3. Поняття «політичне лідерство».

Слово «лідер» в перекладі з англійської мови означає «ведучий», «керівний», «керівник іншими людьми».

Під лідерством розуміється механізм взаємодії лідерів і відомих. Основними аспектами лідерства є:

• здатність лідера точно оцінити ситуацію, знайти оптимальне рішення проблем, що стоять, мобілізувати людей на виконання рішень;

• ухвалення відомими ідей лідера, готовність свідомо і добровільно підкорятися йому.

Політичний лідер - це людина, яка керує політичними процесами, робить вплив на соціальну поведінку індивідів, груп, прошарків і суспільства в цілому.

Політичне лідерство — це процес взаємодії між людьми в ході якого особи наділені реальною владою здійснюють легітимний вплив на суспільство.

В суспільстві відрізняються лідерство від керівництва. Політичний керівник не завжди є лідером. Водночас політичним лідером може бути особа, яка не обіймає керівних посад. Свій авторитет в колективі така особа здобуває своєю політичною діяльністю. Феномен лідерства буває на всіх рівнях — від вищих органів влади до місцевого самоврядування. Існує кілька теорій пояснення природи політичного лідера, але всі вони розглядають лідерство, як вплив на інших людей. Такий вплив має ряд особливостей:

• Він мусить бути постійним

• Він має здійснюватись на все оточення

• Політичний лідер відрізняється від інших людей

• Вплив лідера опирається на його авторитет

Витоки політичного лідерства:

• Концепція рис — виникла у 19 столітті. Вважає, що лідерство витікає з психологічних рис характеру — гострої волі, енергійності, компетентності, організаторських та ораторських здібностей, готовністю брати на себе відповідальність

• Ситуативна концепція — обставини визначають лідера

• Концепція послідовників

• Психологічна концепція — в основі її лежить теорія про людську психіку

Функції лідерства:

• Функція вираження соціальних інтересів (класових, етнічних, демографічних, професійних, територіальних та інших)

• Новаторська функція — здатність лідера вносити нові ідеї суспільного устою

• Інтегративна функція — здатність лідера пропонувати програму на основі якої відбувається інтеграція соціальних груп населення

• Організаторська функція — мобілізація мас на виконання програм

• Комунікативна функція — забезпечення зв'язку між масами в суспільстві

Типологія політичного лідерства:

• Концепція Макса Вебера про 3 типи політичного панування:

• Традиційний — ґрунтується на авторитеті традицій і звичаїв (наслідування по престолу)

• Харизматичний — ґрунтується на вірі в незвичайні здібності лідера, його винятковості. У політичній практиці під харизмою розуміють незвичайні, недоступні іншим здібності особи.

• Раціонально-легальний — його авторитет базується на основі встановлення особливого порядку

• Цезарський тип лідерства — лідер прагне мати необмежену владу, навіть виправдану в екстремальних умовах

• Плутократичний тип — лідерство на основі багатства. Характерний для індустріального суспільства

• Популістський тип лідера — ґрунтується на популізмі. Спочатку означав позитивну боротьбу за інтереси народу, а потім набув негативних значень і почав означати низьку політичну культуру, безліч дрібних проблем і навішування ярликів політичним противника.

• Професійний тип лідерства — характерний науковий аналіз подій у суспільстві

• Авторитарний тип лідерства — заснований на примусі

• Демократичний стиль лідерства

*Абсентеїзм (від лат. absentia — відсутність) — ухилення від участі у виборах, зборах тощо. Одна з форм свідомого бойкотування виборцями виборів, відмова від участі в них; пасивний протест населення проти існуючої форми правління, політичного режиму, прояв байдужості до виконання людиною своїх прав та обов'язків.

В широкому значенні абсентеїзм можна розуміти як факт байдужого ставлення населення до політичного життя, уявлення окремих людей про те, що від них в політиці нічого не залежить. Його причини різноманітні: відсутність віри громадян в ефективність політичних інститутів, відсутність політичної культури, боротьба за ситуативне задовільнення інтересів та ін.

* Шовінізм - (фр. chauvinisme) — різновид націоналістичної політики, утримуванням якої виступає поширення ненависті й ворожнечі до інших націй і народностям. Основними положеннями політичної ідеології шовінізму є: затвердження переваги однієї нації над іншою; поширення в масовій свідомості й психології людей ідеї виняткової переваги однієї нації над іншими націями й народами, що, нібито, дає підставу для панування цієї націй над іншими. У зовнішній політиці шовінізм проповідує агресію як основну форму спілкування з іншими державами, що приводить до розв'язання воєн, виникненню збройних конфліктів між державами або усередині багатонаціональних держав. Шовіністична політика поширена в слабко розвинених країнах, регіонах, у яких суб'єкти заражені абсолютизацією своїх національних інтересів, настроїв, що переростають у націоналістичні. Відсутність політичної, правової й загальної культури робить шовіністів дуже небезпечними суб'єктами суспільно-політичному життя.

Білет №2

1. Предмет, структура та ф-ції політології

Політологія – це наука про політику, її об’єктом виступає все те, що відноситься до прояву політичного. Можна говорити про кілька основних зрізів об’єкта політичної науки. Перший, найсуттєвіший об’єкт уваги політології – діяльність суб’єктів політичного життя суспільства. Мова іде про державу в цілому, її структурні елементи. Так, політологія піддає аналізу діяльність законодавчої влади (парламенту), виконавчої (уряду, президентських структур, в деяких країнах, монархічних інституцій), судової.

ПРЕДМЕТОМ ПОЛІТОЛОГІЇ є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.

Політологія виступає як спеціальна теорія політики, котра відрізняється від інших наук наступним:

– вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряду багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія чи історія, а як єдиний і основний об’єкт;

– вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає його як багатомірну, цілісну систему;

– головним своїм предметом має пізнання закономірностей діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.

– має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій.

СТРУКТУРА ПОЛІТОЛОГІЇ.

Структуру політології становлять:

– теорія політики і політичних систем;

– міжнародні відносини і світова політика;

– управління соціальними процесами;

– політична ідеологія;

– історія політичних учень.

До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, політичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ.

• Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід політичної діяльності, політичне мистецтво.

• Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

• Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури.

• Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо.

• Інтегруюча функція. Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості.

• Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, стану суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм.