Суперечливий характер розвитку науки та техніки як один з чинників кризових явищ в культурі

Незважаючи на різноманітність підходів до вивчення кризового стану культури, в цілому можна сформулювати загальний висновок щодо ситуації, яку переживає сучасне суспільство: сьогоднішній етап розвитку людства довів неспроможність світоглядних засад, заснованих на пріоритеті раціоналізму, який орієнтує на перебудову світу заради задоволення людських матеріальних потреб, а не на духовне вдосконалення людини; усвідомлення небезпеки, пов’язаної з непередбаченістю тих наслідків для природи і людини, які несе людству науково-технічний прогрес.

Саме наприкінці ХIX століття філософія техніки поставила ряд світоглядних питань, які і сьогодні є об’єктом гострої філософської рефлексії: які форми і межі впливу техніки на людське буття? в чому виражається її суспільна обумовленість і як перебороти ті непередбачувані наслідки, що несе людству науково-технічний прогрес?

Техніка – це феномен, що забезпечує взаємодію між суспільством і природою, вона є результатом зустрічі людського духу з природою. Техніка являє собою частину природи, перетвореної людиною, і в цьому смислі вона штучна і належить не природі, а людині. Однак використання техніки передбачає вплив на природу і її активне перетворення: людина формує і змінює неорганічну і органічну природу, в тому числі і власну психічну і духовну природу у відповідності з пізнаними законами і згідно зі своїми цілями.

У ході розвитку техніки змінювалося і співвідношення її з науково-технічним знанням. Так, на самих ранніх етапах розвитку суспільства технічне знання було тісно пов’язане з магічною дією і міфологічним світорозумінням. В античності поняття «техне» охоплює і техніку, і технічне знання, і мистецтво, але ще не містить у собі теорію. В епоху середньовіччя архітектори і ремісники покладалися в основному на традиційне знання, що трималося в таємниці і змінювалося дуже повільно. Але вже в епоху Відродження формується практично орієнтована теорія; при цьому формується ідеал універсально розвинутої особистості вченого й інженера, який одночасно і багато знає, і багато вміє. У культурі Нового часу спостерігається інша тенденція: прагнення до спеціалізації і виділення окремих аспектів і сторін предмету дослідження, який вивчається експериментальними і математичними засобами. Формуються ідеали нової науки, здатної вирішувати теоретичними засобами інженерні задачі, і нової техніки, заснованої на науці. Складається дисциплінарна організація науки і техніки, що в соціальному плані було пов’язано зі становленням професій вченого й інженера, підвищенням їхнього статусу в суспільстві.

Техніка, безсумнівно, збагачує людське існування, вона є засобом, за допомогою якого людина пристосовує середовище до себе, економить свої зусилля, змінює обставини, полегшує життя. Одне з призначень техніки – звільнення людини від „обійм” природи, досягнення певної незалежності від неї. У своїй праці “Человек и машина” М.Бердяєв розглядав характерний парадокс: без техніки неможлива культура, з нею пов’язана сама поява культури, але остаточна перемога техніки в культурі, вступ людства в технічну еру веде культуру до знищення. Вчений виділив в культурі два етапи: технічний і природно-органічний. Остаточна перемога першого над другим означає переродження культури у щось інше, відмінне від культури. Схожу думку проводить і Ортега-і-Гасет: техніка дає людині можливість утвердити своє панування над обставинами. Створюючи величезне багатство, міць економіки, вона формує в людині впевненість і забезпеченість, владу над нижчими рівнями існування, дає можливість в найвищій мірі реалізувати свою індивідуальність.

Але, звільнившись від жорсткої природної необхідності, людина опинилась, непомітно для себе, в тисках необхідності технічної, непередбачених побічних наслідків технічного прогресу, таких як погіршення стану довкілля, нестача ресурсів тощо. Тепер людина змушена пристосовуватися до невблаганних законів функціонування технічних систем. Досягнення техніки, особливо сучасної, вимагають неминучої розплати за них: за стрімке підвищення продуктивності праці – безробіттям; за житловий комфорт – роз’єднаністю людей; за досягнуту мобільність  – шумовим навантаженням, незатишністю міст і загубленою природою.

З соціокультурної точки зору важливим також є питання про спосіб життя людини в створеному нею самою техносвіті. Виникає загроза духовної однобічності, що виражається у формуванні технократичного типу мислення, що найбільше проявляється вже в ХХ столітті в результаті науково-технічної революції.