21.Українська національна революція сер. 17 ст і її вплив на культурне життя України.

Українська національна революція, політичним наслідком якої стало угворення Української козацької держави, засвідчила зрілість національно - державницької політичної еліти українського суспільства, прагнення більшості народних мас до політичної реалізації своєї самобутності. У лютому 1648 р. Богдан Хмельницький, обраний запорожцями гетьманом, організував нове козацьке повстання. Ця подія ознаменувала початок Української національної революції. У ході цієї історичної події відбулися докорінні зміни у житті українського суспільства - у державному устрої, у соціально-економічпих відносинах, у духовній сфері. Прнчіппі національної революції: здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного та релігійного гноблення, курс польського уряду па ліквідацію козацтва як стану; стрімкий розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї етнічно: ідентичності, спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, ЇЇ єдності та незалежності); формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила йою політичну програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. У визвольній боротьбі взяли участь представники всіх верств українського суспільства, та головною її рушійною силою були козаки, селяни І міщани. Українська національна революція середини XVII ст. знаменувала подальший крок у напрямі державотворення. На перших порах Б. Хмельницький орієнтувався на створення козацької територіально-політичної автономії у складі Речі Посполитої. Але вже після переможних усміхів 1648 - 1949 рр. гетьман стан дотримуватися ідеї політичної незалежності України. Виходячи із причин, складу учасників і цілей революції, її характер визначають як національно-визвольний. Українська національна революція продовжувалася достатньо тривалий час, розвивалася поступово і суперечливо. У зв'язку з цим питання про її хронологічні межі і періодизацію до сьогоднішнього дня залишається дискусійним. Періодизація української національної революції: І період (лютий 1648 р. -серпень 1657 р.) Національно-визвольна війна під керівництвом Б. Хмельницького. II період (серпень 1657 р,- червень 1663 р.) Період руїни, громадянської війни. Ш період (червень 1663 р. - 1676 р.) Спроба об'єднати Лівобережну і Правобережну Україну. 2. Під проводом Б. Хмельницького 22 квітня 1648 р. з Запорозької Січі вирушили козаки, щоб об'єднатися з повстанським рухом на Наддніпрянщині, У кпітпі-травні 1648 р. - козацьке ВІЙСЬКО розгромило польську армію на р. Жовті Води. Три тисячі поляків потрапили у полон. Частина реєстрових козаків перейшла на бік повстанців. У травні 1648 р. козаки й татари завдали нищівної поразки польській армії під Корсунем: у полон потрапили 8,5 тис чоловік, у тому числі командувач польським військом гетьман М. Потоцький. У вересні 1648 р. відбулася битва з 60-тисячною польською армією поблизу міста Пилявці. Перемога українців створила сприятливі умови для визволення Західної України. У жовтні 1648 р. Б. Хмельницький взяв в облогу Львів, а і згодом - фортецю Замостя. У листопаді 1648 р. - козацькії

полки разом із загонами місцевих повстанців звільнили уаесь західноукраїнський регіон. Річ Посполита стояла на межі военної катастрофи. Виникла можливість об'єднання українських земель у межах національної держави збройною силою. В лютому 1649 р. під час переговорів з королівським посольством у Переяславі гетьман вперше висунув ідею створення Української суверенної держави, На українських землях, що опинилися у сфері впливу Б. Хмельницького (Київське, Чернігівське. Брацлавеьке воєводства, східні райони Волинського і Подільського воєводств), продовжувався процес формування Української держави. Після укладеного у лютому 1649 р. перемир'я сторони вели військову і дипломатичну підготовку до продовження війни. У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Б,Хмільницький у союзі з Кримом здобув переконливі перемоги над польськими військами під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649 р,). У результаті 8 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівськнй договір: Україна у складі Київського. Чернігівського і Брацлавського воєводств під офіційною назвою Військо Запорозьке визнавалася автономією в межах Речі Посполитої; кількість реєстрового війська становила 40 тис. осіб. Не записані до реєстру козаки мали повернутися у підданство до панів; шляхта отримала право повернутися до магткїв, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан. Після поразки українців під Берестечком у червні і 651 р.була заключена Білоцерківська угода, яка призвела до тяжких для України наслідків: територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством; козацьке військо скорочувалося до 20 тне. осіб; гетьман підпорядкувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин. Українська сторона, починаючи з 1648 р., неодноразово зверталася до Москви а проханням про допомогу. Москва реагувала надзвичайно обережно. У 1653 р. Б. Хмельницький звернувся до царя з конкретними пропозиціями тісного союзу, погрожуючи, що укладе союз з Туреччиною. Цар Олексій Михайлович скликав Земський собор, який 11 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття Війська Запорізького під протекторат московського царя. В Україну для переговорів з гетьманом було вислане спеціальне посольство на чолі з боярином Василем БутурлІним. 8 (!8) січня 1654р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність царю, але не скрізь присягали охоче: виникла опозиція в Києві, відмовилися присягати деякі полки, відомі полковники 1. Богун та І. Сірко. Наприкінці березня 1654 р. українські посли привезли до Москви проект договору у формі петиції до царя, що складався з 23 розділів. Два тижні йшов процес обговорення проекту договору. В результаті з'явився новий документ, який увійшов в історію ПІД назвою ''Березневих статей". На жаль, оригінал цього договору не зберігся. 22.Освіта і наука України 2-ї пол. 17-18 ст.

Центром культурно-освітнього життя України цього періоду була Кнєво-Могилянська колегія, яка у 1701 р. отримала титул і права академії. За часів гетьмана І. Мазепи вона досягла найбільшого розквіті*. На початку XVIII ст. в ній навчалося дві тисячі студентів. Академія була відкрита для широких верств населення України, приймала також студентів і з інших православних країн - Сербії, Чорногорії, Болгарії. Тут працювали видатні вчені, письменники, МИТЦІ Лазар Баранович, Іоаникій Галятовеький, Варлаам Ясинський, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та інші. Визначними культурними діячами стали Г. Сковорода, В. Рубан, М. Березо вський, П. Гулак-Артемовськнй.

На другу половину XVIII ст. припадають спроби українського громадянства заснувати на території України університет. У 1764 р. представники дворянства передали імператриці Катерині И меморіал з цього приводу.

У Галичині освіта теж зазнавала всіляких утисків з боку австрійського уряду. Національно-культурний осередок Галичини - Успенське ставропігійське братство підупало, бо його опікуни, львівські міщани, потерпіли від загального занепаду міста І від тих ударів, що їх завдавала православ'ю польсько-католицька реакція спільно з адміністрацією. В 1788 р. братство було ліквідоване австрійським урядом; толі ж, у 80-х роках, припинила своє існування і братська школа.

На Лівобережній та Слобідській Україні розвиток освіти здійснювався на основі загальноросійської реформи. У (786 р. був затверджений статут народних училищ, які поділялися на головні та малі. Головні училища з чотнри-річннм терміном навчання призначалися для дітей дворян. Вони були відкриті у Києві, Чернігові, Харкові. Катеринославі та інших містах. У перших двох класах учні вивчали основи граматики, арифметики, Святого письма та малювання. В третьому та четвертому класах вивчались загальні розділи російської та європейської історії, географії, фізички, архітектури. Малі училища створювалися у повітових містах для дітей купців, заможних міщан та урядовців. їх навчальна програма відповідала першим двом класам головних училищ. Навчальні

притрймн ю.ювких га малих народних учи-яиш передбачали обов'язкове вивчення російської, ЛаТИНТЬКОЇ та однієї із західноєвропейських мов. На посади вчителів народних училищ призначалися випускники Петер-бурзької учительської семінарії та Києво-Могилянської академії. На Правобережжі та західноукраїнських землях, що перебували під пануванням Польщі, діяли братські школи. Однак вони поступово втрачали провідну роль у розвитку освіти порівняно з попереднім періодом їх діяльності. На цих землях уряд Речі Посполитої посилено проводив політику полонізації українського народу. Львівська і Луцька братські школи значно ослабли, а Кременецька у 30-х ройках XVIII ст, припинила діяльність. У містах Східної Галичини, після входження ЇЇ у 1772 р, до складу Австрійської монархії, існували трирічні нор-мальні школи. В них навчалися діти шляхти, міщан і духовенства. Викладання а школах велося виключно польською мовою, а'з останньої чверті XVIII _Ст. _ німецькою. Кількість українців у цих школах була незначною. Початкові школи при церквах і монастирях існували та^кож у Закарпатті, зокрема в Ужгороді, Тнбові, Требитові. Навчання в них велося латинською мовою. Школи з українською мовою викладання функціонували лише у кількох населених пунктах — Ужгороді, селах Парич, Будевля. В них навчалися діти заможних селян, міських ремісників, нижчого духовенства. У розвитку освіти на Україні важливу роль відіграли колегіуми — середні навчальні заклади, які здійснювали підготовку служителів релігійного культу, службовців дер­жавних установ та учителів початкових класів, У колегіумах навчалися переважно діти старшин, духовенства, за-мсйКНИХ міщан і козаків. У 1700 р. в Чернігові було відкрито Малоросійський ко­легіум, навчання в якому тривало шість років. Викладання у колегіумі велося слов'янською, польського та латинською мовами, вивчали також грецьку, Переяславський колегіум почав працювати у 1738 р. Його завдання зводилось до підготовки духовенства для церков Правобережної Украі'-чш. У 1751 р. тут деякий час викладав поетику славетний український мандрівний філософ і поет Г. С, Сковорода. Однак складений ним курс лекцій суперечив канонам церх-ви і був заборонений місцевим єпископом, тому філософ змушений був залишити викладацьку роботу. Важливим освітнім і науковим осередком на Слобожая^ШИНІ став Харківський колегіум, заснований у 1721 р. Навчальна програма колегіуму- подібно до програм Московського університету І Петербурзької академії, включала граматику, піїтику, риторику, філософію, класичні мови, теологію, німецьку і французьку мови. В і 765 р. при Харківському колегіумі були відкриті додаткові класи, о яких викладались географія, інженерна І артилерійська справа.