З історії науки

• З давніх-давен люди вважали кров носієм життя і називали її "магічною рідиною". Давньогрецький лікар Гіппократ рекомендував важкохворим пити кров, одержану від здорових людей. У Давньому Римі патриції з метою омолодження пили кров помираючих гладіаторів.

• У середньовіччі спроби лікуватися кров‘ю продовжувалися. Є свідчення, що в ХV ст. з метою рятування життя папи римського Інокентія VІІІ з крові трьох хлопчиків для нього було зроблено "еліксир молодості". Однак він не допоміг помираючому.

• Відкриття лімфатичних судин належить професорові з Павії Каспару Азеллі (1585-1626). Праця з їх описом вийшла в світ у 1622 р. До цієї праці лімфатичні судини розглядалися як розгалуження нервів. Вивчення лімфатичної системи продовжував професор з Монпельє Пекета, який у 1667 р. описав грудну лімфатичну протоку, яку до цього вважали веною.

• Наукове вивчення питання імунітету почалося лише за часів Луї Пастера (1822-1895). Несприятливість до хвороби у людей, що перехворіли, Л.Пастер пояснював тим, що мікроби вичерпують в організмі всі потрібні для них поживні речовини.

• Епоху в справі розуміння імунітету становлять роботи І.І. Мечникова, який пояснив імунітет як наслідок успішної боротьби лейкоцитів-фагоцитів з мікробами. Далі було доведено, що фагоцитарна функція властива багатьом клітинам організму, яких об’єднано в систему мононуклеарних фагоцитів (В.К. Високович, А. Ашот).

• Англієць Салмон і американець Сміс (1886) довели, що вакцинацію можна робити мертвими культурами бактерій.

• Англійський учений А. Райт (1861-1947) і наш співвітчизник В.К. Високович (1854-1912) виготовили вакцину проти черевного тифу.

• В.А. Хавкіним (1860-1930) було виготовлено вакцину проти холери і чуми.

• 1888 року Е.Ру (1853-1933), співробітник Л.Пастера, вивчаючи дифтерійну і правцеву палички, відкрив бактерійні токсини. Це дало змогу німецькому вченому Е.Берингу (1854-1917), японцю С.Кітазато (1856-1931) виготовити протидифтерійну сироватку. Майже одночасно цю сироватку було добуто Е.Ру в Парижі і Я.Ю.Бардахом (1857-1929) в Одесі.

Важливо знати, що ...

Якщо мікроорганізми, які попадають в організм через шкіру та слизові оболонки і не знезараджуються такими природними хімічними сполуками, як ферменти, що містяться в сльозах та слині, то розпочинається запалення, тобто імунна відповідь організму.

Деякі мікроорганізми, які спричинюють захворювання, здатні розпочати запалення. Такий тип захисту називають неспецифічним, бо знищується не конкретний мікроорганізм, а ушкоджувальні агенти. У цій ділянці ураження (в даному випадку це бронхи) збільшується кровонаповнення та з’являються нейтрофіли, що поглинають та знешкоджують цих агентів. Хвороботворні мікроорганізми ушкоджують локально тканини, що зумовлює виділення ними біологічно-активних речовин – простагландитів та гістаміну. Ці субстанції не тільки спричинюють набряк та біль, але також притягують нейтрофіли та інші види лейкоцитів. Мікроорганізми, виділяючи токсини, стимулюють вихід нейтрофілів з кров’яного русла, які через тоненькі пори ендотелію судин прямують у місця ураження тканин. Це явище називається діапедезом. Нові нейтрофіли мають рецептори, якими вони розпізнають антитіла. Як антитіло, так і мікроорганізм приєднуються до нейтрофілів. Нейтрофіли формують псевдоподії, якими обхоплюється та поглинається мікроорганізм. Перетравлення мікроорганізму здійснюється ферментами, що містяться у лізосомах – дрібних, сферичної форми органелах. Цей процес називається фагоцитозом.

Швидка неспецифічна відповідь організму може попередити поширення інфекції. Якщо ж інфекція стійка або поширюється, можуть активізуватись два типи специфічного захисту: продукція антитіл або клітинний імунітет. Такий захист називають імунною відповіддю;він залежить від активності лейкоцитів, В- та Т- лімфоцитів і забезпечить захист проти інфекції у майбутньому. В-лімфоцити, які розпізнають сторонні білки або антигени хвороботворних мікроорганізмів, відрізняються генетично від білків організму людини. Антигени стимулюють В-клітини до розмноження, утворюючи плазматичні клітини, які секретують антитіла-білки, що атакують і знищують антигени.

Т-лімфоцити розвиваються в тимусі. Т-клітини-кілери (вбивці) реагують на залишки знищених антигенів та на інші інфіковані клітини своїми сильнодіючими білками-лімфокінами. Т-клітини-хелпери (помічники) активують В- та Т-клітини, тоді як Т-клітини-супресори пригнічують уражуючий агент.

У крові циркулюють понад 25 неактивних протеїнів, що утворюють систему комплементу та активуються антитілами або лімфокінами. Вони нейтралізують токсини бактерій і комплекси антиген-антитіло. Протеїни проникають через мембрану хвороботворного мікроорганізму, який розривається під тиском внутрішньоклітинної рідини.