Важливо знати, що...

• Травмування ока чи його запалення може призвести до помутніння рогівки (більмо). Єдиним методом лікування більма є пересаджування рогівки.

• При опіках очей кислотою або лугом, вапном чи іншими їдкими речовинами потрібно негайно промити їх великою кількістю чистої прохолодної води, і, не накладаючи пов‘язки, негайно звернутися до лікаря.

• Безконтрольне застосування антибіотиків, які негайно діють на слуховий нерв, може призвести до стійко, постійної глухоти.

• Не можна робити спроби самостійно витягти сірчану пробку з вуха, аби не пошкодити барабанної перетинки.

Цікаво знати, що:

• Рогівка має гідрофільні властивості, тому здатна всмоктувати лікарські речовини.

• У давні часи лікарі негативно відносилися до окулярів і, як доказ, у першому "Керівництві по очним хворобам" Георга Бартоша (1583) окуляри носити було заборонено. Лише у ХІХ ст. завдяки роботам таких вчених, як Юнг, Гельмгольц, Дондерс, які відкрили всю глибину оптичних дефектів ока, підбір окулярів набув надійну наукову основу і цим почали займатися лікарі.

• Існує такий напрям медицини, як іридодіагностика. Вивчаючи райдужну оболонку ока, можна визначити стан здоров‘я людини. Вважають, що засновником цього найцікавішого напряму в медицині був жрець фараона Тутанхамона - Ел Аксу. Він залишив після себе два папіруси (50 см завдовжки і шириною 1,5 м), де описані хвороби, які можна визначити, вивчаючи райдужну оболонку ока. Віденський окуліст Беєр сказав так: "У райдужці ока, як у мікрокосмосі відображається "космос" людини і всі зміни її душі та тіла від моменту народження".

Література

1. Даценко І.І. Гігієна і екологія людини. Навчальний посібник. — Львів: Афіша, 2000. — С. 238-242.

2. Подоляк-Шумило Н.Г., Познанський С.С. Шкільна гігієна. Навч. посібник для пед. ін-тів. — К.: Вища школа, 1981. — С. 48-53.

3. Попов С.В. Валеология в школе и дома (О физическом благополучии школьников). — СПб.: СОЮЗ, 1997. — С. 80-92.

4. Совєтов С.Є. та ін. Шкільна гігієна. Навч. посібник для студентів пед. ін-тів. — К.: Вища школа, 1971. — С. 70-75.

5. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навчальний посібник. - К.: УСМП, 2001. - С.231-237.

6. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров‘я: Пробн. навч. посібник. - К.: Фенікс, 1998. - С.59-71.

7. Хрипкова А.Г. и др. Возрастная физиология и школьная гигиена. Пособие для пед. ин-тов / А.Г.Хрипкова, М.В.Антропова, Д.А.Фарбер. — М.: Просвещение, 1990. — С. 79-96.

8. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Гигиена и здоровье школьника. — М.: Просвещение, 1988. — С. 141-148.

Лекція 24

ВЕСТИБУЛЯРНИЙ АПАРАТ. ХЕМОРЕЦЕПТОРНІ СЕНСОРНІ СИСТЕМИ.

М‘ЯЗОВА, ТАКТИЛЬНА ТА ТЕМПЕРАТУРНА ЧУТЛИВІСТЬ

План

1. Вестибулярний апарат: будова, функції.

2. М’язово-суглобове чуття (руховий, пропріоцептивний аналізатор).

3. Органи чуття внутрішніх органів.

4. Смаковий аналізатор: будова, функції.

5. Нюховий аналізатор: будова, функції.

6. Органи шкірного чуття.

Основні поняття: вестибулярний апарат, півколові канали, отолітовий апарат, отоліти, механорецептори, хеморецептори, пропріорецептори, інтерорецептори, смаковий аналізатор, нюховий аналізатор

1. Вестибулярний апарат: будова, функції

У внутрішньому вусі міститься не тільки рецепторна частина слухового аналізатора, але й рецептори аналізатора положення голови і тіла в просторі. Лежать вони у так званому вестибулярному апараті (рис.78), який складається з присінка та трьох півколових каналів, які розташовані в трьох взаємно перпендикулярних площинах. Півколові канали заповнені ендолімфою.

Рис. 78. Рецептори рівноваги та їхнє розміщення у вестибулярному апараті

(а - рецептори присінку,

б - рецептори півколових каналів):

1 - ендолімфа; 2 - драглиста маса; 3 - волоскові чутливі клітини; 4 - опорні клітини;

5 - волокна вестибулярного нерва.

Присінок складається з двох мішечків — овального і круглого, розташованих ближче до завитки. На внутрішній поверхні мішечків є рецептори рівноваги, або отолітовий апарат (від грец. otos - вухо, lithos - камінь). Отолітовий апарат розміщений вертикально в овальному мішечку і горизонтально в круглому. В отолітовому апараті знаходяться чутливі рецепторні волоскові клітини - механорецептори. Волоски цих клітин занурені в драглисту масу, яка містить численні вапняні кристали — отоліти, які утворюють так звану отолітову мембрану. Завдяки отолітам - твердим включенням, щільність мембрани вище за щільність середовища, що її оточує. Тому, під дією сили ваги чи прискорення, мембрана зміщується відносно рецепторних клітин, волоски яких згинаються за нею. Виникає збудження клітин. Таким чином, отолітовий апарат контролює положення тіла відносно сили тяжіння (в горизонтальному чи вертикальному положенні знаходиться тіло) та реагує на прямолінійні прискорення при вертикальних та горизонтальних рухах тіла.

Друга частина вестибулярного апарату - три півколових канали діаметром близько 2 мм. На внутрішній поверхні півколових каналів розташовані гребінці - спеціальні чутливі клітини, які здатні сприймати подразнення та передавати імпульси в центральну нервову систему. Вони подразнюються рухами ендолімфи, зумовленими переміщенням тіла в просторі. При цьому рухливі реакції, що виникають, сприяють збереженню рівноваги. Цьому сприяють також зір та м‘язово-суглобова рецепція. Півколові канали розташовані у взаємно перпендикулярних площинах, тому їхні рецепторні клітини реагують на колові та обертальні рухи голови і тулуба.

З рецепторів вестибулярного апарату відходять тоненькі чутливі нервові волоконця, які, сплітаючись, утворюють вестибулярний нерв. Від нього імпульси про положення тіла у просторі надходять до довгастого мозку, зокрема у вестибулярний центр, з‘єднаний нервовими шляхами з мозочком, підкірковими утвореннями та корою головного мозку й зоровими центрами.

При ушкодженні (особливо однобічному) вестибулярного апарату спостерігаються тяжкі розлади руху і втрата здатності до збереження рівноваги. Такі ушкодження часто бувають у людей глухонімих від народження.

Формування вестибулярного апарату закінчується раніше від інших рецепторів. У новонародженої дитини він розташований майже так само, як у дорослої людини. Збудливість вестибулярного апарата і вестибулярного аналізатора в головному мозку існує від народження і розвивається у процесі вправляння.