їх збе­реження. Зокрема, такими є ліси, котрі захищають водне джерело, яке є єдиним у постачанні питної води для окремої громади, де знаходять­ся певна рідкісна екосистема чи група рідкісних видів біорізноманіття, важлива археологічна пам'ятка тощо. Таким об'єктом може бути і цілий лісогосподарський підрозділ, якщо він є природним середовищем для видів біорізноманіття, існування яких знаходиться під загрозою, або лісова ділянка, якій властиві ознаки пралісу тощо. Для збереження та підвищення екологічної цінності такі ліси вимагають і певної схеми управління, разом із тим не виключаючи відповідних механізмів лісо­користування. Означена концепція дедалі більше використовується не лише в лісовому господарстві, але й для ландшафтного картування, охорони та планування природних ресурсів, у закупівельній стратегії великих компаній, котрі займаються переробкою лісової продукції, а також для розробки політичних рішень тощо.

З проблем збереження особливо цінних лісів на планеті у 2002-2003 роках компанія РгоРогез4 розробила світового значення методич­ний і водночас практичний посібник обсягом 150 аркушів. Метою посіб­ника було сконцентрувати всі знання та досвід тих, хто працює в даній галузі, а також розробити цілий ряд практичних рекомендацій, які мо­жуть використовуватися лісовими менеджерами, розробниками стан­дартів, органами сертифікації лісів або іншими суб'єктами, котрі вико­ристовують вищевикладену концепцію з метою ідентифікації лісів високої цінності для збереження та господарювання. Посібник склада­ється з трьох частин: вступу, призначеного для всіх користувачів, пер­шого розділу - для національних робочих груп з проблем збереження цінних лісів і другого розділу - для лісових менеджерів.

Міжнародний фонд дикої природи (Ш\Л/Р) уповноважив компанію РгоРогезі координувати розробку національних посібників у різних кра­їнах світу. Першу адаптацію глобального посібника з проблем збере­ження особливо і високо цінних лісових природних комплексів здійсне­но в деяких країнах Латинської Америки, а з країн Європи в Болгарії, Румунії, Естонії, Фінляндії, Республіці Комі Російської Федерації, в якій

173

цей процес почався ще з 1996 року. Наприклад, підготовка посібника для Болгарії тривала один рік.

У нашій державі за фінансової підтримки компанії ІКЕА та безпо­середньої участі Державного комітету лісового господарства України в 2006 році розпочалося виконання міжнародного проекту "Адаптація та впровадження методології ідентифікації високоцінних для збереження лісів (НСЛ/Р) в Україні", яке розраховане на три роки. Кінцевим резуль­татом виконання проекту було заплановано розроблення національно­го посібника з проблем збереження особливо і високоцінних лісових природних комплексів України. Для цього були залучені як провідні вчені у галузі природоохоронного лісознавства, так практичні фахівці й державні управлінці. Стратегією проекту була необхідність забезпечи­ти методологією, здатною допомогти лісовій галузі ідентифікувати ви­соко цінні для збереження ліси у зв'язку із питаннями їх сертифікації та сталого використання, а також надати рекомендації щодо підтримання, управління й організації екологічного моніторингу в особливо цінних лісових природних комплексах. Метою проекту була адаптація, апро­бація та впровадження світової методології ідентифікації високо цінних для збереження лісів (НСУР) в Україні як зручного інструменту для лі­сової сертифікації, землекористування, охорони та відновлення довкіл­ля, а також розповсюдження адаптованої, апробованої та опублікова­ної версії усім зацікавленим сторонам. При розробленні національного методичного посібника були враховані категорії захисності лісів, пе­редбачені Лісовим кодексом України.

Отже, з вищевикладеного випливає загальна особливість об'єкта досліджень. Майже в кожній країні надзвичайна увага приділяється пралісам як осередкам високої концентрації біотичного різноманіття. Наприклад, у Республіці Комі Російської Федерації зразки старовікових лісів охороняються спеціальним законодавством. Пралісам присвячені спеціальні статті міжнародних конвенцій - Бернської, про біорізнома-ніття, про всесвітню спадщину тощо. В цьому аспекті С.М. Стойко (2004) вважає, що праліси обов'язково повинні мати багатогранне зна­чення (кор. С.П.), а саме:

• наукове - збереження екологічної інформації про генезис, це- нотичну структуру, географічне поширення для розвитку лісівництва, екології, біогеографії тощо;

• екомодельне- збереження "тисячолітнього досвіду природи" для становлення практичного лісівництва з метою формування ста­ більних фітоценозів;

• біодиверзитне - збереження й відтворення аборигенного, а та­ кож сприяння виникненню нових елементів генетичного (генотипів, фе- нотипів, екотипів), видового та біоценотичного різноманіття.

Отже, науковий підхід до вирішення проблеми виділення особливо цінних лісових комплексів повинен здійснюватися на основі комплекс-

174

ної оцінки, в тому числі із врахуванням антропогенного фактора, оскільки всі ліси України в тій чи іншій мірі вже змінені, і в подальшому очікуються ще більші зміни внаслідок інтенсифікації природокористу­вання в умовах ринкових відносин. Тому виділення особливо цінних лісових комплексів набуває першочергового значення.

Виділяючи особливо цінні лісові комплекси з метою їх охорони, було акцентовано увагу на їх ландшафтну компактність і екологічну автономність. Ця вимога зумовлена не лише тим, щоб забезпечити оптимальне функціонування природних екосистем, але й для оп-тимізації ведення созотехнічної справи. Під час визначення загальної конфігурації лісових природно-заповідних територій ми враховували поширення видів, їх угруповань, необхідний географічний простір для їх нормального існування і морфологічну структуру ландшафтів, від якої залежить геохімічна, географічна і біогеоценотична автономність екосистем.

* Особливою категорією цієї підсистеми є праліси або старі ліси. В Україні вони збереглися в основному в Карпатах. Нижче наводиться перелік найбільш давніх і відомих пралісів Українських Карпат.

Угольсько-Широколужанський масив. Розташований у централь­ній частині Полонинських Карпат у межах висот 450-1300 м н.р.м., утворює окремий одноіменний масив Карпатського біосферного запо­відника. Площа пралісів віком 200-400 років складає близько 9000 га. Це найбільший та унікальний для природи Європи масив букових пра­лісів.

Мармароський масив. Знаходиться на північному схилі гірського масиву Мармароші в межах висот 850-1500 м н.р.м., утворює окремий одноіменний масив Карпатського біосферного заповідника. Це унікаль­ні для Центральної Європи буково-ялицеві та смерекові праліси віком 150-280 років, які зростають на площі близько 3000 га.

Підліснів-Татарівський масив. Знаходиться у верхів'ї річки Прут на території Карпатського національного природного парку на площі близько 500 га. Тут зростають ялицево-смерекові та звичайнососнові праліси віком до 200 років. Це один із найбільших осередків зростання реліктової для Українських Карпат сосни звичайної.

Горганський масив. Знаходиться в північно-східній частині Гор-ган у межах висот 800-1500 м н.р.м., входить до території природного заповідника Торгани". Буково-ялицево-смерекові, ялицево-смерекові та смерекові праліси віком 180-220 років зростають на площі 1850 га, місцями збереглися в абсолютно корінному стані.

Стужицький масив. Входить до гірського пасма Українських Бе­скид і зокрема території Ужанського національного природного парку в межах висот 500-950 м н.р.м. Букові, ялицево-букові та яворово-букові праліси віком 180-370 років збереглися на площі 1600 га. Це єдине

175

для даного гірського масиву місцезростання ялицево-букових пралісів, які скрізь в Європі характерні для більш високих гір.

Свидовецький масив. Знаходиться на південних мегасхилах хребта Свидовець як центральної частини Полонинських Карпат у ме­жах висот 800-1600 м н.р.м., входить до окремого одноіменного маси­ву Карпатського біосферного заповідника. Букові праліси віком 200-210 років зростають на площі 850 га.

Кевелівський масив. Розташований на західних мегасхилах хреб­тів Свидовець і Чорногора в межах висот 700-1250 м н.р.м., входить до Свидовецького масиву Карпатського біосферного заповідника. Бу­кові праліси віком 150-200 років зростають на площі 310 га.

Тавпіширківський масив. Розташований на південно-східному мегасхилі гірського масиву Горгани в межах висот 900-1400 м н.р.м. Смерекові та кедровоєвропейськососново-смерекові праліси на верх­ній межі лісу віком 160-210 років на площі близько 400 га входять до території ботанічного заказника загальнодержавного значення "Тавпі­ширківський".

Березняківеький масив. Букові праліси розташовані в Свалявсь-кому районі Закарпатської області в регіоні Лісистих Карпат на площі 4500 га (зі слів М.В. Чернявського).

Кедринський масив. Розташований на південних мегасхилах Во­додільних Горган на відрогах полонини Побита в межах висот 965-1400 м н.р.м. Смерекові та кедровоєвропейськососново-польськомодри-нові праліси віком до 200 років на площі 150 га входять до території ботанічного заказника загальнодержавного значення "Кедринський". Масив має виняткове для Східної Європи ботаніко-географічне та фі-тоісторичне значення.

Кливський масив. Розташований на відрогах Вододільних Горган на межі з Бескидами в межах висот 700-844 м н.р.м. Смерекові, яли­цево-смерекові, звичайнососново-смерекові та звичайнососнові пралі­си віком 190-230 років на площі 40 га входять до території ботанічного заказника загальнодержавного значення "Кливський".

Княждвірєький масив. Розташований на рівній частині та уступі високої тераси річки Прут на Передкарпатті. Ялицево-букові, букові, дубово-смереково-ялицеві праліси віком до 150 років на площі близько 200 га входять до території ботанічного заказника загальнодержавного значення "Княждвірський". Популяція тису ягідного тут зростає на 70 га, і має еталонне й унікальне наукове значення для всього Карпатського регіону.

Контрольні запитання і завдання

1. Як трактувати поняття системи природно-заповідних територій?

2. Охарактеризувати основні ранги системи природно-заповідних територій.

3. Які вимоги до системи природно-заповідних територій?

176

4. Як в Україні формувалося поняття про мережу природно-заповідних територій та її різні типи.

5. Назвати групи підходів та принципів до формування мережі природно- заповідних територій.

6. Як класифікувати репрезентативність природно-заповідних територій?

7. Дати характеристику біологічної репрезентативності.

8. Дати характеристику географічної репрезентативності.

9. Окреслити правове поле охорони ландшафтного різноманіття.

, 10. В чому полягає суть ландшафтного, біогеографічного і фізико-геогра­фічного підходів до формування мережі природно-заповідних територій?

11. Охарактеризувати сучасний стан забезпечення лісової зони заповід­ никами і національними природними парками.

12. Охарактеризувати сучасний стан забезпечення лісостепової зони за­ повідниками і національними природними парками.

13. Охарактеризувати сучасний стан забезпечення степової зони заповід­ никами і національними природними парками.

14. Охарактеризувати сучасний стан забезпечення гірських країн заповід­ никами і національними природними парками (Українські Карпати, Кримські гори).

15. Скільки заповідних лісів в Україні?

16. Охарактеризувати і дати визначення поняття "особливо цінний лісо­ вий природний комплекс".

17. Охарактеризувати систему якісних оцінок особливо цінних лісових природних комплексів.

18. Назвати категорії особливо і високоцінних лісів, визначених Міжнарод­ ним центром світової наглядової ради з питань сертифікації лісів.

19. Яка стратегія, мета і структура методичного посібника з проблем збе­ реження особливо цінних лісових природних комплексів?

20. Яке поліфункціональне значення мають праліси?

21. Навести перелік і відмітити найбільш характерну наукову цінність ві­ домих пралісів України.