1.Політика епохи Відродження. Н. Макіавеллі

Під Відродженням, яке припадає на XIV XVI ст., мають на увазі період кризи у країнах Західної і Центральної Європи римо-католицької церкви та ортодоксальної релігії, яку вона захищала, формування анти схоластичного типу мислення, гуманістичних культури, мистецтва і світогляду. Мислителі епохи Відродження постійно зверталися до духовної спадщини античності, активно її відроджували й використовували.

У 16 столітті вагомий внесок у політичну думку вніс Макіавеллі, своїм трактатом "Государ". У ньому йшлося про те, що правитель може використовувати будь-які засоби, навіть аморальність, нечесність, жорстокість, хитрість, віроломство, для досягнення своєї мети, а держава на його думку - це вищий вияв людського духу. А служіння державі - мета і щастя людини.

Розглядаючи політику як автономну галузь людської діяльності, Н.Макіавеллі зазначав, що вона має свої цілі й закони, які не залежать не лише від релігії, а й від моралі. Макіавеллі вважав, що моральні критерії добра і зла не можуть поширюватися на політику. Вона має власну автономну систему цінностей, головні з яких - інтереси держави. Заради останніх політик може зневажити моральністю. З його роздумів випливав висновок: "мета виправдовує засоби". Головним критерієм політичної діяльності, метою якої є зміцнення держави, виступає користь і успішність у досягненні поставлених завдань. Добре все те, що сприяє зміцненню держави, політичного результату можна досягати будь-якими засобами, в тому числі обманом і відкритим насиллям. Така політика згодом дістала назву макіавеллізму.

На його думку політика має:

1.пояснити минуле

2.керувати сучасним

3.прогнозувати майбутнє

Найкращою формою правління вважав республіку, коли на чолі стоїть особа обрана на невизначений строк. Диктатура допускається лише при надзвичайному стані. Найгіршою формою правління вважав тиранію. Багато уваги Макіавеллі приділяв релігії, яка, на його думку, має грати певну роль в політиці. Надавав перевагу язичеству над християнством.

Серед порад, які він дає політикам, такі:

• вміти грати людськими пристрастями;

• покладатися на силу або закон;

• використовувати страх і любов, але віддавати перевагу діям на підданих через силу і страх;

• прагматично використовувати брехню і відмовлятися від обіцянок.

Ідеалом для Макіавеллі виступає політик, який поєднує риси лева та лисиці: силу, вміння навіяти страх у підданих і одночасно хитрість, здатність до інтриг. Макіавеллі відкрито заявляє про утилітарне використання релігії. Для нього релігія - це засіб впливу в руках держави.

Н. Макіавеллі ввійшов в історію політології як мислитель, який розмежував суспільство і державу. Він, власне, ввів у науку і сам термін "держава".

2.Типологія, структура і принцип розподілу влади. Особливості владних відносин в Україні

Форми влади розрізняються за критерієм головного суб'єкта правління, до них належать:

• Монархія — єдиновладне правління спадкоємної форми

• Тиранія — одноосібне правління внаслідок захоплення влади

• Аристократія — влада знаті, привілейованої групи "влада кращих"

• Олігархія — влада багатих

• Тимократія — влада олігархії, яка володіє високим майновим цензом

• Теократія — влада церкви

• Охлократія — влада натовпу, юрби

• Демократія — влада народу

• Партократія — влада партійної верхівки

• Технократія — влада науково-технічної еліти

• Плутократія — влада найзаможніших верств суспільства

• Ідеократія — влада ідеології

• Інфократія — влада інформації

Основоположниками теорії державної влади були англійські філософи. Вони розробили систему стримувань і противаг у державній владі. За цією теорією держава може ефективно функціонувати при чіткому поділі законодавчої, виконавчої і судової влади. Носієм законодавчої влади — є парламент. Виконавчу владу здійснюють — президент, уряд, міністерства, відомства і державно-адміністративні установи. Судову владу здійснюють незалежні суди, підпорядковані тільки закону. Уперше така система влади була закріплена конституцією США 1787 року.

Нині ведуть мову про четверту владу. Таку владу називають ЗМІ (засоби масової інформації).

Законодавча влада - це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Відповідно до ст. 75 Конституції України "єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України". Назва гілки влади "законодавча" не означає, що, крім основної законодавчої діяльності

Функції парламенту:

- представницьку,

- законодавчу, представницькі органи не здійснюють ніякої іншої діяльності.

- фінансову, яка реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни.

- засновницьку, яка здійснюється через участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів.

- контрольну.

Виконавча влада — влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву - Ради або Кабінети міністрів. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або - голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія),

У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його складу входять заступник (віце-прем'єр), міністри, що очолюють окремі міністерства.

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише "виконанням законів". Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.

Таким чином, призначення органів виконавчої влади - управління, що охоплює:

— виконавчу діяльність - здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади;

— розпорядчу діяльність - здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми "стримувань і противаг" як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд).

Судова влада - незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя.

З позицій реалізації права правосуддя і судова влада - поняття не тотожні. Правосуддя - форма захисту права судовою владою, де рішення суду є акт правосуддя для захисту порушеного або заперечуваного права..

Судова влада здійснюється одноособово суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право на звернення до суду, а також принципами права.

Свої функції суд покликаний здійснювати, керуючись лише законом, правом. Він не повинен залежати від суб'єктивного впливу законодавчої або представницької влади. Відповідно до Конституції України будь-яке втручання в діяльність судів і судових засідателів зі здійснення правосуддя є недопустимим і має наслідком передбачену законом відповідальність.

В Україні суд не може привласнювати собі функції законодавчої або виконавчої влади. Делегування своїх функцій судами, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124 Конституції України). Це не означає, що в Україні, як і в інших правових системах романо-германського типу, судовий прецедент не може бути допоміжним джерелом права.

Роль судової влади полягає у стримуванні двох інших гілок влади в рамках права і конституційної законності шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за ними.

Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.

Таким чином, основні функції судової влади:

— охоронна (охорона прав);

— функція правосуддя (захист, відновлення прав);

— контрольно-наглядова (за іншими гілками влади).

Розмежування законодавчої, виконавчої і судової влади є поділом державної влади по горизонталі. По вертикалі влада розподіляється між усіма органами та посадовими особами, що належать до тієї чи іншої гілки влади.

Розподіл влади історично проявив себе як певна ідея, яка зародилася ще в античні часи (Аристотель) і вросла в теорію “розподілу влади” Дж.Локка і Ш.Монтеск’є.

Різні підходи цих двох філософів до даної проблеми породили і різні концепції. Дж. Локк поділив саму державну владу на законодавчу владу, на виконавчу владу і на федеративну владу. На відміну від Дж.Локка, Ш.Монтеск’є не дрібнив державну владу, а структурно її поділив на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади.

За діючою Конституцією законодавчим органом України є Верховна Рада, виконавчим - Кабінет Міністрів, а судовим органом - Конституційний суд та система судів загальної юрисдикції, в якій найвищим судовим органом є Верховний Суд України.