- •2. Сутність, функції, легітимність , способи існування влади.
- •3. Поняття «політичне лідерство».
- •2.Політична позиція та її типи. Політична поведінка. Людина як суб’єкт і об’єкт політики.
- •1.Роль політики у житті суч. Суспільства
- •2. Типологія політичних систем.
- •3. Умови формування і класифікація політичного лідерства. Лідерство за Вебером.
- •1. . Зміст, особливості й завдання української політології
- •3.Конфлікти у суспільстві, типологія. Шляхи і способи регулювання.?
- •Білет №5
- •1. Зародження політичної думки у країнах Стародавнього світу( Єгипет, Індія.Китай).
- •2. Політична діяльність та її основні форми.
- •3. Політичні кризи, їх типи.
- •1.Політична думка часів середньовіччя.
- •2.Суть та основні напрямки соціальної політики.
- •1.Політика епохи Відродження. Н. Макіавеллі
- •2.Типологія, структура і принцип розподілу влади. Особливості владних відносин в Україні
- •3.Порівняйте структуру цінностей класичного консерватизму і неоконсерватизму. Політичні партії правої та правоцентристської орієнтації в Україні.
- •1.Політичні концепції нового часу.
- •2.Політична спрямованість змі
- •3.Конституція України про політичні права громадян
- •1.Виникнення і еволюція соціально - політичних ідей критично - утопічного соціалізму.
- •1) Хуі-хіх ст. – етап раннього капіталізму, який характеризується первісним накопиченням капіталу і високим рівнем експлуатації робітничого класу;
- •3 Особливості англійського утопічного соціалізму-маржиналізму
- •2.Основні теорії походження держави.
- •3.Типи політичних культур (за г. Алмондом та с. Вербою). Політична культура в сучасній Україні: традиції та інновації.
- •1.Етапи та зміст досліджень західних політологів початку 20 ст. ( Вебер, Міхельс, Парето).
- •2.Політичні інститути, їх роль і місце в політичній системі. Особливості політичної системи України
- •3.Політична культура особи, суспільної групи, народу. Особливості національних політичних культур.
- •1.Формування політичної думки Росії першої половини 20 ст.
- •2. Політична система суспільства: суть, структура, функції.
- •3.Глобальні проблеми сучасного світу та шляхи їх вирішення.
- •1. Політична думка Київської Русі та козацько –гетьманської доби.
- •2. Форми державного правління
- •3.Світові політичні доктрини: лібералізм та неолібералізм.
- •1. Конституція п. Орлика як втілення української державницької ідеї.
- •2. Політична еліта,та її основні,функції і роль у суспільстві.
- •3. Громадсько-політичні організації та рухи
- •1. Політична думка України у 19 столітті. Зародження українського лібералізму. Основні ідеї Кирило-Мефодіївського братства.
- •2. Держава як основний елемент політичної системи. Ознаки, структура та функції.
- •3. Конституційні обов'язки громадян України
- •1.Українське національне відродження та розвиток української думки 19 на поч. 20 ст. Костомаров, Драгоманов.
- •2. Державний апарат управління і бюрократія. М. Вебер про бюрократію.
- •3.Конфлікти у суспільстві їх типологія і шляхи розв’язання.
- •2.Типологія і класифікація політичних партій. Основні партійні системи і їх роль у функціонуванні політичної влади
- •3.Україна – як суверенна європейська держава в системі міжнародного співробітництва
- •1.Липинський і Міхновський
- •2.Політична еліта і демократія. Проблеми формування політичної еліти в України
- •3.Форми державного устрою. Конституція України про державний устрій
- •2.Політичні режими як форма держави та спосіб функціонування політичної системи.
- •3.Світові політико – ідеологічні доктрини: фашизм, неофашизм, тероризм і екстремізм: ідейні джерела, соціальна база.
- •2. Правова держава і громадянське суспільство: зміст і принципи життєдіяльності.
- •3.Політичний маркетинг.
- •1. Сутність та ознаки демократії.
- •1. Демократія має державний характер:
- •2. Демократія має політичний характер:
- •2.Політична свідомість: поняття, структура, функції. Ментальність.
- •3.Зовнішня політика держави: цілі, принципи , засоби. Зовнішня політика України
- •1. Пряма та Представницька демократія. Поняття парламенту. Опозиція її місце та роль .
- •2.Етапи становлення та сучасна партійна система і партійна політика в Україні.
- •3.Світові політико – ідеологічні доктрини: соціалізм та соціал–демократизм, їх місце у політичному житті.
- •1.Виборчі системи та їх роль у функціонуванні демократії.
- •2.Політичні партії, історія виникнення, розвитку і функції.
- •3.Світовий політичний процес: поняття та особливості на початку третього тисячоліття.
- •1.Сутність демократії. Концепції демократії.
- •2.Типологія, основні ознаки і характеристика політичних режимів.
- •3.Конституція України – гарант розвитку громадянського суспільства.
3.Політична культура особи, суспільної групи, народу. Особливості національних політичних культур.
Політична культура - це психологія суспільства (нації) у ставленні до політики або особливості сприймання суспільством політичного процесу, якому надає специфічні форми. Політична культура функціонує не як ізольоване явище суспільного життя, а як невід'ємна, складова глобальної культури суспільства.
Політична культура залежно від суб'єкту політики має і різновидності: політична культура суспільства, політична культура класів, націй, окремих соціальних верств і груп, політична культура особистості.
Політична культура суспільства є підсистема більш загального утворення - культури суспільства, сукупність політичних цінностей, вироблених суспільством. Система цінностей політичної культури включає: політичні ідеї, теорії, вчення і програми, які визначають діяльність держави, політичних партій і рухів; погляди та уявлення народних мас і особистостей на соціальний устрій суспільства та ін.; прогресивні традиції, форми, засоби, засоби політичної організації та боротьби. Цінності політичної культури мають певну мету і виражають ті ідеали, що висувають певні класи та їх політичні партії в політичній боротьбі.
Політична культура класів, соціальних спільностей, груп визначається тим, що політична діяльність завжди спрямована на політичну владу. Усвідомлення класових потреб, з одного боку, суттєвості та призначення влади - з-іншого, служить необхідною передумовою політичної діяльності. Тому рівень розвитку класової свідомості - найважливіша характеристика політичної культури. Засобом політичної діяльності класів виступають їх організації. Наявність, розвиненість організацій - неодмінний показник політичної культури класів, бо без відповідних організацій класи, соціальні спільності не можуть бути постійними учасниками політичного життя, послідовно, систематично вести політичну боротьбу.
Політична культура особи. Особа сама по собі не виступає самостійним суб'єктом політичного життя. Особа виступає суб'єктом політичного життя як представник соціальної спільності, виразник її інтересів. Політична влада не встановлює і не може встановлювати індивідуальні умови існування особи, виражати її інтереси. Об'єктивне становище особи в суспільстві, ЇЇ інтереси опосередковані об'єктивним становищем та інтересами соціальної спільності, до яких належить, і відносини «політична влада - особа» завжди опосередковано відносинами політичної влади і класу. Успіх або невдача діяльності особи на арені політичного життя суспільства визначається силою класу, що представляє особа, та її спроможністю виражати та захищати інтереси класу. Ця спроможність і дозволяє судити про рівень політичної культури особи.
* Рота́ція — (від лат. крутити, обертати).
* Інавгура́ція (від лат.посвячення до посади) — церемонія вступу на посаду глави держави або на високий духовний сан.
Білет № 12
1.Формування політичної думки Росії першої половини 20 ст.
Заметным явлением политической мысли России во второй половине XIX века и в начале XX пека явился анархизм, представлявший собой течение, отрицающее политическую власть, провозглашавшее своей целью уничтожение государства. Как идейное течение анархизм возник в странах Западной Европы. В России видными теоретиками анархизма явились М. А. Бакунин, П. Л. Кропоткин.
М. А. Бакунин (1814—1876) был теоретиком коллективистского анархизма. Историю человечества он представлял как эволюционный процесс, шествие человечества из «царства животности» в «царство свободы». По его мнению, атрибутами низшей ступени развития являются религия и государство. Государство, полагал он, — основной источник всех социальных зол. угнетения народных масс, а потому оно должно быть уничтожено. По его мнению, уничтожение государства должно быть осуществлено революционным путем. Результатом уничтожения государства должно стать утверждение общества ничем не ограниченной свободы, независимости людей от политической власти.
Идеи Бакунина получили дальнейшее развитие в творчестве П. А. Кропоткина (1842—1921), явившегося представителем коммунистического анархизма. П. А. Кропоткин все явления общественной жизни подчинил «биосоциальному закону взаимной .помощи». Он считал, что этот закон объединяет людей в общежитие. Согласно этому закону, полагал он, люди стремятся к сотрудничеству, а не к борьбе друг с другом. Поэтому, утверждал П. А. Кропоткин, люди закономерно должны придти к федераций свободных коммун. Переход к такой федерации, по его мнению, возможен лишь революционным путем. Только, революция может устранить факторы, препятствующие сотрудничеству людей, утверждению федерации свободных производственных общин (коммун). К. таким факторам он относил частную собственность, государственную власть.
Крупнейшим событием политической жизни в России во второй половине XIX века и в начале XX века явился марксизм. До недавнего времени развитие марксизма в России связывали преимущественно с именем В. И. Ленина. Это верно не в полной мере. Распространение и развитие марксизма в России трудно понять без обращения к работам Н. И. Зибера, Г. В. Плеханова, В. И. Ленина, И. В. Сталина и ряда других.
Одним из первых распространителей марксизма в России явился экономист и социолог Н. И. Зибер (1844—1888). Он предпринимал попытку применить марксистское учение к анализу производственных отношений в России. В соответствии с марксистским учением Зибер утверждал, что «кооперативный строй (социализм) является закономерным результатом развития капитализма.
Г. В. Плеханов (1856—1918) явился не только одним из виднейших пропагандистов марксизма в России, по и его крупнейшим теоретиком. Он оставил обширнейшее интеллектуальное наследие, в том числе работы: «Социализм и политическая борьба», «Паши разногласия», «К вопросу о развитии монистического взгляда на историю» и многие другие. В своем творчестве Г. В. Плеханов уделил внимание многим проблемам политической жизни. Он продолжил и развил марксистское учение о роли народных масс и личности в историческом процессе, раскрыл взаимосвязь экономики и политики. «Экономика, — в частности, писал он, — почти никогда не торжествует сама собою..., а всегда только через посредство известных политических учреждений». Г. В. Плеханов дал глубокий анализ формирования и развития политической идеологии, раскрыл взаимосвязь идеологии и политики.
Непревзойденным теоретиком марксизма в России явился В. И. Ленин (1870—1924). Его учение стало не только прямым продолжением марксизма, по и качественно новой ступенью его развития в новых исторических условиях. В ленинизме нашли теоретическое решение практически все актуальные проблемы политической жизни, политики. В работах В. И. Ленина творческое развитие получили вопросы политической системы, происхождения, сущности и развития государства. Он разработал учение о партии нового типа, о ее идейных, теоретических, организационных основах, выработал принципы стратегии и тактики партии, раскрыл роль народных масс, классов, личностей в политическом процессе, создал концепцию мирного сосуществования государств с различным социально-политическим строем и т. д.