15. Освіта України 14-перш.Пол. 16 ст.

Унродоїш другої полонин» XV — пертої половини XVI сг. в Україні співіснували традиційна православна освіта і нечисленні школи західного типу. Слово "школа" щодо православних освітніх чакладів трапляється в джерелах лише від середини XVI ст. Ймовірно, на той час вони вже засвоїли деякі загальноєвропейські організаційні форми. Також очевидно, що процес такого засвоєння почався значно раніше від першої згадки про це. Так, у першій половині XVI ст. при церкві в Сяноку вже існувала школа, у якій 1550 або 155! р. переписувач Власій виготовив "Апостола" ^!. Можливо, у цій же школі навчався син сяиоцького протопопа Михайло Васильович, відомий як переписувач Пересоїніццького Євангелія 1556 — 1561 рр. Одним із найранішах прямих писемних свідчень є і згадка про початкову школу першої половшій XVI ст, у Красноставі. У грамоті 1550 р. король Сигпмупд Лвгуст, при обміні королівської садиби на церковну дозволив використати колишню свою ділянку для школи, яка, зрозуміло, на той час вже існувала". 1577 р. волинський шляхтич Василь Загоронськнй згадував школу при церкві Іллі у Володимирі, яка теж, можливо, функціонувала вже її першій половині XVI ст.

Загалом освіта, як І в попередній період, залишалася традиційною. Рівень шкіл не перевищував початкового, тобто результатом навчання було здобуття елементарної письменності і внаслідок цього — можливості займатися самоосвітою або ж продовжувати навчання в університетах Центральної та Західної Сиропи.

Монастирська освіта, однак, велася відповідно до усталених звичаїв, її організаційні форми не регламентувалися. Характер викладання повністю .залежав від рівня освіти та доброї волі ченців, які навчали дітей і дорослих.

Як і раніше, початкове навчання було сферою діяльності дяків, паламарів та уставннків, яких з часом стали називати також "бакалярами" або "дидаскалами". Є окремі згадки про тс, що вчителі отримували за свою працю винагороду — грошима або натуральними продуктами

Приватна освіта практикувалася у середовищі шляхтичів, заможних міщан, духовенства, які запрошували до своїх маєтків учителів і для початкового, і для поглибленішого навчання дітей.

Від кіпця XV до середини XVI ст. тривало постійне суперництво за впливи в школі між поляками й німцями. Від другої половини XV ст. не припинялася й боротьба ча керівництві» школою між міською владою й калітулою, яка врешті закінчилася перевагою духовенства, закріпленою в документі І514 р. Згідно і ним майже всі важливі рішення (починаючи від затвердження кандидатури ректора) приймала капітули, а магістрат тільки виконував її розпорядження (чи погоджувався -і ними). займався ремонтом шкільних приміщень ^ІК.

Окрім львівської, існували й інші кафедральні школи, Так, школа в Перемишлі відома ще від початку XV ст. 1462 і 1469 рр. згадуються її ректори Георгій і Мартин, 1477 р. —бакалавр Павло ^ІУ. У першій половині XVI ст. існувала 8 Красноетавська кафедральна школа, 1545 р. тут учителював

бакалавр Михайло Радрузіян, в якого в цей час або трохи раніше вчився вже згадуваний український ШШХП1Ч Йосиф Верещинеький"°. Наприкінці XV ст. виникла кафедральна школа в Києві, засновником якої, як припускають, був католицький єпископ Войтих Нарбут "'.

Упродовж другої половини XV — першої половини XVI ст. вихідці з України значно частіше, ніж у попередній період, виїздили на вищі студії до Краківського та інших університетів. Переважно це були діти заможних і середньоааможних міщан та шляхтичів, однак нерідко освіту в закордонних університетах здобували і вихідці з незаможних станів.