47. Розвиток освіти і науки України у 1920-х рр..

Ліквідація неписьменності. Переважна більшість населення України була неписьменною. Розгортаючи культурне будівництво, партія більшовиків зробила лікнеп найважливішою державною справою. Культосвітні заклади усіх типів були зобов'язані приділяти лікнепу найбільшу увагу. Установи наркомату освіти дістали право залучати до навчання неписьменних на засадах трудової повинності усіх грамотних громадян, вільних від воєнної мобілізації.

Запровадження сдиної трудової загальноосвітньої школи. Положення про єдину трудову школу Раднарком УСРР схвалив у липні 1919 р. Шкільні заклади різних типів, у тому числі приватні гімназії га ліцеї, перетворювалися на стандартизовані державні установи з семирічним навчанням.

Однак шкільна реформа толі не встигла розпочатися у зв'язку г падінням радянської влади. У червні 1920 р. було видано постанову наркомосу УСРР «Про .запровадження в життя єдиної трудової Школи», аналогічну попередньому урядовому положенню. Єдина трудова школа була семирічною і поділялася на два ступені — перший (чотири класи) і другий (три класи). Після закінчення школи другого ступеню діти могли продовжити навчання у професійно-технічних школах і технікумах. Єдина трудова школа демократизувала загальну освіту.

Наприкінці 1920 р. в Україні діяли близько 22 тне. шкіл, де навчалося 2 250 тис. учнів, Майже в половині шкіл навчання вже відбувалося українською мовою. Для порівняння слід вказати, що. в 1914/15 навчальному році існувало 19.6 тис. загальноосвітніх шкіл і серед них не було жодної української.

Реорганізація вищої школи. У березні 1919 р. радянський урял України оголосив нові правила прийому до вузів. З мстою «оробІтничення» студентського контингенту пріоритет у прийомі надавався вихідцям із сімей робітничої І сільської бідноти. Від них не вимагалося довідок про закінчення

середньої школи, плата за їх навчання скасовувалася, вони забезпечувалися стипендією. Усе це надавало молоді робітничого і селянського походження реальну можливість для навчання.

Однак такі студенти не мали первинних' знань. Вузи почали запроваджувати так звані «иуль-еемеетрн» — тримісячні підготовчі курси. До них абітурієнтів приймали за рекомендаціями партійних, комсомольських і профспілкових організація. Коли виявилося, що для більшості студентів «правильного» соціального походження тримісячної підготовки замало, почалася організація робітфаків (робітничих факультетів), У них студенти одержували знання за програмою середньої школи '.і предметів, яких вимагав профіль вузу.

Розвиток науки. Ліквідація університетів до мінімуму обмежила можливості провадження наукових досліджень у вищій школі. Розвиток науки зосередився в Українській академії наук.

Утворена в період правління гетьмана П. Скоропадського, УАН не могла в умовах політичної нестабільності розгорнути свою діяльність. У лютому 1919 р., коли у Києві утвердилася радянська влада, президент УАН В. Вериадський і неодмінний секретар А. Кримський звернулися до наркома освіти В. Затонськогп з клопотанням про виділення коштів, надання друкарні та приміщень для наукових занять. Нарком зобов'язався забезпечити діяльність Академії і надав у ЇЇ розпорядження садибу пансіону графині Лєвашоної (тепер у цьому будинку розміщується президія Національної академії наук України).

Водночас УАН зазнала в цей час перших політичних репресій, Статус академіка від переслідувань не рятував. Було заарештовано С.Єфрсмова, позбавлено громадянських прав В. Косішського. Після наполегливих прохань обом академікам власті дали можливість працювати.