Тема 11. Кризові явища в культурі кінця XIX- початку хх століття

Зміст теми: 1. Криза як культурне явище. 2. Тема “кризи культури” в культурологічній думці. 3. Суперечливий характер розвитку науки та техніки як один з чинників кризових явищ в культурі.

Криза як культурне явище

Європейська культура кінця ХІХ - початку ХХ століття характеризується існуванням значного кола проблем, які зародилися ще в попередній період. Розвиток капіталістичного виробництва призвів до кардинальних змін політичного, соціального та загальнокультурного рівня, що знайшло своє відображення в розвитку європейської культури. В духовному плані ХІХ ст. можна назвати століттям контрастів: з одного боку, розквіт та зрілість духовної культури, з іншого - духовне зубожіння суспільства, усвідомлення наявності кризових моментів. Розумно організовані держава та суспільство, суд, церква та інші соціальні інститути привели до цивілізації освіченої, технічно оснащеної, комфортної, але, на жаль, бездуховної, безжальної та аморальної.

Традиційно в культурологічній теорії під кризою розуміють порушення балансу в структурній упорядкованості локальної соціокультурної системи, що спричиняє неможливість узгодженої роботи її різних підсистем та компонентів. Це веде до деградації нормативно-регулятивних функцій культури та її поступової руйнації. Кризова ситуація в культурі може бути викликаною як внутрішніми, так і зовнішніми причинами, що зумовлюють руйнацію соціокультурної системи в цілому. До зовнішніх причин можна віднести:

– значні за характером зміни природнокліматичних умов в зоні, де розташована культура;

– зовнішня агресія, коли культура–завойовник не тільки встановлює своє політичне правління, а й намагається змінити культурну традицію.

В результаті таких дій в культурі відбуваються значні зрушення в стереотипах свідомості та поведінці людей, девальвація традиційних цінностей та норм, починає руйнуватися система соціально інтегруючих мотивацій, функціональних взаємодій між людьми; спільнота починає перетворюватися в хаотичну масу індивідів, що самостійно переживають кризову ситуацію, все менше дотримуючись норм виживання.

До внутрішніх причин належать:

– політична криза в суспільстві, що значно погіршує функціонування інститутів регуляції, зумовлює деградацію консолідуючої ідеології;

– економічна криза, що веде до значних змін в характері соціальних інтересів та потреб людей;

– неефективність процесів соціокультурної модернізації, коли спільнота опиняється в ситуації, в якій попередні нормативно-ціннісні регулятори культури вже не актуальні, а нові не сформувались або ще не почали функціонувати на повну силу.

Наслідки кризи в культурі можуть бути різними в залежності від сукупності конкретно-історичних факторів, що її викликали. В окремих випадках криза веде до повної руйнації культури, як, наприклад, у випадку загибелі Римської імперії в IV-V ст.; в інших ситуаціях культура знаходить резерв для мобілізації та відродження всіх механізмів соціокультурної системи.

Сутність кризи – переоцінка і зміна складових духовно-змістовного ядра культури. З одного боку, вона здатна паралі­зувати культурну динаміку, викликати хворобливі, болісні феномени. Це може привести до краху культури в її колиш­ньому вигляді. Але криза часто пов’язана із самопізнанням, самоідентифікацією культури, можливостями її внутрішнього розвитку. Ось чому, як свідчить світова практика, дуже часто кризові явища народжують нову культуру.

Шляхи виходу з кризової ситуації, як показує історія світової культури, досить різноманітні, проте є низка необхідних умов, без дотримання яких побороти кризу не можна:

– наявність критичної маси населення, що кровно зацікавлена в збереженні тих чи інших форм своєї соціальної структури;

– формування нової консолідуючої ідеології (чи оновлення традиційної), де досить чітко сформульовано культурні цілі.

Отже, криза є одним із етапів в розвитку будь-якої культури. Визнаючи можливість повного знищення культури, слід сказати, що кризова ситуація в культурі зумовлює процес розкриття її внутрішніх резервів та потенціалів. За таких умов є можливим народження нової культурної парадигми.