35. Репресії російського царизму проти української культури в 2-й йол 19 ст. Валусвськнй циркуляр 1863р.

ЕмськиЙУюн 1876р.

Царизм, місцеві реакційні сили, які боялися соціалістичної пропаганди революціонерів-народників, українського "сепаратизму", розпочинають репресії проти громад. Було закрито Південно-Західний відділ Географічного товариства в Києві, припинено видання "Киевского телеграфа", почалися арешти. Увінчував ці заходи указ імператора Олександра 2, підписаний у травні ] 876 р„ який па той час перебував па курорті в німецькому місті Емс, про заборону друкувати українською мовою книга, читати лекції, ставити українські п'ССИ, виконувати прилюдно українські пісні та ін. Не допускалося також завезення українських видань із-за кордону. Передбачаючи цей удар, "Громада" запроектувала перенести деякі ділянки своєї роботи за кордон. З початку 70-х років активізувалися зв'язки з Галичиною. У 1872 р. коштом киян була відновлена львівська газета "Правда", і ЇЇ співробітниками стали О. Кониський, І. Печуй-Левицький, М. Старицький та ін.

У 80-х роках після вбивства народниками Олександра П в Росії запанувала важка реакція. В цей час остаточно утвердилася в громадІвському русі думка зосередити всі сили на культурній роботі та створенні наукових основ українознавства шляхом розвитку досліджень в галузі історії, етнографії, археології, мови, культури українського народу. Осередком цісї діяльності стає журнал "Киевская старина", заснований у 1882 р. Ця робота здійснювалася також в університетах, особливо в київському. У 80-90-х роках громадінцями був створений великий творчий доробок, що став основою розвитку української культури І науки в майбутньому: в історії - твори В. Антоновича, Д. Багалія, М. Грушевеького, Д. Яворішцького та багатьох інших; у літературі - творчість Л, Українки, Б. ГрІнченка, М. Коцюбинського, А. Кримського, І, Нечуя-Левнцького, ['І. Мирного та ін.

36. Українська література 1840-1880 рр.

У 40 —80-х роках XIX ст. особлива увага приділялась науковим дослідженням у галузі мовознавства. Вийшли друком "Словарь малоруського или юго-востбчного язнка" П.БІлецького-Носеика та "Опьіг южіюрусского словаря" К.Шенковського. Окремі граматики української мони, двешониі словники, зокрема українсько-німецькі та німецько-українські, побачили світ у другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях. Чільне місце в утвердженні української літературної мони в цьому регіоні посідали твори [.Франка. І.Верхратського, К.Студинського, М.Возняка. Завдяки їх зусиллям була започаткована багатотомна книжкова серія "Пам'ятки українсько-руської мови та літератури".

Українська національна ідея особливо виразно прозвучала у творчості Т.Шевченка та М.Драгомалова. Тарас Шевченко став джерелам духу І слова українського народу, утвердив його самобутність, Михайло Драгоманов визначив віхи суспільного поступу українського народу і показав шляхи їх досягнення.

Ідея братання слов'янських народів у творчості Т.Шевченка грунтується на засадах гуманізму. тобто братання рівноправного, в основі котрого міститься національна рівність, а не підпорядкування одного народу іншому. Гуманізм і щирий український демократизм поглядів, поряд ч ідеями са.мостїйництва і державництва, — характерна ознака його світогляду.

Під впливом творчості Т.Шевченка відбувалася літературна діяльність цілої плеяди відомих українських поетів і прозаїків, творчість яких пройнята ідеями гуманізму, демократизму, народності.

На пиві поезії плідно працювали Л.Глібов. л.Свидшщькнн, С.Руланськнй. П.Чубинський, П.Куліш та ін. Демократичний ншірям української літератури у прозі представляли Марко Вовчок, Панас Мирний, М.Коцюбинськнй, КНсчуй-Лсвпцькіїй, І.Фраико, Леся Українка. їх твори залишили глибокий слід у свідомості народу, сприяли формуванню національних і патріотичних почуттів українців.