10.2.6. Регіональна політика єс

У Римському договорі 1957 р. було визначено необхідність зменшити суттєві відмінності в соціально-економічному розвитку різних регіонів держав ЄС. Основні функції регіональної політики покладе­но на Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР); його за­вданням є усунення значних регіональних диспропорцій у Співтоваристві шляхом участі в розвитку та структурній перебудові регіонів, що відстають у розвитку.

Отже, головною метою регіональної політики є ліквідація тери­торіальних диспропорцій економічного й соціального розвитку все­редині розвинутих держав Європейського Союзу, підтягування менш розвинутих до рівня більш економічно розвинутих регіонів.

Критерієм розвинутості регіону є величина ВВП й національного доходу на душу населення й зіставлення цих показників із середніми по країні в цілому.

Принципи регіональної політики були сформовані в 1988 р. До них належать:

• субсидіарність;

• децентралізація;

• партнерство;

• програмування;

• концентрація;

• додатковість.

Принцип субсидіарності означає, що вищі владні структури ЄС мають право й обов'язок вирішувати ті проблеми, які не здатні вирішити нижчі структури. Тобто якщо регіональні органи невзмозі вирішити якесь питання самотужки, то це завдання бере на себе вищий орган держави. Так само, якщо держава не може самостійно вирішити Проблему, то за цю проблему беруться наднаціональні структури ЄС Європейська комісія, Європейський суд та ін.). В решті випадків Місцеві й національні органи діють самостійно.

Принцип децентралізації означає перерозподіл повноважень на користь регіонів з метою їх ефективного використання й заохочення місцевих ініціатив, а також чітке розмежування функцій між різними рівнями управління в ЄС. Саме на місцеві влади покладається головна відповідальність за проведення регіональної політики.

Принцип партнерства полягає у співробітництві між суб'єктами різних рівнів (ЄС, національною державою, регіоном). Згідно з цим принципом, усі задумки й проекти мають бути узгоджені структура­ми усіх рівнів. Процедура партнерства починається від складання планів регіонального розвитку, їх спільного фінансування, реалізації й закінчується контролем і оцінкою кінцевих результатів. Партнера­ми є владні структури, представники комунального господарства, ін­вестори, банки, профспілки та ін.

Принцип програмування означає перехід до фінансування комп­лексних (а не розрізнених, як раніше), інтегрованих програм регіо­нального розвитку.

Принцип концентрації полягає в зосередженні зусиль і коштів на пріоритетних, найважливіших проектах, які є фундаментальними для соціально-економічного згуртування країн ЄС.

Принцип додатковості має відношення до фінансування пріори­тетних проектів. Він означає, що структурні фонди ЄС не підміняють, а лише збільшують власні витрати окремої держави на здійснення ре­гіональної політики.

Регіональна політика спирається також на спеціальні регіональні програми ЄС. На їхнє здійснення передбачаються кошти поза рамка­ми регулярної! фінансової підтримки, яку надають структурні фонди ЄС. Ці програми групуються таким чином:

• національні програми, що відповідають інтересам країн, які їх здійснюють;

• наднаціональні програми, що мають за мету об'єднання регіо­нальної та галузевої діяльності ЄС;

• довгострокові специфічні програми ЄС, орієнтовані на розви­ток територій, що перебувають в особливо тяжких стартових умовах фінансування;

• інтегровані програми, у фінансуванні яких разом з ЄФРР бере

участь Європейський інвестиційний банк.

Тривале існування європейського інтеграційного співтовариства, яке нині має форму Європейського Союзу, показало ефективність його політики практично в усіх сферах. Особливо вражаючими є соціально-економічні наслідки інтеграції. Європейський Союз пере­творився на потужний світовий центр економічного й політичного тяжіння, на впливову силу в міжнародних відносинах. Цим поясню­ється прагнення низки держав, у тому числі України, стати повно­правним членом інтегрованої Європи.