- •Кафедра українознавства
- •Історія України
- •Головні завдання курсу
- •Завдання курсу (для чого викладається курс історії України у вищій школі)
- •Теми навчального курсу
- •Українці у зарубіжному світі.
- •Навчальна програма
- •Україна в умовах нової економічної політики і утвердження тоталітарного ладу (20-30 роки хх ст.)
- •Урср в роки другої світової та Великої Вітчизняної війни
- •Поширення соціалістичних засад у суспільстві, перехід від Тоталітарної влади до авторитарної
- •Загострення протиріч (1965-1990 рр.)
- •Україна – незалежна суверенна держава
- •Українці у зарубіжному світі
- •Завдання по вивченню курсу:
- •У результаті вивчення дисципліни студент повинен
- •Тема 1. Стародавні народи й держави на території сучасної України у
- •Література:
- •1.1.Арії (індоєвропейці) та інші стародавні народи у Східній Європі
- •1.2. Античні держави у Північному Причорномор’ї та Криму
- •1.3. Тюркська державність на території сучасної України.
- •Контрольні запитання:
- •Тема 2. Київська Русь.
- •Література:
- •Східні слов’яни VI – IX ст.
- •Утворення й становлення Давньоруської держави. Роль норманів
- •Піднесення Києва. Володимир Великий. Ярослав Мудрий
- •Занепад Київської Русі. Початок феодальної роздрібненості
- •Формування руського народу
- •Контрольні запитання:
- •Тема 3. Галицько – Волинська держава
- •Література:
- •3.1. Піднесення Галицьких земель. Ярослав Осмомисл
- •3.2. Утворення і становлення Галицько-Волинського князівства
- •3.3. Князь Данило Галицький і його боротьба проти монголо- татарської навали
- •3.4. Правління Романовичів. Занепад галицько-волинських земель
- •Контрольні запитання:
- •Тема 4. Україна під владою Литви і Польщі
- •Література:
- •Захоплення руських земель і Утворення Великого Князівства Литовського
- •Соціальний, економічний і політичний розвиток руських земель у складі Литви
- •Союз Великого князівства Литовського з Польщею і його наслідки для України
- •Формування українського народу
- •Утворення Речі Посполитої
- •Посилення соціального, національного, релігійного гноблення
- •Контрольні запитання:
- •Тема 5. Запорозьке козацтво. Козацтво на чолі національно- визвольної боротьби українського народу
- •Література:
- •5.1. Виникнення козацтва і Запорізької Січі
- •5.2. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI – першої третини
- •5.3. Боротьба козаків проти турок і татар. Гетьман п.Конашевич- Сагайдачний
- •Контрольні запитання:
- •Тема 6. Українська національна революція середини XVII ст.
- •Література:
- •6.1. Причини, передумови і характер Визвольної війни
- •6.3. Українсько-Московський договір 1654 р.
- •6.4. Утворення Української гетьманської держави
- •Контрольні запитання:
- •Тема 7. Занепад козацької держави. “Руїна”
- •Література:
- •7.1. Події в 1654-1657 рр. Відносини між Україною і Московією
- •7.2. Політична криза в Гетьманщині. Початок “Руїни”
- •7.3. Події на Лівобережжі та Правобережжі в 1660-1670 рр. Гетьман п. Дорошенко
- •7.4. Кінець “Руїни”. Гетьман і.Самойлович
- •7.5. Взаємини України з Московією
- •Контрольні запитання:
- •Тема 8. Україна у XVIII ст.
- •Література:
- •8.1. Гетьманування і. Мазепи
- •8.2. Ліквідація українського самоврядування та Запорозької Січі. Подальша доля козаків
- •8.3. Історична географія України в XVIII ст. Приєднання Новоросії та Криму. Поділи Речі Посполитої
- •8.4. Закріпачення українського селянства. Посилення феодального
- •8.5. Антифеодальні виступи українських селян
- •Контрольні запитання:
- •Тема 9. Україна в першій половині хіх ст.
- •Література:
- •9.1. Розклад феодально-кріпосницької системи в українських землях
- •9.2. Декабристський рух в Україні
- •9.3. Кирило-Мефодієвське братство
- •9.4. Становище українців в західноукраїнських землях
- •Контрольні запитання:
- •Тема 10. Соціально-економічний розвиток України в другій половині
- •Література:
- •10.1. Селянські та інші реформи 60 – 70-х років хіх ст. Особливості їх проведення в Україні
- •Підросійська Україна після скасування кріпацтва. Промисловий переворот
- •10.3. Західноукраїнські землі в другій половині хіх ст.
- •Контрольні запитання:
- •Тема 11. Формування українського народу. Становлення нації
- •Література:
- •11.1. Поняття етнос, народність, нація
- •11.2. Формування українського народу
- •11.3. Початок формування української нації і особливості цього процесу
- •11.4. Гальмуючі фактори консолідації української нації
- •Контрольні запитання:
- •Тема 12. Активізація суспільно-політичного життя в Україні в другій половині хіх ст.
- •Література:
- •12.1. Національно-демократичний рух. Громади
- •12.2. Народництво в Україні
- •12.3. Робітничий рух і початок розповсюдження марксизму
- •12.4. Виникнення політичних організацій і партій
- •Контрольні запитання:
- •Тема 13. Україна на початку хх століття
- •Література:
- •13.1. Соціально-економічний і політичний розвиток України на початку хх століття
- •13.2. Революція 1905-1097 рр. В Україні
- •13.3. Столипінська аграрна реформа та її наслідки
- •13.4. Участь України у першій світовій війні
- •Контрольні запитання:
- •Тема 14. Національно-демократична революція та громадянська
- •Література:
- •Центральна Рада та її діяльність. Утворення унр
- •14.2. Боротьба Центральної Ради і більшовиків за владу в Україні
- •. Режим гетьмана п.Скоропадського (Гетьманат в умовах німецької окупації)
- •14.4. Правління Директорії
- •Перемога більшовицьких сил над білогвардійськими і польськими військами
- •Тема 15. Соціалістичні перетворення і формування тоталітарного режиму (1921-1939)
- •Література:
- •15.1. Участь України в утворенні срср
- •15.2. Господарче і національно-державне будівництво на рейках непу
- •15.3. Встановлення сталінської диктатури. Протиріччя суспільно- політичного життя в Україні
- •15.4. Індустріалізація промисловості та колективізація сільського господарства. Їх соціально-політичні наслідки для України
- •Контрольні запитання:
- •Тема 16. Українська рср у роки Другої світової та Великої Вітчизняної війни
- •Література:
- •Україна у контексті міжнародних подій напередодні та на початку Другої світової війни
- •16.2. Бойові дії Червоної Армії на території України
- •16.3. Партизанський рух і радянське підпілля
- •16.4. Націоналістичний рух оун-упа. Дивізія сс “Галичина”
- •16.5. Значення Перемоги над фашизмом для українського народу
- •Контрольні запитання:
- •Тема 17. Україна у складі радянської супердержави (1946-1965)
- •Література:
- •Урср у післявоєнному світі
- •17.2. Відбудова народного господарства
- •17.3. Політичні події
- •17.4. Економічний розвиток
- •Контрольні запитання:
- •Тема 18. Загострення протиріч (1965-1990)
- •Література:
- •18.1. Економіка України у добу науково-технічної революції (нтр)
- •18.2. Негаразди суспільно-політичного життя
- •Спроби перебудови суспільства. В.Ю. Андропов, м.С.Горбачов
- •18.4. Політичне протистояння в українському суспільстві
- •Тема 19. Україна – незалежна суверенна держава
- •Література:
- •19.1. Державотворення і політичний розвиток України
- •19.2. Соціально-економічне становище
- •19.3. Україна у сучасному світі
- •Контрольні запитання:
- •Тема 20. Українці у зарубіжному світі
- •Література:
- •20.1. Етапи формування української діаспори
- •20.2. Українці у Північній та Південній Америці
- •20.3. Українці в Європі, снд та Балтії
- •Контрольні запитання:
- •Хронологічна таблиця
- •Теми контрольних робіт (рефератів)
- •Питання до ккр з історії України:
- •Література:
- •Термінологічний словник.
Тема 19. Україна – незалежна суверенна держава
Ключові слова: незалежність, референдум, державотворення,
демократія, громадянське суспільство, президент, конституція
1990-ті роки ХХ ст. і початок ХХІ ст. мають особливе значення для України. Доба, в якій ми живемо, є перехідним періодом від тоталітаризму до демократії, від командної економіки до ринкової. Труднощі, зумовлені спадщиною тоталітарного минулого, накладаються на труднощі становлення нового суспільства. Проте на початку третього тисячоліття християнської ери, після Помаранчевої революції, український народ нарешті здобув можливість безперешкодного розвитку національної економіки та культури, творення суверенної держави і громадянського суспільства. Він вправі розраховувати на гідне місце серед європейських націй і у світовому співтоваристві.
Державотворення і політичний розвиток України. Конституційний процес. Соціально-економічне становище. Україна в сучасному світі.
Література:
-
Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради Української РСР// Радянська Україна.- 1991. – 31 серпня.
-
Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української національної демократії: Політологічне есе.- К., 1999.
-
Бойко О.Д. Історія України: Посібник.- К., 2001.
-
Витренко Н.М. Спасти Украину.- Харьков, 1997.
-
Дашкевич Я. Україна вчора і нині. Нариси, виступи, ессе.- К., 1993.
-
Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин; історична ретроспектива і сучасний стан.- К., 1997.
-
Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду).- К., 1996.
-
Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси. Етнополітологічний аналіз.- К., 1999.
-
Куклин В.М., Куклин С.М. Парадоксы украинских реформ (мотивы и события).- Харьков; Львов, 1997.
-
Медведчук В. Сучасна украінська національна ідея і питання державотворення.- К., 1997.
-
Незалежність України: історичні витоки і перспективи.- К., 1997.
-
Новітня історія України (1900–2000): Підручник.– К., 2002.
-
Політична історія України: Посібник для студентів ВНЗ.– К., 2002.
-
Україна багатопартійна: Програмні документи нових партій.– К., 1991.
-
Україна в ХХ столітті (1900-2000): Збірник документів і матеріалів.– К., 2001.
19.1. Державотворення і політичний розвиток України
В умовах глибокої економічної та політичної кризи, що вразила радянське суспільство, розвалився Радянський Союз. За цих обставин 24 серпня 1991 року Верховна Рада України приймає історичний документ – Акт проголошення державної незалежності України. Що був ухвалений переважною більшістю населення на Всеукраїнському референдумі 1 грудня цього ж року. У цей день також відбулися вибори Президента України. Ним став Л.Кравчук. Історичною заслугою Л.Кравчука є те, що він послідовно реалізував ідею незалежності України і очолив здійснення процесів державотворення на першому етапі розбудови самостійної України. Після цього почалася розбудова України як незалежної держави. Була введена нова державна символіка і атрибутика. У січні 1992 р. затверджено новий гімн „Ще не вмерла Україна” (автор музики – М.Вербицький). Державний прапор синьо-жовтий; у лютому 1992 р. – малий герб у вигляді тризуба, який є головним елементом великого Державного герба. Україна створила власні збройні сили, були сформовані інститути влади.
Разом з тим у 1992-1994 рр. політична ситуація у країні була досить гострою. Погіршувалося соціально-економічне становище, калейдоскопічно змінювалися прем’єр-міністри, йшла боротьба за владу між Президентом Л.Кравчуком та Верховною Радою, яка заперечувала проти передачі виконавчої влади від рад до президентської структури. За 1992-1994 рр. Верховна Рада прийняла близько 450 законів, але більшість з них не спрацювала. Суперники обвинувачували один одного у погіршенні соціально-економічного становища. У цій ситуації Президент і Верховна Рада вирішили достроково припинити повноваження і провести нові вибори.
У березні 1994 р. були проведені вибори до Верховної Ради України. У результаті виборів значну частину місць дістали комуністи та соціалісти. Головою Верховної Ради було обрано соціаліста О.Мороза.
У червні-липні відбулися вибори Президента України. Основна боротьба розгорнулася між Л.Кучмою та Л.Кравчуком. У другому турі переміг Л.Кучма (52% голосів), який і став Президентом України. Його програма передбачала поглиблення реформ шляхом прискорення приватизації, зміцнення власної валюти, поліпшення відносин з Росією та країнами СНД.
Головним підсумком виборів стало те, що органи влади дійсно почали формуватися за участю народу, реально існував політичний плюралізм. Вибори не призвели до послаблення протистояння між Президентом і Верховною Радою. Лінія розходжень торкалась все тієї ж структури влади (президентська вертикаль чи система рад), ставлення до приватизації землі (ліві сили проти приватизації землі, вважаючи її найбільшим багатством України, яким не можна торгувати), політики щодо Росії та СНД (ліві сили виступали за посилення інтеграції з Росією і навіть відновлення СРСР).
Загострення політичної ситуації стримувало хід реформ і утруднювало функціонування виконавчої влади і тому з метою послаблення противоборства 8 червня 1995 р. було підписано Конституційний договір між Верховною Радою України і Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. За цим договором значна частина владних повноважень надавалась Президенту України з тим, щоб він міг використати їх для поліпшення соціально-економічної ситуації.
28 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України від імені українського народу – громадян України всіх національностей прийняла Конституцію – Основний Закон України.
Конституція складається з 15 розділів (розділ ХV містить перехідні положення) і 161 статті. Згідно з Конституцією Україна є унітарною державою (ст.2) з єдиним громадянством (ст.4). Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6). Державною мовою в Україні є українська (ст.10). У ст.20 визначаються державні символи України: герб, гімн, прапор, столиця.
Проголошений у ст.8 принцип верховенства права означає, що вся поведінка державних органів і державних осіб повинна відповідати вимогам права, що є втілення вищої справедливості. Вольове, командне правління повинно бути замінено управлінням на основі законів.
Принципове значення має проголошення принципів економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає ліквідацію колишнього монополізму у власності, політиці, світогляді. Ключовою для всієї Конституції є ст.3, яка проголошує людину найбільшою соціальною цінністю в Україні. Утвердження і збереження її прав є головним обов’язком держави. У розділі „Права і свободи та обов’язки людини і громадянина” накреслено систему особистих, соціально-економічних, політичних прав людини.
Конституція регулює організацію і діяльність вищого законодавчого органу України – Верховної Ради, що обирається всенародно терміном на чотири роки у складі 450 народних депутатів, які здійснюють свої повноваження на постійній основі. Український парламент може вносити зміни до Конституції України, приймати закони, затверджувати Державний бюджет, розглядати і приймати рішення щодо Програми діяльності Кабінету міністрів України. 3 січня 2006 р. повноваження Верховної Ради розширяються і Україна стала парламентсько-президентською республікою.
Президент України визначається Конституцією як глава держави. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав на свободу людини та громадянина. Президент не є одним із суб’єктів розподілу влади. Він об’єднує всі гілки влади в єдине ціле, здійснює узгоджувальні функції стосовно їх діяльності, виступає в ролі арбітра в разі виникнення непорозумінь.
Кабінет Міністрів визначається в Основному Законі як вищий орган у системі органів виконавчої влади. Прем’єр-міністр призначається Президентом за згодою більше половини конституційного складу Верховної Ради, тобто не менш як 226 депутатів. Повноваження уряду припиняється у разі обрання нового Президента, заяви про відставку Прем’єр-міністра, звільнення Прем’єр-міністра Президентом і ухвалення парламентом резолюції недовіри урядові. В кінці березня 2006 р. відбудуться вибори до Верховної Ради України і місцевих рад за пропорційною системою. Лідер політичного блоку чи партії, які отримають найбільше місць в парламенті стане Прем’єр міністром України і будуть розширені його повноваження.
З приняттям Основного Закону створено якісно нову інституцію у системі державних органів – Конституційний суд. Його діяльність спрямована на посилення конституційного контролю в усіх сферах життя, на стабілізацію і зміцнення конституційного ладу, утвердження принципу верховенства права та найбільшої юридичної сили Конституції. Функції Конституційного Суду полягають у розв’язанні питань щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України, а також в офіційному тлумаченні Конституції та законів.
Таким чином, нова Конституція знаменує поступовий перехід від ліберального авторитаризму до конституційного демократизму, регулювання всіх сфер життя лише на основі права. Проте приняття Конституції недостатньо, необхідно навчитися жити за нею, підвищувати правову освіту громадян, посилити контроль за дотриманням законів, привести нормативно-правову базу у відповідність з конституцією, здійснити кодифікацію законодавства. Це дозволить завершити розбудову розвинутого громадянського суспільства і правової держави.
29 березня 1998 р. відбулися вибори до Верховної Ради України за мажоритарно-пропорційною (змішаною) системою. У виборах взяли участь 70% виборців. З 30 партій та виборчих блоків у парламент потрапило тільки 8. Після довгої „спікеріади”, лише 7 липня 1999 р. Головою Верховної Ради України було обрано лідера селянської партії Олександра Ткаченка.
У жовтні-листопаді 1997 р. відбулися вибори Президента України. У другому турі виборів перемогу здобув Л.Кучма. Він у своїй програмі пообіцяв здійснити нові кроки з продовження й поглиблення реформ. Це і реалізація ідеї двопалатного парламентаризму, створення парламентської більшості, посилення самостійності місцевих органів влади і самоврядування, підготовка переходу до професійної армії, посилення боротьби з корупцією.
У сфері економіки – прискорення темпів приросту виробництва, у тому числі через стимулювання передових технологій, малого і середнього підприємництва, розвиток спеціальних економічних зон, зниження податків, спрощення і стабілізація податкової системи.
У соціальній сфері – зменшення державного боргу, ліквідація бюджетної заборгованості із заробітної плати, пенсій, реформа пенсійної системи – приведення розміру пенсій у відповідність з трудовим внеском громадян, двократне збільшення обсягів житлового будівництва, підвищення заробітної плати працівниками освіти та науки.
У сфері зовнішньої політики – стабільне партнерство з Росією, з усіма демократичними країнами світу, вдосконалення національного законодавства відповідно до світових стандартів. Збереження старих і освоєння нових ринків українських товарів. Зміцнення зв’язків зі світовим українством.
У січні 2000 р. у Верховній Раді сформувалася правоцентристська більшість, яка відсторонила від керівництва парламентом представників лівих – О.Ткаченка та А.Мартинюка. Новим Головою Верховної Ради України було обрано члена Народно-демократичної партії І.Плюща, який уже очолював парламент у 1991–1994 рр. Фактично правоцентристська більшість у Верховній Раді проіснувала тільки один рік.
З метою загострення політичної ситуації та протидії Президенту опозиція намагалася використати так званий „касетний скандал” (магнітофонні записи ніби-то зроблені з кабінету Президента), спроби організувати демонстрації і маніфестації (події 9 березня 2001 р., які переходили у масові заворушення) тощо.
Верховна Рада третього скликання увійшла в історію як „парламент кодексів”. За часи її діяльності були прийняті Кримінальний, Цивільний, Бюджетний, Митний, Земельний кодекси, що має велике значення для розвитку правової держави в Україні.
31 березня 2002 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. У голосуванні взяли участь 65,22% виборців. За їхні голоси боролися 33 політичні партії та блоки. Проте у парламент вдалося пройти тільки 6 з них. Більше всього голосів отримав блок „Наша Україна” (лідер В.Ющенко) –23,53%, далі Комуністична партія України (лідер П.Симоненко) – 20,01%, блок „За єдину Україну!” (лідер В.Литвин) – 11,83%, „Блок Юлії Тимошенко”– 7,24%, Соціалістична партія України (лідер О.Мороз) – 6,89%, СДПУ(О) (лідер В.Медведчук) – 6,27%. Вперше за період незалежності України на перше місце у багатомандатному загальнодержавному окрузі вийшла не Комуністична партія. Блок „За єдину Україну!” дістав найбільшу кількість місць в одномандатних округах. „Блок Юлії Тимошенко” і Соціалістична партія України зібрали голоси протестного електорату.
Таким чином, у парламенті України утворилося три полюси: центристський (навколо блоку „За єдину Україну!”), правий (навколо блоку „Наша Україна”), та лівий (навколо КПУ). У травні 2002 р. Головою Верховної Ради України було обрано В.Литвина, історика за фахом, колишнього главу Адміністрації президента. У листопаді 2002 р. прем’єр-міністром України – десятим за часів незалежності призначено В.Януковича – колишнього голову держадміністрації Донецької області. Така калейдоскопічність зміни прем’єрів свідчить про складність управління соціально-економічними процесами у країні, нестабільність у верхніх ешелонах керівництва, постійну боротьбу за владу, недоліки у проведенні кадрової політики.
Усе це зумовлювало парадоксальні ситуації у житті громадян України. З одного боку – глибокі демократичні перетворення, прийняття у 1996 р. Конституції України, але з іншого – олігархічний режим, нехтування наріжними положеннями Основного закону з боку тих, хто мав захищати його усіма силами. Прагнення жити за європейськими і світовими стандартами – і відчайдушні спроби певних політичних сил, прошарків населення, окремих людей зберегти інституції і порядки, що успадковані від тоталітарного минулого. Економічна свобода, можливість вільно влаштовувати добробут своєї родини – і корупція, що, як іржа, роз’їдала органи влади, державні установи. Такими були реалії нашого суспільного життя на зламі двох епох – тоталітарної і демократичної.
І як наслідок цих протиріч – у листопаді-грудні 2004 р. відбулася Помаранчева революція. Більшість українських громадян з числа так званого середнього класу, інтелігенції, студентства, інших верств населення перестали довіряти аморальній владі і не захотіли покірливо „обирати” своїм президентом того, кого їм нав’язувала влада, використовуючи горезвісний „адміністративний ресурс”. Вони виявили високу моральну гідність, довели свою політичну зрілість, зуміли захистити свої демократичні права і обрали на найвищу державну посаду Віктора Андрійовича Ющенка, людину з якою пов’язують свої сподівання за справедливість, на чесну владу, на краще майбутнє, на те, що наші можновладці врешті-решт будуть дбати не про власні кишені, а про державні й народні інтереси. Час покаже, наскільки ці сподівання виправдаються.
Згідно з політичною реформою 1 січня 2006 р. Україна стала парламентсько-президентською республікою. Наприкінці березня відбудуться вибори у Верховну Раду та місцеві ради за пропорційною системою. Результати виборів створять умови для формування нового парламенту, уряду і органів місцевого самоврядування.