- •III. Тексти лекцій з дисципліни
- •Тема 1. Міжнародні організації в системі регулювання міжнародних економічних відносин
- •1.1. Глобальний економічний простір як середовище формування міжнародних організацій
- •1.2. Типологія міжнародних організацій
- •1.3. Основні етапи становлення й розвитку системи міжнародних організацій
- •Глобальний економічний простір як середовище формування міжнародних організацій
- •1.2. Типологія міжнародних організацій
- •Основні етапи становлення й розвитку системи міжнародних організацій
- •Тема 2. Механізм функціонування міжнародних організацій
- •2.1. Правові норми і принципи функціонування міжнародних організацій
- •2.2. Організаційно-функціональна структура міжнародних організацій
- •Змістовий модуль iі. Міжнародні міжурядові організації глобального типу та глобальні організації неурядового типу
- •Тема 3. Організація Об'єднаних Націй та міжнародне економічне співробітництво
- •3.1. Цілі та принципи діяльності оон
- •3.2. Організаційно-функціональна структура оон
- •3.3. Соціально-економічні органи оон
- •Тема 4. Міждержавні економічні організації загальної компетенції
- •4.1. Організація економічного співробітництва й розвитку (оеср) — Оrgапіzatіоп for Есопотіс Соорегatіоп апd Dеvelортепt:
- •4.2. Консультативні групи держав
- •Глобальні організації неурядового типу
- •Тема 5. Міжнародні неурядові економічні організації (мнео)
- •1.1. Особливості функціонування міжнародних неурядових організацій
- •5.2. Міжнародні об'єднання підприємців
- •5.1.1. Римський клуб
- •5.2.2. Лондонський клуб
- •5.2.3. Тристороння комісія
- •5.2.4. Європейський діловий конгрес (єдк)
- •5.2.5. Тихоокеанська економічна рада — тер (Расіfic Ваsin Есonomic Сouncil — рвес)
- •5.2.6. Рада тихоокеанського економічного співробітництва — ртес (Расіfic Есоnomic Соореration Соunсіl — ресс)
- •5.3. Міжнародні торговельні і торговельно-промислові палати
- •5.3.1. Міжнародна торговельна палата -
- •5.3.2. Конфедерація Азіатсько-тихоокеанських торговельно-промислових палат — каттпп (Confederation of Asia – Pacific of Commerce and Industry — сассі)
- •Міждержавні організації з регулювання економічних відносин на галузевому рівні міжнародні організації з регулювання відносин у виробничій сфері
- •Тема 6. Міждержавні організації з регулювання в галузі промисловості, сільського господарства, транспорту й зв'язку
- •6.1. Організації з регулювання в галузі промисловості й енергетики
- •6.1.1. Організація з промислового розвитку — юнідо (United Nations ndustrial Developmen Organization — unidо)
- •6.1.2. Міжнародна агенція з атомної енергії - магате (International Atomic Energy Agency — іаеа)
- •6.1.3. Агенція з ядерної енергії — аяе (Nuclear Еnегgу Аgеnсу — nеа)
- •6.1.4. Міжнародна енергетична агенція — меа (Іntеnational Епегgу Аgеnсу — іеа)
- •6.1.5. Європейська організація ядерних досліджень — церн (European Organization for Nuclear Research — сеrn)
- •6.2. Організації з регулювання в галузі сільського господарства й продовольства
- •6.2.1. Продовольча й сільськогосподарська організація фао (Food and Agricultural Organization — fао)
- •6.2.2. Світова продовольча програма — спп (World Food Programs - wfр)
- •6.2.3. Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку — мфср (International Fund for Agricultural Development — ifаd)
- •6.3. Організації з регулювання в галузі транспорту й зв'язку
- •6.3.1. Міжнародна морська організація — імо (International Maritime Organization — імо)
- •6.3.2. Міжнародна організація цивільної авіації — ікао (International Civil Aviation Organization — ісао)
- •6.3.3. Європейська конференція міністрів транспорту — єкмт (Europian Conference of Ministers of Transport — есмт)
- •6.3.4. Європейська конференція цивільної авіації — єкак (Europian Civil Aviation Conference— есас)
- •6.3.6. Світовий поштовий союз — спс (Universal Postal Union — uрu)
- •6.3.7. Міжнародний союз електрозв'язку — мсе (International Telecommunication Union — ітu)
- •Тема 7. Організації з регулювання в соціальній сфері
- •7.1. Міжнародна організація праці — моп (International Labor Organization — іlо)
- •7.2. Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури — юнеско (United National Educational, Scietific and Cultural Organization - unеsсо)
- •7.3. Світова туристська організація — сто (World Tourism Organization — wто)
- •Тема 8. Міжнародні організації у сфері регулювання світової торгівлі
- •8.1. Світова організація торгівлі — сот (World Trade Organization - wто)
- •8.2. Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі й розвитку - юнктад (United Nations Conference on Trade and Development - uncтаd)
- •8.4. Комісія Організації Об'єднаних націй з прав міжнародної торгівлі — юнсітрал (United Nation Commission on International Trade Law — uncitral)
- •8.5.Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків
- •8.5.1. Організація країн-експортерів нафти — опек (Organization of the Petroleum Exporting Countries— орес)
- •8.5.2. Арабський Союз чавуну та сталі — асчс (Arabian Iron and Steel Union - аisu)
- •Міжнародне регулювання фінансової сфери
- •Тема 9. Міжнародні валютно-кредитні організації
- •9.1. Сучасна система міжнародних валютно-кредитних організацій
- •9.2. Міжнародний валютний фонд — мвф (Іпternational Мопеtarу Fипd — іmf)
- •9.2.1. Функції Міжнародного валютного фонду
- •9.2.2. Кредитно-фінансова діяльність
- •9.2.3. Технічна допомога мвф
- •9.2.4. Випуск сдр
- •9.3. Група Всесвітнього банку (The World Bank Group)
- •9.3.1. Міжнародний банк реконструкції й розвитку — мбрр (International Bank for Reconstruction and Development — івrd)
- •9.3.2. Міжнародна фінансова корпорація — мфк (International Finance Corporation — іfс)
- •9.3.3. Міжнародна асоціація розвитку — мар (International Development Assosiation — idа)
- •9.3.4. Багатостороння агенція з гарантії інвестицій — багі (Multilateral Investment Guarantee Agency — міgа)
- •9.3.5. Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів — мцуіс (International Center for Settlement of Investment Disputes - icsid)
- •9.4.1. Європейський банк реконструкції і розвитку — єбрр (The European Bank for Reconstruction and Development - ebrd)
- •9.4.2. Міжамериканський банк розвитку — МаБр (Іnter — Аmerican Development Bank — idв)
- •9.4.3. Африканський банк розвитку — АфБр (African Developmen Bank — аdв)
- •9.4.4. Азіатський банк розвитку — АзБр (Asian Development Ваnk — аdв)
- •9.4.5. Ісламський банк розвитку — ібр (Islamic Development Bank — idв)
- •9 .5. Банк міжнародних розрахунків — бмр (Bank for International Settlements — віs)
- •Регіональні інтеграційні угруповання інтеграційні процеси в європі
- •Тема 10. Регіональні інтеграційні угруповання в Європі
- •10.1. Особливості еволюції інтеграційних процесів у Європі
- •10.2.1. Цілі, принципи й організаційна структура єс
- •10.2.2. Економічна політика Європейського Союзу
- •10.2.3. Валютно-кредитна система Європейського Союзу
- •10.2.4. Соціальна політика Європейського Союзу
- •10.2.5. Спільна зовнішня політика й політика безпеки
- •10.2.6. Регіональна політика єс
- •10.3. Європейська асоціація вільної торгівлі — єавт (European Free Trade Assosiaciation - efta)
- •10.4. Співдружність Незалежних Держав — снд (Commonwelth of Independent States - cis )
- •10.4.1. Цілі, принципи і структура сйд
- •10.4.2. Проблеми економічної інтеграції в снд
- •Розвиток інтеграційних процесів у регіонах азії, африки й америки
- •Тема 11. Регіональні інтеграційні угруповання в Азії, Північній та Південній Америці, Африці
- •1.1. Регіональні організації в Азії та Азіатсько-тихоокеанському регіоні
- •11.1.1. Азіатське-Тихоокеанське економічне співробітництво атес (Asian-Pacific Economic Cooperation - арес)
- •11.1.2. Асоціація держав Південно-Східної Азії — асеан (Аsociation of South East Asian Nations – asean)
- •11.1.4. Рада арабської економічної єдності — раеє
- •11.1.5. Шанхайська організація співробітництва (шос)
- •1.2. Регіональні організації в Північній та Південній Америці
- •11.2.1. Північноамериканська угода про вільну торгівлю — нафта (North American Free Trade Agreement — nаfта)
- •11.2.2. Південний спільний ринок — меркосур (Mercado Comun del Sur - mercosur)
- •11.2.3. Латиноамериканська асоціація інтеграції — лааі Asociacion Latinamericanade Integracion — аlаі)
- •11.2.4. Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок — каріком (Carribian Community and Common Market - саrісом)
- •1.3. Інтеграційні угруповання в Африці
- •11.3.1. Економічне співробітництво держав Західної Африки — ековас (Economic Community of West Africn States - есowаs)
- •11.3.2. Спільний ринок Східної та Південної Африки — комеса (Common Market for Eastern and Southern Afric — сомеsа)
- •11.3.3. Південноафриканське співтовариство розвитку — садк (Southern African Development Community — sadс)
- •11.3.4. Митний і економічний союз Центральної Африки — юдеак (Union Douaniere et Economique de l’Afrique Centrale - udеас)
- •Тема 12. Діяльність України в міжнародних організаціях
- •12.1. Україна в організаціях глобального типу
- •12.2. Україна в міжнародних регіональних організаціях
- •12.2.1. Співдружність Незалежних Держав (снд)
- •12.2.2. Організація Чорноморського економічного співробітництва (очес)
- •12.2.3. Гуам
- •12.3. Європейський вибір України
10.2.2. Економічна політика Європейського Союзу
Як зазначається в Договорі про заснування ЄС (ст. 98), держави-члени здійснюють свою економічну політику згідно з принципом відкритої ринкової економіки та вільної конкуренції [11, с. 92]. Основні положення економічної політики розробляються Комісією, потім обговорюються й затверджуються Європейською Радою; Рада інформує Європейський парламент про прийняті рекомендації.
Економічна політика ЄС здійснюється за такими напрямами: торгівля; виробництво (промисловість, сільське господарство, транспорт); рух факторів виробництва (капітал, робоча сила); регулювання відносин між суб'єктами міжнародної економіки в межах ЄС конкуренція, антимонопольне законодавство та ін.) Розглянемо ці напрями.
Спільна торговельна політика. Вона ґрунтується на митному союзі, затвердження будови якого відбулося в 1968 р. Митні збори на імпорт та експорт товарів між членами Союзу скасовані; це стосується як протекціоністського мита, так і фіскального. Ставки митних тарифів щодо третіх країн — єдині і затверджуються Радою за рекомендацією Комісії. Забороняються кількісні обмеження (квоти й т. ін.) в торгівлі між державами-членами.
Для стимулювання експорту в треті країни здійснюється політика надання пільг виробникам тих товарів, в експорті яких зацікавлений ЄС. Спільна торговельна політика ґрунтується на єдиних принципах щодо укладання угод з третіми країнами. Це стосується не тільки встановлення тарифів та квот, а й спільних заходів щодо демпінгу на міжнародних ринках,
У міжнародній торгівлі ЄС застосовує такі протекціоністські заходи:
• антидемпінгове мито;
• компенсаційне мито проти країн, що субсидіюють свій експорт до країн ЄС;
• кількісні квоти, якщо надмірний імпорт шкодить промисловості країн - членів;
• різноманітні санкції (підвищення імпортного мита, кількісні обмеження, скасування торгових пільг) відносно третіх країн, які застосовують дискримінаційні заходи проти експорту з країн—членів ЄС.
У деяких випадках застосовується ембарго з політичних міркувань (наприклад, проти Іраку).
У відносинах з розвинутими державами торгівля Європейського Союзу Ґрунтується на принципах ГАТТ/СОТ. Відносно країн, що розвиваються, здійснюється політика падання преференцій. Що ж до країн СНД, то в цілому діють принципи СОТ, але в деяких випадках ще залишаються торговельні обмеження (зокрема, антидемпінгові процедури й кількісні квоти).
Запровадження спільної торговельної політики дало ефективні наслідки для розвитку взаємної торгівлі в країнах ЄС. З 1960 по 1997 р. її обсяг зріс у 40 разів (у межах 15 країн, у поточних цінах) [43, с. 108]. Особливо швидкими були темпи зростання в 1970—1980 рр., тобто тоді, коли вже було затверджено утворення митного союзу.
Найважливішим свідченням успішності інтеграції є переважання темпів зростання взаємної торгівлі країн ЄС над їх зовнішньою торгівлею в цілому. Так, експорт у межах «шістки» збільшився в 1960—1970 рр. в 5,5 разу, а в її торгівлі в цілому — тільки в 3,8 разу;
для «дев'ятки» 1970—1980 рр. — відповідно в 6,2 і 5,9 разу. Правда, з розширенням ЄС і з уповільненням темпів економічного розвитку Західної Європи ефект інтеграції в сфері торгівлі знизився. Так, за 1990—1997 рр. взаємна торгівля 15 країн ЄС зросла в 1,3 разу, тоді як їх зовнішня торгівля в цілому — в 1,4 разу [розраховано за: 43, с. 122]. Наприкінці 90-х років на ЄС припадало 39% світового експорту і 36% імпорту [розраховано за: 43, с. 32, 35]. У 2ОО8 р. - 38,6 та 39% відповідно.
Промислова політика спрямована на підвищення конкурентоспроможності, промисловості країн ЄС. Для цього створюються умови: сприяння структурній перебудові відповідно до науково-технічного прогресу; заохочення ініціативи і розвитку підприємництва, особливо малих і середніх підприємств; сприяння співпраці між підприємствами; стимулювання інноваційної політики, впроваджені наукових досліджень і нової технології у виробництво. У 1990 р. Європейська комісія розробила документ «Промислова . політика у відкритому і конкурентному економічному середовищі», в : якому були сформульовані основні принципи промислової політики. .Згідно з цією програмою, особливий пріоритет віддається високотехнічним галузям. Розроблено документи щодо організації НДДКР; технічної стандартизації, європейського господарського права, утворення єдиної системи енергопостачання й телекомунікацій та ін. Ці програми називаються «прагматичною ринковою промисловою політикою» [7, с. 435].
3 метою сприяння конкурентоспроможності малих та середніх| фірм було прийнято рішення про Європейське об'єднання з економічних інтересів (ЄОЕІ). Об'єднання формується шляхом підписання . угод між двома або більше учасниками кран-членів. ЄОЕІ координує ; Діяльність своїх членів, сприяє розширенню їх діяльності, субсидує
витрати на наукові дослідження [7, с. 430].
в, Спільна економічна політика, особливо в промисловості, передбачає встановлення єдиних стандартів для всіх країн ЄС. Найбільша увага в процесі уніфікації стандартів приділяється найновітнішим галузям — електроніці, аерокосмічній техніці.
Важливе значення в економічній політиці надається боротьбі з нечесною конкуренцією між фірмами країн-членів. Забороняються дії (рішення, договори між суб'єктами підприємницької діяльності), які можуть обмежувати або усувати конкуренцію в межах спільного ринку. До таких дій належать: фіксація закупівельних або продажних цін;
контроль виробництва; розподіл ринків або джерел постачання (ст. 81 Договору про заснування Європейського Співтовариства) [ 11, с. 82].
Аграрна політика є важливою складовою частиною спільної економічної політики країн ЄС. Метою сільськогосподарської політики є збільшення продуктивності сільськогосподарського виробництва шляхом підтримки технічного прогресу, забезпечення раціонального розвитку сільського господарства, оптимального використання факторів виробництва, особливо людської праці. В Договорі (ст. 33) наголошується на забезпеченні дотримання достатнього рівня умов життя працівників сільського господарства, зокрема за рахунок збільшення індивідуальних заробітків. Важливого значення набуває стабілізація ринку сільськогосподарських регулярних поставок і збуту продукції за доступною для споживача ціною [11, с. 61].
Для досягнення означених цілей заснована спільна організація сільськогосподарських ринків. Ця організація займається регулюванням цін, надає виробникам маркетингові послуги, сприяє стабілізації обсягів експорту та імпорту сільськогосподарської продукції. Впроваджується єдина цінова політика.
З метою підтримки сільськогосподарських виробників в 1962 р. утворено Європейський фонд організації і гарантування сільського господарства — ФЕОГА ( Fonds europeen par orientation at garantie de agreculture — FЕОGА). Фонд засновано в рамках плану «Зелена Європа», що передбачав утворення спільного аграрного ринку. Він субсидує експорт сільськогосподарської продукції за межі ЄС і, таким чином, сприяє продовольчій інтервенції країн Союзу на зовнішні ринки.
Завдяки ефективній сільськогосподарській політиці країни ЄС не тільки забезпечили себе практично всіма сільськогосподарськими продуктами, що притаманні кліматичним поясам Європи, а й стали їх значними експортерами. Політика стимулювання виробництва й обмеження імпорту ззовні призвела до того, що ціни на сільськогосподарську продукцію на ринках ЄС стали вищими, ніж ціни світового ринку [27, с. 256].
У 1984 р. аграрна політика ЄС зазнала реформування. Реформа передбачала:
• установлення фіксованої межі надвиробництва, після якої фермер вже не отримував гарантованої ціни за продукцію;
• перехід до нової цінової політики, яка враховувала б реальний стан ринку сільськогосподарської продукції й орієнтувалася на отримання зростання надвиробництва;
• скорочення імпорту продукції сільського господарства з третіх країн.
Згодом ЄС відходить від політики гарантованих цін до політики структурної перебудови сільського господарства. Нового імпульсу аграрній реформі було надано в 1992 р. Ставилася мета підвищити конкурентоспроможність фермерів як на території Союзу, так і на світових ринках. Важливим елементом аграрної політики стало зниження цін на основні продукти, що стимулювало виведення зайвої землі з обороту. Фермерам при цьому компенсувався недоодержаний прибуток.
Політика в галузі транспорту й зв'язку спрямована на утворення єдиної інфраструктури в просторі ЄС. З цією метою розроблено й впроваджено спільні правила щодо перевезень вантажів і пасажирів між державами-членами, встановлено єдині тарифи. Ліквідуються всілякі перешкоди на шляху перевезень від країни до країни. Водночас для найменш розвинутих регіонів ЄС дозволяються пільгові тарифи; обумовленість таких тарифів вивчає Комісія, вона ж дає висновок з цього приводу.
Згідно з метою зменшення відмінностей між регіонами і встановлення єдиного економічного простору, в ЄС будується система трансєвропейських мереж у сферах транспорту, телекомунікацій та енергетичного комплексу. Особлива увага приділяється взаємодії національних мереж. Утворення єдиних трансєвропейських мереж включає технічну стандартизацію, розробки проектів впровадження здобутків науково-технічного прогресу в сфері комунікацій; такі проекти фінансуються відповідними органами й фондами ЄС.
Сприяння міжнародному рухові факторів виробництва. Економічна політика ЄС передбачає ліквідацію обмежень на пересування капіталу та робочої сили між державами—членами, лібералізується Рух капіталу також між державами—членами і третіми країнами.
Забороняються обмеження на платежі між країнами. Лібералізація руху капіталу включає прямі і портфельні інвестиції, надання фінансових послуг і допуск цінних паперів на ринки капіталу. Договором передбачено, що у випадках, коли переміщення капіталу в треті країни або з них погрожує економічному стану Союзу, щодо третіх країн можуть бути запроваджені захисні заходи (тобто обмеження).
Гарантується свобода пересування працівників у межах Союзу. Вона означає скасування будь-якої дискримінації на національній основі між представниками держав-членів; це саме стосується і оплати за працю. Усі громадяни Союзу мають однакові права на безпеку й охорону здоров'я. Окремо стимулюється обмін молодими працівниками між державами.
Забороняється обмеження свободи та ведення бізнесу громадянами держав-членів на території іншої держави-члена. Це стосується також створення агенцій, філій та дочірніх компаній. Усі суб'єкти економічної діяльності в межах Союзу мають рівні умови — як резиденти, так і нерезиденти — на території кожної країни-члена.