Питання для самоперевірки

1. Обґрунтуйте значення та особливості функціонування першої / другої сигнальної системи.

2. Що таке пізнавальна діяльність людини? Охарактеризуйте процес пізнання.

3. У чому полягає біологічне значення уваги? Поясніть фізіологічний механізм уваги.

4. Охарактеризуйте основні види уваги та її властивості.

5. Обґрунтуйте значення пам‘яті у житті людини. Поясніть фізіологічні механізми пам‘яті.

6. Охарактеризуйте основні види пам‘яті. У чому проявляються індивідуальні особливості пам‘яті?

7. Дайте означення поняття "емоції". Охарактеризуйте механізм і біологічне значення емоцій.

8. Дайте пояснення поняттю "динамічний стереотип".

З історії науки

• Французький учений Поль Брока (1824-1880) у звивині лобної частки лівої півкулі відкрив моторний центр мови, який відповідає за іннервацію апарату формування звуків мови (так звану мовну артикуляцію). При ураженні цього центру (наприклад, унаслідок інсульту) хворий розуміє мову, а вимовляти слова не може.

• Німецький учений К.Вернике (1848-1905) виявив у звивині скроневої ділянки лівої півкулі центр розуміння мови. При його ураженні людина може розмовляти, але не розуміє мови інших людей.

Важливо знати, що...

• Без діяльності не утворюються нові умовні рефлекси, гальмуються і зникають наявні, завдяки чому настає так звана деградація особистості, що супроводжується безвіллям, збідненням яскравості сприйняття світу і життя, зниженням культури, появою ганебної поведінки, схильності до різних зловживань.

• У людини, що курить, вживає алкоголь чи наркотики, порушуються усі нервово-психічні процеси, втрачається здатність до запам‘ятовування, а процеси забування, навпаки, відбуваються прискореними темпами.

Цікаво знати, що:

• Діти набагато швидше вчаться говорити, якщо з раннього віку з ними постійно розмовляють батьки.

Література

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - К.: "Либідь", 1997. - С.339.

2. Киселев Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної гігієни. - К.: Радянська школа, 1967. - С.68-71.

3. Неведомська Є.О. Формування біологічних понять на різних ступенях пізнання. // Рідна школа. - 2003. - №6. – С.38-44.

4. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров‘я: Пробн. навч. посібник. - К.: Фенікс, 1998. - С.47-54.

5. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч. посібник. - К.: УСМП, 2001. - С.215-216.

6. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология. – М.: "Просвещение", 1978. - С.88-91.

Лекція 22

ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

ГІГІЄНА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ДИТИНИ

План

1. Типи вищої нервової діяльності.

2. Особливості вищої нервової діяльності дитини.

3. Сон та його гігієнічне значення

4. Порушення вищої нервової діяльності дітей шкільного віку та їх профілактика.

5. Стрес: різновиди, механізми виникнення, біологічне значення.

Основні поняття: темперамент, сон, сновидіння, невроз, неврастенія, невроз нав'язливих станів, істеричний невроз, "шкільний невроз", дидактогенні неврози, психогігієна, стрес.

1. Типи вищої нервової діяльності

У сиву давнину, коли людина почала замислюватися над різними проявами свого психічного життя, було помічено, що поведінка людей різна за своєю динамікою - деякі люди повільні й спокійні, інші - швидкі й нестримні або запальні й рухливі. Це пояснювали домінуванням однією з чотирьох стихій: вогню, повітря, землі і води. Гіппократ у трактаті "Про природу людини" сформулював своє бачення цієї проблеми. Він доводив, що темперамент людини як прояв особливостей поведінки виникає від змішування сухого й вологого, холодного й теплого. Гіппократ вважав, що тіло людини вміщує чотири вологи, або "рідини": кров (сангвіс), жовч (холе), чорну жовч (мелан холе) та лімфу (флегму). Він описав чотири типи темпераменту як комплекси особливостей поведінки людини. Назви цих типів відображали переважання тієї чи іншої "рідини", а саме: сангвінік, меланхолік, холерик, флегматик.

Гален у ІІ ст. розвинув учення Гіппократа про темперамент. Пізніше І.Кант описав чотири основні типи темпераменту: сангвінік, меланхолік, холерик та флегматик. Зазначимо, що було ще багато спроб учених пов‘язати темперамент людини з її морфологічними особливостями: згідно з формою черепа - френологія (рис.72), з формою кисті та лініями складок на долоні - хіромантія, з рисами обличчя - фізіономістика.

Рис.72. На думку френологів, поведінка людини пояснювалася наявністю горбиків на голові в певних місцях

Суттєвий прогрес у науковому розумінні сутності поведінки відбувся в ХІХ ст. То був час, коли започаткувалася наука про біологічні основи психічної діяльності, зумовленість психічної діяльності й поведінки людини фізіологічними процесами, що відбуваються в головному мозку. У цей час проводили досліди та спостереження за поведінкою тварин і людей такі вчені, як Ф.Гольц, В.М. Бехтерєв, В.Я. Данилевський, І.М. Сєченов, І.П. Павлов та ін.

І.П. Павлов розкрив механізми взаємодії середовища та організму, показав, що поведінка вищих істот завжди має своє пояснення й зумовлена природними (біологічними) потребами організму і можливостями середовища, котрі можуть задовольнити ці потреби. Учений вважав, що вища нервова діяльність - це те саме, що й поведінка, тобто він не розривав діяльності мозку і зумовленої нею цілеспрямованої рухової активності. Своїми працями з проблем вивчення психічної діяльності І.П. Павлов започаткував фізіологію вищої нервової діяльності (ВНД) як науку, а також обґрунтував природу темпераменту.

Темперамент - це індивідуальна особливість людини, що проявляється у силі емоційних реакцій, а також у збудливості, врівноваженості, швидкості, ритму та інтенсивності психічних процесів.

І.П. Павлов на підставі багаторічного вивчення особливостей утворення і перебігу умовних рефлексів у тварин виділив основні типи вищої нервової діяльності. В основу поділу на типи він поклав три основних показники:

1) силу процесів збудження і гальмування;

2) взаємну врівноваженість, тобто співвідношення сили процесів збудження і гальмування;

3) рухливість процесів збудження і гальмування, тобто швидкість, з якою збудження може змінюватися гальмуванням, і навпаки.

На підставі виявлення цих трьох властивостей І.П.Павлов виділив 4 основних типи вищої нервової діяльності:

перший тип — сильний неврівноважений — характеризується достатньою силою нервових процесів, але збудження переважає над гальмуванням, надмірно збудливий, метушливий, рухи поривчасті;

другий тип — сильний зрівноважений рухливий — має достатню силу і рухомість нервових процесів, добру їх зрівноваженість. Рухливий, легко орієнтується в новій обстановці, швидко реагує на кожний новий подразник;

третій тип — сильний врівноважений малорухливий — визначається малою рухливістю, застійністю нервових процесів при достатній їх силі і врівноваженості. Спокійний, бережно реагує на нові подразники, важко переробляє навички;

четвертий тип — слабкий — нервова система слабка, легко гальмується різними зовнішніми подразниками, має низьку працездатність, швидко стомлюється.

І.П.Павлов вважав, що основні типи вищої нервової діяльності, виявлені на тваринах, збігаються з чотирма темпераментами, встановленими у людей грецьким лікарем Гіппократом, який жив у ІV ст. до н.е. Слабкий тип відповідає меланхолічному темпераменту; сильний неврівноважений тип — холеричному темпераменту; сильний врівноважений, рухливий тип — сангвінічному темпераменту; сильний врівноважений, з малою рухливістю нервових процесів — флегматичному темпераменту.

Особливості типів темпераменту наведено в табл.16.

Таблиця 16.