7.3. Події на Лівобережжі та Правобережжі в 1660-1670 рр. Гетьман п. Дорошенко

Невдоволення козацтва пропольською політикою Виговського призвело до обрання в кінці 1659 р. гетьманом Ю.Хмельницького, який не мав необхідних для цього здібностей ні політика, ні дипломата, ні полководця. Він, як людина слабкої волі, емоційно неврівноважений, не користувався авторитетом серед старшини, не міг твердо тримати владу і швидко став іграшкою в руках лідерів політичних угруповань. Займаючи то промосковську, то пропольську позицію, він сприяв поглибленню хаосу на Україні. Різні старшинські угруповання, прагнучи збагатитись, посилили між собою боротьбу, яка призводила до занепаду господарства. На тлі розбрату, що підігрівався поляками, московитами, татарами і турками, на Україні одночасно проголошуються по декілька гетьманів чим вони користувались в своїх інтересах. Поряд з Ю.Хмельницьким на Лівобережжі стає гетьманом Я.Сомко. Незабаром замість Ю.Хмельницького гетьманом на Правобережжі обирається П.Тетеря, а на Лівобережжі на Чорній раді обирається І.Брюховецький. Тетеря займав пропольську лінію, а Брюховецький - промосковську. Між ними постійно точилася війна, від чого страждав український народ. Цією ворожнечею користувалися поляки, татари і московити, ще більше руйнуючи Гетьманщину. Масами гинули люди.

Спробу об'єднати Лівобережжя з Правобережжям і вивести Україну з руїни намагався здійснити П.Дорошенко, обраний гетьманом Правобережжя в серпні 1665 р. Спочатку він хотів об'єднати Україну і досягти її суверенітету під верховенством польського короля, але незабаром переконався, що ця ідея не підтримується більшістю українського населення. Не зміг він домогтися цього і при зверненні до Московії. Народ України постійно вів боротьбу як проти польського панування, так і проти все, зростаючого володарювання Московії. Для утримання в покорі українців вони пішли між собою на компроміс, підписавши на початку 1667 р. Андрусівський договір про перемир'я на 13.5 років, за яким єдина гетьманська держава розколювалась на дві частини: Правобережжя відходило до Польщі, а Лівобережжя з Києвом(на два роки) - до Московії. Договір про розкол України, що розділив єдиний народ, як громом вразив українців. Він утворював, по суті, незборимі перешкоди на шляху до збереження утвореної держави та возз'єднання у її межах етноукраїнських земель.

Проте Дорошенко не зміг об'єднати країну. Він пропонує козацтву всієї України зібратись на Раду і вирішити долю батьківщини, але не дістає підтримки. Він веде переговори з Кримом і Портою про їх підтримку. Він навіть погоджувався прийняти царську протекцію за низки певних умов. Але всі намагання Дорошенка, одного з найбільш видатних тоді осіб, не дали позитивних наслідків. Поступово втрачаючи підтримку народу, П.Дорошенко склав булаву в 1676 р. на користь лівобережного гетьмана І.Самойловича.

7.4. Кінець “Руїни”. Гетьман і.Самойлович

Боротьба угруповань серед козацької верхівки нерозривно впліталась в політику сусідніх Гетьманщині держав - Польщі, Туреччини, Криму і Московії, а також у війни, які вони вели між собою в 60-80-ті рр. XVII ст. Основним театром їх воєнних дій були українські землі. Врешті-решт вони змушені були укласти мирні договори, поділивши обезкровлену Україну. За Бахчисарайським миром 1681 р. між Москвою і Туреччиною за останньою зберігся протекторат над Поділлям, а південь між Дніпром і Бугом остався "нічийним" як незалежна пустиня. За "Вічним миром" 1686 р. Польща зберегла за собою Правобережжя, Москва -Лівобережжя з Києвом.

Цим договором суттєво ускладнилося становище гетьмана Івана Самойловича. Та ще й сам гетьман зробив чимало невиважених кроків, які підірвали його престиж та авторитет. І. Самойлович був безмежно користолюбивим і самовладним, безпідставно призначав на посади полковників найближчих своїх родичів, підпорядковував українську православну церкву Московському патріархові. Все це привело до старшинської змови, яка завершилася арештом і засланням гетьмана до Сибіру.