Том 1_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Теорія держави і права

Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових його елементів (державних органів, організацій, установ), а як система цих елементів, функціонально спільних, погоджених між собою і системою в цілому, що перебувають у постійному функціонуванні.

Спираючись на існуючі у суспільнознавчих науках підходи, є сенс використовувати до розуміння організаційно-функціональної побудови механізму держави, державного апарату як його складової, та конкретніше системи правоохоронних органів, інституціональний підхід.

З позиції вказаного підходу можна виділити наступні основні ознаки інституту держави.

По-перше, інститут держави - це фактичне явище, яке розглядається в комплексі юридичних, політичних, економічних, соціологічних характеристик. Звичайно, при вивченні інститутів держави не виключається аналіз правових норм, звичаїв, традицій, але акцент робиться не на них, не на явище de jure, а на явище de factо.

По-друге, хоча роль та місце будь-якого інституту держави можуть бути повністю зрозумілими тільки у державній структурі з урахуванням всіх її елементів, інститут держави - завжди відносно відособлена частина державної структури, яка наділена певною автономією.

По-третє, будь-який інститут держави завжди має функціональне призначення. Такі інститути створюються саме для виконання завдань держави, одним з яких є забезпечення та захист прав громадян. Для реалізації даного завдання держава створює такий інститут, як система правоохоронних органів.

Система правоохоронних органів існує de facto, тобто мова йде не про правове визначення її організаційної структури, а про реальне існування правоохоронних органів, які у своїй функціональній єдності утворюють систему. Система правоохоронних органів є відносно відособленою частиною державної структури, наділена певною автономією у системі державних органів. Автономність системи правоохоронних органів проявляється саме у функціональній єдності її складових (правоохоронних органів). Проте організація системи правоохоронних органів відрізняється від організаційної побудови, так би мовити, у чистій формі.

На відміну від інших систем державних органів система правоохоронних органів не має традиційної організаційної побудови, як, наприклад, система органів виконавчої влади, а являє собою цілісну сукупність, системоутворюючим чинником якої є не структурний (організаційний), а функціональний критерій - безпосередньо правоохоронна діяльність, що визначено їх спільним функціональним призначенням, яке полягає, головним чином, в охороні і захисті права.

Сьогодення України є періодом кардинального реформування її державного механізму та апарату, і зокрема системи правоохоронних органів. Дане пов’язане як з потребою в удосконаленні забезпечення внутрішньої безпеки нашої держави, так й адаптації функціонування системи правоохоронних органів України щодо стандартів, прийнятих у Європейському Союзі.

Враховуючи розглянуту специфіку системи правоохоронних органів як інституту держави заснованому на функціональному критерії, вважаємо, що досягнення мети її реформування можливе при здійсненні основних напрямів даного процесу системно, узгоджено і послідовно, орієнтуючись на комплексний підхід у підвищенні ефективності правоохоронної діяльності.

70

Теорія держави і права

Ярослав Улинець

Національний університет біоресурсів і природокористування України, юридичний факультет студент 1 курсу ОР « Магістр»

Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів як засіб запобігання корупції

У нашій державі на боротьбу з корупцією в різних сферах суспільного життя спрямований цілий комплекс послідовних антикорупційних заходів. Водночас він має на меті не лише викорінити корупцію, а й запобігти умовам, що можуть сприяти її виникненню.

Однією з умов, що сприяє виникненню корупції в Україні, є недосконалість нормотворчої процедури, що дозволяє посадовим особам використовувати надані їм службові повноваження та пов'язані з цим можливості для одержання неправомірної вигоди або приймати обіцянки такої вигоди для себе чи інших осіб, уникаючи при цьому покарання. Зменшити прояви цього явища або взагалі усунути його покликана антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Крім того, обов'язковість проведення такої експертизи передбачена ст. 55 Закону України «Про запобігання корупції».

Сьогодні обов'язковій антикорупційній експертизі підлягають усі проекти нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України, а також закони України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України у таких сферах: 1) права та свободи людини і громадянина; 2) повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) надання адміністративних послуг; 4) розподілу та витрачання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів; 5) конкурсних (тендерних) процедур.

Антикорупційна експертиза здійснюється фахівцями Міністерства юстиції відповідно до Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, яку Міністерство юстиції України затвердило своїм наказом від 23 червня 2010

року ғ 1380/5.

Крім того, згаданий вже нами закон передбачає проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів Верховної Ради України та Кабінету Міністрів Національним агентством з питань запобігання корупції.

За ініціативою фізичних осіб, об'єднань громадян, юридичних осіб може проводитися громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Проведення та оприлюднення результатів такої експертизи здійснюються за рахунок відповідних фізичних осіб, об'єднань громадян, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством.

Результати антикорупційної експертизи, в тому числі громадської, підлягають обов’язковому розгляду суб’єктом видання (прийняття) відповідного акта, його правонаступником або суб’єктом, до якого перейшли відповідні нормотворчі повноваження у даній сфері.

Крім того, Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» передбачив можливість проведення Національним агентством з питань запобігання корупції періодичного перегляду законодавства на наявність у ньому корупціогенних норм. При цьому останній надає Міністерству юстиції України пропозиції включити їх до плану

71

Теорія держави і права

проведення антикорупційної експертизи. До проведення такого моніторингу можуть залучатися і громадські об’єднання, наукові установи, в тому числі на умовах державного замовлення на підставі відкритого конкурсу.

На нашу думку, проведення антикорупційної експертизи проектів нормативноправових актів та моніторинг чинних дозволять мінімізувати корупціогенні фактори у нормотворчій діяльності та допоможуть знизити рівень корупції в державі загалом.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. В.О. Качур

Ольга Хопта

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет здобувач

Взаємодія принципів судочинства та принципів права: теоретико-правовий аспект

Принципи судочинства – в науковому плані проблема складна та багатоаспектна, що потребує свого дослідження в контексті порівняльного аналізу із іншими суміжними явищами правової реальності, зокрема із принципами права. Взаємодія принципів судочинства та принципів права зумовлюється декількома чинниками. Зокрема, принципи судочинства та принципи права: по-перше, являють собою систему вихідних положень, ідей та засад, які стосуються правових явищ або процесів; по-друге, виступають в якості безумовних правил, які мають бути дотримані всіма суб’єктами права; по-третє, слугують критерієм виміру відповідності явиш чи процесів правової реальності зазначеними принципам; по-четверте, формують відповідний рівень правосвідомості суб’єктів права та реалізуються у їх правовій поведінці; по-п’яте, їх основним призначенням є забезпечення якості та ефективності діяльності в сфері права.

Зазначені аспекти підтверджують, що за природою, сутністю, змістом та призначенням принципи права та принципи судочинства є взаємодіючими явищами, що в наукознавчому плані зумовлює необхідність їх наукового пізнання у взаємозв’язку, особливо в контексті співвідношення, виявлення спільних та відмінних ознак, встановлення засад їх взаємодії в процесі здійснення судочинства. Актуалізує потребу у науковому дослідженні співвідношення принципів права та принципів судочинства:

-існуючий дефіцит наукових розробок проблематики принципів права та принципів судочинства в контексті їх взаємодії;

-необхідність вироблення єдиних підходів до функціонування принципів права та принципів судочинства;

-потребами у вдосконаленні практики судочинства, в тому числі і що стосується вияву та впровадження в практику судочинства регулятивного і охоронного потенціалу принципів права та принципів судочинства.

Незважаючи на те, що вченими звертається увага на наявність системного взаємозв’язку між принципами права та принципами судочинства, особливості цього зв’язку між ними не отримали належної наукової розробки. Вони є пов’язаними явищами

зогляду на те, що мають правовий характер, складаються із системи ідей, положень, правил, мають єдину ціль щодо забезпечення стабільності, єдності та результативності юридичної діяльності. Судова практика в частині реалізації принципів права та принципів судочинства так само свідчить про єдність і взаємозв’язок принципів права та принців судочинства, що обумовлено їх застосуванням у поєднанні як в частині

72

Теорія держави і права

тлумачення положень законодавства, так і в частині вирішення правових спорів. У зв’язку з тим, що принципи права та принципи судочинства є явищами самостійними, нетотожними, проте взаємодіючими, вважаємо за доцільне провести дослідження змісту такої взаємодії.

Взаємодія принципів права та принципів судочинства зумовлена їх природою, сутністю і призначенням в правовій сфері життєдіяльності суспільства. Системний характер принципів права та принципів судочинства обумовлюють наявність положень, які свідчать про взаємодію вказаних явищ. На нашу думку, зміст та особливості взаємодії принципів права та принципів судочинства виявляється у двох напрямах:

1)принципи права визначають зміст і сутність принципів судочинства, специфіку їх розвитку і вдосконалення, виконують роль основ функціонування судочинства як ключового елементу правової системи;

2)принципи судочинства мають похідний характер від принципів права, слугують засобом забезпечення функціонування судочинства як особливого виду юридичної практичної діяльності.

З огляду на вказане вище, можемо підсумувати, що взаємодія принципів права та принципів судочинства зумовлюється декількома факторами:

- по-перше, враховуючи, що людська діяльність є багатоаспектною, реалізується у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства, вона потребує свого впорядкування за допомогою правових норм, а також гарантування, в тому числі і за допомогою інституту судочинства. Як наслідок, це визначає формування та розвиток принципів права як вихідних засад правового регулювання та юридичної практичної діяльності, в тому числі і судочинства. Судочинство в свою чергу ґрунтується на: 1) відповідних принципах права, що виступають як загальне; 2) принципах судочинства, що характеризуються категорією особливе; 3) принципах різновидів судочинства, що відповідають категорії – специфічне;

- по-друге, взаємодія принципів прав та принципів судочинства потребує свого ґрунтовного наукового вивчення, враховуючи різноманітні методологічні підходи, методи науковою пізнання, що в результаті надасть змогу узагальнити, поглибити та конкретизувати їх зміст;

- по-третє, взаємодія принципів права та принципів судочинства виявляється через особливості правового регулювання, яке має змінний характер, перебуває в стані розвитку і вдосконалення, потребуючи вироблення механізмів взаємоузгодження норм права;

- по-четверте, взаємодія принципів права та принципів судочинства обумовлюється особливостями юридичної практичної діяльності як явища суб’єктивно зумовленого, що залежить від рівня правової свідомості та правової культури суб’єктів права та реалізується через поведінку суб’єктів права. Саме з цих позицій принципи права та принципи судочинства виступають засадними положеннями, які визначають межі можливої та необхідної поведінки суб’єктів в контексті юридичної практики в цілому та судочинства зокрема.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Бобровник С.В.

73

Теорія держави і права

Наталія Чиж

Університет державної фіскальної служби України, юридичний факультет студентка 5 курсу

Використання структурних прави юридичної техніки у процесі складання цивільно-правових договорів

У цивільному праві поняття договору є одним з основних. Ще римські юристи зазначали, що договори є найбільш розповсюдженим джерелом виникнення цивільних зобов'язань і надавали їм особливого значення.

Нині договір, поряд із нормативними актами, є одним з основних засобів регулювання суспільних відносин. [Договірне право в умовах ринкової економіки: Конспект лекцій - Х.: // За заг. ред. І.В. Жилінкової, В.І. Борисової : Нац. юрид. акад. України, 2008. – 116 с. ]. Тому виникає необхідність використання стуктурних елементів юридичної техніки під час укладання договорів. Це зумовлено тим, що сторони, які його укладають прагнуть досягти позитивного результату після його виконання.

Сьогодні не існує єдиного підходу щодо структури складання договору як єдиного документа, але практикою вироблено два основні підходи. Умовно їх називають моделями створення договору.

За першою моделлю (неінформативною), договір відтворюється із різною нумерацією його структурних елементів за відсутності позначення назви його змістовних частин.

За другою моделлю (інформативною), передбачається, що договір відтворюється з позначенням у його тексті окремих структурних елементів (з їх найменуванням), які вказують на його логічну будову. [Мічурін Є. О.: Техніка складання договорів // Є. О. Мічурін Серія «Практика і закон» // [Електроний ресурс] - режим доступу : http://www.vuzllib.su/books/4933].

Складові елементи договору, що визначають його структуру як юридичного документа:

1.Назва (договір, контракт тощо). Цей елемент структури договору дозволяє відокремити договір від інших юридичних документів та визначає сферу застосування договору.

2.Дата і місце (населений пункт) укладення договору вказуються в договорі обов'язково і мають правове значення.

Дата складання може впливати на момент виконання обов'язків сторін, стати початком відліку тривалості дії договору тощо. Дата укладення договору може вказуватись цифрами; літерами; чи цифрами та літерами. Це залежить від розсуду сторін, правил ділового обороту, вимог законодавства.

Місце укладення договору може впливати на виконання договору, дію законодавства тієї чи іншої держави на договір. Місце укладення договору зазначають посиланням на населений пункт, де складався договір, область (якщо не обласний центр) та країну (для міжнародних договорів та договорів, що посвідчуються нотаріально, - обов'язково).

3.Найменування сторін у договорі вказується з метою індивідуалізації, тобто безпомилкового визначення сторін, є частиною обов'язкових реквізитів договору як юридичного документа. Реквізити сторін у договорі складаються з найменування сторін; індивідуалізації сторін; індивідуалізації осіб, які діють від імені сторони (посадових осіб, що діють від імені юридичної особи, або представників юридичної чи фізичної особи) - за наявністю; інших індивідуалізуючих ознак [ Мічурін Є. О.: Техніка складання договорів

74

Теорія держави і права

// Є. О. Мічурін Серія «Практика і закон» // [Електроний ресурс] - режим доступу : http://www.vuzllib.su/books/4933].

4.Текст договору складається з пунктів, що можуть мати власні назви: «Предмет договору», «Ціна договору», «Строк договору» ,тощо та підпунктів, які мають відповідну нумерацію. Спочатку в тексті договору вказується визначення сутності договірних відносин, щодо яких домовляються сторони.

Слід пам'ятати, що текст договору не може суперечити імперативним нормам закону.

5.Підписи та печатки сторін. У цій частині договору зазвичай вказуються найменування, адреси, номери телефонів, інші засоби зв'язку, банківські реквізити сторін. Вказується код ЄДРПОУ (в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України), іноді також - дані про номер свідоцтва про державну реєстрацію та інформацію про платника податків.

6.Посвідчувальний напис, печатка нотаріуса (якщо договір нотаріально посвідчується). Посвідчувальний напис має бути написаний зрозуміло, чітко, без підчисток, вільні місця - прокреслені, дописки та інші виправлення -застережені. [Мічурін Є. О.: Техніка складання договорів // Є. О. Мічурін Серія «Практика і закон» //

[Електроний ресурс] - режим доступу : http://www.vuzllib.su/books/4933].

Враховуючи викладене вище, слід зауважити, що як і будь-яка складна робота, юридична діяльність не може здійснюватися спонтанно. Вона повинна певним чином систематизуватися. Внутрішнє вираження у юридичних документах здійснюється шляхом його структурованості. А тому елементи юридичної техніки мають суттєве значення при укладанні цивільно-правових договорів. Це пояснюється, насамперед, тим, що за допомогою юридичної техніки, а саме її засобів, прийомів та способів договори мають змістовний характер, логічну послідовність, повноту викладу тексту договору, дотриману форму та усі істотні умови договору, а також такі якості як ясність, точність, зрозумілість, адекватність тощо. Але для підвищення ролі юридичної техніки стосовно укладання цивільно-правових договорів та інших документів потрібно її професійне удосконалення для того, щоб можливо було б відобразити у ньому належним чином, головний елемент кожного договору, яким є - воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Кармаліта М.В.

Анна Шуть

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Інститут підготовки кадрів для органів юстиції України студентка 1 курсу

Подолання колізій – «Per aspera ad astra»

Проблема подолання колізій гостро постала в системі сучасного законодавства. Теоретичний розвиток суттєво відстає від потреб практики, тому закони потребують постійної перевірки на наявність в них суперечливих положень. Через незадовільну роботу законодавчого корпусу влади це питання набуває неабиякої актуальності.

Сьогодні загальноприйнятою визнається класифікація юридичних колізій залежно від властивостей та особливостей колізій правових норм. Відповідно до цієї класифікації виділяються темпоральні, ієрархічні та змістовні колізії, що відносяться до колізій в

75

Теорія держави і права

законодавстві [Власенко Н. А. Коллизионные нормы в советском праве / Н. А. Власенко.

–Изд-во Иркут. ун-та, 1984. – С. 27]. Для вирішення проблеми Міністерство Юстиції України видало лист «Щодо практики застосування норм права у випадку колізій» від 26.12.2008р., N 758-0-2-08-19 , однак такий захід у дійсності не покращив ситуації, оскільки суперечності в законодавстві залишилися. Ми вважаємо, що для кращого висвітлення теми, необхідно розглянути існуючі колізії в різних галузях законодавства.

Так, працівник, захищаючи своє авторське право на винахід керується ч. 2 ст. 429 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України): «Майнові права на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором», тобто на загальну норму права. Роботодавець в подібних ситуаціях аргументує своє авторське право на винахід працівника, бо згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» 15.12.1993 р., N 3687XII: «Право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) має роботодавець винахідника», що є спеціальною нормою стосовно ЦК України. Для вирішення юридичної ситуації потрібно врахувати те, що наведені нормативно-правові акти видані в різний час, а саме ЦК України у 2003 р., а Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у 1993 р. Постає питання, яким принципом має керуватися суд для вирішення даного казусу? Існує кілька варіантів: «пізніший закон скасовує більш ранній» (ЦК України скасовує положення наведеного Закону); «спеціальний закон скасовує загальний закон» (Закон скасовує норму ЦК України). Такий випадок неодноразовий. Викликає увагу також невідповідність ст. 7 ЗУ «Про громадські об’єднання» (22.03. 2012 р., ғ 4572-VI та ст. 4 ЗУ «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (1.12. 1998 р., N 281-XIV) У першому випадку говориться про те, що засновником дитячої та молодіжної організації може бути особа, яка досягла 14 років, у другому – особа має досягти 15-річного віку. Яку норму застосовувати на практиці, також виникає питання, бо Закон України про «Про громадські об’єднання» виданий пізніше, проте Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» є спеціальним стосовно першого.

Розглянемо співвідношення правових норм законодавства України та міжнародних договорів. У ст. 9 Конституції України сказано, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Тобто вони займають важливу ланку в існуючій ієрархії. Крім того, якщо у міжнародному договорі встановлені інші правила, ніж у законодавчих актах України, то застосовуються правила міжнародного договору. У цьому випадку, як пишуть деякі науковці, пріоритет ґрунтується на спеціальному характері міжнародних приписів [Сильнейко Н. В., Толочко О. Н. Теоретические проблемы учения о нормах международного частного права / Н. В. Сильнейко, О. Н. Толочко // Государство и право.

–2000. – ғ 1. – С. 39], . Фактично діють загальноприйняті колізійні принципи. Але не завжди вони є ефективними.

Поряд з колізійними принципами існують альтернативи подолання колізійних норм. Це такі заходи, як видання колізійних норм, тлумачення закону, а також усунення їх за допомогою нормотворчості. Застосування принципів не дає належного результату, так як вони закріплені в законодавстві фрагментарно та не існує чіткого механізму їх застосування. Інші ж альтернативні та превентивні заходи не діють в системі нашого законодавства так чітко, як мали б діяти.

76

Теорія держави і права

Таким чином, колізійні норми повинні містити чіткий механізм врегулювання для забезпечення стабільності суспільства, адже лист Міністерства Юстиції України не охоплює всього обсягу даної проблеми. Таким механізмом може стати спеціально утворений при Верховній Раді України науково-експертний підрозділ, який буде слідкувати за відповідністю законопроектів чинному законодавству, а також усувати наявні колізії. Крім того, потрібно зробити більш прозорим процес подання законопроектів за допомогою його перевірки висококваліфікованими особами, адже нерідко голосування відбувається лише за ідею. Можна провести ретельну систематизацію законодавства, маючи на меті виявлення уже існуючих протиріч, а також вдатися до превентивних заходів, таких як визначення чіткого обсягу повноважень суб’єктів правозастосування, нормативне закріплення процедури подолання та усунення колізій, офіційне тлумачення застосування колізійних принципів.

Комплекс всіх можливих заходів стане поштовхом до розвитку колізійного права в Україні та зменшить існуючу кількість неузгоджень. Стабільність, чіткість та ясність нововведених законів забезпечить зменшення колізійності системи законодавства.

Науковий керівник – к.ю.н.,асист. Размєтаєва Ю.С.

Галина Щур

Університет державної фіскальної служби України, студентка 1 курсу ОР «Магістр»

Стан та перспективи розвитку правосвідомості в Україні

На сучасному етапі розвитку Української держави набула великої актуальності проблема формування правової свідомості у громадян. Це зумовлено складними процесами, трансформаціями, які відбуваються в економічному, освітньому та культурному середовищах держави.

Правосвідомість передбачає з одного боку знання права, а з іншого — відповідне певне ставлення до нього. Саме в правосвідомості людини виражається схвалення чи несхвалення діючого права, уявлення про те, яким має бути необхідне право, і яких принципи і ідеали сповідує. Правосвідомість, володіючи власним культурним статусом у суспільстві, слугує реальною умовою зміни правової дійсності. Було б неправильно недооцінювати її позитивний і негативний вплив , її фундаментальне значення в правовій системі держави [Андрусишин Б.І. Правова культура молоді як гарант правового суспільства / Б.І. Андрусишин // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова . - Серія ғ 18: Економіка і право: Зб. Наукових праць. - К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова,

2008. - ғ 6. - С. 70-73].

На сьогоднішній день особливої уваги формуванні правосвідомості набують різноманітні засоби масової інформації, які справляють постійний вплив на свідомість громадян України. Саме засоби масової інформації здатні впливати на правосвідомість українського суспільства шляхом запровадження освітніх телевізійних та радіопрограм, транслюючи художні та документальні фільми з правової тематики, зменшуючи кількість кінострічок з елементами насильства.

Треба також зазначити, що правосвідомість за змістом може розрізнятися своєю цілеспрямованістю, тобто бути позитивною чи негативною.

В разі позитивної свідомості людина усвідомлює правові процеси і юридичну діяльність як позитивне явище, необхідне для розвитку суспільства. У разі негативної правосвідомості людина нігілістично, скептично або байдуже ставиться до правових

77

Теорія держави і права

інститутів та правових інструментів як певних засобів державної і суспільної організацій. Такий рівень правосвідомості можна визначити як деформований.

Наукові дослідження свідчать, що формування правової свідомості в нашому суспільстві не відбувалося і не може відбуватися у майбутньому стихійно, саме собою. Воно має бути результатом активної діяльності суспільства, усіх його громадян, кожної особи [Клімова Г. П. Правосвідомість: до теорії питання [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ndipzir.org.ua ].

На формування правової свідомості впливають процеси правотворчості, правореалізації та правозастосування, стан законності і правопорядку, розвиток правовідносин.

В сучасних умовах дослідження правової свідомості на основі правової свідомості виходить на новий якісний рівень, зокрема завдяки нові інтенсивних процесів взаємодії національних правових культур. Мова йде про адаптацію права України до міжнародних норм і стандартів прав людини, а також гармонізації законодавства України із нормативними актами Європейського Союзу.

Головну увагу в процесі формування правової свідомості українського суспільства потрібно все ж таки зосередити на формуванні в кожної людині позитивно-правових знань та психологічних механізмів поваги до права.

Тому в Україні має постійно зростати мотивація підвищення правової свідомості всіх суб'єктів суспільних відносин, оскільки за відсутності неї неможливо втілити в життя поставлену мету - збудувати сучасне громадянське суспільство. Адже громадяни є рушійною силою, здатною створювати державу та правопорядок в силі. Успішне вирішення завдань, що ставляться перед державою залежить від багатьох факторів, але здебільшого від рівня організації правової освіти і виховання населення країни.

Окрім того, Україна потребує створення протягом найближчого періоду загальної концепції формування правової свідомості суспільства та прийняття відповідного документа. Можливості підвищення правової культури населення в Україні є.

Виходячи з викладеного вище, слід зазначити, що проблема правової свідомості ще тривалий час буде актуальною, а необхідність її дослідження безпосередньо випливає із конституційного проголошення України правовою державою. Це обумовлює потребу в неухильному зростанні і досягненні високого рівня правової свідомості кожного громадянина, кожної посадової особи, кожного державного службовця і, особливо, професійних юристів, на яких припадає головна роль у законотворчості та застосуванні права. Наразі перед Українською державою та суспільством у цілому постала об'єктивна і одночасно нагальна потреба широкого розповсюдження (в тому числі й засобами юридичної освіти та правового виховання) новітньої правової ідеології, в основі якої лежать ідеї незаперечної поваги до права, верховенства права, знання і адекватне розуміння ролі права в регулюванні суспільних відносин.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Кармаліта М.В.

Анна Ягупа

Університет державної фіскальної служби України, cтудентка 5 курсу

Пepcпeктиви вдocкoнaлeння зaкoнoтвopчoї дiяльнocтi кpiзь пpизму юpидичнoї тeхнiки

Cучacний cтaн зaкoнoтвopeння нe пoвнoю мipoю вiдпoвiдaє вимoгaм cьoгoдeння тa пoдaльшoму poзвитку Укpaїнcькoї держави.

78

Теорія держави і права

Cepeд пpичин нeдocкoнaлocтi зaкoнoдaвcтвa чинники, якi нeгaтивнo впливaють нa його стан та вказують необхідність peфopмувaння:

-нeдocтaтня oбґpунтoвaнicть пpийняття зaкoнів;

-лoбiювaння oкpeмих законопроектів зaцiкaвлeними cуб’єктaми;

-низькa якicть пiдгoтoвки зaкoнoпpoeктiв тa нeдoтpимaння вимoг законодавчої тeхнiки.

-нeвiдпoвiднicть дeяких нopм чинних зaкoнiв пoлoжeнням Кoнcтитуцiї Укpaїни, нeузгoджeнicть змісту мiж oкpeмими їх структурними частинами;

-cлaбкa взaємoдiя гiлoк влaди під час нормативного регулювання coцiaльнoeкoнoмiчнoгo життя cуcпiльcтвa.

Тривалість розгляду проектів законів відбивається на їх наступній якості, оскільки за проміжок часу, від розробки законопроекту до його прийняття, положення нерідко втрачають актуальність та виглядають застарілими. Це зумовлює необхідність їх перегляду. Пocтiйнe пoлiтичнe пpoтиcтoяння в дeпутaтcькoму кopпуci пpизвoдить дo тoгo, щo пoтpiбнi для дepжaви i cуcпiльcтвa зaкoнoпpoeкти вiдхиляютьcя Вepхoвнoю Paдoю Укpaїни лишe чepeз тe, щo вoни iнiцiйoвaнi пpeдcтaвникaми пapлaмeнтcькoї oпoзицiї.

Якщо ж аналізувати ситуацію юридичної майстерності підготовки актів вищої юридичної сили, то її cтaн мoжнa oхapaктepизувaти як пepeхiдний, aджe з oднoгo бoку cпocтepiгaєтьcя чiткa тeндeнцiя вiдмoви вiд cтapих пiдхoдiв, a з iншoгo – нeзaвepшeнicть пpoцecу оновлення техніко-тактичних прийомів способів та методів.

Cтaн нaукoвoгo oпpaцювaння пpoблeм зacтocувaння юpидичнoї тeхнiки у cучacнiй юpиcпpудeнцiї i пpaвoвiй нaуцi в цiлoму хapaктepизуєтьcя пocтупoвим вiдхoдoм вiд мeтoдoлoгiчних пiдхoдiв paдянcьких чaciв i зумoвлюєтьcя змiнaми пiдхoдiв дo пpиpoди пpaв i cвoбoд людини i гpoмaдянинa, євpoпeйcькими пpaвoiнтeгpaцiйними пpoцecaми, у тoму чиcлi гapмoнiзaцiєю системи права Укpaїни iз євpoпeйcьким пpaвoм. Тoбтo, вiдбувaєтьcя уcвiдoмлeння пoтpeби здiйcнeння змiн у cфepi юpидичнoї тeхнiки, хoчa i пiдхoди дo цiєї пpoблeматики, якi мaли мicцe зa paдянcьких чaciв, вeликoю мipoю збepiгaютьcя i зapaз. У майбутньому цe дacть пiдґpунтя для виpoблeння cтaбiльнoї пpaктики їх зacтocувaння, a тaкoж дoзвoлить пocтaвити питaння пpo зaпpoвaджeння вiдпoвiдaльнocтi зa нeякicну пiдгoтoвку актів вищої юридичної сили.

На сьогоднішній день юридична техніка активно розвивається і демонструє сучасні тенденції вирішення проблем у сфері правової регламентації. Це знаходить своє відображення у наукових розробках теоретичних проблем планування і прогнозування законодавчої діяльності, що в свою чергу надаватиме стимул до більш ефективного застосування правил і засобів юридичної техніки, а також сприятиме прискоренню процесів інтеграції здобутків загальнотеоретичних, галузевих, міжгалузевих наук [Култыкин В. П. Юридическая техника / В. П. Култыкин // СОЦИС: социологические исследования. − 2003. − ғ 2. − С. 8-26].

Є пропозиції щодо створення спілки провідних науковців та практиків, які б

спільними зусиллями видавали інформативно-аналітичні збірки, які б вміщували помилки законотворчості з наведенням показових прикладів та варіанти вірного коригування, та й, взагалі, аналіз чинного законодавства на предмет його відповідності вимогам законотворчої техніки [Терлецька І. Актуальні питання законодавчої техніки в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua

/Portal/Soc_gum/nziz vru/ 2010_1/p5.html].

79