3.Порівняйте структуру цінностей класичного консерватизму і неоконсерватизму. Політичні партії правої та правоцентристської орієнтації в Україні.

Консерватизм та неоконсерватизм як доктрини захисту традицій та одвічних цінностей.

Ще за часів «класичного консерватизму» його прихильники виступали проти ідей технократії, неподільного панування ринку — під цими гаслами буржуазія почала боротьбу з феодалізмом. Вони відкидали можливість встановлення рівності людей, домагалися формування суспільства на основі ієрархії, збереження станових привілеїв, спадкової влади. Консерватори закликали до відновлення монархії та відродження традиційних цінностей феодально-аристократичного устрою: «гармонії» й порядку середньовіччя, селянських громад, сімї, школи, церкви, тобто всього того, що, на їхній погляд, обєднувало суспільство, забезпечувало його єдність та наступність розвитку.

У 80-х роках ХХ ст. сталися серйозні зміни в політичному житті країн Заходу: зміцнили свої позиції консерватори в США та Великобританії, були усунені від політичного керівництва соціалісти й ліберали у Франції, Італії та ФРН. Ідеї консерватизму та відповідні підходи до вирішення соціально-економічних проблем стали домінуючими у багатьох впливових політичних партіях західних країн: Консервативній партії Великобританії, Республіканській партії США, Ліберально-демократичній партії Японії, Християнсько-демократичному та Християнсько-соціальному союзі у ФРН (ХДС/ХСС), Італійській християнсько-демократичній партії та кількох інших. Лібералізм поступився місцем консерватизму в усіх сферах життя.

Сприятливим для консерваторів став і факт посилення у західних країнах бюрократизму, котрий породжувався державою і гальмував розвиток економіки. Неоконсерватори виступили за усунення держави від управління економікою та соціально-політичною сферою, за повернення свободи ринку й конкуренції. Сучасну людину приваблює висока оцінка консерваторами ролі сімї та школи як факторів стабілізації суспільства. Такі «продукти розуму», як ядерна й хімічна зброя, сталінський та полпотівський «соціалізм», спонукають нині інакше сприймати критику консерваторами просвітительської абсолютизації розуму в соціально-політичній сфері. Актуальним залишається питання і про ставлення до минулого. Відомо, що відмова від цінностей, створених попередніми поколіннями, забування традицій народу дуже дорого обійшлося нашому суспільству.

Консерватизм наголошує на необхідності збереження традиційних правил, норм, ієрархії влади соціальних і політичних структур, інститутів, покликаний захищати статус-кво, пояснювати необхідність його збереження, враховуючи реалії, що змінюються, пристосовуватись до них.

Помітне місце в конструкціях сучасних консерваторів посідають проблеми свободи, рівності, влади, держави, демократії. Більшість консерваторів вважає себе захисниками прав людини і головних принципів демократії. Не заперечуючи плюралістичну демократію, вони висловлюються за критичний підхід до неї, визнаючи взаємозв'язок між капіталізмом і демократією.

Значна частина консерваторів ставить на перше місце суспільство, яке, на їхню думку, значно ширше від уряду, історично, етично й логічно вище за конкретного індивіда.

У другій половині XX ст. традиційний консерватизм вступив у суперечність із тенденціями суспільного розвитку, що зумовило його трансформацію в неоконсерватизм.

Неоконсерватизм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства (“рейганоміка”, “тетчеризм”).

Неоконсерватори наголошують, що суспільство — складна органічна цілісність, а його частини настільки взаємопов'язані, що зміна однієї з них підриває стабільність усього суспільства. У суспільно-політичній сфері не можна діяти за планом або згідно з соціальною теорією. Треба спиратися передусім на досвід. Суспільство вдосконалюється поступово за внутрішніми законами, закоріненими в минулому. Вирішальне значення, на думку сучасних консерваторів, мають звичаї, вподобання, традиції народу. Головним критерієм суспільного розвитку представники цього ідеологічного напряму вважають зміну звичок, традицій і характеру людей.

Сучасні консерватори наголошують, що розвиток суспільства мусить бути безпечним як для окремої людини, так і для всього суспільного організму. Важливого значення в удосконаленні суспільства сучасні консерватори надають моральному вдосконаленню людини.

Основні течії консерватизму — традиціоналістська й патерналістська — виступають на захист сильної влади й держави, вбачаючи в них засіб забезпечення традицій, національної своєрідності. Сучасні консерватори проти того, щоб визнавати метою суспільного розвитку свободу особистості. На їхню думку, суспільна мета постає як єдність інтересів держави та нації. Воля більшості не може бути останньою інстанцією, не можна абсолютизувати громадську думку, адже в сучасних державах її цілеспрямовано формують, нею маніпулюють. Оскільки сучасне суспільство плюралістичне й охоплює багато культур, то єдиної громадської думки бути не може. Кожен обстоює власну позицію, від чого страждає нація, держава.

Неоконсерватори — прихильники елітарної демократії — вважають, що партійна демократія за умов постійної боротьби за владу призводить до того, що громадяни стають неслухняними, розбещеними. Не заперечуючи таких норм політичного консенсусу, як свобода, правова держава, федералізм, вони виступають за політичну централізацію, проголошують концепцію “обмеженої” демократії.

Неоконсерватори критикують лібералів, які, на їхню думку, завдали суспільству великої шкоди, сподіваючись, що свобода ринкових відносин стане економічними, соціальними й політичними важелями розвитку. Наріжним каменем соціальної політики сучасні консерватори вважають заохочення особистих досягнень, ініціативи. Соціальний захист у державі повинен поширюватись лише на тих, хто не має змоги працювати. Неоконсервативна свідомість непримиренна до споживацтва. Кожен крок у бік соціальної справедливості сучасні консерватори розглядають як зрівнялівку, послаблення свободи. Коли громадянин сподівається, що держава мусить забезпечити йому комфортне існування, знімаючи чинники ризику, це протиприродне і небезпечно для держави. Адже розвиток суспільства відбувається .за рахунок ініціативи й відповідальності. Природним, на їхню думку, є те, що в суспіль¬стві існують слабкі (аутсайдери) і сильні особистості.

В історії України найвідомішими представниками консерватизму були В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський. У сучасній Україні неоконсервативних позицій дотримуються Українська республіканська партія, Українська консервативна республіканська партія та ін.

Праві націонал-радикальні партії.

До них належать: Державна самостійність України, Українська національна Асамблея, Соціал-національна партія України, Конгрес українських націоналістів та інші. Об'єднує їх ідея інтегрального націоналізму з усіма притаманними йому особливостями. Для націонал-радикалів першорядною й найвищою цінністю є нація, безумовний пріоритет надається національній державі. Найрадикальніші представники цього напряму обстоюють ідею побудови національної держави за всяку ціну, навіть шляхом відмови від демократії" запровадження режиму національного авторитаризму, сильної влади. У їх діяльності політика часто домінує над економікою. У зовнішній політиці вони виступають за віддалення України від країн Сходу, особливо від Росії, за вихід з СНД, оскільки подальше перебування в цьому об'єднанні, на їх погляд, уповільнює процес державотворення, живить у Росії надію утримати Україну в орбіті власних інтересів.

Ідеалом державного, національно-територіального устрою є національна унітарна централізована держава. Вони виступають проти федеративно-земельного устрою, вільних економічних зон, існування автономії. Економічна платформа правих радикалів недостатньо розвинута, поєднує ідеї, які не є сумісними в реальній політиці — ідеї приватизації, лібералізму, державного патерналізму та економічного ізоляціонізму.

Правоцентристські націонал-демократичні партії.

Найвпливовіші серед них: Народний Рух України, Партія "Реформи і порядок", Українська республіканська партія України, Демократична партія України, Партія зелених України, Українська народна партія "Собор", Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина" та ін.

Ідеологічною засадою національно-демократичних партій є неоконсерватизм, але з національною специфікою — демократичний або поміркований (освічений) націоналізм. Націонал-демократи вважають демократичний націоналізм певним балансом між інтересами нації та правами людини. Однак у реальній конфліктній ситуації більшість правоцентристських партій віддають перевагу суспільним інтересам, а не особистості, інтересам держави перед правами громадян і завжди роблять вибір на користь нації.

В основі ідеології націонал-демократів лежить також християнська філософія. Вони підтримують відродження релігії, об'єднання усіх релігійних конфесій в країні та створення єдиної української християнської церкви, відновлення християнської моралі, споконвічних традицій українського народу і поваги до сім'ї. Правоцентристські партії зорієнтовані на захист української культури та української мови. Вони обстоюють мінімальне втручання держави в економіку країни при сильному контролі за політичним життям суспільства.

У зовнішній політиці виступають за вихід України з СНД, інакше, на їх думку, Україна ризикує бути втягнутою в нову імперію, до створення якої тяжіє Росія. Вони віддають перевагу двостороннім відносинам з Росією та іншими пострадянськими країнами, виступають проти перебування російських військ на українській землі, вимагають поділу золотого та алмазного запасів, активів колишнього СРСР в іноземних банках.

Більшість націонал-демократичних партій виступає за інтегрування України в європейські структури, вступ до НАТО. Проміжним варіантом у процесі інтеграції країни у загальноєвропейський дім розглядають Балто-Чорноморський союз.

Їх економічна платформа базується на визнанні недоторканності приватної власності як основи економічної незалежності та політичної свободи людини, передбачає прискорену приватизацію, розвиток малого та середнього бізнесу.

Правоцентристські (соціал-демократи)

• Народний рух України

• Українська робітнича партія

• Партія захисників України

• Християнсько-демократична партія України

• Християнсько-ліберальна партія України

• Партія реформ і порядок

• Наша Україна

• БЮТ

• Регіони України

Праві (націонал-радикали):

• Українська національна асамблея

• Соціал-демократична народні асамблеї

• Консервативна партія

• Конгрес українців націоналістів

• Свобода

• Всеукраїнське національне об'єднання

• Українська націонал-консервативна партія

* Сепарати́зм (відокремлення) - прагнення окремих груп населення чи організації до відокремлення, відособлення; рух за надання частині держави права автономії чи за її повне відокремлення й створення нової держави.

* ДЕНОНСАЦИЯ - в международном праве надлежащее оформленное уведомление одним государством другого о расторжении (отказе от исполнения) заключенного между ними международного договора в одностороннем порядке, распространенный способ правомерного прекращения действия международного договора.

Білет № 9